10. Педагогічні правила виховання дітей раннього віку.

Ранній вік - надзвичайно важливий етап у становленні особистості людини, тому як об’єкт педагогічної науки дитина має навчатися відповідно до законів ампліфікації (від лат. amplificatio - поширення, збільшення). Це означає, що в роботі з дітьми раннього віку потрібно розробити таку стратегію виховного впливу, що врахувала б зазначені особливості та активізувала всі (чи майже всі) потенційні можливості певного вікового періоду.

Отже, головними педагогічними правилами виховання на етапі раннього дитинства є: врахування вікових особливостей і можливостей дітей, єдність оздоровчої і виховної роботи, індивідуальне звертання до дітей, єдність підходів у вихованні дитини з боку всіх людей, які оточують її, психологічна підготовка дитини до виконання доручень дорослого, уникнення частих заборон і тривалих пасивних очікувань, вчасне формування навичок самостійності та їх ускладнення за наявності зразків для наслідування.

Педагогіка раннього дитинства, основи якої були розроблені М.Щеловановим та Н.Аксаріною, визначила конкретні завдання й методи виховання: дотримання встановленого для дітей раннього віку режиму дня, тобто правильний розподіл впродовж доби і чітку послідовність періодів сну, годування, неспання, зміну різних видів діяльності; правильне здійснення культурно-гігієнічних процесів; проведення індивідуальних і групових занять, ігор, розваг; створення предметно-розвивального середовища для самостійної і активної діяльності дітей.

Видатний дитячий лікар і педагог Ю.Аркін підкреслював: важливо не те, щоб малюк якомога раніше чогось навчився, а те, щоб він ішов цим шляхом самостійно, докладаючи певних зусиль. Ідеться не про навички, які даватимуть йому змогу йти тільки вже визначеним дорослими шляхом, а й про набуття вміння шукати й знаходити нові шляхи в разі зміни життєвих умов. Треба також пам’ятати, що дитина раннього віку навчається за своєю, так би мовити, власною програмою, вона засвоює те, що її зацікавило, емоційно привабило, те, що відповідає її бажанням і потребам. Процес научіння відбувається через набуття особистого досвіду в таких видах дитячої діяльності, як предметна, ігрова, зображувальна, конструктивна.

11. Проблеми виховання дітей раннього віку в родині. Форми надання педагогічної допомоги родині.

Основною запорукою соціальної адаптованості людини у сучасному світі є її рівень оволодіння мовленням. Ми спілкуємося словами вдома, у магазині, на прийомі у лікаря, їдучи на роботу, розмовляючи по телефону і взагалі всюди, де постає необхідність встановити контакт з іншою особою, попросити про допомогу, просто запитати котра година чи як проїхати, наприклад, до найближчого поштового відділення. Розвиток мовлення починається з раннього дитинства.

Раннє дитинство (період від року до трьох років) – це особливий період у житті дитини. У цей час відбувається стрімкий психічний і фізичний розвиток, закладається основа для подальшого формування і становлення дитини як особистості. Основними досягненнями раннього дитинства, які визначають розвиток психіки дитини, є оволодіння мовою, розвиток предметної діяльності та інші. Якісні перетворення, які відбуваються за перші три роки життя дитини, дуже значні.

Усі процеси розвитку в ранньому дитинстві тісно пов'язані з розвитком мовлення. Даний період дитячого розвитку є сензитивним (найбільш сприятливим) для розвитку саме цієї психічної функції, підтвердженням тому є вивчення дітей, які пережили жорстоку поведінку на собі, і в дитинстві мало спілкувалися з іншими людьми

Форми надання допомоги родині

Основною умовою успішного розвитку дитини є задоволення її фізичних, духовних і соціальних потреб. Ці потреби в кожнім віці свої і від того, як і якою мірою вони задовольняються, залежить, чи буде дитина розвиватися нормально, чи відстане від своїх однолітків, чи її розвиток буде небажаними шляхами. Звідси впливає наступний важливий висновок:

Задоволення потреб дитини складає головний зміст батьківства і материнства, регулює відносини між батьками і їх дітьми.

Але виховання підростаючого покоління є справою не тільки конкретних батьків, конкретної дитини, але й справою всього суспільства. Лише в тісній триєдності: батьки – дитина – суспільство може бути досягнута гармонічна взаємодія сторін, у результаті якої розвиваються таланти і здібності дитини. Стосовно до сукупності прав і обов’язків батьків варто сказати, що з одного боку – батьки знаходяться поруч з дитиною, дають йому ім’я, виховують його, з другого представляють його інтереси у суспільстві. Якщо батьки по тим чи іншим причинам не в змозі здійснювати свої законні права стосовно дитини, це зробить за них суспільство.

На жаль, ми не відкриваємо ніякої таємниці, якщо констатуємо, що в наші дні, помітно зросла кількість так званих «сиріт при живих батьках».

