Практичне заняття № 1 Наука як сфера людської діяльності. Теоретичні основи наукових досліджень

І. Мета, завдання, практична цінність курсу «Основи наукових досліджень».

ІІ. Особливості науково - дослідницької діяльності в галузі масової комунікації.

1. У чому специфіка наукових знань і науково - дослідницької діяльності? Критерії науковості знань.

2. Охарактеризуйте поняття «наука», «наукознавство». Наукові праці в галузі журналістикознавтсва. Поняття «об’єктивність» у публіцистичних і наукових творах.

ІІІ. Основні поняття наукознавства.

1. Наука. Наукознавство.

2. Знання, пізнання.

3. Відносне, абсолютне знання.

4. Наукова ідея, гіпотеза, закон, судження.

5. Умовивід, теорія, наукова концепція, поняття, факт.

6. Наукова діяльність. Наукове дослідження.

7. Суб’єкти наукової діяльності.

8. Наукова комунікація.

9. Наукова школа.

Література

1. Горбачук В.Т. Основи наукових досліджень / Василь Тихонович Горбачук . – Слов’янськ: СДПУ, 2003. – 88с.

2. Ковальчук В. В. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / В. В.Ковальчук, Л. М. Моїсєєв. - Вид. 2-е, доп. і перероб. – К.: Видавничий дім «Професіонал», 2004. - 208 с. (бібліотека Горького)

3. Михайлин І.Л. Науково-дослідна робота студента з журналістики: Методичні матеріали для студентів із спеціальності «Журналістика» / Ігор Леонідович Михайлин. – Харків: ХНУ, 2001. – 90с.

4. Ніколаєнко С.М. Освіта і наука: Законодавчі та методологічні основи: Навчальний посібник. – К.: Політехніка, 2004. – 280 с.

5. Різун В.В. Методи наукових досліджень у журналістикознавстві: Навч. Посібник / Володимир Володимирович Різун, Тетяна Володимирівна Скотникова. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. – 104 с.

6. Філіпченко А.С. Основи наукових досліджень: конспект лекцій. – К.: Академвидав, 2004. – 208 с. (бібліотека Горького)

7. Цехмістрова Г. С. Основи наукових досліджень. – К.: Слово, 2003. - 240 с.

8. Шейко В. М., Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник / Василь Миколайович Шейко, Наталя Миколаївна Кушнаренко. – 4-те вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.54-90. (кабінет 1-316).

Лекція 2 методологія наукової творчостi. Методологія дослiдження

Рух думки вiд незнання до знання керується методологiєю. Для дослiдникiв-початківців дуже важливо мати уявлення про методологiю та методи наукової творчостi, оскiльки саме на перших кроках до оволодiння навичками наукової роботи найбiльше виникає питань саме методологiчного характеру. Передусiм бракує досвiду у використаннi методiв наукового пiзнання. Цим і зумовлена потреба більш докладнішого розгляду зазначених питань.

Методологiя (гр. methodos – спосiб, метод i logos – наука, знання) – вчення про правила мислення при створеннi теорiї науки. Питання методології досить складне, оскiльки саме це поняття тлумачиться по-рiзному. Багато зарубiжних наукових шкiл не розмежовують методологiю й методи дослiдження. У вiтчизнянiй науковiй традицiї методологію розглядають як учення про науковий метод пiзнання або як систему наукових принципiв, на основi яких базується дослiдження й здiйснюється вибір сукупностi пiзнавальних засобiв, методiв, прийомів дослiдження. Найчастiше методологiю тлумачать як теорiю методiв дослiдження, створення концепцiй, як систему знань про теорiю науки або систему методiв дослiдження. Методику розумiють як сукупнiсть методів, прийомiв та процедур дослiдження, включаючи технiку й рiзноманiтнi операцiї з фактичним матерiалом. Слово метод походить із грецької мови й перекладається як шлях дослідження. Нині під методом розуміють спосіб досягнення певної мети, спосіб розв'язання конкретного завдання, а також сукупність прийомів і операцій, спрямованих на пізнання реальності. Метод – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Він реалізується через сукупність прийомів. Метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень. Науковий метод - це конкретний шлях наукового дослідження, який дає змогу отримати нові наукові результати й досягти мети дослідження. Він передбачає застосування раніше накопичених знань для дослідження ще не вивчених явищ і проблем. За своєю формою науковий метод є сукупністю принципів і правил пізнання.

