2.1. Класифікація і особливість функціонування сучасних ринків

Аналіз і оцінка ринків необхідні для того, щоб знати де вигідніше зараз і в перспективі займатися бізнесом, куди доцільніше вкласти гроші, в яких регіонах налагодити збут своєї продукції.

Загальна класифікація ринків здійснюється за різними класифікаційними ознаками в структурі господарювання країни: рівнем доходів і особливостями їх розподілу в країні; територіальним охопленням; товарно-галузевою і багаторівневою деталізацією; сферами суспільного виробництва; характером кінцевого використання; термінами використання товарів і організаційними структурами.

Сільськогосподарська продукція на ринку виступає як товар у вигляді сировини і продуктів харчування. Усі ознаки класифікації ринків характерні і для аграрних ринків.

Привабливість ринку збуту продукції визначається структурою господарювання, а також рівнем і розподілом доходів у країні. Структура господарювання визначає виробничий попит на сировину, матеріали, машини, обладнання та інструменти.

Наприклад, у країнах, що розвиваються, все збільшується попит на сировину і технологічне обладнання. Країни-експортери сировини є хорошими ринками для збуту обладнання, сільськогосподарських машин.

При класифікації ринків за територіальною ознакою виділяють внутрішній, національний, регіональний і світовий ринки, наприклад ринки зерна, олії. Усі вони взаємопов'язані між собою.

Внутрішній ринок - це сфера товарного обміну, обмежена державними кордонами, або сукупність товаровиробників і споживачів усередині країни.

Національний ринок - це сфера здійснення внутрішньо торговельних і зовнішньоторговельних операцій.

Світовий ринок визначається як сукупність національних ринків.

Регіональний ринок - це сфера здійснення внутрішньо- і міжрегіональних торговельних операцій.

Класифікація ринків за товарно-галузевою ознакою включає три групи:

I група - ринок машин і обладнання;

II група - ринок мінеральної сировини і пального;

Ш група - ринок сільськогосподарської сировини (вовна, прядильні матеріали - льон, бавовна: шкури); ринок продовольчої сировини (зерно, цукрові буряки, цукор, олія, масло, м'ясо, кава, фрукти, овочі).

Організаційна структура па внутрішньому ринку виділяє два сектори - оптовий і роздрібний.

Оптова торгівля являє собою одну з форм товарної!) обігу, за допомогою якої здійснюються економічні зв'язки між багатьма товаровиробниками за оптовими цінами. Характерна особливість взаємовідносин оптових продавців - наявність кредитних відносин.

Роздрібна торгівля - це форма товарного обігу, за допомогою якої задовольняються потреби населення за роздрібними цінами.

2. Дослідження кон’юнктури ринку. Визначення місткості ринку, ринкової частки підприємства.

Дослідження ринку передбачає вивчення та прогнозування кон’юнктури ринку, стану економіки в цілому або конкретного товарного ринку, що формується під впливом певних факторів і виражається в конкретних показниках.

Кон’юнктурні дослідження – це цілеспрямований безперервний збір, аналіз та обробка інформації про стан економіки або конкретного товарного ринку, виявлення особливостей та тенденцій його розвитку, прогнозування основних параметрів.

Таким чином можна виділити 3 основних етапи кон’юнктурних досліджень:

1. Поточне спостереження, збір інформації.

2. Аналіз кон’юнктури.

3. Прогнозування кон’юнктури.

До кон’юнктуроутворюючих факторів відносяться фактори макросередовища: НТП, рівень монополізації, державне і міждержавне регулювання, валютна та кредитно-грошова системи, енергетичні проблеми. Крім того, можуть діяти тимчасові фактори: сезонність, політичні конфлікти.

В процесі кон’юнктурних досліджень вивчається динаміка показників кон’юнктури до яких відносяться показники попиту, пропозиції, ціни.

