13. Завдання виховання дітей на кожному віковому етапі першого року життя.

Важливим завданням виховання е становлення і розвиток мовлення дітей раннього віку. Мова нерозривно пов'язана з розвитком усіх психіч­них процесів (сприймання, пам'ять, мислення) і слугує основою цілеспрямо­ваної діяльності дитини. Розвиток мовлення здійснюється під впливом навколишнього середовища і насамперед під активним впливом дорослих.

Як стверджує Г. Розенгарт-Пупко, раннє дитинство щодо розвитку мовлення дітей поділяється на два періоди: підготовчий (1 місяць 1 1,5-2 роки) та період оформлення самостійного мовлення (1,5-2 -З роки). Отже, перший рік життя - це підготовчий період, який, у свою чергу, поділяється на три етапи2.

Перший етап - емоційне спілкування дитини з дорослим - охоплює період від 1 до 5-6 місяців життя. Малюк розпочинає своє життя кри­ком. Крик немовляти - ознака нормального розвитку дитини в організмі матері. Крик - це природжена безумовно-рефлекторна реакція, що викли­кається сильними органічними відчуттями негативного характеру (біль, голод, незручності). Крики не потребують спеціального навчання, вони не залежать від слухових сприймань дитини (глухі діти також кри­чать). З погляду фонетики, крик - це видих при звуженій голосовій щілині та при більш чи менш відкритій порожнині рота, який утворює голосний звук різного ступеня відкритості.

У психології мовлення впродовж тривалого часу панувала думка, що в перших дитячих криках не можна виділити якихось мовленнєвих еле­ментів. Натомість у дослідженнях останніх років (Р. Тонкова-Ямпольська та ін.) зазначається, що у криках немовлят можна виділити моменти, які сприймаються на слух як звуки, близькі до голосних фонем а та є, хоча їх за акустичними ознаками ще не можна ототожнювати із фонемами. Адже в немовляти ще нерозвинений артикуляційний апарат, відсутній фонематичний слух. Подібні звуки спостерігаються і в птахів.

Крик - це сигнал небезпеки для дитини. Крик немовляти викликає занепокоєння батьків, які намагаються відразу ж його заспокоїти (возять у колясці, беруть на руки тощо), саме тому при багаторазовому повторен­ні цих дій крики набувають умовно-рефлекторного характеру. Якщо батьки стверджують, шо дитина навмисне кричить, аби її взяли на руки, маємо яскравий приклад утворення умовного рефлексу. Таке швидке утворення умовного рефлексу на крик, за П. Згуровським, свідчить, що крики виконують комунікативну функцію. Вчені І. Кононова, Р. Тонко­ва-Ямпольська та інші стверджують, що крики позбавлені функції спілку­вання. Виникає запитання, яке місце належить крикам у процесі оволо­діння дитиною звуковимовою? Деякі вчені вважають, що крик належить до підготовчого етапу звуковимови і розглядають його як самостійний безумовно-рефлекторний вияв. Так, на думку І. Коконової, крик не мож­на віднести до підготовчого етапу, оскільки він «виникає на тлі негатив­них емоцій», а в артикуляційному аспекті «вдосконалюється мало»1.

Водночас не можна ігнорувати роль крику в розвитку мовленнєво-рухового аналізатора. Крики, як перші голосові реакції, посідають істотне місце в підготовці мовленнєвого апарату до звуковимови. Вони сприяють розвитку мовленнєвого дихання. Тому дорослі не повинні лякатися дитячого крику, це цілком закономірне явище у процесі становлення звуковимови. Однак це не означає, що дитина може довго кричати. Тривалі крики в перші місяці життя - сигнал нездорового стану організ­му дитини, якій потрібна лікарська допомога.

На першому місяці за короткі проміжки активного неспання, коли дитина часто буває на руках у дорослого, встановлюється перше спіл­кування її з дорослим на емоційній основі, що є початком розвитку дитячого мовлення. На першому місяці життя викликати зворотну ре-акцію-відповідь у дитини дуже важко, тому ініціатива спілкування на­лежить дорослому.

На другому місяці значно збільшується тривалість активного не­спання. Це дає змогу спілкуватися з дитиною не лише безпосередньо на руках у дорослого, а й у ліжку, манежі. Спілкування дорослого з дитиною в цей період набуває характеру «розмови», вихователь заграє з дитиною, посміхається, намагаючись затримати на собі її погляд, викли­кати посмішку.

