Тема 1 до практичних занять № 1 та 2 (4 години)

Предмет та завдання клінічної імунології. Сучасні погляди щодо структури і функції імунної системи. Сучасні можливості оцінки імунного статусу і ступеня імунних порушень. Методи лабораторної імунодіагностики.

Мета: вивчити поняття «імунітет», його різновиди, засвоїти визначення антигена, основні властивості, види антигенів у організмі людини.

Учбові цілі

Завдання:

1. вивчити поняття «імунітет»;

2. вивчити різновиди імунітету;

3. вивчити антигени головного комплексу гістосумісності, їхні функції;

4. вивчити структуру та функції імунної системи;

5. вивчити функції центральних та периферичних органів імунної системи;

6. вивчити основні відомості про антигени;

7. вивчити функції імунокомпетентних клітин;

8. вивчити структуру і функціональне призначення Т-лімфоцитів;

9. вивчити структуру і функціональне призначення В-лімфоцитів;

10. вивчити механізми кооперації Т- і В-лімфоцитів під час реалізації імунної відповіді;

11. вивчити класифікацію, будову та функції антитіл.

Знати:

1. поняття імунітету, його різновиди;

2. антигени, їх ефекти в організмі людини, антигени головного комплексу гістосумісності, їх функції;

3. структуру та функції імунної системи;

4. основні етапи дозрівання та функції імунокомпетентних клітин;

5. структуру і функціональне призначення імуноглобулінів;

6. типи імунної відповіді;

7. основні генеалогічні, анамнестичні, клінічні і лабораторні ознаки, які характерні для різноманітних порушень імунного статусу пацієнта;

8. основні принципи інтерпретації імунограми.

Вміти:

• використовувати отримані знання при вивченні наступних тем,

1. інтерпретувати дані імунологічного анамнезу пацієнтів при оцінці імунного статусу;

2. інтерпретувати дані клінічного обстеження пацієнтів при оцінці імунного статусу;

3. оцінювати результати лабораторних досліджень у різні періоди гострого запального процесу;

4. застосовувати отримані знання при інтерпретації даних імунологічних досліджень.

Оволодіти:

• знаннями щодо різновидів імунітету, структури і функціонального призначення антигенів головного комплексу гістосумісності, їх функцій, ролі в імунній відповіді, практичного значення їх лабораторного визначення;

1. методикою збору імунологічного анамнезу під час оцінки імунного статусу;

2. методикою клінічного обстеження під час оцінки імунного статусу пацієнта;

3. методикою інтерпретації результатів лабораторних досліджень під час оцінки імунного статусу пацієнта;

4. методикою інтерпретації імунологічних лабораторних досліджень у різні періоди гострого запального процесу.

Матеріали до практичного заняття

Імунологія. Сучасне визначення.

Імунологія – це наука про імунітет, що належить до найсучасніших, найскладніших, фундаментальних дисциплін. Імунологія включає наступні розділи: загальна (фундаментальна) імунологія, імуноцитологія, імуносерологія, імунохімія, імунобіологія, імуногенетика та імунопатологія. Стрімкий розвиток фундаментальної імунології за кілька останніх десятиріч сформував нову важливу дисципліну – клінічну імунологію.

Клінічна імунологія – це клінічна і лабораторна дисципліна, яка займається обстеженням, діагностикою і лікуванням хворих з патологічними процесами, що розвиваються в результаті порушення імунних механізмів, а також тими випадками, коли імунологічні маніпуляції є важливою частиною терапії і (або) профілактики (ВООЗ, 1993).

Імунологія на сьогодні має найбільш стрімку історію розвитку з щорічним накопиченням величезної кількості нових знань, фактів, відкриттів, що спричиняє безперервний потік змін у розумінні основних понять, визначень та термінології. Швидкий ріст науки зумовлює різномаїття поглядів, розумінь різних дослідників та наукових шкіл, що, з однієї сторони, породжує масу сперечань та неоднозначностей, а з іншого боку ще більше приваблює до себе ї.

Поняття про імунітет.

У літературі зустрічається декілька визначень поняття "імунітет". Першим сформулював це поняття наш співвітчизник І. Мечніков, за яким воно визначалося так: імунітет - це спосіб захисту організму від збудників заразних хвороб.

Визначні наукові відкриття 20-го сторіччя сприяли трансформації уявлень про імунітет та його функції, вкоренився погляд на систему імунітету - як на контрольний механізм, що виявляє в організмі генетично чужорідні елементи та їх похідні. Тобто, імунітет - є спосіб захисту організму від живих тіл і речовин, що несуть на собі ознаки генетично чужорідної інформації.

Імунітет – це сукупність факторів ті механізмів, які склалися у процесі еволюції для забезпечення розпізнання "свого" і "чужого" і формування відповідних реакцій, що можуть бути зведені до декількох стратегій або програм:

1. В одних випадках - розпізнання «чужого», система імунітету знищує його і елімінує із організму (інфекційні хвороби, алотрансплантати та ін.).

2. В інших випадках - розпізнання «чужого», інертність до нього (толерантність) і взяття його під охорону у своєму організмі (вагітність).

3. В третіх випадках - система імунітету розпізнає надлишок «свого» і включає механізми, що елімінують цей надлишок, зокрема ферментні реакції.

Найголовнішою функцією імунної системи є збереження та підтримка постійності внутрішнього середовища організму – гомеостазу. Здатність імунної системи підтримувати незмінний гомеостаз дозволяє кожному індивідууму зберегти свою антигенну індивідуальність шляхом:

• захисту від збудників інфекційних захворювань;

• протипухлинного імунологічного нагляду;

• створення умов для внутрішньоутробного розвитку плод;

• забезпечення антигенної різноманітності популяції;

• своєчасного видалення старих структур;

• відторгнення трансплантатів.

Переходячи до механізмів імунітету, відмітимо відразу, що його ознаками визнаються три основні характеристики:

1. Здатність системи імунітету відрізняти "чуже" від "свого" на основі тонкого аналізу стереохімічної конфігурації молекули подразника;

2. Здатністіь реагувати на цей подразник особливою реакцією (імунною відповіддю), яка передбачає специфічну перебудову функції низки органів і тканин;

3. Наявність феномена імунологічної пам'яті.