59. Зміст, розвиток та особливості керівництва сюжетно-рольовими іграми дітей молодшого дошкільного віку.

У ході спостережень за іграми дітей молодшого дошкільного віку Щербакова Є.І. зазначає: в іграх дітей спостерігається нескладний сюжет, в якому простежується логічна послідовність дій. Дитина прагне визначити для себе роль, може на якийсь час захопитися нею. Проте інтереси дітей ще нестійкі, малюк часто перемикається з однієї ролі на іншу, часто невиправдано міняє сюжет гри. [10]

У молодшому дошкільному віці велику роль відіграє наслідування. Оскільки маленькій дитині властиві емоційність вразливість, прагнення до всього яскравого, незвичайного, збагачення дітей новими знаннями й уявленнями має проходити жваво і цікаво, щоб викликати у малюка інтерес, бажання наслідувати. Вихователь використовує дидактичні ігри типу "Одягнемо ляльку Таню", "У ляльки Тані день народження", "У, жим ляльку Таню спати" та інші, драматизує в особах знайомі дітям потешки, примовки; використовує іграшки при читанні казок, оповідань, віршів, створює ігрові ситуації, які наштовхують дитини на продовження гри (лялька сидить за столом сервірованим до чаю і т.д.)

Під час спостережень за працею дорослих необхідно розкривати перед дітьми послідовність операцій, по можливості залучати їх до цього процесу. Вихователь повинен систематично поповнювати запаси іграшок та ігрового матеріалу з урахуванням розвитку уявлень і знань дітей.

Надзвичайно ефективний прийом спільної гри педагога і дітей, показ в ігровій ситуації дій з іграшками, з предметами-заступниками. У цьому віці у дитини виникає інтерес до гри однолітків. Спочатку він проявляється у ставленні до іграшки. Так, в однієї ляльки з'являються дві мами, в одного автомобіля - два шофери. І мами, і шофери погоджувати один з одним свої дії з однією і тією ж іграшкою в силу вікових особливостей ще не можуть. Одна мама укладає доньку спати, інша хоче вивести її на прогулянку; один шофер саджає в автомобіль ляльок, а інший їх викидає і т. п. Так виникає сварка - кожен тягне іграшку до себе, хоче висловити в грі свої бажання, інтереси, проявити свої почуття. Нерідко буває так, що, одержав верх над товаришем і отримавши іграшку, дитина незабаром відкладає її вбік. Малюкові нудно грати поодинці, так як йому не з ким поділитися своїми спостереженнями, переживаннями. Іноді можна спостерігати, як діти покірливо підкоряються волі активних, агресивних однолітків. Добре знаючи характери, інтереси дітей, педагог повинен захопити їх спільними діями з іграшкою. З віком у дитини з'являється прагнення наслідувати і ігровим діям однолітка і бажання виконувати ту ж роль. Достатня кількість однотипних іграшок дає можливість дітям грати "поряд". У такій грі створюються передумови виховання у дитини доброти, чуйності, чуйності; формуються навички життя в колективі.

Мухіна В.С. відзначає, що в роботі з дітьми 2-3 років однією з важливих завдань є виховання найпростіших навичок спільної гри. Тому необхідно допомагати малюкам розвивати зміст ігор, в яких можливі об'єднання з декількох (2-3) осіб. [7]

Виконуючи разом з дитиною головну роль, вихователь перш за все прагне підтримати інтерес дитини до гри, вчить виконувати роль до кінця і розвивати зміст гри, погоджувати свої дії з діями товаришів, поряд з цим вирішується завдання виховання у дітей дружніх взаємин. Дитина, виконуючи свою роль разом з педагогом, наслідуючи його, не тільки осмислює і уточнює свої знання про працю дорослих, а й засвоює норми суспільної поведінки.

Дітям молодшого дошкільного віку подобається будувати, і вони часто затівають захоплюючу гру з будівництвом. Але спочатку у них слід формувати необхідні вміння, виховувати стійкий інтерес до конструювання.