На другому місяці життя дитина починає фіксувати зорові й слу­хові подразники, довго посміхається, коли з нею розмовляє дорослий, стежить поглядом за іграшкою.

На третьому місяці, за даними досліджень М. Касаткіна і І. Нечаєвої, дитина розрізняє звуки різної висоти.

У цей період у спілкуванні дитини з дорослими відбуваються значні зміни - ініціатива спілкування відтепер належить дитині, вона сама починає шукати поглядом дорослого для спілкування з ним. Побачивши дорослого та на його привітання, дитина голосно сміється, вимовляє голосні, протяжні «а-а», «е-е-е», приходять у рух її ручки та ніжки, тобто виникає «комплекс пожвавлення». Слід зауважити, що такі пози­тивні зміни в емоційному спілкуванні дитини з дорослим можливі лише за умови попередньої роботи дорослого з дитиною. На третьому місяці поява емоційної реакції дитини на дорослого, як зазначає Д. Ельконін. створює основу для виникнення й розвитку нових форм спілкування, зокрема наслідування звуків.

На четвертому місяці виникає спілкування між дитиною і дорослим на основі голосних реакцій, мовних звуків. Збільшується кількість звуків, з'являються вигуки 4агу», «гу-гу» (гукання), «е», «і» та звук «р». У другій половині місяця розвивається гуління, спочатку вимова склад­них комплексів звуків «тіль», «фрр...», а надалі співуче гудіння, «трелі» (І. Коконова): «а-е-е», «о-о-о-е», «а-а-а». Звуки вимовляються під кон­тролем слуху, діти починають прислуховуватися до своїх мовленнєвих реакцій. Такі досягнення в мовленнєвому розвитку дають можливість спілкуватися з дитиною на відстані, перегукуватися з нею, викликати в неї звуконаслідування. Наприкінці четвертого місяця життя дитина сама вже викликає дорослого на спілкування за допомогою мовних звуків. Діти також наслідують голосові реакції інших дітей. За показ­никами нервово-психічного розвитку дітей першого року життя, що були розроблені професором М. Щеловановим, діти в чотири місяці за зву­ком визначають місце знаходження предмета, відшукують дорослого, почувши його голос та джерело звука; промовляють голосні звуки, дов­го бавляться іграшками.

На п'ятому місяці життя відбуваються значні зрушення в розвитку дитини. Вона вже достатньо оволоділа своїми рухами і мовленнєвим апаратом. Рухи та мовні звуки дитина використовує як засіб спілкування з дорослими та іншими дітьми; вона підповзає до свого сусіда, посміхаєть­ся, вимовляє окремі звуки. Побачивши дорослого, малюк видає цілий потік мовних звуків, звернених безпосередньо до нього, закликає дорос­лого підійти, довго співуче гулить, розрізняє тон, з яким до неї звертаються.

У цей період, коли дорослий протягує руки, дитина у відповідь дає свої, вона вже розуміє ситуації годування, укладання спати, міміку та жести. На думку І. Коконової, в період переходу від гуління до белько­тання (в 5~7 місяців) діти промовляють велику кількість звуків без будь-якого приводу (30-70 % від загальної кількості усіх голосових виявів). У процесі спонтанної голосової активності, зазначає автор, між слуховим і мовленнєворуховим аналізаторами встановлюється міцний функціональний зв'язок ще до появи белькотання. В цей період потрібно створити сприятливе «акустичне середовище» як у ясельних групах, так і в сім'ї.

У шість місяців дитина починає белькотіти. З погляду фонетики, белькотання - найскладніше утворення, яке нагадує слова-склади: ма-ма-ма, ба-ба-ба, дя-дя-дя.

Дискусійним нині залишається питання, в якому віці виникає і скільки триває стадія белькотання. Одні вчені стверджують, що белькотання з'являється вже у 2-3 місяці, інші - в 5-6 місяців. М. Кольцова відзна­чає появу белькотання аж у 7-8,5 місяця, а з 8,5-9,5 місяця, за її сло­вами, в дітей з'являється «модульоване белькотання», коли дитина по­вторює склади з різною інтонацією.

