- •16. Загальна характеристика політико-правової ідеології у Стародавній Греції.
- •17. Політичні і правові вчення в період абсолютизму у Росії /Симеон Полоцький, Юрій Крижаніч, Феофан Прокопович, Василь Татищев, Іван Посошков
- •18. Погляди на державу і право Володимира Винниченка.
- •19. Загальна характеристика розвитку російської політико-правової думки. Характеристика основних етапів розвитку. Спрямованість і зміст.
- •20. Загальна характеристика головних напрямків політичних і правових вчень хх ст.
- •21. Погляди софістів на державу та право.
- •22. Вчення Гуго Гроція про право і державу.
- •23.Політико-правові концепції національної української держави у хх ст.
- •24.Політико-правові погляди Сократа
- •25.Загальна характеристика політико-правової думки у Росії першої половини хix сторіччя /Михайло Сперанський/. Політичні програми декабристів. Слов’янофіли і західники.
- •26.Сучасна політико-правова ідеологія незалежної України.
- •27.Платон про державу та право.
- •28.Політичне і правове вчення Бенедикта Спінози
- •30.Аристотель про державу та право.
- •33. Епікур про державу і право
- •34. Левеллери (Джон Лільберн)
- •36 Стоїки.
- •37. Політико-правова доктрина Томаса Гоббса
- •39. Полібій про розвиток політичних явищ
- •41. Доктрина Солідаризму
- •46. Сучасний позитивізм: аналітична юриспруденція Герберт Харт (Англія)
- •47. Політичко-правові погляди римських стоїків – Марк Аврелій Антоній
- •48. Політико – правова думка в італії. 17-18 ст. Правова теорія чезаре беккаріа
- •49. Позитивістський нормативізм ганса кельзена (австрія)
- •50. Політико-правові ідеї римських юристів – гай, папініан, ульпіан, павло
- •51. Політико-правова доктрина шарля луї монтеск
- •52. Політико-правова ідеологія раннього християнства
- •53. Політико-правові погляди аврелія августина
- •54. Загальна характеристика політико-правової думки середньовічного суспільства
- •55. Політико-правова доктрина жан жака руссо
- •56. Політико-правове вчення фоми аквінського
- •57. Французький соціалізм епохи просвітництва (мол’є, мореллі, габріель де маблі)
- •58. Політико-правові вчення марсилія падуанського
- •59. Політико-правова ідеологія великої французької революції (конституц, жирондісти, якобінство, марат, робеспєр, гракх, бабеф)
- •60. Загальна зарактеристика і основні напрямки американської політико-правової ідеології 17 – 19 ст)
- •72. Фашистська політико-правова ідеологія
- •73. Політичні погляди Івана Вишенського
- •74. Політико-правове вчення Огюста Конта
- •75. Юридичний позитивізм /Джон Остін
22. Вчення Гуго Гроція про право і державу.
Філософ вважав, що ідея справедливості - необхідна ознака права, а сама справедливість трактувалася ним як вимога розуму, веління природи розумної істоти. «Право означає тут не що інше, як те, що справедливе. Суперечить же справедливості те, що противно природі істот, наділених розумом». Очевидно, що тут він висловив думку про існування природного права. Гроцій був одним із перших мислителів, які використали природно-правові уявлення для обґрунтування переходу суспільства від феодалізму на вищий ступінь. Апелюючи до природи людини, ці мислителі піддали нищівній критиці феодалізм і проголосили наближення нової ери. Слідом за Арістотелем Гроцій поділяв право на природне і встановлене волею. Найкращий поділ права у прийнятному значенні, відзначав він, запропоновано Арістотелем, згідно з яким, з одного боку, є природне право, а з іншого - право, встановлене волею, що його Гроцій називав законним правом.
Отже, Гроцій першим джерелом права визначав природу людини. Але, будучи непослідовним у своєму ставленні до релігії, він зробив застереження, що хоча природне право діяло б і без Бога, але все ж Бог існує та є творцем усього сущого. Тому другим джерелом права Гроцій вважав Бога і таким чином, поруч з природним правом, визнавав галузь права божественного.
Втім, це не перешкоджало йому твердо дотримуватися тієї думки, що зміст природного права не залежить від божественних установ. Бог, за словами Гроція, не в змозі змінити вимог природного права, бо Він не може зло за внутрішнім змістом перетворити на добро,
Розвиваючи ці думки, філософ застерігав, що приписи природного права не розходяться з божественною волею
Від природного права мислитель відрізняв право, виявлене волеюЙого джерелом може бути або воля Бога, або воля людей. Звідси поділ права на право божественне і право людське. Своєю чергою, людське право поділяється на внутрідержавне і міжнародне. Міжнародним є те право, яке одержує обов´язкову силу волею всіх народів чи багатьох із них
Право ж, установлене волею божества, достатньою мірою зрозуміле для нас із самої назви. Воно має безпосереднім джерелом саму божественну волю, і дане або всьому людському роду, або одному народові.За допомоги права, гадав Гроцій, люди примушуються особливою силою до дотримання справедливості. І там, де виникало питання про підтримання права силою, неминуче виникала тема держави.
