Автоматия сердца

Роль системы кровообращения в организме. Ее морфофункциональная характеристика. Строение сердца. Наполнение сердца кровью из вен. Вспомогательные механизмы насосной функции сердца. Автоматия сердца. Доказательства автоматии: изолированное сердце, опыт с лигатурами Станниуса, влияние температуры на разные отделы сердца. Механизм автоматии. Проводящая система сердца. Потенциал действия синусного узла.Система органів кровообігу - серце й кровоносні судини забезпечує безперервний рух крові в організмі. Кровообіг поєднує всі внутрішні органи в єдине функціональне ціле й забезпечує їхнє узгодження при виконанні різних функцій, а також його участь у реакціях на зміни у внутрішнім і зовнішнім середовищі. Система кровообігу забезпечує гуморальну регуляцію, доставляє тканинам кисень і живильні речовини, забирає в них вуглекислий газ і метаболіти. У серце є рецептори, що реагують на обсяг його порожнин і регулюючу діяльність самого серця. У передсердях і шлуночках секреторні клітини виробляють кілька різновидів натрій-уретичного гормону, що регулює осмотичний тиск і обсяг рідини в організмі. Серце змінює свою діяльність відповідно потребам організму.

Морфо-Функціональна характеристика серця

Серце рясно кровопостачается, будучи життєво важливим органом. 50% маси серця становлять кровоносні судини. Серце використовує близько 80 джерел енергії для скорочення. Говорять, що перше скорочення серця виникає з появою першої жирної кислоти. Головним джерелом енергії є креатинфосфат. Основним регулятором обміну речовин у серце служить інсулін.

Міокард повністю обновляється протягом 24 доби. Він складається з кардіоміоцитів, які з'єднуються нексусами. Завдяки нексусам міокард функціонує як єдине ціле. Є кілька видів нексусів. Серед них - трофічні й електричні зі змінним опором. При збільшенні опору в нексусе кардіоміоцитів вимикається із процесу скорочення. Завдяки цьому кардіоміоцитіти можуть поперемінно відпочивати під час скорочення серця в спокої. У цьому проявляється принцип економізаціі функцій в організмі. При необхідності скорочуються всі кардіоміоцитіти. При інфаркті міокарда нексуси ізолюють омертвіла ділянка, крім його зі скорочувального процесу й даючи можливість замінитися мертвий м'язової тканини сполучної. Якщо цього не відбувається, мертва тканина може розірватися при скороченні, виникає так званий «розрив серця».

Структурно-функціональні особливості системи кровообігу.

Серце є насосом, що забезпечує рух крові по великому й малому колах кровообігу. Мале коло або легеневий і його призначення було вперше описане в 13 столітті арабським ученим Ібн Нафисом, а в 16 столітті Мігель Сервет відкрив його повторно. Велике й мале кола були описані англійським ученим Вільямом Гарвеєм в 1628 році в трактаті «Анатомічні дослідження про рух серця й крові у тварин».

Велике коло кровообігу починається аортою з лівого шлуночка. Вона розгалужується на артерії, вони - на артеріоли. Останні - на капіляри, що приносять кисень, живильні речовини й фактори регуляції тканинам і органам. У венозний кінець капіляра надходять вуглекислий газ і продукти обміну речовин із тканин. Капіляри переходять у венули. Кров з них збирається в більші вени. Закінчується велике коло верхніми й нижньої порожніми венами в правому передсерді.

Мале або легеневе коло починається легеневою артерією в правом шлуночці, вона ділиться на судини, що йдуть до обох легенів і несуть до них венозну кров, багату вуглекислим газом і летучими продуктами обміну. У капілярах легенів відбувається артеріалізація крові - насичення її киснем. По 4 легеневим венам ця кров попадає в ліве передсердя. Таким чином, завдяки великому й малому колам, права й ліва половини серця зв'язані один з одним.

Роль системы кровообращения в организме

Сучасні доповнення до класичної схеми Гарвея.

1.були відкриті органні або місцеві кола кровообігу; 2) в 1661 році італійським ученим М. Мальпігі були відкриті капіляри; 3) кровоносна система є щодо незамкнутої через обмін між кров'ю й тканинами в капілярах; 4) переглянуто співвідношення між кількістю крові в артеріальній і венозній системах: 2/3 загальної кількості крові перебуває у венах, чому сприяє супроводження 2 венами кожної артерії; 5) відкриті депо крові: печінка, селезінка, шкіра, легені. Уперше терапевт С.П.Боткін, пальпуючи у хворого селезінку, виявив її зменшення в розмірах у себе під рукою. У результаті хвилювання хворого при огляді професором кров із селезінки надходила в загальне кровоносне русло. Це спостереження було експериментально доведене

Дж. Баркрофтом у досвіді на селезінці собаки, у якої до капсули були прикріплені срібні кнопки для рентгенологічного визначення контурів, і відповідно розмірів органа в стані спокою, після кровопускання, фізичного й емоційного навантаження, які створювали, змушуючи бігти собаку по доріжці, що рухається (третбану) або показуючи їй кішку. Пізніше було встановлено, що депонування крові пов'язане з особливостями кровообігу й формою капілярів в органах; 6) Б. Фолковим була запропонована функціональна класифікація судин: аорта й великі артерії були віднесені до компресійним або посудин, що амортизують. Завдяки наявності в них еластичних волокон згладжуються різкі коливання тиску, пов'язані зі скороченнями й розслабленнями серця. Ці судини забезпечують безперервний струм крові. Кінцеві артерії й артеріоли - це резистивні судини. И.М. Сєченов назвав їхніми кранами судинної системи. Завдяки наявності гладкомязового шарую вони здатні змінювати свій просвіт і тиск у кровоносній системі. Спазм артеріол є однією із причин виникнення гіпертонічної хвороби. Капіляри є обмінними судинами в силу обміну газів, живильних речовин і метаболітів між кров'ю й тканинами. До ємнісних судин відносяться вени, які здатні розтягуватися й накопичувати велику кількість крові. Були відкриті пре- і посткапіллярні сфінктери, артеріо-венозні анастомози або шунти, що перерозподіляють кров між робочими органами, виключаючи при необхідности в деяких областях кровоток через капіляри. Було уведене поняття про мікроциркуляцію або регіональний кровообіг; 7) було відкрите наявність клапанів у венах.