30.Аристотель про державу та право.

Так само, як і Платон, величезний вплив на мислення європейської цивілізації справив його учень Аристотель (384—322 p. до н. є.)Держава. її сутність Аристотель трактує як «політичне спілкування» людей, що організується заради загального блага. Держава — продукт природного розвитку, походить від первинних спілкувань — родини, селищ, об´єднання яких і утворює державу. Спілкування відрізняє людину, за природою своєю вона «істота політична» і не може існувати поза державним спілкуванням, поза державою. Вона за своїм значенням для людини стоїть вище природи родини, індивіда. Для Аристотеля держава — об´єднання вільних громадян (раби і «варвари» — не громадяни), спільно керуючих справами полісу на основі справедливості. У «Політиці» її автор, не називаючи імені свого вчителя, не погоджується з ним («Платон мені друг, але більший друг — істина»): при прогресую­чій єдності держави вона перестає бути державою. Пропонованій Платоном спільності майна, дружин і дітей він протиставляє державу з індивідів і родин (а не виробників і стражів), із приватною власністю при спільному її використанні. «Люди піклуються усього більш про те, — пише Аристотель, — що належить особисто їм; менш піклуються вони про те, що є загальним».

Державний лад, учить Аристотель, те ж саме, що політична система, де верховна влада в руках одного, кількох чи більшості. Там, де правлять, керуючись загальною користю, такі форми державного устрою правильні, а в тих, де маються на увазі особисті інтереси однієї особи, деяких чи більшості — суть відхилення від правильних. Правильні — монархія, аристократія, політія. Неправильні — тиранія, олігархія, демократія. Замість загальної користі, доброчинності в них переважають багатство або свобода (бідність). Найкращий державний лад той, де помірність і середній статок, «середній елемент» численний і користається великим значенням. Такою є політія. Це змішана форма держави, де сполучаються елементи олігархії і демократії, нерівність і свобода. У такій «середній» формі держави «середній елемент» домінує в усьому: у нравах — помірність, у майні — середній статок, при владі тут — середній клас. Такий державний лад — найкращий і довговічний.В усякому державному ладі, зауважує одним з перших Аристотель, основних елементів три: законодорадчий орган про справи держави, другий — магістратури, третій — судові органи. Так лаконічно викладене уявлення про важливість поділу влади в державі.У проекті ідеальної держави в Аристотеля всі громадяни у своїй діяльності керуються принципом прекрасного, доброчинності. Тут всього два класи — військовий і законодавчий. Перший зайнятий охороною поліса, другий — політичною діяльністю. Земля тут поділяється теж на дві частини: одна — у загальному користуванні всієї держави, інша — у приватному володінні громадян. Законодавець ідеальної держави повинен прагнути до того, щоб доставити громадянам дозвілля і мир, тобто кращі умови для політичної діяльності.У своєму праворозумінні Аристотель слідує Сократові і Пла-тонові. У нього поняття справедливості зв´язане з уявленням про людину як істоту політичну і державу як політичне утворення. Тому право, за Аристотелем, служить критерієм справедливості, регулюючою нормою політичного спілкування. Право як Політичне явище поділяється на природне й умовне (волеуста-Новлене). Природне право — те, що скрізь має однакове значеная і не залежить від визнання чи невизнання його. Волеустановлене право — це установлення закону і загальних угод на основі звичаїв. Право є державним благом, тобто тим, що служить загальній користі. Слідом за Платоном Аристотель вважає, що закони повинні бути узгоджені з формою державного ладу. Закони, що відповідають правильним формам, будуть засновані на справедливості, а відповідні неправильним — не будуть відповідати справедливості1. У цьому відношенні право «є свого роду рівність». Він дає свою конструкцію правового регулювання: громадські, трудові, сімейні відносини держава регулює за допомогою зрівняльної справедливості, а відносини між суспільством і людиною, державою і громадянином — за допомогою розподільної. Іншими словами, йдеться про принцип поділу права — на публічне і приватне, пізніше і чіткіше сформульовані римськими юристами.Істотною якістю закону у Аристотеля є його відповідність політичній справедливості і праву. «Усякий закон, — відзначає він, — в основі передбачає свого роду право». Воно повинно знайти своє втілення в законі. Відступ закону від права означало б виродження закону в засіб деспотизму. «Не може бути справою закону, — підкреслює він, — володарювання не по праву, всупереч праву; прагнення ж до насильницького підпорядкування, звичайно, суперечить ідеї права».Законодавство, за Аристотелем, — частина політики, і мистецтво законодавця полягає у вмілому й адекватному відображенні в законах своєрідності даного державного ладу й існуючої системи відносин. Політичне правління в «Політиці» — це правління закону, а не людей: правителі, навіть найкращі, піддаються почуттям і афектам, закон же — «врівноважуючий розум». «Закон повинен панувати над усіма, — наполягає він, — магістратам же і Народним зборам повинно бути надано обговорення детальних питань».Такими є нові й оригінальні ідеї, розроблені Аристотелем у розвиток політико-правової думки Сократа і Платона.

