23.Політико-правові концепції національної української держави у хх ст.

Націоналістична концепція державності

Найбільш радикальне вирішення «українського питання» запропонував на початку століття харківський адвокат Микола Міхновський Проблемі самостійності прагне дати правове обґрунтування, показати, що нинішній колоніальний статус України — грубе порушення природного права її народу.Рушійною силою цього процесу повинна стати українська інтелігенція, девізом якої буде: «Одна єдина, нероздільна, вільна самостійна Україна від Карпатів по Кавказ. Таким чином, йдеться про етнічну державність, ідею національного со-лідаризму.Такий ригоризм не враховував реалій в Україні (несформованість нації, зростання питомої ваги пролетаріату з Росії, панування соціалістичних ідей серед національної інтелігенції та ін.) і не мав реальних перспективМіхновський — автор проекту «Основного закону «Самостійної України»складеного від імені Української народної партії. Проект Основного закону містить 118 статей і визначає територію «нової України», її устрій як союз вільних проголошує ви­нятковий суверенітет українського народу, передбачає чіткий поділ влади, повноваження місцевих органів влади,. Тут детально виписані республіканські, знизу доверху, механізми управління, двопалатний парламент (Рада представників і Сенат), його повноваження Автор проекту запропонував змішану, президентсько-парламентську форму республіки, де президент призначає і відсторонює міністрів, є головнокомандуючим армії і флоту..

Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов (1883— 1973) теж критично оцінював досвід відродження української державності в 1917—1920 рр.Сформована ним ідеологія інтегрального націоналізму набрала войовничо-ірраціонального, антиінтелектуального і волюнтаристського характеру. Його суспільна природа є виразно тоталітарною, співзвучною фашистським течіям, які ширились тоді в багатьох країнах.Якщо Д. Донцов сформулював головні засади ідеології нового націоналізму, то Микола Сціборський (1897—1941) був автором політичної доктрини цього націоналізму. У «Націократії», гостро критикуючи демократію, соціалізм і монархізм, сформулював свою концепцію націократії як альтернативної їм форми держави.

Консервативна державницька концепція

Консервативна державницька концепція черпала ідеї відродження української державності в минулому. В´ячеслав Липинський (1882—1931), розробляючи теоретичні питання української державності, виходив з універсальної передумови — права кожної нації на самовизначення і власну державність,відстоював демократичний шлях відродження української державності та її республіканський лад.Однак жовтневий 1917 р. переворот більшовиків у Петрограді, агресія радянських військ проти УНР, нездатність Центральної Ради і її уряду вирішити назрілі соціально-економічні проблеми поклали кінець демократичним програмам. УДХП приводить до влади гетьмана П. Скоропадського, на якого Липинський по­кладав надії як на національного лідера. Політичні реалії вплинули і на його програму державних перетворень.Тепер у центрі концепції Липинського не ідея «трудової демократії», а «трудової монархії», де носієм державної ідеї, як і раніш, виступає «хліборобський клас» як консолідуючий фактор державності.Він вибудовує власну типологію національних аристократій, що відрізняється способами організації своєї влади: олігархію, демократію і класократію. Саме класократія, на його думку, є найбільш прийнятною для України за тих умов формою і методом організації керівної еліти. Класократія є правовою, «законом обмеженою і законом обмежуючою» монархією, яка б вінчала соціальну ієрархію і втілювала єдність нації та держави, обмежувала владу «аристократичної меншості». Знаючи про недоліки монархії, з огляду на історичні традиції українського народу, Липинський пропонував модель «трудової монархії» у формі гетьманату, заснованого на принципах конституціоналізму і демократії.Організація політичної влади в «трудовій монархії» має бути багаторівневою: 1) гетьман як гарант суверенітету нації, голова оборони країни, її виконавчої влади; 2) територіальна і трудова, нижча і вища законодавчі палати парламенту, де нижча репрезентує інтереси окремих земель України, а вища — виборну аристократію, «трудові організації» (профспілки та ін.); 3) місцеве самоврядування. Стабільності державі додають юридичні гарантії недоторканності особи і приватної власності.

У своїх творах Липинський слідує традиціям вітчизняної правової школи. Він так само виступає за широку децентралізацію й розвинене місцеве самоврядування, що сприяють максимальній реалізації прав особистості і прав громад.близькими до політичних поглядів В. Липинського були державницькі концепції відомих галицьких істориків і публіцистів Стефана Томашівського (1975—1930) і Василя Кучабського (1895— 1945). Державницька концепція Томашівського базувалася на чотирьох ідеях: 1) особлива роль Галичини та уніатської церкви в майбутньому державотворенні; 2) український консерватизм; 3) об´єднуюча національна ідея; 4) європеїзація українського руху з опорою на власні сили.С. Томашівський вважав, що майбутня українська держава має спиратись на традиції Галицько-Волинського князівства, а також на політичний досвід Австро-Угорської монархії і необхідність впровадження в Україні монархічної форми правління, що найкраще сприяє утвердженню авторитету і порядку.