Методологiя виконує такi функції:

• визначає способи здобуття наукових знань, якi вiдображають динамiчнi процеси та явища;

• передбачає особливий шлях, на якому досягається певна науково-дослiдницька мета;

• забезпечує всебiчнiсть отримання iнформацiї щодо процесу чи явища, що вивчається;

• допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки;

• забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термiнiв i понять у науцi;

• створює систему наукової iнформацiї i логiко-аналiтичний iнструмент наукового пiзнання.

Отже, методологія – це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.

Від правильного розуміння науковцем методологiчної основи свого дослiдження, як правило, значною мiрою залежить досягнення мети й завдань наукового пошуку. Саме тому до структури наукової роботи (курсової, магістерської, дисертаційної), введене обґрунтування її методологічної основи.

Під методологiчною основою дослiдження слiд розумiти основне, вихідне положення, на якому базується наукове дослідження.

Методологія – вчення про систему наукових принципiв, форм i способiв дослiдницької дiяльностi – має чотирирiвневу структуру. Нинi розрiзняють фундаментальні загальнонауковi принципи, що становлять власне методологiю, конкретнонаукові принципи, що лежать в основi теорії тiєї чи іншої дисципліни або наукової галузi, і систему конкретних методiв і технік, що застосовуються для вирiшення спеціальних дослiдницьких завдань.

Фундаментальна, або фiлософська, методологiя є вищим рiвнем методології науки, що визначає загальну стратегію принципiв пiзнання дійсності. Фундаментальні принципи базуються на узагальнюючих філософських положеннях, що відбивають найсуттєвіші властивості об’єктивної дійсності. До них належать принципи діалектики, що вiдбивають взаємозумовлений i суперечливий розвиток явищ дiйсностi, детермiнізму – об’єктивної причинної зумовленостi явищ, iзоморфізму – вiдношень об’єктiв, що вiдбивають тотожнiсть їх побудови та iн.

Загальнонаукова методологія використовується в усіх або переважній більшості наук. До загальнонаукових принципiв дослiдження належать: історичний, термiнологiчний, функцiональний, системний, когнітивний (пiзнавальний), моделювання та iн.

Конкретнонаукова методологiя – це сукупнiсть iдей або специфiчних методiв певної науки, якi є базою для розв’язання конкретної дослiдницької проблеми; це науковi концепцiї, на якi спирається даний дослiдник.

В. Різун у навчальному посібнику «Методи наукових досліджень у журналістикознавстві» зауважує, що «існує кілька класифікацій методів дослідження». Із філософської позиції методи можна поділити на загальнонаукові та спеціальні.

До загальнонаукових методів належать: спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент, узагальнення, абстрагування, формалізація, аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, ідеалізація, ранжирування, а також аксіоматичний, гіпотетичний, історичний і системний підходи.

До спеціальних зараховують методи, застосовувані в певній конкретній галузі науки. Так, до спеціальних методів філологічних наук належить контент-аналіз текстів. Є ще специфічні методи, які, як правило, являють собою модифікований спеціальний (чи навіть загальнонауковий) метод, розроблений для вирішення якогось конкретного завдання дослідження.

Ще одним підходом до класифікації наукових методів є поділ їх на емпіричні (дослідні) і теоретичні. В основі його лежить ступінь абстракції: емпіричні методи конкретніші, теоретичні – абстрактніші.

Крім того, усі методи можна умовно поділити на дві великі групи: перші з них використовуються для збирання емпіричних даних (спостереження, експеримент, опитування тощо), а другі - для кількісного та якісного аналізу отриманих даних (статистична обробка, класифікація, групування, типологізація та ін.).

Гранично широкі методи називають іноді підходами (наприклад, системний, описовий і природничонауковий підходи). Але чим конкретнішим передбачається результат дослідження, тим конкретнішим має бути й метод для його одержання.

Описовий (ідеографічний) підхід передбачає вивчення об'єкта дослідження шляхом опису доступних для спостереження рис і характеристик цього об'єкта. Описовий підхід реалізується в описових методах, таких як класифікація, типологізація, аналіз документів, історичний і біографічний методи. Крім того, описовий підхід певним чином присутній у методі спостереження. Описові методи спрямовані на одержання інформації, яка дає доволі повний опис об'єкта, усіх його важливих кількісних і якісних характеристик.

Природничонауковий (номотетичний) підхід передбачає більший ступінь втручання дослідника в досліджувану сферу, використання спонукальних прийомів, емпіричних (дослідних) методів і вивчення зворотної реакції об'єкта дослідження. Цей підхід реалізується насамперед в експериментах, а також певною мірою в опитуваннях, соціометричних і проективних методиках. Емпіричні методи треба застосовувати тоді, коли завдання дослі­дження передбачає з'ясування причинно-наслідкових зв'язків між елементами досліджуваного об'єкта.

