8. Система географічних координат. Визначення географічних координат

С и с т е м о ю г е о г р а ф і ч н и х к о о р д и н а т називається система, в якій розташування точки на земній поверхні визначається кутовими величинами (широтою і довготою) відносно площин екватора і початкового (Гринвіцького) меридіана. Відлік географічних координат ведеться від точки його перетину з екватором. Система географічних координат є єдиною для всієї земної поверхні і використовується при застосуванні бойових засобів далекої дії (ракет, авіації, морського флоту), а також при використанні наземної навігаційної апаратури. Географічні (геодезичні) координати (рис. 7.2) - кутові величини (широта і довгота). Ш и р о т а т о ч к и (В) - кут між площиною екватора і нормаллю - лінією, що проходить через дану точку під кутом 90* до поверхні земного еліпсоїда. Може бути в межах від 0* до 90* північною чи південною. Д о в г о т а т о ч к и (L) - двогранний кут, утворений площиною Гринвіцького меридіана і площиною меридіана даної точки. Може бути східною чи західною від 0* до 180*. Визначення географічних координат точок за топографічною картою. Внутрішніми рамками топографічних карт є лінії меридіанів і паралелей; їхні широта і довгота підписуються в кутах кожного аркуша карти. На картах західної півкулі в північно-західному кутові рамки праворуч довготи меридіана підписується “На захід від Гринвіча”.

9. Ситсема прямокутних координат

У топографії використовують дві системи прямокутних координат: умовну і зональну Гауса-Крюгера.

Умовна система прямокутних координат

Умовну (її ще називають місцевою або довільною) систему прямокутних координат застосовують під час точних знімань невеликих ділянок місцевості, рівневу поверхню яких можна вважати площиною, тобто знімати без урахування кривизни Землі.

Початком координат вважають перетин осей координат, тобто абсциси і ординати. Звичайно напрям осі абсцис збігається з напрямом дійсного чи магнітного меридіана. Причому північний напрям осі абсцис вважають додатнім, а південний – від’ємним; східний напрям осі ординат – додатнім, а західний – від’ємним

Положення будь-якої точки на площині (плані) визначається величиною і знаками абсциси й ординати цієї точки. За однакових абсолютних величин Х та У точка може займати чотири різних положення залежно від знаків координат

В умовній системі координат за напрям осі абсцис, крім напряму дійсного чи магнітного меридіана, можна взяти будь-який інший зручний напрям (наприклад, на фабричну трубу), а за початок відліку - будь-яку зручну точку на ділянці знімання. Для обробки і нанесення на план результатів польових вимірювань доцільно використовувати прямокутні координати, тому що лінійні величини (кілометр, метр, сантиметр) відкладати зручніше і точніше, ніж градусні (градус, мінута, секунда) у географічній системі координат. Зональна система прямокутних координат Завдячує своєю назвою німецькому математику К. Гаусу (1777-1855 рр.), який розробив теорію поперечно-циліндричної рівнокутної проекції для використання її у даній системі, та німецькому астроному і геодезисту С. Крюгеру, продовжувачу роботи Гауса. Особливістю зональної системи Гауса-Крюгера є те, що земну поверхню умовно поділяють уздовж меридіанів на 60 зон по 6о довготи кожна. Відлічують зони від Гринвіцького меридіана на схід. Для зображення кожної зони проекції Гауса земний еліпсоїд проектують на циліндр, вісь якого перпендикулярна до осі обертання Землі, а бічна поверхня дотикається до осьового меридіана кожної зони. У результаті дістають плоске зображення 1/60 частини земної поверхні, яка називається геодезичною зоною. Уся поверхня земної кулі має вигляд шістдесяти таких зон, дотичних по екватору.