4.4. Запобіжні промислові вибухові речовини ііі-vіі класів

Запобіжні вибухові речовини (ЗВР) відрізняються зниженою властивістю запалювати суміші горючих рудникових газів (метану, водню тощо) або пилу (вугільного, сірчаного тощо) з повітрям у шахтових виробках при виконанні вибухових робіт. Ця властивість (запобіжність, антигризутність) досягається тим, що у склад ЗВР вводять спеціальні солі-полум'ягасники (хлориди натрію, калію, амонію тощо), які, з одного боку, як невибухові матеріали знижують температуру продуктів вибуху, а з іншої, потрапляючи з продуктами вибуху в атмосферу призабійного простору у розпиленому стані, здатні пригнічувати

(інгібувати) процес окислення палив в атмосфері, що призводить призводить до газового або пилового вибуху.

Чим вище вміст солей-полум'ягасників у ЗВР, тим безпечнішою буде ВР, але, разом з тим, менш енергомісткою і менш працездатною.

Щоб уникнути цього протиріччя, сучасні високозапобіжні ВР V-VII класів створюються за принципом селективної детонації. Він полягає в тому, що ВР складається з двох складових частин, які відрізняються за хімічною активністю. Одна частина, як правило нітрогліцерин, що називається сенсибілізатором, має високу детонаційну властивість, легко збуджується і детонує за будь-яких умов, наприклад, у відкритому заряді. Друга – складається із інертної суміші окисника та палива, наприклад, натрієвої селітри з хлористим амонієм тощо. Компоненти цієї суміші реагують між собою з виділенням тепла тільки у замкненій камері, наприклад, у шпурі із забійкою, де достатньо довго зберігається високий тиск газів вибуху сенсибілізатора.

Такий склад ЗВР приводить до того, що у найбільш небезпечних за підпалюванням рудникових газів та пилу умовах – при повному або частковому оголюванні заряду, наприклад, при перехрещуванні шпурів тріщинами, підбійці сусідніх зарядів при груповому короткоуповільненому підриванні тощо – виділяється небагато тепла (тільки за рахунок розкладу сенсибілізатора, якого у ВР містить не більше 15% ), і гази вибуху нагріваються недостатньо для підпалювання метану. А під час вибуху нормальних шпурових зарядів виділяється вся потенціальна енергія ВР. Таким чином, селективно-детонуючі ЗВР, так би мовити, самонастроюються на умови підривання. До селективно-детонуючих ЗВР належать вугленіти Е-6 та П-12ЦБ.

Нітрогліцерин як сенсибілізатор вводять у склад не тільки селективно-детонуючих ВР, але й деяких ЗВР класичного типу (вугленіт N5, сірчаний та нафтовий амоніти) у кількості 4-15% з метою підвищення їхньої детонаційної властивості.

ЗВР водостійкі, при цьому не втрачають властивості стійко детонувати після перебування у мокрих шпурах протягом 30-60 хв.

ЗВР III та IV класів випробовуються на запобіжність за ДЕРЖСТ 7140–81. Вони не повинні запалювати метаноповітряну суміш або звішений у повітрі вугільний пил у сталевому дослідному штреку деякої нормованої маси заряду. ЗВР V класу випробовують підриванням відкритого заряду, розміщеного безпосередньо у дослідному штреку, VI-VII класів – підриванням заряду у кутовій мортирі, встановленій також всередині штреку.

Сірчаний амоніт 1ЖВ (Мал. 27) призначений для застосування у сірчаних та колчеданових шахтах, нафтовий амоніт 3ЖВ – у нафтових та озокеритових шахтах.

На запобіжність вони випробовуються аналогічно вугільним ЗВР. При випробовуваннях сірчаного амоніту у дослідному штреку диспергується сірчаний пил, а при випробовуваннях нафтового амоніту – утворюється вибухова суміш повітря з метаном та парами бензину.

Випускаються ці ЗВР у патронах 31-32 мм або 36-37 мм масою 200 г.

Гарантійний термін використання всіх ЗВР, що випускаються – 6 міс.