Дослідження В. Бельтюкова і А. Салахової (були проведені в секторі фонетики й акустики Інституту дефектології, м. Москва) з розвитку голосових реакцій у чотирьох дітей в домашніх умовах дали можливість докладніше відповісти на це питання. Автори пояснюють наявну віко­ву різницю тим, що надзвичайно важко визначити чітку межу, яка відок­ремлює белькотання від попередньої стадії гуління. Крім того, за їхніми переконаннями, початок стадії белькотання, як і її закінчення, є суто індивідуальним процесом. На підставі своїх спостережень автори ви­значають терміни белькотання між 4 і 6 місяцями. При цьому збагачен­ня белькотання звуками спостерігається після 6 місяців досить активно впродовж місяця (40 % звуків щодо всього звукового складу), надалі накопичення звуків уповільнюється.

Аналіз звукового складу белькотання засвідчив, що носові й ротові, дзвінкі й глухі приголосні з'являються парами і майже одночасно. Спо­чатку виникають м'які, а потім тверді приголосні, тобто і тут існують певні закономірності. Завершується стадія белькотання, на думку В. Бельтюкова і А. Салахової, також індивідуально, від 1 - до 1 року і 2 місяців.

Дискусійним залишається питання щодо функції белькотання. Так, О. Александров, В. Сікорський та інші педагоги вважають, що воно ви­никає на основі наслідування звуків і виконує функцію спілкування. Вчені В. Богородицький, М. Кольцова та інші розглядають белько­тання як дитячу забавку, гру, яка не має ніякого відношення до мов­лення.

Відповідь на це питання знаходимо в роботах О. Гвоздєва, В. Бельтю­кова, А. Салахової. Наприклад, О. Гвоздєв стверджує, що белькотання, як і попередні голосові реакції (гукання, гуління), є природженою до-мовною реакцією, яка не може виконувати функцію спілкування (бель­кочуть і глухі діти). До того ж у белькотанні дітей різних національно­стей спостерігається чимало спільних звуків. Так, за даними В. Бель­тюкова і А. Салахової, у белькотанні дітей, за якими вони спостерігали, 79 % звуків були близькими за своїми акустичними ознаками до англій­ської, німецької, французької мов.

За В. Бельтюковим, белькотання - це природжений автономний процес, вияв певної програми, що передається дитині у спадок, яка гене-тично закладена внаслідок історичних накопичень мовленнєво-рухо­вих реакцій. Для активного наслідування мовлення дорослого у дити­ни ще не розвинулися відповідні сенсорні й моторні центри. Після 6 місяців у неї з'являється самонаслідування звуків і складів.

Існує думка, що з белькотання започатковується власне активне мовлення дитини (Р. Тонкова-Ямпольська). Ті звуки, що були в бель­котанні, дитина набагато раніше й легше вимовляє (губні), ніж ті, яких не було (шиплячі, свистячі, /?), вимовою цих звуків вона оволодіває значно пізніше. Отже, белькотання готує мовленнєвий апарат до вимо­ви звуків мови, складів і слів, сприяє розвитку фонематичного слуху.

Для подальшого розвитку мовлення дитині потрібно: а) навчитися виокремлювати звукокомплекси (слова) із цілого мовленнєвого потоку; б) здійснювати тонкий фонетичний аналіз кожного звукокомплек-су; в) розуміти мовлення дорослого; г) засвоїти механізм звуковимови (артикуляцію)1. Усі ці завдання вирішуються у процесі спілкування дитини з дорослим, розпочинаючи з другої половини першого року життя.

Другий етап підготовчого періоду (від 6 до 11-12 місяців) характе­ризується розвитком розуміння мовлення дорослих. Виникає новий тип спілкування дорослого з дитиною - спілкування на основі розумін­ня мовлення дорослого. Розуміння мовлення, як зауважує М. Кольцо­ва, - це результат утворення умовних зв'язків. Дитина починає розумі­ти, що кожний предмет, кожна властивість предмета, кожна дія має свою назву2. Основна мета спілкування дорослого з дитиною у цей період не обмежується емоційним контактом, а потребує виконання дитиною пев­ної дії.

Як свідчать дослідження Г. Розенгарт-Пупко, діти швидко почина­ють розуміти слова, що стосуються дій з предметами, і важко дається їм розуміння назв предметів. Зорове сприймання і розглядання дітьми предметів, що супроводжується їх називанням, прискорює розуміння назви предметів.

Як дорослий може дізнатися, чи розуміє дитина звернене до неї мов­лення?

За характером рухової реакції (повернення голови у бік предмета, жести і рухи дитини).

