Форми імунітету.

Імунітет поділяється на спадковий, природній або видовий і набутий.

Спадковий (видовий, вроджений) імунітет - несприйнятливість певного виду тварин або людини до мікроорганізмів, які викликають захворювання у інших видів. Наприклад, несприйнятливість людини до чуми собак, а тварин - до збудників гонореї, кору, менінгіту тощо. Видова несприйнятливість залежить від генотипу та імуногенетичної спадковості.

Набутий імунітет - невразливість організму людини до інфекційних агентів, яка формується у процесі його індивідуального розвитку і характеризується строгою специфічністю відповіді щодо варіанту збудника. До інших збудників чутливість при цьому зберігається.

Набутий імунітет поділяється на:

1. Активний набутий – формується після перенесеного захворювання чи введення вакцин.

2. Пасивний набутий – формується після введення імунних сироваток або імунних глобулінів.

3. Природній – формується після перенесеного захворювання чи передається трансплацентарно.

4. Штучний – формується після введення імунних сироваток або імунних глобулінів та вакцинації.

5. Постінфекційний – набутий в результаті перенесеного інфекційного захворювання.

6. Поствакцинальний – набутий у результаті штучного введення антигенів-збудників (вакцинації).

7. Плацентарний – переданий через плаценту від матері дитині або ж через грудне молоко.

8. Місцевий імунітет – імунологічний компартмент - імунітет покривних тканин - імунітет шкіри і слизових оболонок відкритих порожнин. Оскільки філогенетичною основою імунітету у будь-якому випадку є макрофаги, в цьому разі велика роль відводиться дендритним клітинам.

Індуктором розвитку імунної відповіді із наступним формування імунітету в організмі людини є антиген. Набутий імунітет виникає в організмі тільки тоді, коли у нього проникає збудник або речовина, що здатна викликати імунітет. Це – антиген (АГ) - він формує імунну відповідь і залишає набутий імунітет. Процес введення антигену в організм називається імунізацією.

Структура і функції імунної системи організму людини

Імунна система

Імунна система організму людини забезпечує специфічний захист організму від генетично чужорідних молекул і клітин, в т. ч. від різноманітних інфекційних агентів: бактерій, вірусів, грибів, найпростіших. Синонім імунної системи – лімфоїдна система.

Імунна система представлена центральними (первинними) та периферичними (вторинними) органами. Центральні органи у людини: вилкова залоза (тимус) і кістковий мозок. Це основне місце для здійснення лімфопоезу, тобто диференціювання лімфоцитів із стовбурових клітин – попередників, їх проліферації і дозрівання до функціональних клітин. Диференціація клітин: Т-лімфоцитів відбувається у тимусі, а В-лімфоцитів – у печінці плода та кістковому мозку.

Функції центральних органів імунної системи,

тут реалізується:

• антигенонеспецифічна диференціація лімфоцитів,

• формується репертуар специфічностей антигенозв’язуючих рецепторів і лімфоцити набирають здатності розпізнавати будь-які антигени, з якими організм може зустрітися протягом життя (в ембріональний період).

• клітини проходять відбір на толерантність до власних антигенів, після чого вже у периферичних органах розпізнають виключно чужорідні АГ.

• у тимусі Т-лімфоцити “навчаються” розпізнавати власні молекули МНС.

Із центральних органів імунної системи лімфоїдні клітини мігрують у периферичні органи, які поділяються на інкапсульовані - лімфовузли і селезінка та неінкапсульовані: скупчення лімфоїдної тканини слизових оболонок, а саме - багаточисельні скупчення лімфоїдної тканини, що асоційована зі шлунково-кишковим трактом, куди відносяться мигдалики, аденоїди, апендикс, пейєрові бляшки, а також – лімфоциити слизової кишечнику, особливі лімфоцити печінки, що створюють лімфоїдний бар’єр для крові, що виходить із воротної вени, дихальних шляхів, сечового тракту, лімфоїдна підсистема шкіри.

Периферична кров є транспортно-комунікаційним компонентом імунної системи. В цих органах є 2 зони: тимусзалежна і В-залежна. Всі події формування гуморальної та клітинної імунної відповіді відбуваються в органах периферійної імунної системи. Селезінка відповідає за антигени, що знаходяться в крові, лімфовузли захищають організм від антигенів, що проникли через шкіру та слизові оболонки і транспортувалися з лімфою через лімфатичні судини, вони ніби виловлюють антигени із тканинної рідини і лімфи, під час її протікання від периферії до грудного лімфатичного протоку. Лімфовузли розташовані і в місцях розгалуження лімфатичних судин, стратегічними є скупчення лімфовузлів у шийній, підпахвовій, паховій областях, середостінні, черевній порожнині, збираючи лімфу із відповідних органів. Лімфа поступає у лімфовузол із дренованої ним області по кількох аферентних судинах, а виходить по одній виносній судині через ворота, Імунна відповідь на антигени, які потрапили таким шляхом, складається із секреції антитіл у кровотік та із місцевих клітинних реакцій. На відміну від цього – лімфоїдна тканина слизових захищає власне слизові.