31. ППВ в період англійської буржуазної революції Англія в 17 столітті заходиться на етапі буржуазних перетворень, що відображається на політико-правових вченях того періоду.

1.Основною специфікою тогочасної ідеології є реформаторські позиції щодо зміни політико-правового режиму, в аспекті переходу від феодального до буржуазного ладу.

2.Реформування взаємовідносин між церквою та державою, бо будується англіканська церква3.Вдосконалення права шляхом переходу від його каральних властивостей до компенсаційних, що передбачає відновлення порушених прав у випадку скоєння правопорушення

Індепенденти. Головними релігійними гаслами індепендентів були: повна незалежність і самоврядування громад віруючих, віротерпимість і невідчужу­ваність свободи совісті. Політичні вимоги індепендентів були помірними: республіка або, як мінімум, конституційна монар­хія. Виразниками їх політико-правових поглядів були Джон Мільтон, Джеймс Гарінгтон та ін.. Основні ідеї:

1. Всі люди за природою є вільними. Відповідно вони створені для того, щоб владарювати, а не підкорюватися.

2. Народ – єдине джерело та носій влади та державного суверенітету, який також наділявся правами контролю за діяльністю монарха та парламенту.

3. Монархічне правління походить від суспільного договору, згідно з яким люди передають частину свої прав та свобод заради спільного вирішення ї волі, що здійснюється державою в особі правителів. Проте залежно від конкретної епохи зміст цього договору може бути змінений як на користь збільшення влади правителів, так і навпаки.

4. Підкреслювалося, що єиний можливий шлях зміни тогочасного ладу- шляхом революції, що передбачає прийняття конституції та обмеження влади монарха, бо еволюційний шлях змін призводть лише до посилення монархічного абсолютизму

Пресвітеріанська течія об’єднувала велику буржуазію та верхівку «нового» дворянства та належала до «правого» крила революції.Основні ідеї:

1.Очищення церкви від пережитків католицизму та затвердження на чолі церкви представників аристократії, які визнавалися найбільш благочестивими в силу своєї крові та багатства2.Церковні обряди мали бути спрощенні відповідно до рівня достатку громадян, проте саме на церкву покладалася функція забезпечення патріотизму, його ідеологічної цілісності та поваги до правителів3.Державна влада мала бути зосереджена в руках монарха та Ради аристократів, які мали забезпечити загальне управління суспільним життям.

 Левеллери («урівнителі») виступали за республіку і демократичну конституцію Англії, кри­тикували «шовкових індепендентів». Ідеолог Дж. Лільберн. Основні ідеї:

1.Проголошувалася ідея народного суверенітету, відповідно до якої монарх мав бути позбавлений влади взагалі, а будь яка законодавча діяльність мала б здійснюватись виключно всім народом 2.Проголошувалося створення республіки, вважаючи, що при такі формі є можливим реалізувати право народу на вирішення питань держаного значення.3.Вимагали встановлення загального чоловічого виборчого права яке мало б забезпечити формування парламенту виключно з числа громадян держави, не допускаючи туди аристократів та дворянство.4.Обґрунтовували ідеї загальної рівності, що передбачали інвентаризацію всіх земель, централізацію розподілу матеріальних благ, загальновійськову повинність, взаємніст прав батьків та дітей тощо5.Вимагали конституційного закріплення прав та свобод людини, встановлення механізму її реалізації.

Період анлійської буржуазної революції від партії левелерів від’єднується частина представників – «істинні левелери» та об’єднується в течію «дигерів». Цей рух очолив Джерард Уїнстенлі і, який відстоював інтереси бідних селян та міщан. Основні ідеї:

1.Ідея створення так званої соціальної республіки, яка охопила інтереси збіднілої частини населення2.Ліквідація приватної власності на землю3.Побудова республіки на засадах розуму, справедливості та свободи.4.Вимагав створення умов для реальної свободи, у зв’язку з цим діяльність держави мала б орієнтуватися на соціально незахищені верстви населення.

Управління в республіці мали здійснювати всі громадяни, що не допускає підкуп громадян, можливість продажу свого політичного голосу тощо.