Зн твердженням Д. Ельконіна, головними передумовами виникнен­ня розуміння мовлення є такі: а) виокремлення предмета з навколишніх; б) зосередження уваги на предметі; в) наявність у дитини яскраво ви­раженої емоційної реакції3. Розуміння мовлення дитиною з'являється насамперед на запитання «Де?», що стимулює її до зорового пошуку та орієнтовних реакцій. Під час багаторазових повторень у дитини фор­мується зв'язок між словом дорослого і предметом. Проте такий зв'я­зок утворюється не відразу, а проходить низку етапів (Д. Елько-

нін)'.

Спочатку реакція на слово дорослого відсутня, дитина не Іювертає голови у бік названого предмета. Потім на слово дорослого виникає орієнтовний пасивний рух у бік місця знаходження предмета, тобто реакція на інтонацію. Нарешті, виникає диференційований зв'язок (ди­тині майже 10 місяців) між словом і предметом, який виражається в пошуку предмета і знаходженні його в іншому місці. Це і є початкова форма розуміння мовлення дорослих.

Ф. Фрадкіна описує такі реакції дитини на звернене до неї мовлен­ня дорослого:

а) повертання голови в бік предмета після його називання дорослим (7~8 місяців);

б) виконання завчених рухів при називанні предметів дорослим (7-8 місяців);

в) виконання елементарних доручень дорослих за словесною інструк­цією (9-10 місяців);

г) вибір предмета за словесною вказівкою (10-11 місяців);

д) припинення дії під впливом словесної заборони: «не можна» (12 місяців)2.

Як засвідчують дослідження Ф. Фрадкіної і Г. Ляміної, діти 7-8 місяців реагують спочатку на слово, як на певну суму звуків, сприй­мають його ритміко-мелодійну структуру (тембр, темп, силу звука, інто­націю). І лише з 10-11 місяців дитина реагує на зміст слова, розуміє його значення, навіть якщо воно вимовляється з різною інтонацією. Слід зауважити, що на початку другої половини першого року життя слова для дитини ще не набули узагальнювального значення, почуте слово вона пов'язує з конкретним (тільки одним) предметом. Це по­требує від педагога серйозної роботи над засвоєнням дітьми слів-уза-гальнень.

Після 7 місяців дитина вже виконує відповідні рухи на слова «ла-дусі», «до побачення». Наприкінці першого року життя діти викону­ють рухи на слова «відкрий», «закрий», «поклади» тощо.

У другому півріччі активно розвивається наслідування на основі белькотання. Дитина, яка не белькоче, не може навчитися наслідувати. Спочатку дитина наслідує звуки власного белькотання, пізніше воно збагачується новими звуками. В 10~11 місяців у дитини можна розви­вати наслідування звуків, яких ще не було в белькотанні. Натомість, за словами І. Кононової, наслідування звуків у цьому віці є ще вельми складним процесом для дитини. Одні діти добре белькочуть, хоча відтво­рювати за дорослим звуки ще не вміють, в інших - спостерігається «віддалене» (із запізненням) наслідування. Наслідуючи звуки дорос­лого, дитина засвоює нову артикуляцію, повторює кожний почутий звук чи слово, супроводжує словом, звуками свої дії, наслідування перетво­рюється на своєрідну звукову діяльність.

Під час звуконаслідування діють два взаємопов'язаних процеси: сприймання дітьми фонем на слух (фонематичний і мовленнєвий слух) та їх вимова (артикуляція).

Так, О. Гвоздєв вважає, що засвоєння фонематичної сторони мов­лення визначається переважно розвитком мовленнєво-рухового аналі­затора, який є провідним у процесі оволодіння артикуляцією звуків. Інші вчені - В. Бельтюков, Д. Ельконін, Н. Швачкін - доводять важ­ливість обох аналізаторів. Порушення слуху призводить до спотворен­ня звуків, що негативно позначається на активному мовленні. Водночас розвиток фонематичного слуху залежить від диференціювання звуків у процесі їх артикуляції.

Отже, в процесі засвоєння дитиною звуків рідної мови беруть участь і слуховий, і мовленнєво-руховий аналізатори. Тому їх потрібно актив­но розвивати в процесі звуконаслідувальної діяльності.

У другому півріччі дітей потрібно спонукати до дій з предметами. Дорослий показує іграшку, називає її, виконує з нею різні дії, позначаючи словами: «Ляля топ-топ-топ». Відтак він пропонує дитині виконати ці дії.

