24.Політико-правові погляди Сократа

У 30-х роках V ст. до н. е. в умовах розвитку рабовласницької демократії в Греції поруч із софістами в Афінах виступив і своєю діяльністю набув великої популярності відомий політичний мислитель Греції Сократ. Сократ нічого не писав, свої погляди викладав усно. Про них ми можемо судити з творів інших мислителів, зокрема Ксенофонта і Платона.

Вихідним моментом філософії Сократа було скептичне положення: «Я знаю, що нічого не знаю». Сократ гадав, що чуттєве сприйняття не дає справжнього знання, що відчуття породжують не знання, а лише думку. Відкидаючи моральний і гносеологічний релятивізм і суб´єктивізм софістів, він шукав раціонального, логічно понятійного обґрунтування об´єктивного характеру етичних оцінок, моральної природи держави і права. Обговорення морально-політичної проблематики Сократ підніс на рівень загальних понять і дефініцій і вважав, що справжнє знання можливе лише через засвоєння цих понять. Своїм понятійним підходом мислитель прагнув відобразити і сформулювати розумну природу моральних, політичних і правових явищ.

Сократ усе своє життя присвятив критиці демократії, особливо крайньої демократії, за панування якої Афіни зазнали поразки від Спарти і втратили свої провідні позиції в усій Елладі.

Він першим запропонував критерії й оцінки форм правління: царська влада — влада за згодою народу і на основі законів. Тиранія — влада проти волі народу і на беззаконні, сваволі правителя. Аристократія — де посадові особи обираються з «знаючих» і вони додержуються законів. Плутократія (олігархія) — правління на основі цензу, в угоду багатим. Демократія — правління всіх громадян на основі законів. Таким чином, критеріями тут виступають воля народу, компетентність правлячих, законність. У теоретичному плані це плідна спроба виявити і сформулювати морально-розумну природу і сутність держави, її форми.

Ідеалом Сократа була аристократія, яку він зображав як державу, якою управляють небагато людей, але ці люди - компетентні, підготовлені до справи державного управління і дотичні до справжнього знання. Управління державою, на думку Сократа,- царське мистецтво, до якого повинні бути допущені лише ті, хто оволодів справжнім знанням, мудрістю, кращі люди, призначені до цього своїм народженням, а надто - вихованням і навчанням. Царі та правителі, казав Сократ, не ті, які носять скіпетр або вибрані хтозна-ким, або захопили владу насильством чи обманом, а ті, які вміють управляти.Саме це вчення Сократа було підставою для звинувачення його у виправданні панування рабовласницької аристократії в Греції. Політика, на думку Сократа, - це наука, і, як таку, її необхідно представити найбільш освіченим людям, навіть якщо вони - в меншості.

Сократ, як уже було зазначено, впродовж усього життя критикував афінську демократію. Але в грецькій державі він критикував не демократизм установ, а насильство, некомпетентність і випадковість. Сократ вважав, що в афінських народних зборах засідали самі лише купці й торговці, які зовсім не дбали про державні справи, а переймалися лише тим, як купити дешевше і продати дорожче.Негативно Сократ ставився й до насильства. Хоч би звідки виходив порядок, але якщо він спирається лише на силу, а не на переконання, то це є насильство, а не закон.Як і софісти, Сократ розрізняв природниче право і закон. Але софісти протиставляли природничим законам позитивне право. Вони вважали, що стосунки між людьми, визначені моральними і правовими нормами, змінюються, бо держава сама судить про те, що є для неї справедливим або несправедливим.На відміну від софістів, Сократ вважав, що й природниче право, і позитивний закон беруть початок від розумного божественного начала, а тому вони є абсолютними, загальними і тривалими, незалежними ні від часу, ні від волі того чи іншого законодавця.

Незмінним обов´язковим принципом людського співжиття для Сократа була справедливість. А справедливість - це знання і, отже, дотримання істинних законів, які управляють стосунками людей між собою.На підставі того, що закони природні й позитивні виходять із вищого розумно-божественного начала, Сократ дійшов висновку про тотожність розумного, законного і справедливого. «Для мене законне і справедливе - одне і те ж».Ідентичність знання, законного і справедливого, наказує пізнавати розумом етичні, правові принципи, причому внутрішній голос, згідно з Сократом, був допомогою божества в пошуках правильної дороги