§ 1. Поняття законності як багатоаспект-ного суспільно-правового явища. Законність і демократія

Категорія «законність», що посідає одне з провідних місць в теорії права, є складним і багатогранним суспільно-правовим явищем.

Законність можна розглядати в аспекті необхідності (вимоги, обов'язку) виконувати норми права, що свідчить про її ор­ганічний, нерозривний зв'язок з правом як системою норм і прин­ципів. Суспільство, а також держава, яка визнає і захищає пра­вові норми, вимагають неухильного і суворого їх дотримання і виконання усіма суб'єктами суспільних відносин. Такі вимоги норми права (закону) склалися ще тисячоліття тому і лише зго­дом дістали в юридичній науці назву законність як прояв загаль­ної обов'язковості права.

Однак однієї вимоги виконання права для характеристики за­конності недостатньо. Необхідно забезпечити реальний вплив права на поведінку людей. У цьому аспекті законність — це до­держання і виконання норм права (законів) органами держави, посадовими особами, громадянами та їх соціальними утворення­ми, тобто здійснення ними правомірних дій. У разі, коли норма права (закон) приписує учасникам суспільних відносин здійсню­вати певні дії, законність виявлятиметься в точному виконанні норм права (законів); якщо норма права (закон) забороняє здій­снювати певні дії, законність означатиме утримання від здійснен­ня таких дій; якщо закон (норма права) надає суб'єктам суспіль­них відносин право здійснювати за своїм розсудом певні дії, за­конність диктуватиме неможливість виходу за її межі. Законність завжди означає відповідність поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин нормі права (закону). Вона є певною мірою синонімом правомірної поведінки.

В умовах демократичної правової держави законність перед­бачає єдність її зовнішнього боку (строге виконання законів) і внутрішнього (наявність правових законів). Тому категорія «за­конність» повинна відображати не тільки процес виконання, до-

13 2-547 385

РОЗДІЛ XXVI

ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДОК

держання правових законів, а й забезпечення видання суто правових законів, тобто процес законотворчості. Єдність цих процесів у літературі знаходить своє вираження в терміні «пра-возаконність».

На видання правових за змістом та формою законів і на їх су­воре дотримання, неухильне виконання суб'єктів суспільних відносин спрямовує принцип законності. Як один із провідних принципів суспільно-політичного ладу він являє собою найбільш загальну, широку і категоричну вимогу правомірної поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин у сфері як правотвор-чості, так і правореалізації.

Зміст принципу законності становить система більш конкрет­них вимог: загальності законності, що означає обов'язковість за­конів та інших нормативно-правових актів для всіх учасників суспільних відносин без винятку; забезпечення верховенства пра­ва і закону в діяльності органів і посадових осіб, громадян та їх об'єднань; забезпечення рівності усіх перед законом; неза­лежність правосуддя; невідворотність покарання за здійснення правопорушень тощо. Ці вимоги законності у свою чергу конкре­тизуються в більш детальних вимогах, спрямованих на регулю­вання поведінки суб'єктів права в окремих сферах державної і суспільної діяльності.

Деякі з цих вимог адресуються безпосередньо до діяльності законотворчих органів держави. Це, наприклад, вимога видавати закони, підзаконні нормативно-правові акти відповідно до по­треб суспільного розвитку, інтересів і волі народу, принципів гу­манізму, справедливості, невід'ємних прав і свобод людини, що забезпечує їх правовий характер. Інші вимоги законності харак­теризують процес реалізації права, наприклад, правильне засто­сування норм права відповідно до тих фактичних обставин, на які поширюється їх вплив; правильний вибір норми права; додержан­ня правової процедури при отриманні доказів винуватості або її відсутності тощо.

Історично принцип законності з'являється разом з демо­кратією як формою здійснення політичної влади і дістає подаль­шого розвитку в умовах формування громадянського суспіль­ства, демократичної правової держави. Раніше законність не ви­магала оцінки правомірності діяльності держави при здійсненні (правотворчості). Тому законними досить часто визнавались і ті дії по виконанню таких законів, які були узаконеним свавіллям, проявом беззаконня панівної еліти. Встановлення і розвиток де-

мократії обумовили перетворення вимоги дотримання законів на такий загальний принцип законності, який є незаперечним і не знає винятків ні для кого, втому числі держави та її органів. От­же, не повинні визнаватися законними нормативні акти, спрямо­вані на закріплення свавілля влади, хоч би чим воно мотивувалось і хоч якої б «правової» оболонки набувало. Основою правоза-конності може бути лише правовий закон.

Особливістю дії принципу законності є його поширення як на правову, так і неправову сферу (там, де здійснюються фактичні дії). У правовій сфері організуючий вплив принципу законності зводиться до запровадження такого порядку дій, у процесі якого правоустановлюючі органи, і передусім законодавець, видавали б правові за формою і змістом нормативно-правові акти і забезпе­чували б їх адекватну реалізацію. У неправовій сфері вимога принципу законності зводиться до таких дій різних суб'єктів, які не суперечать законам. Так, політичні партії та інші громадські утворення при прийнятті своїх програм, статутів неправового характеру не повинні включати до них положення, які б порушу­вали права і свободи їх членів, проводити таку політику, яка б створювала загрозу існуючому конституційному ладу.