В.Різун зауважує, що у журналістикознавчих роботах досі переважає описовий підхід. Хоча для забезпечення релевантності та надійності висновків доцільніше застосовувати оптимальне поєднання природничонаукового й описового підходів.

Кількісний і якісний аналіз. Кількісні методи розглядають суспільство як макросоціологічну систему, в якій основними структурами є великі соціальні групи, соціальні інститути й організації. Такі методи спрямовані на раціональне пояснення процесів, що відбуваються в суспільстві. Однак раціональне макросоціологічне пізнання не дає (і не може дати) вичерпного розуміння поведінки конкретних людей, малих груп і локальних співтовариств, оскільки поведінка конкретних суб'єктів визначається не тільки об'єктивними соціальними законами, а й суб'єктивними факторами, особистими обставинами, які складають «життєвий світ» кожної особи (власні стереотипи, установки й мотиви, унікальний соціальний досвід, рівень інтелекту, моральні норми та інші особливості суб'єкта). Аналогічно можна сказати, що свій специфічний «життєвий світ» має кожна родина, трудовий колектив, студентська група, тобто будь-який локальний мікросоціум. Для дослідження цих особливостей використовують якісні методи. Вони націлені не стільки на фіксацію кількісних параметрів досліджуваних явищ (хоча певні кількісні виміри є й тут), скільки на з'ясування суб'єктивно-специфічних факторів життя мікросоціумів, а також тих мотивів, якими керуються у своїй діяльності люди.

Зіставлення кількісних і якісних методів соціологічних досліджень. Основні відмінності якісних методів від кількісних наведено в табл. 1 [Різун В.В. Методи наукових досліджень у журналістикознавстві: Навч. посібник. – К., 2005. – 104с.]

Таблиця 1.

Порівнювані характеристики	Кількісні методи	Якісні методи
1	2	3
Призначення	макросоціологічне дослідження	мікросоціологічне дослідження
Мета застосування	пояснити причини досліджуваного явища	зрозуміти досліджуване явище (випадок, процес)
Дослідницькі задачі	виміряти параметри явища; установити взаємозв'язки між окремими параметрами	виявити загальну картину явища; створити загальну концепцію явища, інтерпретувати його
Продовження таблиці 1
1	2	3
Позиція дослідника	«сторонній» спостерігач	«співчуваючий» учасник
У центрі уваги дослідників	великі маси людей; соціальні структури й інститути; об'єктивні фактори; загальні соціальні процеси	одна людина чи невелика кількість людей; суб'єктивні фактори; особливі, локальні процеси
Дослідницькі інструменти	формалізовані, багато в чому однакові для всіх дослідників	неформалізовані. Відбивають індивідуальний досвід дослідника
Дослідницькі процедури	стандартизовані; можливо їхнє дублювання	менш стандартизовані; дублюються рідко
Одиниці аналізу	факти, події, висловлювання, акти поведінки	суб'єктивні значення для індивіда фактів, подій, висловлювань, актів поведінки
Логіка аналізу	дедуктивна: від абстракції до фактів шляхом операцюналізації понять	індуктивна: від фактів до концепцій
Основні способи аналізу	класифікація шляхом узагальнення випадків; статистичний аналіз, систематизація	опис випадків без їх узагальнення, виявлення оцінок, уявлення
Результати дослід ження наводяться у вигляді	кількісних показників, статистичних розподілів, шкальних показників тощо	висловлювань, документів, інтелектуальних продуктів групових дискусій тощо

В. Різун наводить приклади якісних методів: етнографічний; історичні дослідження локальних мікросоціумів; метод дослідження випадків (case study); біографічний метод і його різновиди (усна історія, історія життя, історія родини); метод grounded theory - сходження до теорії (створення мінітеорії). Активно використовуються в якісних соціальних дослідженнях метод включеного спостереження, моделювання ситуацій, провокування соціальних дій, «мозковий штурм», «проблемне колесо», швидка оцінка учасниками, ігрові методи тощо – усього біля сорока методів.

Об'єктивною основою для поширення кількісних методів (тобто, методів із елементами статистики) у гуманітарних дослідженнях є потреба встановити кількісну міру явищ і процесів суспільного життя. Тільки тоді, коли вдається встановити кількісну міру відповідної якості, наукове дослідження досягає найбільшої глибини. Нині відбувається активне проникнення в гуманітарні науки методів і підходів інших наук: соціології, психології, інформатики й математики.

