Тема 4. Глобальні проблеми та тенденції розвитку сучасної цивілізації

Семінарське заняття

1. Філософія про суспільний прогрес, його зміст та суперечливий характер. Пошук критеріїв суспільного прогресу.

2. Суперечливість процесів глобалізації сучасного світу.

3. Поняття глобальних проблем сучасності, їх виникнення та можливі шляхи розв’язання.

4. Майбутнє: проблеми прогнозування.

Література

• Петрушенко В.Л. Філософія. –К.; Львів, 2009. – С.488-495.

• Канке В.А. Философия. – М., 2002. – С.285-291.

• Спиркин А.Г. Философия. – М., 1998. – С. 778-802.

• Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. – К., 1996. – С.358-367.

• Социальная философия /Под.ред. В.П. Лавриненко. – М., 1995. – С. 220-236.

• Філософія /За ред. І.Ф.Надольного. – К., 2009. – С. 592-606.

• Горбачев В.Г. Основы философии. – М., 1998. – С. 300-331.

• Философия /Под ред. В.П.Кохановского. – Ростов н/Д., 1998. – С. 541-571.

• Крапивенский С.Э. Социальная философия. – Волгоград, 1998. – С.343-351, 445-497.

• Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. – М., 1991.

• Капица С.П., Курдюмов С.П., Малинецкий Г.Г. Синергетика и прогнозы будущего. – М., 2000.

• Киселев Г.С. «Тайна прогресса» и возможность истории // Вопросы философии. – 2009. - № 2.

• Крисаченко В.С., Хилько М.І. Екологія. Культура. Політика: Концептуальні засади сучасного розвитку. – К.: Знання, 2001. – С. 131-210.

• Бетяев С.К. Прогностика: первые шаги науки // Вопросы философии. – 2003. - № 4.

• Бехман Г. Современное общество как общество риска // Вопросы философии. – 2007. - №1.

• Гармашов И. Сущность современного терроризма и его основные характеристики // Персонал. – 2005. - №6.

• Гранин Ю.Д. «Глобализация» или «вестернизация» // Вопросы философии. – 2008. - №2.

• Гулям Наби Сакхеб. Будущее человечества: Исламский прогноз // Свободная мысль. - 1992. - №6.

• Данилова В.С., Кожевников Н.Н. Планетарное мышление и его основные характеристики // Вестник Московского университета. Сер. 7. Филос-я. – 2001. - №3.

• Кантор К.М. Глобализация ? - Да ! Но какая ? // Вопросы философии. – 2006. - №1.

• Оленьев В.В., Федотов А.П. Глоба листика на пороге ХХI века // Вопросы философии. – 2003. - № 4.

• Садовничий В.А. Знание и мудрость в глобализирующемся мире // Вопросы философии – 2006. - №2.

• Степин В.С., Толстых В.И. Демократия и судьба цивилизации // Вопросы философии. – 1996. - №10.

• Терроризм в современном мире. Опыт междисциплинарного анализа // Вопросы философии. – 2005. - №6.

• Хайтун С.Д. Человечество на фоне универсальной эволюции: сценарии энергетического будущего // Вопросы философии. – 2005. - №11.

• Чумаков А.Н. Глобализация и космополитизм в контексте современности // Вопросы философии. – 2009. - №1.

• Юревич А.В. Ассиметричное будущее // Вопросы философии. – 2008. - №7.

Модульна контрольна робота індивідуальне науково - дослідне завдання Методичні рекомендації до написання анотації статті з філософії

Складання анотації розвиває критичне мислення, уміння узагальнювати, аналізувати. Уміло складені анотації дозволяють читачам економити час і здійснювати усвідомлений вибір літератури.

Анотація – це  короткий  виклад  змісту  статті,  книги,  монографії  і  т.п. В анотації  розкривається  найістотніше  з  всього  змісту  і  роз'яснюється  призначення  роботи.

Відповідно до цільового призначення розрізняють два типи анотацій – довідкові і рекомендаційні. Мета довідкової анотації – дати коротку інформацію (довідку) про зміст і специфіку твору. Такі анотації складають для характеристики наукових, учбових, довідкових видань, а також для розкриття змісту збірок і зібрань творів. Об'єм довідкових анотації різний: від декількох слів до декількох рядків. Довідкові анотації використовуються в науково-допоміжних , бібліографічних покажчиках, адресованих фахівцям.

