§ 2. Соціальні норми первіснообщинного ладу, їх види і функції

Будь-яке суспільство як складна соціальна система потребує певної упорядкованості суспільних відносин. Підпорядкування маси одиничних відносин загальному порядку досягається за до­помогою соціальних норм — правил поведінки, які регулюють відносини між людьми та їх об'єднаннями.

Життя первісної людини, незважаючи на його примітивний характер, також потребувало існування певних норм, на основі яких люди б організовували спільну працю, розподіл продуктів, визначали порядок взаємовідносин між чоловіком і жінкою, вста­новлювали процедури вирішення спорів, засади функціонування потестарних органів управління і т. ін. 166

ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА

Соціальні норми первіснообщинного ладу, взяті в їх сукуп­ності, іноді називають мононормами (грец. топок — єдиний, лат. погта — правило)¹. Це єдині для всіх членів суспільства правила поведінки, які складалися на основі ритуалів, міфів, звичаїв тощо і мали обов'язковий характер.

Історично першими видами соціальних норм були ритуали і обряди — правила поведінки, в яких акцент ставиться на зов­нішній формі їх виконання і ця форма є строго. Канонізованою. Ритуали і обряди (наприклад, обряд ініціації) мали масовий ха­рактер і виконували регулятивну і виховну функції .

З виникненням мови з'являються міфи, вони передавали інформацію про те, як необхідно діяти в тих чи інших ситуаціях. Міфи — це перекази, розповіді про духів, богів, обожнюваних ге­роїв, предків, у яких поєднувалися знання, художні образи, мо­ральні приписи, релігійні уявлення. Міфологія виконувала пізна­вальну (явища природи і суспільного життя виражалися в спогля­дально-образній формі), регулятивну (міфи мали нормативну, приписуючи частину, яка концентрувала досвід людства і доводи­ла його до кожного члена суспільства), ідеологічну ( міфи були керівництвом до дій, якого слід дотримуватися у стосунках з при­родою і людьми) функції.

Поступово основним засобом регулювання поведінки людей в умовах родового ладу зробилися звичаї-правила,- які склалися історично, протягом життя декількох поколінь і стали всезагальними внаслідок їх багаторазового повторення. Характерним для звичаїв було те, що вони:

регулювали найбільш стійкі суспільні відносини, що склада­лися протягом тривалого періоду;

виражали життєві закономірності, порушення яких загрожу­вало серйозними наслідками для людського роду;

втілювали авторитет всього суспільства;

були частиною людської свідомості, передавалися з по­коління в покоління, ставали стереотипом поведінки;

не знали поділу на права і обов'язки;

опосередковували всі сторони людського буття (поділ по­всякденної роботи, регулювання ситуацій, пов'язаних зі смертю глави сім'ї, тощо).

'Див.:Першиц А. И. Проблеми нормативної! зтнографии. Исследование по общей зтнографии. - М., 1979.; Думанов X. М., Першиц А. И. Моно-норматика и начальное право// Государство и право. - 2001. - № 9. - С. 85-91.

167

РОЗДІЛ XI

Слід зазначити, що племінні органи управління іноді прийма­ли рішення, які не відповідали існуючим звичаям, однак освячені авторитетом загальних зборів і ради старійшин ці рішення потім засвоювалися общинниками як нові правила їх поведінки. В дано­му випадку органи первісного самоврядування виступали в ролі своєрідного нормотворчого інституту.

Неспроможність первісних людей раціонально пояснити деякі явища природи, безсилля перед ними призвели до того, що вони починають пояснювати їх іраціонально, через існування чогось фантастичного, божественного, надприродного. Люди вигадують собі божества і починають їм поклонятися, відправляти релігійні культи (в тому числі жертвопринесення).Таким чином, форму­ються правила поведінки, які регулюють відносини між людьми на основі їх релігійних уявлень (релігійні норми). З розвитком первісних вірувань відбувається перша в історії спеціалізація роду діяльності: з'являються шамани, жреці, знахарі, священнослужи­телі. Язичеська релігія виконувала компенсаторну функцію, тобто намагалася пояснити первісним людям незрозумілі для них яви­ща. У подальшому вона набуває регулятивного значення.

