- •§ 2. Предмет загальної теорії держави і права
- •§ 3. Місце загальної теорії держави і права в системі юридичних та інших суспільних наук
- •§ 1. Розмаїття концепцій (теорій) походження держави
- •§ 4. Ознаки держави, які відрізняють її від самоврядування первіснообщинного ладу
- •§ 1. Ознаки та поняття держави
- •§ 3. Державний суверенітет
- •§ 4. Типологія держави
- •§ 1. Особливості становлення та формування концепції громадянського суспільства
- •§2. Поняття та ознаки громадянськогосуспільства
- •§ 3. Поняття та структура політичної системи суспільства
- •§ 4. Партії в політичній системі
- •§ 5. Місце держави в політичній системі суспільства
- •§ 2. Класифікація функцій держави
- •§ 3. Внутрішні функції держави »
- •§ 4. Зовнішні функції держави
- •§ 5. Правові форми і методи здійснення функцій держави
- •§ 1. Поняття і структура форми держави
- •§ 2. Форма правління держави
- •§ 3. Форми державного устрою
- •§ 1. Поняття і соціальна цінність
- •§ 2. Форми демократії
- •§ 3- Інститути і суб'єкти демократії
- •§ 4. Принципи демократії
- •§ 5. Функції демократії
- •§ 7. Демократія в умовах України
- •§ 1. Механізм держави і його структура
- •§ 2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи і їх види
- •§ 3. Принципи організації і діяльності державного апарату. Поділ державної влади
- •§ 4.Загальна характеристика, функції
- •§ 5. Організація здійснення влади на місцях. Взаємодія місцевих державних органів з органами місцевого самоврядування
- •§ 6. Державна служба і її види. Державний службовець, посадова особа
- •§ 1. Поняття прав і свобод людини і громадянина, їх загальна характеристика. Обов'язки людини і громадянина
- •§ 2. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку
- •§ 3. Види прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Їх система в Конституції України 1996 року
- •§ 4. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній правовій державі
- •§ 1. Концепція правової держави: історія виникнення та розвитку
- •§ 2. Поняття і ознаки правової держави
- •§ 3. Поняття і ознаки соціальної держави
- •§ 1.Теорії походження права
- •§ 2. Соціальні норми первіснообщинного ладу, їх види і функції
- •§ 4. Відмінності права від соціальних норм первіснообщинного ладу
- •§ 1. Головні підходи до праворозуміння
- •§ 2. Поняття і різні прояви права
- •§ 3. Ознаки права
- •§ 5. Співвідношення права і форм його зовнішнього прояву
- •§ 1. Поняття, риси і класифікація
- •§ 3. Загальноправові принципи
- •§ 4. Міжгалузеві й галузеві принципи
- •§ 1. Поняття відносної самостійності права
- •§ 2. Право і економіка
- •§3. Право і політика
- •§ 1. Правові системи сучасності і критерії їх класифікації
- •§ 2. Романо-германська правова система
- •§ 3. Англо-американська правова система
- •§ 4. Релігійно-традиційна правова система
- •§ 1. Поняття, загальні риси і види соціальних норм
- •§ 2. Співвідношення технічних і правових норм
- •§ 3. Право і мораль
- •§ 4. Право і звичай
- •§ 5. Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом
- •§ 1. Поняття, риси, структура та функції правосвідомості
- •§ 2. Види правосвідомості
- •§ 3. Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в правотворчості(правоустановленні) і правореалізації
- •§ 5. Поняття та види деформації
- •§ 1. Поняття системи права
- •§ 2. Предмет і метод правового
- •§ 3. Структура системи права
- •§4. Публічне і приватне право
- •§ 5. Галузі вітчизняного права
- •§ 7. Структура вітчизняного законодавства
- •§ 8. Фактори формування та розвитку системи законодавства
- •§ 9. Співвідношення між нормами
- •§ 2. Структура норми права
- •§ 4. Інші види правових норм
- •§ 5. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта
- •§1. Поняття і види форм права
- •§ 2. Ознаки нормативного правового акта і вимоги до нього
- •§ 3. Поняття, ознаки, види законів
- •§ 4. Порядок прийняття законів в Україні
- •§ 5. Підзаконні нормативні правові акти
- •§ 6. Дія нормативно-правових актів у часі
- •§ 7. Дія нормативних правових актів в просторі і за колом осіб
- •§ 8. Колізії в законодавстві
- •§ 1. Етапи процесу правоутворення
- •§ 3. Стадії створення нормативно-правових актів
- •§ 4. Законодавча техніка: поняття і види
- •§ 5. Систематизація нормативно-правового матеріалу
- •§ 1. Поняття і риси правових відносин
- •§ 3. Суб'єкти правових відносин, їх види. Поняття юридичної особи