Особливу увагу впродовж першого року життя треба звернути на розвиток дрібних м'язів пальців руки. Фізіологічними дослідженнями М. Кольцової доведена залежність розвитку активного мовлення від розвитку дрібних м'язів пальців: чим краще розвинені м'язи пальців, зокрема вказівного, тим швидше дитина почне говорити1.

Третій етап підготовчого періоду (10-12 місяців - другий рік жит­тя) характеризується розвитком самостійного мовлення, появою пер­ших слів.

Наприкінці першого року життя з'являються перші усвідомлені слова. Так, в 10-12 місяців у відповідь на пропозицію дорослого дити­на вже продукує перші слова з певним значенням. З'являються слова так, ні. Дитина називає словами дорослого (тато, мама, тьотя, няня, баба}, окремі дії (дай, ді-дг). У словнику однорічної дитини налічуєть­ся в середньому 10-15 слів.

Орієнтовні показники розвитку мовлення дітей першого року життя (за даними Н. Аксаріної)

1 місяць - перша посмішка у відповідь на мовлення дорослого;

2 місяці - дитина прислухокується до голосу чи предмета, що видає звуки, при цьому рухи її уповільнюються, вона відповідає посмішкою на почуті звуки. Гукає: «Агу-гу-гу»;

3 місяці - зосереджує свій погляд на обличчі дорослого мовця, у відповідь йому посміхається, гукає, гулить;

4 місяці - за звуком очима знаходить потрібний предмет; відтворює гучні звуки, голосно сміється, якщо з нею розмовляють, гулить, з'явля­ються трелі;

5 місяців - розрізнює інтонацію, з якою до неї звертаються, довго співуче гулить;

6 місяців - розуміє мовлення дорослого, промовляє окремі склади, з'являється белькотання;

7 місяців - довго белькоче, повторює одні й ті самі склади. На запи­тання «Де?» знаходить поглядом предмет;

8 місяців - голосно, повторюючи за дорослим, вимовляє різні склади, починає наслідувати їх. Виконує відповідні рухи на слово: «Ладусі». Шукає і знаходить очима предмети й обличчя тих, кого називають, дов­го бавиться іграшками, розглядає їх;

9 місяців - відповідає на загравання «дожену-дожену», грає в схо­ванки. На прохання дорослого виконує рухи: «дай ручку» «до поба­чення» та ін.;

10 місяців - наслідуючи дорослого, дитина сама повторює за ним різні звуки і склади. На його прохання сама знаходить і дає названу іграшку («дай м'яч», «дай лялю»). Розрізняє імена кількох дорослих і дітей;

11 місяців - вимовляє перші слова (мама, і, на, ав-ав). На прохання дорослого виконує знайомі дії «погойдай лялю», «покажи м'яч»;

12 місяців - вимовляє 10-15 слів.

14. Особливості організації режиму дітей першого року життя.

Основні завдання організації життєдіяльності дітей

першого року життя

- організовувати сон, годування, активне неспання за певним

розпорядком дня; вчити засинати без додаткових впливів.

- заповнювати періоди неспання активним спілкуванням дорослого

з дитиною, іграми-заняттями тощо;

- здійснювати оздоровчі і загартовувальні процедури.

Розпорядок дня дитини складається з таких елементів:

¾ активне неспання;

¾ сон;

¾ годування.

Правильним є таке чергування: після сну – годування, після

годування – активне неспання. До трьох місяців дітей годують

кожні три години (загальна кількість годувань – 7). Тривалість

кожного періоду неспання 1–1,5 год.

Денний сон – 4 рази, тривалість кожного періоду денного сну –

2–1,5 год; загальна кількість годин сну на добу – 18–16,5 год.

Із двох–трьох місяців дитина повинна спати при відчиненій кватирці,

потім на веранді чи балконі (температура не нижче +10 °С).

У період активного неспання з дітьми проводять в ігровій формі

індивідуальні ігри-заняття: розвиток передмовленнєвих голосових

реакцій, розвиток слухових і зорових зосереджень у спеціально

відведений для цього час (не раніше ніж через 15–20 хв після

годування і не пізніше як за 20–25 хв до вкладання дітей спати).

Із двох з половиною місяців у манежі чи ліжку до спеціальних стояків

підвішують іграшки, зручні для захоплювання дитиною (кільця,

з прив’язаними до них дрібними іграшками чи брязкальця).

