2.3 Проблеми дослідження словотвірних гнізд у романських мовах

Постановка проблеми. Системні відношення у сфері лінгвістичних одиниць постійно знаходяться у центрі уваги дослідників, дериватологів у тому числі. Характерною особливістю сучасної дериватології є зосередження уваги на вивченні системи дериватів, об'єднаних спільною твірною основою у комплексні словотвірні одиниці. Однією з таких системотвірних одиниць у словотворі є словотвірне гніздо (далі СГ). Дослідження цієї багатомірної структури, яка демонструє усю складність зосереджених у одній лексемі рис (фонетичних, морфонологічних, лексичних, граматичних та інш.), дозволяє змістити акцент дериваційних розробок з дериваційних формантів на твірну основу. Гніздовий підхід до комплексного вивчення лексики романських мов становить порівняно новий лінгвістичний напрямок, що, на нашу думку, сприятиме дослідженню генези, функціонування та еволюціоних процессів романського слова. Як зазначає дослідниця слов'янської лексики Т.О.Черниш, гніздовий підхід дозволяє виявити динаміку уявлень і думок, пов'язаних з давніми коренями [14, 5]. Лексичні одиниці споріднених мов є особливо цінними, тому що надають можливість враховувати різноманітні семантичні параметри [4, 12]. Незважаючи на існуючі у романському мовознавстві давні та багаті традиції у розробці питань семантики і словотвору (М.В.Сергієвський, Е.Бурсьє, Й.Йордан, Р.А.Будагов, Г.С.Чинчлей, І.Я.Чобану, І.М.Думбревяну, Н.А.Катагощина, О.В.Раєвська, І.А.Цибова та інш.) саме проблеми типології СГ не знашли відповідного відображення, і нам невідомі цілеспрямовані дослідження подібного напрямку на цей час. Але певний досвід типології СГ вже накопичено на матеріалі слов'янських мов [3], де основною одиницею зіставного опису є словотвірний тип [8, 25]. У цілому, опис СГ зводиться більше до структурного, ніж до семантичного дослідження (І.В.Альтман, О.А.Земська, О.О.Лукашанець, П.А.Соболєва, І.О.Ширшов). Наприклад, за ліпографічним принципом виділяють чотири типи гнізд : І - СГ без похідних дієслів, ІІ - без похідних іменників, ІІІ - без похідних прикметників, ІУ- без похідних прислівників [1, 149]. Але, на жаль, існуючі методики не дозволяють використовувати їх у повній мірі в аналізі романського мовного матеріалу, тому що не враховують особливостей романських мов. Лексичний склад романських мов вже був предметом зіставного дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних лінгвістів. Лінгвісти часто звертали увагу як на лексичні подібності, так і на лексичні розбіжності романських мов. Так, О.ЯоЫГб на базі 51 поняття встановив лексичне співвідношення п'яти романських мов, констатуючи, що 25 з 51 понять мають специфічні риси у румунській мові, у іспанській та португальській мовах - 18 понять, у французькій - 13 понять, у італійській - 11 понять. Таким чином, О.ЯоИШ приходить до висновку, что італійська мова має більше за всіх спільних лексичних рис зі своїми мовами- сестрами, а румунська мова найбільш віддалена [16]. В.Г.Гак, аналізуючи кореневий склад романських мов, зазначає, що 36,4 % слів співпадають у 5 мовах, 59,1 % у 4 мовах, 78,1 % у 3 мовах [15]. Е.Бурсьє приділяє увагу лексиці португальської та іспанської мов, помічаючи деякі розбіжності у розвитку народнолатинської лексики на Іберійському півострові [2, 352]. Г.В.Степанов, аналізуючи стан романського порівняльного мовознавства і зазначаючи, що воно не розробило конкретних історичних рекомендацій щодо систематизації подібностей і розбіжностей у лексиці споріднених мов, наводить результати досліджень Х.Михаєску (встановив у румунській мові більш ніж 115 слів латинського походження), Й.Йордана (вибрав з основного лексичного фонду каталанської мови 100 слів, невідомих романським мовам і 140 слів, відомих тільки іспанській та португальській) та Ю.Юда (помітив розбіжності між іспанською з одного боку, і французькою та італійською з іншого)

У рамках сучасної наукової парадигми досліджень подібного роду не здійснювалось. Ми констатуємо факт відсутності спроб проаналізувати кореневий фонд від латини у романські мови як динамічну систему і процес диференціації лексико-семантичних систем романських мов. У цьому заслуговують на увагу спроби воронїжських лінгвістів (В.Т.Титов, А.А.Кретов, О.Б.Полянчук) створити у рамках романської лексикології такого аспекту як романська радіксологія, яка дозволила б проводити дослідження кореневої системи романських мов у рамках лексико-семантичної системи і надати повну інформацію про кореневі морфеми [13, 4-5]. Таким чином, мова йде про створення радіксарію романських мов з метою вивчення еволюції та системної ваги того чи іншого романського кореня. Актуальність дослідження. На наш погляд, настав час говорити про комплексний аналіз СГ романських мов, який враховував би всі аспекти СГ (фонетичні, семантичні, словотвірні та інш.). Зіставному аналізу СГ з метою побудови можливої їх типології повинен передувати структурно-семантичний аналіз СГ кожної мови, а подальший аналіз формального і семантичного устрою дозволив би встановити ступень еквівалентности і специфічності СГ. Окреслюючи завдання типологічного дослідження СГ, Є.С. Отін один з перших у вітчизняній лінгвістиці конкретно помітив: "Об'єктом вивчення мають стати: внутрішньогніздова валентність (валентність кореня), відмінність у статусі спільноструктурних утворень у спільнокореневих гніздах споріднених мов, а також лексичного складу спільнокореневих гнізд, зумовлені особливостями їх історичного розвитку; національна специфіка в морфонологічних зв'язках афіксів, в організації гнізд, у смисловому обсязі порівнюваних гнізд тощо" [6, 248-249]. Аналізуючи романський мовний матеріал, слід говорити про застосування універсальних способів систематизації словотвірного матеріалу. Критеріями такої характеристики СГ можуть виступати: 1) зіставлення за частиномовним складом, 2) зіставлення за об'ємом, 3) зіставлення за структурою, 4) зіставлення за словотвірною активністю і продуктивністю, 5) зіставлення словотвірної валентності і т.п. Дослідження типологічних особливостей похідних одиниць у романських мовах у декількох аспектах забезпечить, на нашу думку, найбільш повну уяву про загальні аспекти і своєрідні риси системи словотвору: способи словотвору, словотвірні афікси (інвентар словотвору), системи словотвірних значень, морфонологічні явища і т.п.