- •§ 4. Суб'єктивні права, правомочність і юридичні обов'язки суб'єктів права
- •§ 5. Поняття і види об'єктів правових відносин
- •§ 1. Поняття і види правової поведінки
- •§ 3. Правопорушення: поняття і юридичні ознаки. Склад і види правопорушень
- •§ 1. Поняття реалізації правових норм
- •§ 2. Застосування норм права
- •§ 3. Стадії застосування нормативних приписів
- •§ 4. Основні вимоги правильного
- •§ 5. Акти правозастосування, їх види
- •§ 6. Прогалини в праві і засоби їх подалання та усунення
- •§ 1. Поняття тлумачення норм права
- •§ 2. Способи тлумачення норм прав
- •§ 3. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права
- •§ 4. Правотлумачні (інтерпретаційні) акти, їх види
- •§ 5. Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту
- •§ 1. Поняття законності як багатоаспект-ного суспільно-правового явища. Законність і демократія
- •§ 2. Функції законності
- •§ 3. Поняття правопорядку
- •§ 4. Співвідношення права, законності
- •§ 5. Гарантії законності і правопорядку
- •§ 1. Поняття правового регулювання
- •§ 2. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим
- •§ 3. Види правового регулювання
- •§ 4. Механізм правового регулювання
- •§ 6. Ефективність правового регулювання
- •§ 1. Система і функції юридичної науки з
§ 1. Етапи процесу правоутворення
Правоутворення— це відносно тривалий процес формування юридичних норм, що починається з визнання державою певних суспільних відносин, усвідомлення необхідності їхнього правового регулювання, формального закріплення і державного захисту юридичних приписів.
До сфери правового регулювання входять лише найважливіші для суспільства відносини. Вони повинні відповідати вимогам справедливості, панівної моралі і потребам суспільного розвитку. Саме такі відносини держава вважає за доцільне визнати і забезпечити правовим захистом. Це відбувається поступово в міру формування держави, зародження її органів і насамперед судів.
Формування права - це складний, багатоаспектний соціальний процес, обумовлений взаємодією об'єктивних умов і суб'єктивних чинників, що визначають і забезпечують утворення нових норм права.
Цей процес складається з кількох етапів. На першому етапі цього процесу відбувається формування певних суспільних відносин, які в результаті багаторазового повторення набувають нормативного характеру. На другому етапі, який ми будемо називати правозакріпленням, відбувається державне санкціонування суспільної та державної (в історичному аспекті передусім судової) практики, її розгорнуте законодавче закріплення. Шляхом правозакріплення складаються основи правового регулювання суспільних відносин На третьому етапі держава з метою конкретизації та деталізації основ правового регулювання самостійно створює широке коло правових приписів. Саме цей етап ми будемо називати правотворчістю. Отже, на відміну від поширених у навчальній літературі поглядів, правоутворення не зводиться до правотворчості, яка є лише останнім етапом цього процесу. Виникнення суспільних відносин, що згодом набувають правового характеру, є першим і важливим кроком на шляху правоутворення. Відповідно до принципів панівної моралі та уявлень про справедливість держава визнає і закріплює в законодавстві певні економічні, політичні, культурні відносини, 320
які відповідають потребам суспільства, формує права і обов'язки суб'єктів правовідносин.
Процес правозакріплення закінчується розробкою і прийняттям нормативно-правових актів, які є загальнообов'язковими і визначають санкції в разі порушення визнаних державою правил поведінки.
Завершення цього процесу не виключає подальшого поглиблення змісту права. З метою охоплення усіх особливостей різних сфер суспільного життя відбувається деталізація його основ, яке здійснюється шляхом створення більш конкретних за змістом правил поведінки. Не змінюючи основ права, вони складаються за участю держави, а в багатьох випадках безпосередньо формулюються законодавцем. Таким чином, поглиблення сфери правового регулювання тих суспільних відносин, які потребують деталізації й конкретизації, відбувається шляхом правотворчості.
Під правотворчістю розуміють організаційно врегульовану, особливу форму діяльності держави або безпосередньо народу, внаслідок якої потреби суспільного розвитку й вимоги справедливості набувають правової форми, що знаходить свій вияв у певному джерелі права (нормативному акті, прецеденті, звичаї тощо).