Від трьох до шести місяців дитину годують кожні 3,5 год: кількість

годувань – 6; перерва між годуваннями – 3,5 год; денний сон

3–4 рази, тривалість 2–1,5 год. Загальна кількість сну – 16,5–16 год.

Розпорядок дня треба будувати так, щоб між кожними двома

денними годуваннями дитина один раз спала і один раз перебу-

35

вала у стані активного неспання. У період активного неспання з

дітьми в ігровій формі проводять індивідуальні ігри-заняття.

Організація життя дітей від шести–семи до дев’яти місяців

відбувається за розпорядком із триразовим, а у дев’ять–десять

місяців – із дворазовим денним сном.

Тривалість активного неспання до кінця року збільшується до

3–3,5 год. Годують дітей п’ять разів на добу з інтервалом у чотири

години. З шести–семи місяців заняття у манежі можна проводити

з 4–6 дітьми. Індивідуальні заняття з дітьми до 1 року проводять

щоденно, а групові – повторюють через 2-3 дні.

З дітьми першого року життя проводять такі ігри-заняття:

розвиток рухів, масаж і гімнастика, предметна діяльність, розвиток

мовлення (звуконаслідування), заняття з картинками,

розігрування забавлянок, спостереження за довкіллям, музичні

заняття, дидактичні ігри із сенсорного розвитку

15. Організація та методика проведення ігор-занять та занять з дітьми першого року життя.

З дітьми до 2,5 – 3 місяців проводяться індивідуальні ігри заняття у спеціально відведений для цього час, але не раніше 15 – 20 хвилин після годування й не пізніше ,ніж за 20 – 25 хвилин до сну. У цей період необхідно продовжувати розвивати зорове і слухове зосередження, використовуючи для цього іграшки, що видають звуки, та розмову з дитиною. Для цього дорослому необхідно:

- розмовляти з дитиною, наспівувати, нахилившись над нею, викликати зосередження, посмішку;

- викликати слідкування за яскравим предметом, що рухається перед очима;

- стимулювати дитину до пошуку дорослого, який розмовляє з нею і рухається навколо манежу;

Стимулювати малюка прислуховуватись до звуків, що їх відтворюють різні предмети (дзвіночки, торохтушки);

- лагідно, з наспівом розмовляти з дитиною, посміхатися, викликати відповідну посмішку, пожвавлені рухи, звуки, стимулювати наштовхування руками на іграшку;

Починаючи з 3 – 4 місяців, проводять заняття з іграшками та музичні заняття. Методика така: дитині показують яскраву іграшку, що звучить, тим самим викликаючи слухове зосередження, потім називають її словом ( чи звуконаслідуванням), а потім ховають. Таким чином у дитини викликають інтерес до пошуку цієї іграшки. Рекомендується також наспівувати пісні без слів, розмахувати прапорцями, стукати ними по манежу, крутитися промовляючи окремі наспівані звуки; давати дитині іграшки, що звучать в руки. Систематична робота з дітьми щодо стимулювання звуків і голосових реакцій сприятиме появі в мовленні дитини до 5 місяців співучого гуління, трелів.

З 5 місяців сестра – вихователь повинна стимулювати белькіт, викликати в дітей відповідні звуки. Для цього потрібно вимовляти за дитиною звуки «а-а-а», «е-е-е», перегукуватися з нею, намагаючись, щоб дитина ще раз повторила ці звуки. У розмові з дитиною вимовляти окремі склади «ма-ма», «ба-ба», викликати слухове зосередження та наслідування цих складів.

У віці 5 – 6 місяців до 9 – 10 місяців рекомендується проводити такі індивідуальні заняття «розмови», «перегукування», «схованки», звуконаслідувальні ігри. Для цього використовується прийом емоційного спілкування з дітьми: дорослий підходить до манежу, називає ім’я дитини, промовляє склади «ба-ба-ба», «да-да-да», викликаючи цим відповідну реакцію. Також в цьому віці використовується прийом – змістове спілкування з приводу якоїсь образної іграшки : дорослий показує собачку, називає її «гав – гав» - собачка, показує з нею різні дії, називає її словами «Собачка сидить : гав – гав. Собачка йде : топ – топ. Собачка гавкає : гав – гав.» Після цього іграшку ховають. Вихователь пропонує дитині покликати собачку, стимулює її до вимови звуків: гав – гав, йди – йди, на, топ – топ.

