1. Авторитаризм: визначення та суттєві риси.

2. Авторитаризм: поняття та форми.

3. Адміністративно-територійльний устрій: поняття та форми.

4. Базові типи політичної культури за Г. Алмондом та С. Верба.

5. Взаємовідносини держави і громадянського суспільства за різних політичних режимів.

6. Виборча система сучасної України.

7. Визначення тоталітарного режиму, його головні характеристики.

8. Генеза та еволюція поняття "геополітика".

9. Глобальні проблеми сучасності та їх вплив на світову політику.

10. Головні функції політичних систем.

11. Головні характеристики традиційних політичних систем.

12. Громадянське суспільство: сутність і структурні компоненти.

13. Демократизація: виначення та основні моделі демократичних перетворень.

14. Демократичні політичні режими.

15. Джерела легітимності влади.

16. Етнічні процеси в сучасності: процеси диференціації та інтеграції.

17. Засоби боротьби з тероризмом.

18. Зміст системного підходу до вивчення політики.

19. Інформаційно-кібернетичний підхід вивчення політичної системи.

20. Історичні форми демократії.

21. Класовий і загальносоціальний підходи до визначення сутності держави.

22. Критерії загального виборчого права: історія і сучасність. Голосування: пряме і непряме. Цензи.

23. Легальність та легітимність політичної влади.

24. Методи вирішення політичних конфліктів.

25. Національна свідомість та національна ідея.

26. Об’єкт та ппредмет політології.

27. Об'єднання громадян: різновиди, методи впливу на владу.

28. Ознаки та основні функції держави.

29. Основні елементи політичної культури.

30. Основні концепції походження держави.

31. Основні поняття етнополітології: етнос, народ, нація, національна меншина.

32. Основні риси модернізованих політичних систем.

33. Основні теорії виникнення тоталітаризму.

34. Основні теорії влади (реляціонистські, системні, біхевіористські).

35. Основні функції політики.

36. Партії в Україні: партійний спектр України.

37. Політика: поняття та типологія.

38. Політична еліта України, політичне лідерство в Україні: стан та особливості розвитку.

39. Політична етика: визначення та зміст.

40. Політична ідеологія, поняття та типологія.

41. Політична модернізація: поняття та теорії модернізації.

42. Політична модернізація: сутність та типологія.

43. Політична поведінка особи, фактори, що її визначають.

44. Політична психологія: визначення, зміст, головні проблеми.

45. Політичне лідерство: поняття та типологія.

46. Політичне маніпулювання: поняття та мажі маніпулювання.

47. Політичний процес: зміст поняття, суб'єкти політичного процесу.

48. Політичний процес: поняття, специфіка та структура.

49. Політичний режим: визначення та сенс поняття

50. Поняття "об'єднання громадян", "громадська організація" та "громадське об’єднання" – їх визначення у науці та законодавстві.

51. Поняття політичного конфлікту. Причини виникнення політичних конфліктів.

52. Поняття політичної еліти та типи політичних еліт.

53. Поняття та ознаки партії.

54. Поняття та принципи правової держави.

55. Поняття та структура політичних партій.

56. Поняття та типи політичної участі.

57. Поняття та функції політичних комунікацій.

58. Причини виникнення держави.

59. Причини та умови виникнення тероризму.

60. Ресурси політичної влади: різновиди, типологія.

61. Реформа, революція, переворот, трансформація: сенс понять, їх взаємовідношення.

62. Рівні політичної культури: загальний (культура суспільства), груповий, індивідуальний.

63. Роль ідеології у тоталітарному політичному режимі.

64. Система міжнародних політичних відносин: загальна характеристика.

65. Системний підхід вивчення політичної системи.

66. Способи рекрутування в еліту: антрепренерська система і система гільдій.

67. Структура політичної влади.

68. Структурні компоненти політичної системи.

69. Структурно-функціональний підхід вивчення політичної системи.

70. Суб'єкти політичної влади: соціальні, інституціональні і функціональні.

71. Суб'єкти та об'єкти політики.

72. Суспільно-політичні рухи: визначення, особливості діяльності та існування.

73. Сутність виборчої системи і типологія виборів.

74. Сутність демократії: цінності, інститути, процедури.

75. Сутність політики: основні теоретичні підходи (субстанціональний, інституціональний, соціологічний, телеологічний, конфліктний і консенсусний).

76. Сутність системного підходу до дослідження політичної сфери.

77. Сутність соціальної держави.

78. Сутність, структура і рівні політичної свідомості.