Пізніше, коли люди навчилися оцінювати власні вчинки і вчин­ки інших людей, виникають норми первісної моралі — уявлення і відповідні правила, які визначають, що є добро і що є зло. Вони не нав'язувалися зовні, а були засновані на власному, вільному пере­конанні. Єдиним авторитетом був голос сумління. Зміст моральних норм, їх дотримання пов'язувалися передусім з поділом усіх людей на «своїх» і «чужих». Людина не відчувала докорів сумління, якщо з її вини страждала людина, яка належала до «чужого» племені. Грубість і жорстокість, властиві людині первісного суспільства, обумовили незначне поширення норм в ньому моралі.

Особливе значення мали табу— обов'язкові і незаперечні за­борони, які захистили рід від біологічного виродження (заборона кровозмішування) і природної стихії, дозволили забезпечити відтворення життєвих благ, певні умови існування людей у колек­тиві¹. Табу — важливий спосіб виховання людей, стандартизації їхньої поведінки.

У цілому нормативна система первісного суспільства була спрямована на підтримку добувної економіки, гармонійного існування і відтворення конкретних общин у природному середо-

¹ Розрізняють такі види заборон, як заборони на дії, заборони на слова, табу на людей, табу на предмети. Фрезер Дж. Дж. Золотая ветвь: исследование магии и религии. - М., 1980.

168

ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА

вищі- її складали регулятори біолого-психологічного (табу), міфолого-релігійного і морального характеру, а також ритуали, обряди та звичаї, що супроводжували їх. Вони були обов'язковими для всіх членів суспільства, виконувалися ними свідомо і доб­ровільно, сприймалися як природна необхідність, чому значною мірою сприяла повна на ті часи інтеграція людини в структуру первісної общини. І § 3. Закономірності виникнення права

З розкладом родового ладу загострюються соціальні конф­лікти, втрачається єдність членів суспільства і існуючі мононорми перестають забезпечувати порядок та стабільність. Певна частина найбільш значущих соціальних норм первіснообщинного ладу по­требує спеціального захисту. Формування права відбувається шляхом ускладнення суспільних відносин, що постійно повторю­ються, їх визнання і захисту державою. Право виникає об'єктив­но на етапі становлення державно-організованого суспільства як нормативний спосіб регулювання відносин між хліборобами-об-щинниками, скотарями, ремісниками. На наступному етапі відбу­вається закріплення норм у письмових джерелах. Перші письмові джерела права з'явилися приблизно в III—11 тисячоліттях до но­вої ери в Месопотамії, Єгипті, Індії у формі агро календарів та інших спеціальних правил організації і процесу праці та поділу її результатів. Водночас зароджується система преддержавних, а згодом державних органів, яка інформувала про існування таких правил і контролювала їх виконання.

Виникнення права значною мірою обумовлене тими ж причи­нами, що й виникнення держави. В умовах розвитку економічних та інших суспільних відносин соціальні норми первісного суспільства стали неспроможними встановити гарантовані зв'язки, обо­в'язкові для всієї суспільної діяльності. Формування і ускладнення політичного життя суспільства, розшарування його на проти­лежні соціальні верстви (касти, стани, класи) з нерівним майно­вим і соціальним положенням посилювали численні суперечності і.і конфлікти. Розвиток особистості приводить до перетворення людини на самостійного індивіда зі своїми автономними потреба­ми та інтересами. У той же час для максимального задоволення своїх потреб та інтересів людина змушена була свідомо обмежу­вати свою поведінку, жертвуючи на користь суспільства части­ною своєї свободи. Внаслідок цього всі члени суспільних відносин наділялися новими за змістом взаємними правами і обов'язками,

169

РОЗДІЛ XI

які спочатку мали казуально-особистий характер. З часом у міру повторюваності типових життєвих ситуацій, що виникали, і контроля за їх розвитком з боку владних структур вони набували нор­мативного значення і визнавалися загальнообов'язковими. Право стає необхідним і для обмеження (пом'якшення) в період розкладу родового ладу військового протистояння окремих племен.

