Наполнение сердца кровью из вен

Серцю допомагають виконувати насосну функцію кістякові м'язи. Скорочуючись, вони сприяють просуванню крові в напрямку до серця. Їх назвали периферичним серцем. Існує лімфатичне серце - грудна лімфатична протока, скорочуючись 6-8 разів у мінуту просуває лімфу в напрямку до серця. Збільшує приплив крові до серця негативний тиск у грудній порожнині, зміна якого пов'язане з фазами подиху - вдихом і видихом. Скорочення діафрагми збільшує тиск на органи черевної порожнини, насамперед на печінку, з якої кров витісняється в нижню порожню вену й надходить у праве передсердя. Скорочення самої печінки 2-3 рази в мінуту теж сприяє цьому. Наявність клапанів у венах перешкоджає зворотному руху крові у вертикальному положенні.

Серце складається із правої й лівої половин. У кожній є передсердя з вушком і шлуночок. 4-камерне серце з атріовентрикулярними клапанами, сосочковими м'язами й сухожильними нитками було описано в 15 столітті великим італійським художником і вченим Леонардо да Вінчі. Вушка є додатковими резервуарами для крові. Вони разом з передсердями зменшують різницю в тиску між артеріальною й венозною системами в спокої, а при навантаженні збільшують обсяг крові в шлуночках. Між передсердями й шлуночками перебувають атріовентрикулярні стулкові клапани: ліворуч - двостулковий, мітральний, праворуч - тристулковий. До вільного краю стулок прикріплюються сухожильні нитки сосочкових м'язів. Клапани нагадують вітрило й називаються ще вітрильними. Сухожильні нитки не дають вивертатися стулкам у порожнину передсердь при скороченні шлуночків. Аорта й легенева артерія відділяються від шлуночків напівмісячними або кармашковими клапанами. Передсердя ізолюються від вен, що впадають у них, скороченням циркулярних волокон, розташованих в устях цих вен. Циркулярні волокна скорочуються першими при скороченні передсердь, і кров не може вертатися назад у вени.

Клапанний апарат серця забезпечує спрямований рух крові з передсердь у шлуночки, з шлуночків в аорту й легеневу артерію й перешкоджає зворотному струму крові.

Автоматия сердца и ее доказательства

Серце має властивість автоматіі, тобто здатністю скорочуватися під впливом імпульсів, що виникають у ньому самому.

Доказами здатності до автоматіі є: підтримка життєдіяльності ізольованого серця, дослід з лігатурами Г. Станніуса й дослід У.Х. Гаскелла із впливом тепла й холоду на різні ділянки серця. Для підтримки життєдіяльності ізольованого серця необхідно подавати через канюлю, уведену в аорту, теплий ( 37-38⁰ С) живильний ізотонічний розчин, збагачений глюкозою й киснем. Розчин подається в аорту під тиском . У таких умовах серце, вилучене з організму, може скорочуватися досить тривалий час і може бути використане для дослідження дії гормонів, біологічно активних речовин і лікарських препаратів.

Досвід із трьома лігатурами Г. Станніус проробив на серці жаби при розкритій грудній клітині. 1-я лігатура - ізолююча- була накладена між венозним синусом і передсердями. Після її накладання венозний синус продовжував скорочуватися із частотою 40 у хвилину, а передсердя й шлуночок зупинялися, тому що імпульси з вузла Ремака, розташованого у венозному синусі, не проходили до передсердь і шлуночку. 2-я лігатура - подразнююча- накладалася між передсердями й шлуночком і викликала їхнє скорочення, механічно подразнюючи вузол Біддера, розташованого на межі між передсердями й шлуночком. Частота скорочень венозного синуса лишалася колишньою, а передсердя й шлуночок відновляли скорочення з меншою частотою - 15 у хвилину. Без накладання 2 лігатури через якийсь час, що називається преавтоматичною паузою, проявляється автоматія вузла, розташованого між передсердями й шлуночком. 3-я лігатура - ізолююча - була накладена на верхівку серця, що після цього переставала скорочуватися. На підставі результатів досвіду Станніус зробив наступні висновки: 1) серце володіє автоматією; 2) водієм ритму або пейсмекером є вузол Ремака у венозному синусі; 3) меншим ступенем автоматіі володіє вузол Биддера на межі між передсердями й шлуночком; 4) верхівка серця властивістю автоматією не володіє; 5) у серці існує градієнт автоматіі.

Наступним доказом автоматіі й наявності водія ритму є дослід У.Х. Гаскелла з теплом і холодом. Прикладання пробірки з теплою водою до основи серця викликає збільшення частоти серцевої діяльності. Прикладання пробірки з холодною водою в цьому ж місці веде до зменшення частоти серцевої діяльності. Аналогічні впливи тепла й холоду на верхівку серця не викликають зміни частоти серцевих скорочень.