79. Сучасний правий радикалізм. Прояви, витоки, перспективи розвитку.

80. Теоретичні та емпіричні методи політологічних досліджень.

81. Теорії демократії (колективістські теорії, ліберальні й елітарні концепції, плюралістична теорія, ідентитарні та конкурентні теорії, теорія партисіпаторної демократії).

82. Теорії еліт (Г.Моска, В.Парето, Р.Михельс).

83. Теорії лідерства: теорія рис, визначальної ролі послідовників, ситуаційна, синтетична.

84. Тероризм як чинник сучасної політики.

85. Типи виборчих систем у світовій практиці. Достоїнства і недоліки кожної виборчої системи.

86. Типи партійних систем: їх характеристика.

87. Типи політичної культури: фрагментарна й інтегрована, тоталітарна, авторитарна і демократична культура.

88. Типологія легітимності політичної влади.

89. Типологія партій. Перспективи розвитку партій різних типів.

90. Типологія політичних конфліктів

91. Типологія політичних систем.

92. Форма правління: визначення та основні різновиди.

93. Форми демократії : їхні сильні та слабкі сторони.

94. Форми тоталітарних режимів.

95. Функції політичних партій.

96. Функції політичного лідера.

97. Функції політичної влади.

98. Функції політичної еліти.

99. Функціонування українських засобів масової інформації.

100. Характерні риси багатопартійності в Україні.

64565465464

1. Авторитаризм: визначення та суттєві риси.

Авторитари́зм (от лат. autoritas — власть, влияние) — тип недемократического политического режима, основанного на несменяемой централизованной власти одного лица (президента, монарха, премьер-министра) или группы лиц (например, политической партии) при сохранении в стране экономических, гражданских и духовных свобод.

Основные признаки авторитаризма:

- преимущество в деятельности государственных органов метода администрирования, диктата (при авторитаризме редко применяется компромисс по важнейшим политическим проблемам);

- сильная исполнительная власть;

– концентрация власти в руках одного или нескольких государственных органов;

- воплощение органами исполнительной власти нормотворческих функций;

- сужение сферы гласности и выборности государственных органов;

- ограниченные гражданские, политические и личные права и свободы, юридические гарантии их обеспечения;

- отчуждение народа от власти;

- отсутствие единой идеологии;

- опора на силу и готовность властей в любое время применить массовые репрессии;

- при борьбе за власть используются как законные, так и незаконные методы;

- ограничение или запрет деятельности оппозиционных к существующему режиму объединений граждан;

- органы власти действуют по своему усмотрению (часто нарушая при этом закон), руководствуясь собственным видением политической целесообразности.

2. Авторитаризм: поняття та форми.

Авторитаризм – это прежде всего, социальные отношения которые способствуют чрезмерному уважению к власти правительства, её гегемонии в политической сфере. При этом они способствуют уважению и к отдельным лицам как к неприкосновенным арбитрам во всех важных вопросах, имеющих значение для социальной организации жизни, институтов и политики.

На протяжении человеческой истории авторитаризм выступал в различных формах. Классической формой является средневековая монархия, которая в свою очередь знала такие разновидности:

• раннефеодальная монархия, монархия феодальной раздробленности (характеризовалась слабой центральной властью),

• ограниченная сословно-представительная монархия (власть монарха была в определенной мере ограничена, широкими правами пользовались гильдии купцов, ремесленников и т.д.),

• абсолютная монархия, суть которой наиболее полно выражает известная формула Людовика XIV «Государство – это я».

В современных условиях монархия существует в виде ограниченной конституционной монархии, сложившейся в результате компромисса буржуазии с дворянством.

Конституционная монархия также имеет разновидности:

Дуалистическая монархия, в которой законодательная власть пренадлежит парламенту, а исполнительная – королю. Примером может служить кайзеровская Германия в период 1871-1918 года.

Парламентская монархия, где законодательная власть перешла к парламенту, исполнительная – к правительству. И хотя король является главой судебной системы, реально он никакой властью не располагает (не случайно в Англии говорят «король царстует, но не управляет»). Король имеет только представительские функции. Конституционная монархия в такой форме существует ныне в Англии, Норвегии, Швеции, Дании, Нидерландах, Испании и других странах.

Возникает вопрос, а зачем тогда вообще нужна монархия, если король практически никакой властью не обладает?

По-видимому в силу традиции, которая насчитывает много столетий. Институт королевской власти рассматривают как стабилизирующую силу в обществе. Англичане вообще без королевы своей жизни не представляют.