Національно-демократична модель української державності Основоположником національно-демократичної моделі української державності Станіслава Дністрянського (1870—1935).Провідною ідеєю його національно-державницької концепції є право кожної нації на самовизначення, автономію та державну незалежність. В основі концепції покладена теорія суспільних зв´язківС. Дністрянському належать авторські конституційні проекти — «Устрій Галицької Держави» (1918 р.) та Конституції Західно-Української Народної Республіки (1920 р.). Особливостями останнього проекту є, , положення про ЗУНР як правову, суверенну, по-друге, ЗУНР — держава, що визнає людину з її правами та свободами соціальною цінністю; по-третє, влада в державі побудована за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову з місцевим самоврядуваннямОрганізація публічної влади за проектом передбачає приналежність законодавчої влади однопалатному парламенту — Народній Палаті, обраній на 4 роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. «Для внесення змін і доповнень до Конституції з ініціативи парламенту чи за рішенням республіканського референдуму скликається спеціальний представницький орган — Загальнодержавна Рада. До системи органів виконавчої влади входить президент Республіки, до уряду — Державна Рада та місцеві органи виконавчої влади. Інший відомий галицький правник, політолог і соціолог Володимир Старосольський (1978—1942) сформулював концепцію побудови української державності, засновану на поєднанні національного і соціально-класового чинників у цьому процесі.В. Старосольський виходив з того, що нація є «твором психології, а не витвором раціонального думання». Нею керується стихійна воля, яка не знає мети та обмежень, а має тільки напрямок. У праці «Держава і політичне право» Старосольський виокремлював три шляхи побудови держави — на основі економічних інтересів, політичних інтересів і національної єдності.

Соціал-демократична концепція української державності

Значний розвиток в Україні на початку XX ст. одержав соціалістичний напрямок політико-правової думки. Однак на відміну від ортодоксальних марксистів багато вітчизняних мислителів мали свої уявлення про державу і право з огляду на «українське питання До їх числа віднести таких ведучих діячів Української Центральної Ради, як М. Грушевський, В. Винниченко, М. Туган-Барановський. Туган-Барановський поступово виробляє свою концепцію соціалізму, а головне — ролі особистості в соціальному прогресі, соціальної справедливості і християнського ідеалу в суспільному житті. Головним у його концепції соціалізму був висновок про еволюційний характер суспільного розвитку, активну роль людини в процесі перебудови суспільства на шляхах соціального прогресуЯк вченого-економіста і юриста Туган-Барановського хвилювали проблеми соціальної справедливості. Він прагнув вибудувати свою теорію розподілу, відмінну від марксистської. Свій задум почав втілювати в роботах «Теоретичні основи марксизму», «Соціальна теорія розподілу», обґрунтовуючи соціальну справедливість, регулюючу роль держави в розподілі суспільних благ як важливий економічний закон, конституційний принцип суспільства. Його висновки знайдуть розвиток у західній концепції соціальної держави і політики загального благоденства.

З філософсько-етичних позицій Туган-Барановський осмислює проблеми суспільного ідеалу, моралі, взаємин особистості і держави. Вважав своїми духовними попередниками І. Канта і Ф. Достоєвського, які визнали, як він пише, «верховною святинею життя людську особистість». Високо оцінював вчений ідеал християнства і його значення для суспільства — звільнення кожної особистості, знищення всякого насильства

Історія української державницької ідеї й державницького досвіду, за Грушевським, має тисячолітню історіюДержаву Грушевський визначає як «суверенний союз народу, який дорогою планової діяльності, зверхніми засобами задовольняє індивідуальні і загальнолюдські солідарні інтереси в напрямі поступового розвою громадянства» (тобто громадянськогосуспільства). Право визнавалося ним як єдність норм, що виражають соціальну солідарність об´єднаних в націю людей. Воно гарантується усією сумою соціально-психологічних сил у громадянському суспільстві.

Вже на початку XX ст. Грушевський концептуально сформулював доктрину національно-територіальної децентралізації Росії і створення культурно-національних автономій, у т.ч. України. З падінням царату 1917 р. Грушевський відстоював принцип федералізму, національно-територіальну автономію України

Таким чином, сутність держави, її функції розумілися Грушевський на європейському рівні, але соціалістичні, народницькі переконання схиляли його до соціалістичного типу державності як альтернативи «буржуазній парламентарній республіці». Правильно відзначаючи реальні недоліки останньої, застерігаючи від сліпого копіювання парламентаризму, він напрочуд далекоглядно позначив багато болючих точок виборчого процесу.

Разом з М. С. Грушевським активно відроджував українську державність Володимир Винниченко (1880—1951).Починаючи з ранніх своїх творів, темою творчості Винниченко обрав проблему людської гідності, заперечення «обов´язків з примусу» над людиною. Ідеї конкретизувалася в двох завданнях: досягнення національної державності і швидкий суспільний прогрес на шляху до моделі західноєвропейської соціал-демократії. Акцент ставився на першому завданні як передумові другого

Таким чином, перші десятиліття XX ст. були позначені плідними спробами діячів національного відродження України осмислити нові політичні і геополітичні реалії, що склались в Україні, Росії, Європі. Жоден з основних напрямів державно-правових концепцій в умовах, що склалися, не мав ніяких або близьких перспектив втілення через нове розмежування України, перемогу більшовизму в більшій її частині та в Росії. Проте далекоглядними і багато в чому випереджаючими свій час можна назвати конституційний проект С. Дністрянського, ідеї самостійності України М. Міхновського, В. Старосольсько-го, О. Бочковського («нація-держава»), громадянського суспільства, прав і свобод людини В. Липинського, концепції федерації, місцевого самоврядування, парламентаризму, демократичного виборчого процесу, принципів поділу влади та гармонізації прав і обов´язків громадян в державі творця новітньої концепції суспільної історії України М. Грушевського, ідеї «Вільної України без холопа і пана» В. Винниченка, соціальної справедливості М. Туган-Барановського. Навіть консервативні і націоналістичні концепції української державності будили національну свідомість, патріотизм, пам´ять про державницькі традиції волелюбного народу.