- •Тема 1. Сутність, зміст процесу виховання
- •1. Теорія виховання як наукова і навчальна дисципліна
- •2. Процес виховання, його структура і рушійні сили
- •3. Мета і завдання виховання
- •Тема 2. Система національного виховання
- •Рекомендована література
- •1. Утвердження нового педагогічного мислення
- •2. Українська педагогіка й національне виховання
- •3. Сутність національного виховання (мета, завдання, принципи, зміст)
- •4. Оновлення змісту освіти, підвищення його виховного потенціалу
- •5. Українські виховні ідеали і традиції родинного, лицарського і козацького виховання
- •6. Природні та культурно-історичні чинники формування української душі, характеру, світогляду
- •7. Шляхи формування цілісної особистості громадянина України, реалізації Концепції національного виховання
- •8. Передовий досвід національного виховання школярів
- •Тема 3. Основні закони, закономірності та принципи виховання
- •Рекомендована література
- •Закони виховання та їх характеристика
- •2. Закономірності виховання
- •3. Принципи виховання
- •Тема 4. Основні напрями виховання
- •Рекомендована література
- •1. Громадянське виховання
- •2. Розумове виховання
- •3. Моральне виховання
- •4. Екологічне виховання
- •5. Статеве виховання
- •6. Правове виховання
- •7. Трудове виховання
- •8. Естетичне виховання
- •9. Фізичне виховання
- •Тема 5–6. Методи виховання
- •Методи, прийоми і засоби виховання.
- •Методи формування свідомості особистості.
- •Рекомендована література
- •1. Методи, прийоми і засоби виховання
- •2. Методи формування свідомості особистості
- •Дискусійні методи
- •Переконання, навіювання, метод прикладу
- •3. Методи організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки
- •Педагогічна вимога
- •Громадська думка
- •Методи вправ і привчання
- •Метод прогнозування
- •Створення виховних ситуацій
- •4. Методи стимулювання діяльності й поведінки
- •Змагання
- •Заохочення
- •Покарання
- •5. Методи самовиховання
- •Самопізнання
- •Самоставлення
- •Саморегуляція
- •6. Генетико-моделювальний метод виховання
- •Педагогічні умови використання методів виховання
- •Класифікація методів виховання
- •Тема 7. Організаційні форми виховної роботи
- •Рекомендована література
- •1. Позакласна виховна робота
- •2. Колективні творчі справи (ктс)
- •3. Колективне планування виховної роботи
- •4. Позашкільні заклади в системі освіти і виховання
- •5. Участь сім'ї і громадськості в організації дозвілля школярів
- •Тема 8. Формування колективу, його вплив на виховання особистості
- •Рекомендована література
- •1. Колектив і його види
- •2. Сутність, зміст, функції виховного колективу
- •3. Діалектика розвитку колективу
- •4. Чинники розвитку колективу
- •5. Учнівське самоврядування в школі та класі
- •6. Формальні та неформальні групи
- •7. Дитячі та юнацькі громадські організації
- •8. Неформальний молодіжний рух
- •Тема 9. Класний керівник. Функції, напрями і форми роботи
- •Рекомендована література
- •1. Класний керівник у школі
- •2. Функції класного керівника
- •3. Напрями і форми роботи класного керівника
- •Робота класного керівника з вивчення учнів
- •Програма вивчення і структура характеристики учнів
- •Систематизація результатів вивчення особистості учнів
- •Програма вивчення і структура характеристики класного колективу
- •4. Критерії оцінювання ефективності виховного процесу
- •Тема 10. Виховна робота з особливими дітьми
- •Рекомендована література:
- •1. Робота з обдарованими дітьми
- •Особиста картка обдарованої дитини
- •2. Робота з важковиховуваними дітьми
- •3. Робота з педагогічно занедбаними дітьми
2. Процес виховання, його структура і рушійні сили
Природа не творить людини як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для її формування. Людина — багаторівнева система, особливості якої виявляються у діалектичній взаємодії біологічних і соціальних факторів. Вступаючи в життя через соціальну і трудову діяльність, вона вливається у світ соціального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і стає основною школою становлення її як особистості. Процес діалектичної взаємодії біологічного і соціального, які впливають на формування особистості, вимагає науково обґрунтованої системи виховних впливів.
Виховання — соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості.
Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кожної особистості. Зупинення цього процесу — катастрофа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я.-А. Коменський зауважував, що зневага до виховання є кроком до загибелі людей, сімей, держав і всього світу. Тому виховання з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти. Завдяки йому людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку.
Виховання дітей шкільного віку здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що передбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони.
Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.
Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини.
Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами. Американський психолог Абрахам Маслоу (1908—1970) визначив ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компоненти якої перебувають у діалектичному взаємозв'язку. У цілому вони ніби програмують виховний процес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу.
