Особиста картка обдарованої дитини

I. Загальні дані

1. Прізвище, ім'я, по батькові.

2. Дата народження.

3. Школа, клас.

II. Навчальна діяльність

1. Успішність.

2. Старанність.

3. Рівень навчальної активності.

4. Улюблені предмети.

5. Провідні мотиви навчання.

6. Уміння доводити справу до кінця.

7. Ступінь стійкості інтересів.

8. Рівень самоконтролю.

III. Позанавчальна діяльність

1. Відвідування гуртків, секцій, факультативів.

2. Досягнення (участь у змаганнях, конкурсах, виставках, олімпіадах).

3. Читацька зацікавленість.

IV. Дані психологічного дослідження

У виховній роботі з обдарованими дітьми неабияку роль відіграє бібліотерапія. Особливо ефективна вона в роботі з обдарованими молодшими школярами завдяки тому, що:

1) такі діти рано починають читати й цікавляться книгами;

2) книги надають можливість спілкуватися з талановитими людьми всіх часів і народів.

Успішна бібліотерапія вимагає:

1) прочитання спеціально підібраної книги, що тією чи іншою мірою відбиває аналогічну проблему;

2) обговорення прочитаного.

Необхідно пам'ятати й виконувати кілька положень, пов'язаних з використанням бібліотерапії:

• самому педагогу слід читати якнайбільше;

• книги мають бути легкодоступними для учнів, які повинні мати достатньо часу для читання із задоволенням;

• пропоновані книги обов'язково мають відповідати рівневі розвитку обдарованої дитини;

• обговорення, що проводяться після прочитання книги, мають зосереджуватися не на вчителі, а на дітях – вони повинні бути активними учасниками обговорення.

Бібліотерапія за умови належної організації надає значні можливості для розв'язання багатьох наявних труднощів і запобігання майбутнім.

2. Робота з важковиховуваними дітьми

Визначаючи важковиховуваність, В. П. Кащенко й Г. В. Мурашов підкреслювали, що відсутність правильного виховання зумовлює ті або інші відхилення в розвитку дитини. Дитина з недоліками характеру – це, перш за все, дитина з викривленими соціальними настановами. Відповідно до цього дослідники розрізняли три типи "виняткових" дітей:

1) нервові – діти, кинуті батьками напризволяще, травмовані соціальним середовищем;

2) педагогічно занедбані – діти, недостатньо підготовлені до школи, не навчені самостійно працювати, але з нормальним інтелектом;

3) безпритульні діти, які мають батьків, але живуть у важкому соціальному середовищі, де постійно існує загроза отримання фізичної травми.

Важковиховуваність дітей зумовлюється певними причинами, їх можна умовно поділити на 2 групи:

1) психологічного та психофізіологічного характеру. До них належать: кризові періоди розвитку; характерологічні особливості особистості (впертість, безвідповідальність, честолюбство, безвілля, неслухняність та ін.); особливості емоційно-вольової сфери; стан здоров'я;

2) соціального і педагогічного характеру. Це недоліки морального і правового виховання, стійкий психологічний дискомфорт як наслідок систематичних проблем у навчанні і пов'язаних з цим неприємностей у школі і вдома, конфліктності і агресивності, що розвиваються на цій основі.

Причому усі фактори і обставини формування важковиховуваності можуть існувати самостійно чи у взаємозв'язку один з одним. Тому і важковиховуваність може проявлятись по-різному: у вигляді несприйняття виховного впливу, відвертої або демонстративної протидії йому чи просто в низькій ефективності, нерезультативності виховної роботи. У таких випадках кажуть, що на дитину не впливають виховні заходи, вона протидіє їм, і виховна робота у зв'язку з цим ускладнена, неефективна, не приносить бажаних результатів.

Важковиховуваність, як протидія виховним заходам, може бути викликана й іншими чинниками: педагогічною безтактністю, грубістю, черствістю батьків і педагогів; непосильністю, суперечністю та несправедливістю їх вимог; нсблагополучністю або конфліктністю взаємин батьків чи батьків і дітей; несприятливими умовами життя, конфліктами між учнем і вчителем, учнівським колективом і т. д. У цьому випадку важковиховуваність може мати тимчасовий, ситуативний характер.

Якщо важковиховуваність виявляється у невмінні дитини правильно поводити себе та пов'язана з неправильними методами виховання, негативним оточенням, то для її подолання необхідна тривала і посилена виховна корекційна робота або ж перевиховання у спеціальних закладах.

Якщо важковиховуваність зумовлена станом здоров'я дитини (психічними захворюваннями тощо), то необхідна консультативна допомога лікаря-психоневролога, амбулаторне або стаціонарне лікування, спеціальні методи впливу. Важковиховуваність може виникнути в умовах гіперопіки та вседозволеності.

Тимчасова важковиховуваність може бути викликана віковими кризами розвитку. У цьому разі ефективними є індивідуальний підхід, такт та особлива делікатність у взаєминах з дітьми, відкоригована система виховних впливів, терпіння і час. У всіх випадках для подолання важковиховуваності дітей необхідно усунути причини, що її викликали.

Типові помилкові погляди і позиції батьків, щодо формування важковиховуваності дітей:

1) терпляче чи байдуже ставлення батьків до дитячої бездоглядності і незайнятості; незнання того, де і чим зайняті діти;

2) використання батьками в якості основного засобу впливу на поведінку дитини покарання через позбавлення її можливості самостійного вибору діяльності у вільний час;

3) батьки не враховують, що основним чинником важковиховуваності може бути негативний вплив вулиці;

4) батьки не переймаються проблемами можливих відхилень у поведінці дітей, доки не зіткнуться з реальними проблемами власних дітей;

5) вважають, що проблемами важковиховуваної дитини повинні опікуватись вчителі, соціальний педагог, практичний психолог.

Правила надання допомоги важковиховуваним дітям:

1) демонструвати повагу і безумовне сприйняття важковиховуваної дитини;

2) аналізуючи поведінку дитини, використовувати позитивні оцінки та конструктивні пропозиції;

3) захищати інтереси дитини і надавати допомогу в розв'язанні її проблем;

4) у вихованні враховувати індивідуально-психологічні особливості дитини та специфіку її соціального оточення;

5) не обмежувати виховання та перевиховання дитини межами загальноосвітнього закладу;

6) усі, хто має відношення до виховання дитини, повинні конструктивно взаємодіяти у цьому процесі;

7) проблему дитини потрібно вирішувати разом з дитиною, а не замість неї;

8) виховувати здатність дитини конструктивно долати труднощі.

Встановлення правильного режиму навчання, створення в класному колективі сприятливого морально-психологічного клімату, коректне ставлення педагогів до дітей є дієвими засобами запобігання важковиховуваності Для перевиховання важковиховуваних дітей необхідно діагностувати причини виникнення, усунути їх дію і, накресливши план, здійснювати корекційну виховну роботу.