Якщо малюк по-справжньому захоплений роллю, він грає всерйоз, щиро переживаючи всі почуття свого героя. Тому треба всіляко підтримувати його інтерес до певної ролі, навчати в ході гри необхідним вмінням, підказувати якісь дії, повідомляти ті чи інші відомості. Відсутність знань, умінь і навичок, які необхідні для створення правдивого ігрового образу в колективній грі, призводить до розпаду гри, до відмови від ролі.

На розвиток змісту дитячих ігор істотно впливає виготовлення іграшок-саморобок. Така іграшка робить ігрові інтереси дитини більш стійкими, допомагає об'єднанню дітей у грі. Необхідно зацікавити малюків процесом виготовлення іграшок. Педагог може на очах у дітей зробити деякі атрибути, необхідні для тієї чи іншої гри.

Особливе місце в керівництві сюжетно-рольової творчої грою дітей цього віку повинні займати підбір відповідного ігрового матеріалу, прийом обігравання нових іграшок у формі театралізованого дійства, створення ігрових ситуацій.

Дієву допомогу в розвитку змісту творчої гри надають навідні запитання, нагадування, поради, спрямовані на подсказ дітям можливої ​​реалізації ігрового задуму.

Ефективні й такі прийоми, як підбір разом з дітьми елементів костюма; розповідь дітям про той чи інший чинному особі; індивідуальна бесіда з картинок, ілюстрацій; поради, показ ігрових дій в ігровій ситуації.

Керуючи грою, вихователь не повинен придушувати ініціативи, самостійності дитини. Всі названі вище методи і прийоми повинні бути спрямовані на те, щоб гра стала для дітей цікавою, захоплюючою самостійною діяльністю, щоб кожна дитина могла проявляти в ній свої здібності, вміння встановлювати емоційно-позитивні контакти з однолітками. [9]

У молодших групах організовуються та ігри-забави, що доставляють дітям радість, задоволення. Це можуть бути ігри-забави з веселими іграшками (механічними, електронними), народними (рухомими фігурками ведмедів, курочками, що клюють зерно, і т. д.), ігри-забави з вітром, сонячними зайчиками і ін

Вихователь сам придумує забавні пригоди заводних іграшок, об'єднуючи їх однією темою.

Дуже люблять малюки гри з піском, снігом, водою. Вони ліплять з піску «пиріжки», «пасочки». Аби підтримати їх інтерес, вихователь показує, як можна зробити з піску будиночки | для ляльок, гаражі для автомашин. Побудувавши один будиночок і один гараж, педагог дає дітям іграшки (фанерні фігурки людей, тварин, птахів, різні автомашини) і пропонує побудувати ще кілька будиночків і гаражів; надає малюкам допомогу в оволодінні необхідними навичками. Після того як будівлі будуть готові, грає разом з дітьми.

Для ігор з водою використовуються великі тази або надувні ємності, щоб навколо них могли знаходитися 4-5 дітей, плаваючі іграшки (наприклад, качки та ін.) Вихователь підказує і показує малюкам, як цікаво можна грати з качкою і каченятами, які забавні дії можуть проробляти на воді каченята, як мама вчить їх плавати і ховатися, коли почує небезпеку. Педагог може зробити паперові човники, кораблики і влаштувати між дітьми веселе змагання: чия човник швидше припливе до протилежного краю тазу.

Ігри малюків зі снігом слід починати зі знайомства з його властивостями. Діти перекидають сніг з місця на місце, згрібають у маленькі купки, перевозять на санках. Спочатку вихователь сам будує при дітях гірку для ляльок, машину, лавочку, дає їм іграшки: ляльок у зимовому одязі, звірят, лялькові саночки, маленькі дерев'яні лопатки і ін Радить малюкам самим зробити ще гірку: адже всі ляльки хочуть покататися на санках.