У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування у дітей певних мотивів самовиховання через актуалізацію необхідних потреб. Поступово в процесі засвоєння знань, набуття соціального досвіду кожна особистість самостійно починає усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програмує процес самовиховання.
Структура процесу виховання передбачає:
1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки. Це перший етап входження в систему виховного впливу, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціальної системи (сім'ї, колективу), де вже діють певні правила, норми, яких їй доведеться дотримуватись.
2. Формування почуттів (стійких емоційних відношень людини до явищ дійсності). Вони сприяють трансформації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, та активізації психічних процесів людини;
3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). Переконання, що ґрунтуються на істинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого — «стрижнем» поведінки особистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного «стрижня», без якого особистість буде безвольною, позбавленою власного «Я».
4. Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов'язане з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.
Виховання є складним, багатогранним процесом, у якому тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихованця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) суперечності.
Внутрішні суперечності процесу виховання:
— між необмеженими можливостями розвитку людини й обмежуючими умовами соціального життя. Передбачає створення оптимальних умов (побутових, психологічних, організацію навчально-виховного процесу) для розвитку, життєдіяльності дитини;
— між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. Це означає, що розвиток особистості може призупинитися, якщо не ставити перед вихованцем нових, ускладнених, завдань;
— між зовнішніми впливами і завданнями виховання. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали спротиву у вихованця.
Зовнішні суперечності:
— невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;
— зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Усунути цю суперечність можна, формуючи в учнів внутрішню стійкість й уміння протистояти негативним впливам;
— між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність;
— між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя та діяльності. Передбачає існування сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взаємозв'язків. На їх подолання спрямована виховна робота.
Зовнішні суперечності є тимчасовими, але вони можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі повинні зосередити увагу на їх виявленні, усуненні, профілактиці.
На процес виховання впливають (безпосередньо або опосередковано) об'єктивні (особливості суспільного устрою, політичного режиму, соціально-економічного розвитку, національна самобутність, природне середовище) та суб'єктивні (соціально-педагогічна діяльність сім'ї, громадських організацій, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації, закладів культури і мистецтва) чинники.
Структурними елементами процесу виховання є мета, завдання, закономірності, принципи, методи, засоби, результати виховання та їх коригування.
Виховання з'явилося разом з виникненням людського суспільства й існуватиме протягом всієї історії. Як соціальне явище, виховання властиве всім суспільно-економічним формаціям, має спільні ознаки – передачу накопиченого досвіду, формування певної ідеології, турботу про здоров'я і розвиток, оснащення знаннями, вміннями, досвідом, системою цінностей тощо. Проте його цілі, зміст, форми і методи історично змінні. Як соціальний інститут виховання зазнає глибоких якісних змін у міру розвитку суспільства та суспільних відносин. Кожній суспільно-економічній формації відповідає особливий тип виховання.
Як же розуміють поняття «виховання» вчителі-практики? Як його відчувають наші вихованці?
Маленкова Л. І. у своєму посібнику «Теорія і методика виховання» запитує у вчителів: «Що, на Вашу думку, найголовніше у вихованні? У чому його суть?». Педагоги характеризували виховання як позитивний процес дії на формування школяра: «зрозуміти суть учня – застосувати методи виховання»; «навчити дитину робити правильний вибір між добром і злом; правдою і брехнею, прекрасним і потворним»; «виховати людину, яка буде потрібною суспільству, гідну, гарну у своїх вчинках і діях»; «виховати високоморальну, працелюбну людину»; «зрозуміти причини поведінки дитини та працювати з нею, виходячи з її світогляду, допомогти дитині зрозуміти себе»; «поважати в дитині особистість, шанувати і довіряти їй. Уміння поставити себе на місце дитини».
У цих уривчастих точках зору, висловлених педагогами, прослідковується гуманістичне виховання, якого дотримуються сьогодні кращі вчителі і у визначенні мети, завдань виховання, і в змісті, і в позиції педагога у ставленні до учня, і в методиці і техніці виховної дії.
Проте серед загального позитивного стилю і тону висловів, зауважує Маленкова Л. І., є і таке: «Авторитет педагога, коли діти беззастережно приймають те, що сказав педагог. Є люди, що володіють магічною дією на колектив». Тут бачимо добре відомий в історії педагогіки (і в теорії, і в практиці), а також і в сучасному житті (у сім'ї, школі) авторитарний підхід у вихованні. Він ґрунтується на авторитеті.
Отже, необхідно відзначити, що в умовах сучасної школи її виховні функції зростають, адже школа – острів культури, на якому і вирішуються життєво важливі завдання різнобічного, гармонійного розвитку особистості, де можна успішно реалізувати основну мету виховання – самоактуалізацію особистості, яка дорослішає.