Законність, як принцип, здатна виступати всезагальним ор­ганізуючим засобом всієї системи суспільних відносин і не може тому вважатися принципом тільки права, Конституції, державної діяльності, політичної системи, поведінки громадян. Все пере­лічене — окремі форми прояву принципу законності.

Законність як принцип лежить у сфері вимог, що виступають умовами визнання правомірності чи неправомірності дій (по­ведінки, діяльності) суб'єктів суспільних відносин. Для визначен­ня змісту законності на рівні фактичного здійснення її вимог во­на характеризується як «метод » або «режим».

Законність як метод державного керування суспільними про­цесами визначає діяльність державної влади. Вона передбачає організацію суспільних відносин шляхом видання правових за­конів і забезпечення їх реалізації. Зміст цього методу становлять правомірні дії органів державної влади, посадових осіб, спрямо­вані на розроблення і прийняття нормативно-правових та інди­відуально-правових актів. Законність у такому разі є антиподом як юридичного, так і позаюридичного свавілля, при якому органи держави і посадові особи чинять у правовій чи неправовій формі беззаконня і насильство (наприклад, прийняття неправового за-

387

РОЗДІЛ XXVI

кону, винесення неправосудного вироку, відмова громадянину в захисті його прав і свобод тощо).

Як метод державного керування суспільством законність оз­начає, що органи держави і посадові особи діють виключно пра­вовими засобами, не виходять за межі своєї компетенції, додер­жуються правових процедур. З цих позицій метод законності має універсальний характер і є основою застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, кон­тролю тощо.

Як свідчить історичний досвід розвитку державно-організо­ваного суспільства, саме від характеру дій органів держави і по­садових осіб безпосередньо залежить встановлення в країні ре­жиму законності. Тому закономірно, що Конституція України головну відповідальність за встановлення і підтримку законності і правового порядку покладає на державу і її органи (ст. 6, 19, 116,119,147 та ін.). Текст присяги, яка передбачена Конституцією і складається представниками вищого ешелону влади — Прези­дентом, народними депутатами, — включає обов'язок додержу­ватись Конституції України і законів України (ст. 79, 104).

Законність як суспільно-правовий режим є правомірною діяльністю не тільки носіїв влади, а й громадян та їх об'єднань. Цей аспект законності повно і всебічно розкриває взаємодію осо­би з державою та її органами, панування права і закону у відно­синах між ними, процес реального фактичного втілення її вимог у поведінку суб'єктів суспільних відносин.

Отже, найповніше законність може бути визначена як режим правомірної діяльності органів держави, який знаходить свій вияв у прийнятті правових законів і підзаконних нормативно-правових актів, а також у їх неухильному додержанні, точному і однаковому виконанні і правильному застосуванні всіма орга­нами держави, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями.

Значення режиму законності найбільш повно розкривається у її співвідношенні з демократією. Демократія і законність виника­ють у різну історичну добу. Якщо законність — ровесниця права і держави, то демократія — дітище головним чином Нової історії. Завдяки становленню демократії відбуваються великі зміни у співвідношенні держави і права: утверджується панування особи­стості і суспільства, сили права над силою держави. Паралельно з розвитком демократії законність стає невід'ємним її елементом, гарантом її формування і розвитку.

388

ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДОК

Більш конкретно взаємодія законності і демократії прояв­ляється у їх взаємовпливі. Вплив демократії на законність відбу­вається у різних напрямках. По-перше, демократія, як форма здійснення політичної влади народу, передбачає видання демокра­тичних за змістом законів, що сприяє їх точному і неухильному ви­конанню і додержанню усіма суб'єктами суспільних відносин; по-друге, внутрішньо притаманний демократії принцип рівності гро­мадян перед законом, рівності їх прав, свобод і обов'язків, рівність правової охорони і захисту створює умови для виникнення дійсно правової законності (правозаконності); по-третє, демократія пе­редбачає встановлення підконтрольності держави, її органів, на­роду, що логічно тягне за собою виникнення правового обов'язку держави діяти щодо суспільства, кожного його члена тільки в ме­жах права. За своєю суттю демократія надає можливість різним політичним силам, соціальним утворенням боротися за досягнення своїх політичних, правових та інших цілей в умовах громадянської згоди (консенсусу). Отже, вона усуває причини, які б могли спри­чинити виникнення конфліктів і правопорушень у різних сферах суспільного і державного життя.

У свою чергу забезпечення законності є однією із важливих умов становлення та розвитку демократичного політичного ре­жиму, оскільки:

законність — це умова ствердження демократії як са­мостійної цінності, бо обсяг демократії обумовлюється правови­ми рамками; демократія може здійснюватися й розширюватися виключно в рамках законності;

законність є засобом охорони широких демократичних прав і свобод громадян, соціальних утворень, що сприяє подальшому розвитку політичної активності членів суспільства;

законність повинна гарантувати додержання демократичної процедури прийняття законів як умови найбільш повного і адек­ватного вираження в них волі населення, його окремих груп;

законність служить охороні інститутів демократії від проявів свавілля з боку посадових осіб, державних органів і таким чином забезпечує розвиток демократизму, зокрема плюралізму у всіх сферах державного і суспільного життя.