31)Лексикологія. Розділи лексикології .

Лексикологія (від гр. lexikos "такий, що стосується слова" і logo"наука") — розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий склад мови). Лексикологія суттєво відрізняється від фонетики і фонології. Якщо фонетика й фонологія вивчають односторонні одиниці, що мають лише план вираження, то лексикологія — двосторонні одиниці, які мають план вираження і план змісту.

Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладну лексикологію. Загальна лексикологія встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики. Конкретна лексикологія вивчає словниковий склад однієї мови. Історична лексикологія займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни. Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними або з метою виведення спільних семантичних закономірностей. Прикладна лексикологія вивчає питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й куль-

тури мовлення .Лексикологія — багатоаспектна наука, яка вивчає природу й суть слова, його виникнення та зміну, визначення значення слів та їх уживання, структуру словникового складу мови, шляхи його поповнення. До лексикології в широкому значенні слова належать такі науки:

1) власне лексикологія — наука про словниковий склад;

2) семасіологія (від гр. semasia "знак, значення") —наука про значення слів. 3) ономасіологія (від гр. onomasia "називання, йменування") — наука, яка вивчає процеси найменування. 4) етимологія (від гр. etymon "істина") — наука, яка досліджує походження слів;5) фразеологія (від гр. phrasis "мовний зворот, фраза") — наука про стійкі словосполучення;6) ономастика (від гр. onomastikds "той, що стосується імені", onomastike" мистецтво давати імена") — наука про власні назви, яка складається з антропоніміки (гр. antropos "людина") — науки про імена людей і топоніміки (від гр. topos "місце") — науки про географічні назви та ін;7) лексикографія (від гр. lexicon "словник" і grapho "пишу") — наука про укладання словників. Термін лексикологія вперше введено французькою ен-

циклопедією Д. Дідро та Л. Д'Аламбера в 1765 р.

32)Слово як одиниця мов. Значення слова .

Будь-яка людина без філологічної освіти легко може виділити в чужому чи своєму мовленні слова (поняття слова стихійно наявне в свідомості всіх носіїв мови), однак дати визначення слова дуже важко. Ф. де Соссюр стверджував, що"поняття слова несумісне з нашим уявленням про конкретну одиницю мови... Не в слові потрібно шукати конкретну одиницю мови» Більшість же мовознавців уважають, що слово — на конкретніша мовна одиниця, основна і базисна. Мова —це перш за все мова слів, а не форм чи звуків. P.O. Будагов вважав:» Слово — найважливіша одиниця мови, яка позначає явища дійсності та психічного життя людини і звичайно однаково розуміється колективом людей, які розмовляють однією мовою й історично пов'язані між собою""Слово — найменша смислова одиниця мови, вільно відтворювана в мовленні для побудови висловлювань"(Б.М. Головін); Як бачимо, для всіх визначень спільним є акцентуваня на смисловому аспекті слова (щось позначає). Для того щоб визначити слово, очевидно, потрібно його відрізнити від інших мовних одиниць. Крім самостійності ,слово характеризується цільнооформленністю (слова розділені паузами й об'єднані наголосом ,мають граматичну оформленність.) та ідіоматичністю (довільмим зв’язком звучання зі значенням .Важкість визначення слова пояснюється тим ,що слова є неоднорідними за своєю структурою і за функцією .Вважають,що основною функцією є номінативна . За нею поділяють на 4 типи :1)повнозначні ,іменники ,прикметники ,дієслова 2)вказівні (займенникові )3)службові ,сполучники ,прийменники 4)вигукові ,які стосуються не думки ,а імоцій . У лексикології прийнято розрізняти поняття "слово" і"лексема". Слово є конкретною одиницею.Лексема — слово-тип, абстрактна одиниця мови, інваріант, у якому абстрагуються від його форм. Лексичне значення - історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності.

Це зв'язок певного звучання з певним поняттям. Лексичне значення слова є продуктом мисленневої діяльності людини. Воно пов'язане з редукцією інформації людською свідомістю, з порівнянням, класифікацією, узагальненням. Концептуальне й конотативне значення є загальноприйнятими.

Від таких значень потрібно відрізняти контекстуальні знчення, тобто значення, які виникають у певних контекстах. Так, словами котик і лапочка пестливо називають дітей чи близьких, однак таке значення в цих словах не фіксується словниками.Говорячи про значення слова, необхідно мати на увазі,що слово загалом вступає в три типи відношень: предметний (слово — предмет), поняттєвий (слово — поняття) ілінгвальний (слово — слово). ВІДНОШЕННЯ СЛОВО-ПРЕДМЕТ. Існує у двох різновидах: загальна віднесеність і конкретна віднесеність. Загальна предметна віднесеність — віднесеність концептуального значення до цілого класу денотатів. Наприклад, слово кінь позначає будь-якого коня.Конкретна предметна віднесеність — віднесеність концептуального значення до певного, одиничного денотата.Наприклад: На лузі пасся кінь.Власні імена мають тільки конкретну предметну віднесеність (Івано-Франківськ, Черкаси.). Віднесеність слова до предмета називають денотативним значенням (від лат. denotatum "позначуване").ВІДНОШЕННЯ СЛОВО-ПОНЯТТЯ. ПОНЯТТЯ — результат узагальнення і виділення предметів, явищ якогось класу за певними спільними і в сукупності специфічними для них ознаками. Так, поняття "стіл" означає будь-який за формою та призначенням стіл.Прямо виражають поняття тільки загальні назви, і то слово—загальне ім'я не стільки виражає поняття, скільки позначає його і вказує на нього. Власні назви й займенники співвіднесені з поняттями, але прямо їх не виражають.Вигуки зовсім не виражають понять, а лише сигналізують про стан мовця.Віднесеність слова до поняття називають сигніфікативним значенням . ВІДНОШЕННЯ СЛОВО-СЛОВО. Значення слова існує не само по собі, а в певному співвідношенні зі значеннями іншихслів. Близькі й протилежні за значенням слова уточнюють семантику слова, визначають для нього певні семантичні межі. Значення слів, таким чином, є системно зумовленими. У цьому легко переконатися, коли порівняти слова різних мов, які позначають одні й ті ж явища. Такі

слова часто виявляються нетотожними за своїм концептуальним значенням. Пор.: укр. рукавичка — рос. рукавичка і варежка, укр. сир — рос. сыр і творог. За характером відношення до позначуваного об'єкта розрізняють значення прямі й переносні. ПРЯМІ ЗНАЧЕННЯ безпосередньо називають явища дійсності. Наприклад: сім'я з трьох осіб, красиве обличчя, ключ від дверей, хлопчик іде, камінна стіна, світлий деньПЕРЕНОСНІ ЗНАЧЕННЯ Є вторинними, тобто похідними від прямих, й опосередковано через прямі значення називають явища дійсності: сім'я мов, обличчя театру, ключ від серця, час іде, камінна душа, світлі думки. За синтагматичною зумовленістю значення поділяються на вільні й зв'язані.