17.Картографічні умовні знаки для зображення елементів ситуацій та рельєфу земної поверхні та їх класифікація.

Картографічні умовні позначення-це зображення на карті різних об’єктів, їхніх кількісних і якісних відмінностей.

Умовні позначення для карт є системою графічних, колірних і буквено-цифрових знаків, особливості яких залежить від призначення і змісту конкретної карти.

Графічні знаки-це різноманітні елементи карти у вигляді фігур(значків) і ліній, що відрізняються між собою за формою, розмірами, кількістю складових елементів.

Колір як умовний знак застосовується для відображення якісних відмін об’єктів місцевості за видовими ознаками також внутрішньовидовими.

Буквені позначення використовуються насамперед у вигляді географічних назв зображених на карті.

Цифрові позначення передають кількісні показники, н-д, ширину дороги, позначки висот окремих точок земної поверхні.

Населені пункти, промислові об’єкти, річки, озера, лісові масиви, штучні нерівності земної поверхні, які в топографії об’єднують під назвою місцеві предмети(ситуація),мають відносно обмежені розміри. Рельєф-має необмежену просторову протяжність.

Умовні позначення для місцевих предметів поділяють на:

-лінійні знаки-це символи, за допомогою яких зображують лінійно витягнуті об’єкти (річки, шляхи сполучення).

-заповнювальні застосовують для заповнення контурів, що окреслюють площу об’єктів, виражених у масштабі карти.(луг,сад).Роль такого знака може виконувати колір.

-позамаштабні-це символи, що зображують предмети, площа яких не може бути виражена в масштабі карти.(окремі будівлі, дерева, памятники)

Загальна властивість умовних позначень-однорідні групи об’єктів відображаються однотипними умовними знаками, а внутрішньогрупові відміни передаються за допомогою деяких доповнень до основного умовного знака.

Основний спосіб зображення рельєфу є спосіб ізоліній. Ізолінії-це криві, що з’єднують на карті точки з однаковими кількісними значеннями.

18. Визначення кількісних характеристик рельєфу за топографічною картою. Абсолютна та відносна висота та точність їх визначення.

Морфометрія рельєфу – це галузь геоморфології, що займається кількісною характеристикою рельєфу. Головними морфометричними показниками рельєфу є абсолютні висоти, вертикальне і горизонтальне розчленування, крутість земної поверхні. Їх обчислюють за такими формулами:

Материки в різних частинах піднімаються на різну висоту над рівнем океану. Віддаль по вертикалі від будь-якої точки на поверхні Землі до середнього рівня поверхні океану називають абсолютною висотою. Абсолютну висоту визначають за допомогою нівелювання (за допомогою геометричного нівелювання перевищення визначається з точністю до міліметрів; за допомогою тригонометричного - перевищення з точністю до сантиметрів, а відстані - з точністю до метрів і десятків метрів). На окремих спорудах під час нівелювання встановлюють спеціальні знаки-репери, на яких зазначено абсолютну висоту даної місцевості. Поза населеними пунктами по лініях нівелювання приблизно через 5-8 км закладають ґрунтові репери.

Абсолютна висота точки, яка лежить вище рівня океану, вважається додатною, а та, яка лежить нижче, — від'ємною. Так, найвища точка Українських Карпат гора Говерла має абсолютну висоту 2061 м.

Відносна висота — відстань по вертикалі від будь-якої точки на поверхні землі до будь-якого довільного рівня, що приймається за нуль (наприклад, висота гірської вершини над рівнем дна найближчої долини). Відносну висоту можна також визначати як перевищення однієї точки над іншою. Наприклад, найвища вершина Азії — Еверест (Джомолунгма, 8846 м) перевищує найвищу вершину Африки — вулкан Кіліманджаро (5855 м) на 2991 м.