16. Умови для організації самостійної діяльності дітей першого року життя.

17. Роль дорослого в розвитку дитини. Робота з батьками дітей першого року життя.

У розвитку дитини провідна роль належить дорослим. Дитина є соціальною істотою. Потреба у співробітництві з дорослими виникає ще в ранньому дитинстві, коли дорослий цілком забезпечує усі життєві потреби дитини. Він вводить її у навколишній світ, задовольняє одну з головних потреб психічного розвитку — появу нових вражень, передає виховні функції спеціально організованим структурам (дитячий садок, школа, засоби масової інформації), порушує глибинні зв'язки дорослого світу і світу дітей, поглиблює розрив між ними.

У процесі взаємодії з дорослим формується особиста свідомість дитини. У дошкільному віці вона долає шлях від відокремлення себе від дорослого (“Я сам”) до відкриття свого внутрішнього життя, тісно пов'язаного із зовнішньою діяльністю.

У вихованні дитини дошкільного, молодшого шкільного віку особливу роль відіграє включення дорослого в картину розвитку дитини. Перехід від одного вікового етапу до іншого супроводжується зміною місця дорослого у цій картині:

— для немовляти дорослий є джерелом захищеності, позитивних емоцій, які безпосередньо передаються через турботу і ласку, обійми, голос мами;

— з 2,5 місяців дитина реагує на появу матері “комплексом пожвавлення”;

— для дитини раннього віку дорослий є джерелом практичних умінь і навичок. Наслідуючи їх, вона стає самостійною, незалежною від інших

Поради батькам

• стимулюйте дітей до самостійного ходіння; виховуйте смі-

ливість ходити, бігати;

• залучайте дітей до різноманітних дій із предметами: трима-

ти ложку, горнятко; гребінцем причісувати волосся, нанизувати

кільця на пірамідку, брязкати брязкальцями, дзвонити дзвіноч-

ком тощо;

32

• заохочуйте дітей до багаторазового повторення одних і тих са-

мих дій: закривати кришкою коробку, банку, кидати і піднімати

м’ячик, гойдати ляльку, годувати зайчика тощо;

• вчіть дитину діяти із двома предметами, одночасно виконува-

ти дві дії;

• розвивайте координацію рухів рук і ніг;

• вчіть контролювати свої дії: стукати предмет об предмет; на-

низувати чи збирати намисто, камінці;

• залучайте дітей до обстеження предметів: обмацувати, роз-

глядати з різних боків, стукати, нюхати, куштувати; називайте

всі дії дитини словами;

• стежте за дотриманням правил безпеки життєдіяльності (не

давайте дрібних іграшок, предметів, надійно ховайте ліки, мийні

засоби, парфумерію тощо);

• заохочуйте дитину до самообслуговування: повторювати дії

дорослого в одяганні, роздяганні, умиванні, прибиранні іграшок,

триманні ложки, користуванні серветкою, носовичком;

• організовуйте різноманітні мовленнєві ігри: звуконаслідуван-

ня (“Як нявчить кошеня?”, “Хто це гавкає?”, “Скажи, як я”, “Схован-

ки”), на активізацію словника (“Чарівний коник”, “Хто в будиноч-

ку живе?”, “Впізнай, що це”);

• показуйте предметні і сюжетні картинки (із двома дійовими

особами: дівчинка і кошеня, хлопчик і собака);

• читайте забавлянки, пісеньки, віршики, стимулюйте виконан-

ня рухів і дій за їх змістом;

• заохочуйте дітей називати знайомі предмети і дії словами

(дай, на, молоко, мама, баба, тато);

• називайте правильні слова (собачка, кішечка), а потім звуко-

наслідування (гав-гав, няв-няв); не повторюйте за дитиною її

власних звуконаслідувань, примітивних слів-складів;

• розглядайте з дитиною ілюстрації у дитячих книжках велико-

го формату;

• не давайте дитині одночасно багато іграшок (не більше 2-3),

навчайте їх порівнювати за розміром, за кольором;

• залучайте дітей розглядати себе у дзеркалі, свій одяг, взуття,

частини тіла; привчайте їх до охайності, вміння дотримувати

чистоти рук, обличчя, одягу;

• розповідайте казки “Дід і баба”, “Ріпка”, “Колобок”;

• співайте щовечора колискові пісні;

• дотримуйте постійного розпорядку дня.