Рекомендаційна анотація, разом з короткою інформацією про твір, переслідує й інші цілі: зацікавити читача, показати значення і специфіку даної книги або статті, її місце у ряді інших, близьких за змістом і призначенням. Головна особливість рекомендаційної анотації – педагогічна спрямованість; характеризуються твори, відповідні рівню підготовки, віковим та іншим особливостям читачів. Рекомендаційні анотації бувають короткими і розгорненими. Вони складаються для надання рекомендацій з метою пропаганди наукових, науково-популярних, а також творів художньої літератури.

План анотації включає:

1. Бібліографічний опис роботи.

2. Перелік основних проблем, які розглядаються в роботі, вказівка розділу філософії, до якого вони відносяться.

3. Висновки автора, його думка, оцінка, які повинні бути чітко аргументованими, обгрунтованими.

Дії при написанні анотації можуть бути наступними:

1. Розбийте текст на смислові частини.

2. Виділіть в кожній частині основну думку, сформулюйте її своїми словами.

3. Вкажіть основні питання, проблеми, що розглядає автор, його висновки, пропозиції.

4. Сформулюйте свою думку, дайте оцінку прочитаної статті.

5. Визначте значущість роботи.

Структура анотації

Набір  елементів  в  анотації  залежить  від  повноти  бібліографічного опису, від конкретних задач і читацької  адреси бібліографічної  інформації, що готується , від  виду  самої  анотації і т.д.

У довідковій анотації можливі такі  елементи, як  уточнення заголовка, додаткові (переважно фактичні) відомості про автора, про хронологічний  обхват матеріалу, а також  про форму, зміст, жанр, призначення і структуру видання та інші особливості твору.

Відомості про автора, наукову цінність і рівень роботи, про цільове і читацьке  призначення, про зміст, показ особливостей твору – всі ці елементи органічно об'єднуються в рекомендаційній  анотації. Відомості про автора включають основні дати його життя і творчості, коротку характеристику епохи, в яку автор жив, і його суспільно-політичних поглядів. Іноді вказується професія автора, наводяться  дані про популярність його твору. Цікавою для читачів є інформація про історію створення або видання статті, книги, про час і місце написання, про факт або подію, що розглядаються в них. У ряді випадків характеризуються джерела, що послужили основою для написання твору.

Коротка характеристика змісту твору є основним елементом. У анотації роз'яснюються заголовок твору, тема, акцентується  увага на питаннях, що знаходяться в центрі уваги автора, наголошуються особливості даного твору, його відмінність від інших, близьких за темою.

Характеристика структури видання і форми викладу матеріалу дозволяє акцентувати увагу читача на особливостях побудови твору, що мають значення для розкриття його проблематики.

У анотаціях на учбові, довідкові, науково-популярні видання замість характеристики змісту розділів можна просто їх перерахувати.

Характеризуючи форму викладу матеріалу, слід зазначити, як він поданий: детально або стисло, популярно або науково, живо, захоплююче або, навпаки, сухо. Вказується літературна форма твору.

Відомості про цільове і читацьке призначення дозволяють читачеві зробити висновок про конкретне використовування твору в науковій діяльності, учбовій роботі або в самоосвіті. В одних випадках читацька адреса називається точно, в інших – вона формулюється дуже широко.

Характеристика цінності твору включає відомості про суспільну значущість статті, книги. В анотації можуть  даватися посилання на критичні статті, рецензії. Іноді наводяться відгуки діячів науки, культури.

Літературне оформлення і редагування анотації

Лаконічність – відмінна риса літературно оформленої анотації. Задача полягає в тому,  щоб об'єднати розрізнені відомості, при цьому виділити найістотніше, головне. Наприклад, щоб привернути увагу читача до конкретної статті, книги, на початку рекомендаційної анотації повідомляють про цікавий факт (подію) або підкреслюють значення даного твору у ряді інших, близьких за змістом.

Есе (фр. essai - досвід, нонатки) – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; це жанр, який лежить на стику художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості. Його появу пов'язують з діяльністю М. Монтеня, який 1580 року написав працю, що мала назву "Essai". Визначальні риси есе. Визначальними рисами есе, як правило, є незначний обсяг, конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб'єктивному її тлумаченні, вільна композиція, парадоксальна манера мислення. Як правило, есе виражає нове, суб’єктивне слово про щось і носить філософський, історико-біографічний, публіцистичний, літературно-критичний, науково-популярний характер.

Стиль есе. Стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, використанням свіжих метафор, нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію і лексику. Він здавна формувався у творах, в яких на перший план виступає особистість автора.