Унікальність категорії буття.

Буття в мисленні – щось на зразок поетичного настрою в поезії: саме слово ми не так вимовляємо як більшість інших. Щось у ньому є первісно-сакральне, естетичне, орієнтовне („сенс буття” – не стан, а горизонт самовизначення людини). Не випадково перша книга „Біблії” названа „Буття”.

Чуттєво буття невизначене. Речі й явища мають чуттєві ознаки, але їхнє буття їх не має. Воно нечутне, незриме, не має смаку, фактури, кольорів, пахощів, розмірів, ні побачити, ні виміряти його неможливо. Варто лише запитати про чуттєві якості, як одразу добре осмислюється не-чуттєвість буття. Буття заліза – „не залізне”, дерева – „не дерев’яне”; магніту – „не магнітне”, сфери – „не сферичне” (Всесвіт може бути сферичним, але не його буття) й містики – „не містичне”, а магніту – „не магнітне”. Платон ухопив геніально думкою: самостійне буття можливе лише у ідей.

Це особливий рівень міркувань – рівень найуніверсальнішої взаємної пов’язаності всіх явищ і процесів світу (все „взагалі”). Тому буття:життєва безжиттєвість, пуста повнота, без-сутнісна суттєвість. „Хто сказав, що Волга впадає в Каспійське лиш море: Волга в серце впадає моє”. Було б буття самою лише предметністю – ніколи б Волзі не бути в серці моїм. Хто сказав, що мати народжує дитину (дає їй буття)? Це через матір діє універсальне животворне буття. Без буттяжиття як такогоне було б окремих „життів”, але й без цих окремих – не булойогояк такого.Що є буттям „батьківської домівки”? Стіни чи простір між ними? Стосунки родичів? Явлені образи лише натякають на сенсову модель, на „влаштованість” окремішностей в цілісність структури буття. Звідси можливість „вроджених ідей”, феноменології.

Дискретні „єйності”, взяті самі по собі, – це не буття, а бування(в гостях, метро, на природі, в театрі ми буваємо, а на роботі, у себе дома миє– стійкий суттєвий контекст стосунків). Можна, звичайно, не бутиу себей дома, і бутиу себе– в театрі, казино (заядлі).

Наша мова – наскрізне буттєво-бувальна. Мовні форми „змоделювали” логіку зв’язності буття. Може тому й фонетика слова „Буття” така особлива: сила єднаюча та наповнююча у ній відчутна. Синонімія, алегорика – це дарунок Буття. Завдяки категоріїбуттяфілософія здібна надавати стійкі сенсові зв’язки іншим своїм поняттям і категоріям. Мовна форма буття може настільки відійти від конкретних фраз, що ми „вловлюємо” певний сенс навіть у такому реченні: ”Глокая куздра штеко бодланула бокра й кудрячить бокрьонка”.

Сутність– сукупність істотних властивостей і якостей речі, субстанціональне ядро самостійного сущого; вираз глибинних зв'язків і зовнішніх сил, які обумовлюють виникнення, існування й функціонування саме таких, а не інших явищ і подій (процесів).

Існування– позначення наявності,присутності („готівки” – не золота). Факт перебування в конкретних формах. Певна реєстрація буття як пасивного: буттєвості, а не сенсу буття.

Дійсність– спосіб вияву сутності, обумовлений як нею самою, так і зовнішніми зв’язками і відношеннями. Можливість здійснюється як висування єйності у багатстві видимого, але стійкого.

Буття – не сама предметність, але й не „чиста думка”, рух від „факту” до „сенсу” (сенсова модель обумовленої наявності як ідеальна предметна побудова ув’язнення окремішності в контекст Універсуму). Наприклад: явище грози було завжди, але надзвичайно різна його сенсова модель для різних епох. І справа не лише у способі його „даності” людині, а перш за все – у способі реальної взаємодії з цим явищем. А що є гроза поза „даністю” людині, яка її власна „єйність” для себе – це питання виключно для фантастів. Забезпечення зв’язку фактуальності й сенсовості, сенсу й цінності, наявності й значимості – це функції Буття.

Буття людини – далеко не те ж саме, що умови її існування, спосіб матеріального виробництва – це всі сутнісні характеристики спілкування, діяльності, взаємодії з усім універсумом на емпірично доступному їй рівні існування. Буття людини у світі – це надзвичайне буття. Лише в ньому найповніше відтворюються зв’язки світу (Універсуму ). І не лише завдяки мисленню, але й практично.