При цьому, твердження про те, що якісні методи кращі (або гірші) за кількісні є некоректним. Кращим є той метод, що найбільшою мірою відповідає конкретному завданню дослідження.

Методи збирання даних дають відомості про певні прояви об'єкта, а методи аналізу характеризують сутність цього об'єкта. Як правило, у науковому дослідженні застосовують або сутнісно-описовий, або сутнісно-кількісний аналіз.

Сутнісно-кількісний аналіз полягає не лише в тому, що дослідник оперує певними кількісними, цифровими показниками (цифрові показники можуть використовуватися і в описовому аналізі). Кількісний аналіз - це виявлення та формування системи числових характеристик досліджуваних об'єктів. Цю систему певним чином обробляють методами прикладної статистики, створюючи тим самим основу для розкриття кількісної міри відповідної якості. Кількісний аналіз дає змогу встановити абсолютну й відносну міру розглянутих рис і властивостей об'єктів і виявити ступінь або силу їхнього прояву.

Кількісний аналіз має сфери, у яких без нього просто неможливо обійтися й де він може дати найбільший ефект. У гуманітарних науках до таких належать насамперед масові явища й процеси: економічні, демографічні, соціальні, політичні, комунікаційні, культурні тощо. Ці системи охоплюють великі сукупності об'єктів, які мають різноманітні властивості й перебувають у постійному русі. Їхній стан складається з багатьох станів їхніх складових об'єктів, він є певною рівнодійною чи тенденцією.

Отже, масові явища й процеси є тією сферою громадського життя, вивчення якої потребує застосування кількісних методів. Але ці методи можуть бути ефективними й у дослідженні багатьох індивідуальних явищ, якщо такі вивчаються системно (всебічно), тобто розглядаються як певна сукупність елементів із відповідними взаємозв'язками.

Інформація про ті чи інші видимі властивості досліджуваних об'єктів, подані описово або у вигляді якихось кількісних показників, функціональних чи ймовірнісних залежностей, самі по собі не можуть схарактеризувати внутрішню сутність досліджуваних об'єктів. Дослідник має розкрити її за допомогою сутнісно-змістового (якісного) аналізу, тобто доказово й аргументовано інтерпретувати отримані дані.

Готуючи наукову роботу, дослідник повинен зібрати й проаналізувати певні фактичні дані про свій предмет дослідження. Для того, щоб правильно це зробити, треба знати існуючі методи збирання первинної інформації та дотримуватися вимог до збирання даних. Від достовірності зібраного матеріалу залежить змістова насиченість майбутньої курсової, магістерської роботи (реферату, статті, доповіді).

Емпіричні соціологічні дослідження пов'язані з вивченням конкретних соціальних проблем. Однак послуговуються цим матеріалом не лише соціологи. Нині політологи і філософи, філологи і журналісти, педагоги і менеджери, а також інші фахівці соціогуманітарного профілю є активними споживачами соціологічної інформації. Використовуючи її, вони виконують свої професійні завдання. Тому журналістикознавцям потрібно знати, як організувати та провести соціологічні дослідження, які їхні можливості й обмеження, наскільки їм можна довіряти, коли та як доцільно використовувати певні методики, як це зробити на практиці.

Для цілей журналістикознавства застосовують такі методи збирання даних:

• спостереження;

• класифікація, типологізація, історичний і біографічний методи;

• опитування (анкетування; інтерв'ю; опитування експертів);

• аналіз документальної інформації;

• експеримент.

Ці методи доповнюються конкретними методиками із соціології та психології. Працівник масової комунікації має знати процедуру проведення тих чи інших операцій у пев­ному методі, а також правила аналізу та інтерпретації отриманих даних. Тут процедура – це послідовність усіх операцій, загальна система дій і спосіб організації дослідження, прийоми збирання й обробки інформації.

В. Різун висуває такі вимоги до наукових методів. Достовірні результати дослідження можна отримати, якщо використовувати науково обґрунтовані методи, а саме методи, які забезпечують:

1. Валідність, тобто відповідність (повноцінність, придатність) отримуваних даних.

1. Надійність - можливість одержати за допомогою даної методики стійкі показники. Надійність методики можна встановити двома способами

•порівнюючи результати, одержувані за цією методикою різними людьми;

•порівнюючи результати, одержувані за тією самою методикою в різних умовах.

3. Однозначність, тобто, якою мірою одержувані за допомогою цієї методики дані відбивають зміни саме тієї і тільки тієї властивості, для оцінки якого ця методика застосовується.

3. Точність, тобто здатність методики реагувати на найменші зміни оцінюваної властивості.