Виникнення держави Гроцій пояснював тією ж спілкувальною природою людини. При цьому він дав зрозуміти, що в основі прагнення людей до спілкування лежить відчуття самозбереження. Люди початково об´єдналися в державу, переконавшись у неспроможності окремих розсіяних сімей протистояти насильству. Мислитель підкреслив, що люди зробили це добровільно. Із цього випливає, що він дотримувався договірної теорії походження держави.
Відповідно до своєї теорії походження держави, філософ визначав її таким чином: «Держава... є досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права і загальної користі».
Договір мав, так би мовити, внутрішній вимір, що торкався угоди між громадянством, підданими, державою та верховною владою. Суспільний договір розглядали як добровільну угоду між ними, а також як обов´язок індивідів щодо держави. Починаючи з Гроція майже всі теоретичні побудови ХУИ-ХУПІ ст., які пояснювали сутність, причини, способи утворення держави, виходили з цього засновку.Але теорію державного суверенітету філософ розробляв в основному стосовно не до республіканських, а до монархічних порядків, які в той час певні кола буржуазії ще вважали для себе прийнятними. Абсолютизм у ряді європейських країн іще не зжив себе і певною мірою сприяв ростові буржуазних елементів.
Рушієм, який урухомлює весь державний організм, є, за вченням Гроція, верховна влада, дії якої не перебувають під будь-чиїм контролем і не можуть бути скасовані ніким, опріч самого носія вказаної влади або його наступника. Загальним носієм верховної влади, суверенітету мислитель вважав державу в цілому. На цій підставі він заперечував думку про те, що верховна влада скрізь та без винятку належала народу і що народ у випадку зловживання володарем своєю владою міг його скинути й покарати.
Гроцій допускав, що колись народ був сувереном, але, зіткнувшись із певними обставинами, повністю передав владу над собою одній особі або декільком особам без збереження за собою хоча б найменшої частки цієї влади
Після розгляду питання про сутність і носія верховної влади Гроцій поставив питання про способи володіння нею. Мислитель розрізняв володіння владою на правах повної власності й на правах узуфрукта. На правах повної власності верховна влада може бути набута у спосіб війни та за деяких інших обставин
Верховною владою на правах узуфрукта володіли особи, які ставали правителями безпосередньо в результаті народного обрання. Голови таких монархій не мали права відчужувати без згоди народу своїх повноважень. Крім того, якщо в таких монархіях вибраний монарх помирав і припинялася династія там, де існував перехід престолу за спадком, верховна влада поверталася народові.
Оголошуючи головним у державних справах дотримання порядку владарювання і підкорення, мислитель доводив несумісність цього порядку зі свободою приватних осіб чинити опір владі. Не володіли, за його словами, подібною свободою і службові особи. Але це не означає, що Гроцій заперечував узагалі можливість протидіяти правителям за будь-яких обставин.
Заперечуючи в принципі право підданих чинити опір правителеві, який допускав зловживання, виконуючи функції публічної влади, Гроцій вніс у цю концепцію деякі корективи в дусі юридичного світогляду, а саме: народ може змінити спосіб правління, якщо це право залишено за ним суспільним договором. По-друге, народ може вважати суспільний договір розторгнутим у випадку явної небезпеки, яка загрожує йому внаслідок насильства начальницьких осіб.
У трактаті «Про право війни і миру» багато уваги приділено питанням, які можна віднести до галузі цивільного і кримінального права.
З правом приватної власності філософ пов´язував можливість для особи володіти й користуватися своїм майном, одержувати доходи і вживати їх для забезпечення своїх потреб, розпоряджатися ним аж до відчуження його іншим особам. Мислитель вважав: оскільки приватну власність установлено в суспільстві, порушення прав власника є неприпустимим. Формам правління, які Гроций згадує в трактаті (царську, єдинодержавну владу, владу найзнатнійших вельмож, вільну громаду, демократичну республіку), не надається істотного значення: «народ може обрати будь-який спосіб правління; адже той чи інший правопорядок слід оцінювати не з точки зору переваг його форми, про що судження людей дуже розходяться, але з точки зору здійснення в ньому волі людей». У трактаті помітні негативне ставлення його автора до тиранії (де тріумфує насильство й відсутній правопорядок), перевага, що віддається царській владі чи демократичній республіці (де немає виключень для участі в обговоренні і рішенні державних справ). Таким чином, як у правоутворенні, так і в державі, виборі її форм тут пріоритет залишається за волею людей, їх розумом, правом, правопорядком.