Для етапів правозакріплення і правотворчості, як особливих форм діяльності компетентних державних органів, уповноважених громадських організацій або всього народу по встановленню, зміні чи скасуванню юридичних норм, створенню та розвитку системи права, характерні певні ознаки. Правозакріпдрння і правотворчість:
а) є монополією держави, яка в особливих випадках може делегувати ці повноваження громадським організаціям або іншим суб'єктам права, вона також може здійснюватися безпосередньо громадянами держави на референдумі;
б) має організаційну спрямованість, кожний правотворчий орган санкціонує або видає нормативні акти згідно зі своєю компетенцією:
в) здебільшого відображається у формулюванні правових норм. Це становить її основну функцію, оскільки зміна, скасування норм права і кодифікація правового матеріалу є лише її допоміжними функціями;
г) чітко регламентується нормативними приписами, що зумовлено принципом законності, необхідністю суворого дотримання кожним правотворчим органом своєї компетенції, з метою
321
РОЗДІЛ XXI
запобігання можливим юридичним колізіям, суперечностям та дублюванню норм права в законодавстві.
Постійне удосконалення законодавства, обумовлене закономірним розвитком сучасної держави, є необхідною умовою всебічного врахування в нормативних актах потреб суспільного розвитку, поєднання інтересів окремих прошарків суспільства та індивідів. Розвиток правозакріплення і правотворчості є важливою запорукою підвищення ролі законодавства, зміцнення режиму законності. Правозакріплення і правотворчість здійснюється кожною державою незалежно від її типу, форм організації влади, її завдань та функцій.
§. 2 Функції, принципи І й види правоутворення
Процес правозакріплення і правотворчості приводить до. виразу економічних, політичних, соціальних та інших суспільних відносин у вигляді, як правило, формально визначених правил соціально-правового змісту. У державі така діяльність повинна відбуватися з обов'язковим дотриманням певних принципів, основних ідей, які обумовлюють сутність, найхарактерніші риси й властивості різних етапів правоутворення.
м
Процес остаточного формування й розвитку єдиної системи правових приписів є офіційною діяльністю компетентних органів та організацій у здійсненні правового регулювання. Основним призначенням цього процесу є надання формальної визначеності юридичним нормам, удосконалення їхньої редакції, видання нових, зміна та скасування чинних нормативних актів з метою формування внутрішньо узгодженої системи законодавства.
Функції правозакріплення та правотворчості - це основні напрямки діяльності компетентних органів по встановленню, зміні або відміні правових норм, створенню й розвитку системи законодавства та інших форм права.
До цих функцій належать такі:
функція первинного регулювання суспільних відносин, яка має місце тоді, коли певні суспільні відносини вперше набувають формальної визначеності, і яка здійснюється шляхом видання нових за змістом нормативно-правових актів, внаслідок чого відбувається первинне врегулювання суспільних відносин;
2) функція оновлення правового матеріалу, яка передбачає зміну або скасування тих нормативно-правових актів, що заста-322
ПІ'ЛВОПВОРЕННЯ
ріли і не відповідають потребам суспільного розвитку та сучасному стану законодавства;
3) функція ліквідації прогалин у праві, тобто часткового або повного усунення пропусків у правовому регулюванні певних відносин шляхом формулювання тих правил поведінки, яких бракує; 4) функція систематизації нормативно-правового матеріалу, яка полягає у впорядкуванні, об'єднанні та доповненні нормативних актів, створенні єдиного, зручного для користування, побудованого на наукових засадах нормативного кодифікованого акта.
Серед принципів правозакріплення і правотворчості слід розрізняти загальнолюдські принципи, що становлять основу правового регулювання (принципи гуманізму, демократизму, законності, соціальної справедливості тощо), та спеціальні (принципи науковості, професіоналізму, оперативності, поєднання динамізму й стабільності тощо), які мають особливе значення саме для правозакріплення та правотворчості як особливих форм діяльності компетентних правотворчих органів та держави.