Питання 32 Політико-правові погляди російських філософів і правознавців першої половини ХХ ст. (Габріель Шершеневич, Сергій Котляревський).

Поєднання формально-догматичного підходу і філософського пози­тивізму втілилося в концепції права і держави Г. Ф. Шершеневича (1863–1912)¹ -видатного представника юридичного позитивізму в Росії.

Поняття права. Шершеневич вважав, що держава - єдине джерело права, а право - творіння держави і його функція. Він твердив, що від­мінною рисою права, яке слід розуміти як сукупність норм, установлених державою, є його примусовий характер. Право в об’єктивному значен­ні, за Шершеневичем, є «а) норма, b) яка визначає ставлення людини до людини, с) загрозою в разі її порушення стражданням, d) заподіюваним органами держави». Отже, «держава передує праву історично і логічно», «держава є явище первинне, право - вторинне».

Відмінність між правом і мораллю вчений вбачав у формальних ознаках -у тих санкціях, що ними підтримуються їх норми. Право забезпечено організованими примусовими юридичними санкціями; моральність -неорганізованими соціальними санкціями.

Поняття держави. Виникнення держави Шершеневич трактував соціологічно, ніяк не пов’язуючи цей процес з правом. Елементами держави, на думку вченого, є: 1) населення як політичне об’єднання; 2) територія - простір дії державної влади; 3) державна влада, яка робить свої веління чинником, що визначає поведінку підлеглих. Інстинкт самозбереження, страх за своє благополуччя і довіра до органів держави з боку підданих становлять індивідуально-психологічну основу державної влади. Такий висновок виводить російського правознавця за межі етатичного праворозуміння, адже він визнає не лише сам факт встановлення закону державою, а здатність влади переконувати в цьому населення. Фактично у Шершеневича йдеться про необхідність політичної легіти-мації влади і правової легітимації закону.

Норми права, вважав Шершеневич, — це вимоги держави: «Будь-яка правова норма — наказ». Держава, як джерело права, не може бути сама обумовлена правом. Учений критично оцінював ідею зв’язаності держави нею ж самою створеним правом. Державна влада опинялася, таким чином, над правом, а не під правом. Правила, що визначають лад і діяльність самої державної влади (конституція), не можуть мати для неї правового характеру, адже «писана Конституція є фіксування суспільного погляду на взаємини елементів державної влади». Тому переважаючою формою (джерелом) права Шершеневич називав закон - «норму права, яка йде безпосередньо від державної влади у заздалегідь установленому порядку». Таким чином, ознаками закону є: 1) загальне правило, розраховане на необмежену кількість випадків (норма права); 2) похідність від державної влади; 3) вираження у встановленому заздалегідь порядку.

Сергій Котляревський (1873-1939)¹ розглядав проблему правової держави через співвідношення понять «влада» і «право». Владу і право він трактує як дві самостійні і протилежні засади держави, при цьому сутність держави становить влада, яка втілює силу. Це - «дві стихії держави», де право не самоціль, а «політика державної влади».

Передумовою правової держави вчений називає рівноцінність права і держави, їх самостійне значення. З одного боку, держава є «єдиний творець права», а з другого — «сама державна влада, що створила ці норми, їм покоряється». Хоча для правової держави характерне взаємне зближення права і держави, вона, проте, ніколи не може означати їх повного злиття, ніколи не перестане бути організацією сили. Розгляда-ючи правову державу як правове самообмеження держави, він визнає можливість встановлення меж такого самообмеження, якими є загрози загибелі держави.

С. Котляревський заперечує проти ототожнення правової держави з конституційною — конституційний лад лише необхідна його переду-мова. Принципами правової держави він називає «верховенство закону і відповідальність, пов’язану з актами державного владарювання». Прин-цип правової держави ставить перед законодавцем моральну вимо-гу — «повага до правової особи кожного члена державного цілого і со юзу цих членів». Це означає забезпечення державою свободи і рівності громадян, їх соціального захисту, права на гідне існування, втілення справедливості.

Здійснення правової держави залежить від певних умов. Для цього важливо забезпечити, по-перше, найбільшу відповідність між об’єктивним правопорядком і суспільною правосвідомістю, по-друге — відповідність цієї правосвідомості найглибшим етичним основам співіснування (такою основою є уявлення про гідність людської особистості, яка має бути відбита в діючому праві) і, по-третє — відповідність правового порядку його етичним підставам. Верховенство закону в державі виправдано, коли він справедливий і спосіб його творення забезпе-ує цю справедливість.