Виникнення права — тривалий історичний процес. Основни­ми шляхами його формування були такі: визнання індиві­дуальних, фактичних, повторювальних стосунків як права, санкціонування державою звичаїв; утворення правових норм» судовими органами; встановлення правових норм державною владою у вигляді нормативних актів.

Визнання індивідуальних, фактичних, повторювальних від--носин правом. Історія розвитку правових систем свідчить про те, що в умовах переходу від первісного до державно-організовано­го суспільства значення права надавалося індивідуальним, фак­тичним, повторювальним стосункам. Держава визнає правила, що склалися на основі багаторазового повторення, починає ними користуватися і захищати від порушень, на підставі чого відбу­вається виокремлення юридичного регулювання.

Санкціонування державою звичаїв (звичаєве право). Важли­вим етапом у формуванні права стало перетворення звичаїв первісного суспільства на правові звичаї. Правовим звичай стає тоді, коли він набуває мовчазного або офіційного схвалення дер­жави і захищається нею, в тому числі з допомогою примусу. Дер­жава неоднаково ставиться до різних звичаїв: вона санкціонує тільки ті з них, які узгоджуються з її політикою, загальними заса­дами життєдіяльності суспільства. Водночас з'являються такі, які закріплювали кастові привілеї вищих станів, обов'язки нижчих, правила купівлі-продажу землі, спадкове сімейне володіння зем­лею і т. ін. Більшість правових звичаїв втілюються в писані тексти, на які можна було посилатися в обґрунтуванні своїх прав. Якщо раніше збереження звичаїв було привілеєм жреців, то тепер вони отримують підтримку державної влади. Таким чином на основі правових звичаїв складається так зване звичаєве право. За змістом багато правових звичаїв у деяких країнах ще й .зараз зберігають рештки звичаїв родового ладу.

Утворення правових норм судовими органами (правові преце­денти). Значну роль у становленні правових норм відіграли суди, які були першими державними органами. Судові органи форму­лювали правові прецеденти — рішення з конкретних справ, які в 170

ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА

майбутньому набували нормативного характеру, ставали загаль­нообов'язковими при вирішенні аналогічних справ. Так, рішення преторів та інших магістратів у Стародавньому Римі вважалися обов'язковими зразками для вирішення аналогічних справ, вна­слідок чого склалася ціла система преторського права.

Пряме встановлення правових норм державною владою у ви­гляді законів, постанов, кодексів та інших нормативних актів. З часу оновною формою права стають державні нормативні правові акти які відбувається внаслідок динаміки суспільних відносин. По­треби правового регулювання вимагали вироблення і знання спеціальних понять, появи особливих механізмів, інститутів, таких як власність, позов, злочин, юридична відповідальність і т. ін., які були невідомі родовим звичаям. Поступово ці акти в деяких країнах витісняють звичаєве право, посідають домінуюче місце серед форм права. Класова диференціація суспільства, боротьба різних соціальних груп за панівне становище сприяє політизації нормативних актів, на цій основі право стає способом управління суспільством. Нормативні акти збігаються з уявленнями влади про належну поведінку. Єдині правила, які б однаковою мірою вислов­лювали інтереси всіх членів суспільства, зникають. Норми права, захищені на випадок порушення силою "державного апарату, закріплюють можливість майнової нерівності, привілеїв для окре­мих груп населення, поділ на касти. Але водночас вони необхідні і для встановлення певного порядку суспільних відносин. Норма­тивні правові акти держави урізноманітнюються, поділяються на окремі види, оперативно реагують на потреби соціальної практи­ку, чітко формулюють зміст прав і обов'язків. Розглянуті тенденції ми бачимо в таких стародавніх юридичних пам'ятках, як Закони царя Хамурапі у Вавилоні, закони Солона в стародавній Греції (594-593 рр. до н. є.). Закони XII таблиць 451-450 років до н. є. у .Римі, Салічеська Правда 496 року в країнах континентальної Євро­пії, Закони Етельберта 600 року в англосаксонській правовій сис­темі. Для Руської Правди Ярослава Мудрого 1016 року було харак­терне поєднання норм звичаєвого права, викладених в узагальне­ному виді судових прецедентів, і деяких законодавчих положень.