Головними загальнолюдськими принципами правозакріплення і правотворчості є такі:
1) принцип гуманізму. Він вимагає врахування в правових актах загальнолюдських цінностей, забезпечення гарантій за хисту прав і свобод людини, максимального задоволення їх матеріальних і духовних потреб. Людина та її інтереси повинні бути в центрі правотворчої діяльності держави, закріплюватися на законодавчому рівні;
принцип демократизму. Одним з напрямків розвитку політичної системи на сучасному етапі повинна бути зростаюча активність громадян в управлінні державними і громадськими справами. У правотворчості це особливо яскраво реалізується шляхом прийняття найважливіших законів на референдумі. Незважаючи на окремі організаційні недоліки, що властиві інститутам безпосередньої демократії, референдум дозволяє максимально врахувати й виразити в законі побажання різних верств населення;
принцип гласності. Він передбачає вільне й конструктивне обговорення проектів нормативних актів, відкритість право творчого процесу. Залучення широких мас населення і громадських організацій до обговорення законопроектів, сприяє най більшій легітимності майбутнього закону, запобігає появі можливих помилок, спрощує процедуру реалізації закону;
323
І'ОЗДІЛ XXI
4) принцип законності. Він відіграє велику роль як у додержанні процедури прийняття нормативно-правових актів, так і у формулюванні їх змісту. Реалізація нормотворчих повноважень органами, які видають закони та інші нормативні акти, повинна відбуватися винятково в рамках їх компетенції, на підставі закону, в повній відповідності до встановленої процедури. Зміст нормативно-правових актів повинен відповідати конституційним засадам, ідеалам правової держави і міжнародним стандартам захисту прав людини.
До спеціальних принципів правозакріплення і правотворчості належать:
1) принцип науковості та професіоналізм .Він передбачає залучення фахівців високої кваліфікації до правотворчої діяльності, використання наукових досягнень, врахування альтернативних проектів нормативних актів, які виражають інтереси різних прошарків суспільства. Недостатнє врахування цього принципу негативно впливає на якість змісту нормативно-правового акта й ефективність його реалізації після прийняття;
2) принцип планування. Цей принцип дає можливість виключити випадкові, непродумані кроки в правозакріпленні і правотворчості, усунути дублювання та колізії в нормативних актах, узгодити роботу державних органів різних рівнів, ліквідувати поспіх, встановити послідовність прийняття окремих актів, створити необхідні умови для підготовки документів високої якості, дає час, щоб провести теоретичні консультації з провідними науковими та навчальними установами;
3) принцип оперативності. Цей принцип вимагає постійного оновлення правового матеріалу, швидкого реагування на нові тенденції в суспільств1', на появу нових суспільних відносин і необхідність надання їм формальної визначеності. Принцип оперативності в правотворчому процесі забезпечує також своєчасне скасування нормативно-правових актів, що застаріли, суперечать чинному законодавству, створюють юридичні колізії;
4) принцип поєднання динамізму і стабільності. Він вимагає дотримання необхідного балансу між прийняттям нових нормативно-правових актів і внесенням змін і доповнень у чинні акти. Основною метою правотворчої діяльності повинно бути досягнення стабільності законодавства, забезпечення умов якомога більшої тривалості дії законів і підзаконних актів у державі. Прийняття нових нормативних актів, зміна або скасування чинних, повинні бути обґрунтованими і доцільними, змістовно виваженими і конструктивними.
324
ПРАВОУТВОРЕННЯ
У сучасних державах соціально-демократичної орієнтації за суб'єктами виокремлюють такі основні види правозакріплення і правотворчості:
затвердження нормативних актів на референдумі;
прийняття нормативних актів компетентними державними
органами;
прийняття нормативних актів громадськими об'єднаннями та
організаціями внаслідок делегування їм повноважень державою.
Найпоширенішою серед цих видів є прийняття нормативних актів компетентними державними органами і посадовими особами. В Україні до них належать: Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів, міністерства, відомства та державні комітети. У межах своїх повноважень правотворчими функціями наділені державні адміністрації і органи місцевого самоврядування з питань, що їм делеговані державою, а також адміністрації державних підприємств та установ.
Різновидом правозакріплення і правотворчості є укладення угод нормативного характеру між окремими суб'єктами права, які відповідно мають різну юридичну силу. Нормативні угоди можуть укладатися на міжнародному, галузевому та місцевому рівнях, а також між суб'єктами державного устрою. Референдум — це народне голосуванням з питань загальнодержавного й місцевого значення, який також є одним із видів правозакріплення і правотворчості. Рішення, які приймаються на референдумі, мають порівняно зі звичайними законами вищу юридичну силу і не потребують подальшого затвердження парламентом, змінити або скасувати їх можна тільки шляхом проведення повторного референдуму.
Участь громадських організацій у правотворчості може здійснюватися двома шляхами:
а) делегуванням їм правотворчих повноважень;
б) санкціонуванням актів, прийнятих цими організаціями.
Делегування правотворчих повноважень повинно мати тимчасовий характер, відбуватися відповідно до встановленої законом процедури видання нормативних актів, за чітко визначеними питаннями.