Викликає тривогу велика кількість молодих батьків і матерів, що поводяться так, немов у них немає дітей і отже, вони не несуть за них ніякої відповідальності. Деякі «батьки» воліють віддати своїх дітей не просто в дитячий заклад, а неодмінно в будинок дитини, а якщо й у дитячій заклад, то краще н в щоденній, а в тижневі групи, так ще час від часу «забувають» прийти за ними у вихідні і святкові дні. Мотиви подібного відношення, таких горе-батьків до своїх дітей до примітивного прості: дитина «занадто заважає» їхнім інтересам, вони самі ще дуже молоді і хочуть пожити в своє задоволення. Подібна картина спостерігається і в родинах, в яких задовольняються лише біологічні потреби дитини, але не робиться нічого з того, що може принести дитині радість, а батькам почуття повного щастя. В одних випадках обмеження психічних потреб дитини викликається або незнанням, або необізнаністю батьків про те, що дитині потрібно насамперед, в інших випадках тим, що вони самі нездатні на прояв щирих почуттів. Існує ще третя категорія неспроможних батьків, які ховають свої почуття через страх заподіяти шкоду дитині, чи навпаки, надто його розпестити. Такі батьки вважають, що якщо вони стануть занадто багато приділяти уваги своїй дитині, чи відкрито виражати свої симпатії, їхня дитина виявиться непідготовленою до життя де, на жаль, занадто мало місця займають чуйність, турбота й увага навколишніх один до одного.

Як бачимо, суспільство не залишається байдужим як у забезпеченні прав батьків, так і у використанні ними своїх обов’язків. І не тільки не залишається байдужим, але саме бере на себе зобов’язання для надання всілякої допомоги батькам.

Ведуча роль у здійсненні цілеспрямованого всебічного і гармонійного виховання, а також у роботі по установленню контактів між педагогами, батьками, представниками громадськості – належить педагогічному колективу дошкільного закладу.

Визначальною рисою дитячого садка і родини, підкреслювала Н.К. Крупська, є те, що дитячий садок є організуючим центром у цій роботі. Встановити з батьками необхідні контакти, домогтися взаєморозуміння вихователів з батьками можливо лише в тому випадку, якщо вони цілеспрямовано будуть спілкуватися. Таким чином, розглядаючи період раннього дитинства, явно стає необхідність глибокого і всебічного дослідження проблеми допомоги родині в організації виховання малолітніх дітей. С.О. Ладивір, В.К. Котирло, О. Кононко, О.М. Урбанська, вважають, що:

робота з батьками не повинна зводитися до випадкових бесід під час прийому і відходу дітей додому;

соціально-педагогічний патронаж відвідування родин повинні зайняти центральне місце в організації психолого-педагогічної допомоги батькам дітей раннього віку;

батьківські збори не повинні носити формальний характер (на обговорення не слід виносити лише господарсько-побутові питання, необхідно оговорювати проблеми, які стосуються самих дітей, їх вихованню і навчанню;

членів батьківського комітету необхідно залучати до організації роботи з батьками, педагогічної пропаганди й обміну сімейним досвідом;

наочна агітація, оформлення стендів, виставок, повинні відповідати педагогічним і естетичним вимогам;

важливу роль відіграє психолог, який залучає батьків до системи супроводження дитини»

необхідно використовувати активні та нетрадиційні форми роботи з батьками: круглі столи, дискусії, тренінги, «сімейні тижні».

Зібраний у методичних кабінетах матеріал необхідно постійно доповнювати, використовувати його для індивідуальної роботи з батьками;

Варто організувати лекторії, консультативні пункти, дискусійні клуби для дітей, які ще не відвідують дитячу установу, що значимо полегшує вирішення проблем адаптаційного періоду.

з метою пропаганди медичних і психолого-педагогічних знань в мікрорайонах необхідно організовувати «школи молодих матерів»;

Педагогічна допомога батькам повинна ґрунтуватися на ретельному і всебічному вивченні кожної родини, кожної дитини. Робота з батьками сприяє взаєморозумінню і взаємному інтересу батьки <-> вихователі, вихователі <-> діти, батьки <-> діти.

Для батьків, також можна організувати психолого-педагогічний консультативний пункт з питань виховання дітей і догляду за ними. З цією метою добирається відповідна бібліотечка психолого-педагогічної і методичної літератур (по організації харчування, санітарії і гігієни), папки-пересувки. Наочна агітація може бути представлена стендами: «Я сам», «Ростіть дітей здоровими», «Одяг дітей за сезонами», барвисто оформленими книжками-ширмами на різні теми: «Загартовування дітей», «Профілактика інфекційних захворювань» і т.і.

Мова - невичерпне джерело розумового розвитку дитини, скарбниця всіх знань. К.Д. Ушинський образно назвав рідну мову народним педагогом, наставником і вихователем. Слово виховує, навчає і розвиває дитину. Під впливом мови вдосконалюються її почуття, сприймання, збагачуються знання про оточуючий світ.

Важлива роль у формуванні особистості дитини, зокрема розвитку її мови, належить сім’ї. Адже перші слова, перші речення, малятко чує і вимовляє в колі рідних людей. Однак дехто з батьків вважає, що дитина починає навчатися літературній мові лише у школі і не звертає належну увагу на формування мовлення дітей у дошкільному віці. Навчання ж мови починається не тоді, коли дитині дають буквар, а з перших звуків, які вона починає вимовляти.

Мова дорослих – приклад для дітей. Успіх мовленнєвого розвитку дитини насамперед залежить від мови дорослих, які оточують її з раннього дитинства. Малюк навчається говорити завдяки слуху і здібності до наслідування.

Отже, дорослі повинні прагнути до того, щоб забезпечити правильний мовленнєвий розвиток дитини, починаючи вже з перших місяців її життя. Правильне мовлення допомагає малюку встановлювати контакти з іншими дітьми, вільно передавати свої думки і побажання, сприяє успішному навчанні у школі.