До показників пропозиції відносяться показники виробництва:

• абсолютні (натуральні і вартісні)

• відносні (індекси, темпи росту)

• непрямі (обсяг замовлень, динаміка завантаження виробничих потужностей, обсяг капітальних вкладень)

До показників попиту, які відображають динаміку споживання відносять:

• дані про обсяги продажу через оптову і роздрібну торгівлю,

• рух товарних запасів,

• обсяг внутрішніх перевезень.

Попит на зовнішньому ринку характеризується такими показниками як вартість імпорту, експорту.

Для визначення платоспроможного попиту досліджують ставки заробітної плати, рівень вартості життя.

До найважливіших розрахункових показників попиту на товари відносяться:

• місткість ринку

• частка ринку

• насиченість ринку.

Місткість ринку – це можливий обсяг продажу товару при даному рівні цін за конкретний період часу. При цьому розрізняють місткість потенційного, реального, цільового ринку.

Місткість потенційного ринку – це можливі обсяги продажу товарів покупцями, які мають потребу в них і виявляють інтерес до продукції фірми.

Q_p= n_p* q_p*p

Ринкова частка підприємства – це питома вага товарів підприємства в загальних обсягах продажу товарів на конкретному ринку.

Ринкова частка = (Обсяги продажу фірми А)/(Загальні обсяги продажу) * 100%

Відносна частка ринку визначається як співвідношення обсягів продажу конкретної фірми і обсягів продажу її конкурентів.

Частка ринку по відношенню до лідера – розраховується як співвідношення між обсягами продажу даної фірми і обсягами продажу фірми-лідера на даному ринку.

Насиченість ринку – це показник, який характеризує перспективи зміни попиту і може розраховуватися як відношення фактичних обсягів продажу фірм, що діють на товарному ринку до потенційної місткості даного ринку.

Крім того, насиченість ринку може розраховуватись як відношення кількості покупців які вже придбали товари до загальної кількості споживачів.

Комплексні дослідження ринку пов’язані також з прогнозуванням тенденцій розвитку ринку.

Для прогнозування розвитку ринку використовуються кількісні методи, до яких відносяться:

• метод екстраполяції тренда

• методи кореляційно-регресійного аналізу

• нормативний метод (обсяги купівель визначаються нормами споживання та нормами використання)

• прогнозування зростання попиту на основі індикаторів.

Крім кількісних методів до методів прогнозування ринку відносяться такі як:

• метод експертних оцінок

• тестування ринку

3. Дослідження конкуренції

Для оцінки рівня монополізму ринку використовують різні методики. Широкого поширення набув індекс Харфінделя-Хіршмана:

n

I_hh= ∑ x_i² , де

i=1

I_hh – індекс Харфінделя-Хіршмана

x_i – частка ринку і-тої фірми, %

n – загальна кількість фірм на ринку.

Індекс може набирати значення від 0 (повна децентралізація виробництва) до 10000 (абсолютна монополія).

Емпірично визначено, що при значенні індексу 1000 і менше ринок є не монополізованим, тобто нормальним для конкуренції, а від 1800 і більше – монополізованим.

Ринок для підтримування нормальної конкуренції вважається безпечним, якщо ситуація на певному товарному ринку така:

• на ринку діють 10 і більше фірм;

• одна фірма не займає більше 31% ринку;

• 2 фірми не займають більше 44% ринку;

• 3 фірми не займають більше 54% ринку;

• 4 фірми не займають більше 63% ринку.

В економічній літературі розрізняють добросовісні і недобросовісні методи конкуренції; цінові і нецінові.

Згідно діючого законодавства до недобросовісної конкуренції відноситься поширення недостовірних даних про конкурентів, введення в оману споживачів, незаконне використання товарного знаку конкурента, його фірмової назви, рекламування товару, який не відповідає вимогам якості, некоректне порівняння товарів, самочинне використання або розголошення конфіденційної інформації, економічне шпигунство, змова на торгах, підробка продукції конкурентів, демпінг, корупція.

Нецінова конкуренція базується на продажу товарів більш високої якості і надійності. Її методами вважають рекламу, маркетингові програми, продуктові і технологічні інновації, перспективність продукції, відповідність міжнародним стандартам, зручність в обслуговуванні.