Педагог разом з дітьми робить кімнати, відгороджені друг від друга сніговими валами, що мають двері. Ці споруди використовуються для ігор в сім'ю, дитячий сад і ін

Процес керівництва сюжетно-рольової творчої грою повинен бути побудований так, щоб виховання ігрових умінь і навичок органічно поєднувалося в ньому з навчанням і вихованням, в тому числі і трудовим. Виходячи з цього принципу можна виділити 3 групи методів.

Перша група методів пов'язана із збагаченням дітей знаннями, враженнями, уявленнями про навколишнє життя. До них можна віднести спостереження, екскурсії (первинна, повторна, завершальна); зустрічі з людьми різних професій; емоційно-виразне читання художньої літератури; бесіду; бесіду-розповідь з використанням ілюстративного матеріалу про працю дорослих та їхні взаємини в процесі його; розповідь вихователя, супроводжуваний демонстрацією спеціально підібраних фотографій, картин, репродукцій про події, що відбуваються в країні; складання дітьми оповідань на певні теми, пов'язані зі спостереженнями навколишнього життя; індивідуальні бесіди з дітьми, уточнюючі знання, уявлення дошкільнят про явища суспільного життя, про моральні категоріях; інсценування літературних творів з використанням іграшок, персонажів лялькового театру; етичні бесіди.

Друга група - це методи, що сприяють становленню і розвитку ігрової діяльності. Серед них важливе місце займає безпосередню участь вихователя в творчій грі: гра з однією дитиною, виконання провідної або другорядної ролі. Крім того, педагог широко використовує надання дітям допомоги в реалізації знань, отриманих на заняттях, шляхом пропозицій, нагадувань, рад, підбору ігрового матеріалу, бесіди-розмови з приводу задуму гри, розвитку її змісту, підбиття підсумків.

Педагог враховує індивідуальні особливості дитини якщо він упевнений в собі важливо навчити його критично оцінювати свої відповіді. Якщо сором'язливий і нерішучий потрібно підтримати будь-яку ініціативу.

З метою виховання у дітей навичок і вмінь самостійної організації гри використовуються також доручення; завдання (по підбору ігрового матеріалу, з виготовлення іграшок-саморобок та ін); бесіди; заохочення, роз'яснення, питання, спрямовані на подсказ дітям можливої ​​реалізації задуму, визначення ігрових дій.

Такі необхідні дитині вміння, як визначення для себе ролі та доведення її до кінця гри, формують шляхом рад, індивідуальних завдань, доручень; залучення ілюстративного матеріалу, читання уривків із літературних творів, що характеризують те чи інше дійова особа; індивідуальних бесід з приводу ролі; виготовлення разом з дитиною елементів костюма для його ролі.

Важливим завданням є виховання у дітей уміння самостійно розподіляти ролі з урахуванням можливостей, інтересів і бажань кожного. Тому педагог повинен добре вивчити характери, схильності і звички своїх вихованців і постійно допомагати дітям краще пізнати один одного, звертаючи їхню увагу на позитивні сторони особистості кожної дитини. Для вирішення цього завдання можна використовувати такий прийом, як проведення конкурсів на краще вигадування елементів костюма, на цікаві пропозиції щодо рольових дій, на виразність мовлення, міміки, жестів.

Третя група методів пов'язана з навчанням дітей конструювання з будівельного матеріалу і обігравання будівель, виготовлення іграшок. У цю групу входять такі методи і прийоми, як спільне виконання вихователем і дітьми будівель; розглядання зразка вихователя, показ прийомів конструювання; використання фотографій дитячих будівель, схем, таблиць; використання тематичних завдань типу «Побудуємо вулицю нашого міста», «Побудуємо метро» і ін; підбір матеріалу для обігравання будівель.

Велику роль відіграють навчання дітей вмінню робити іграшки з паперу шляхом складання (човники, пароплави, тварини, фотоапарати, лавочки, стакани та ін), з тонкого картону за викрійками; виготовлення іграшок з природного і додаткового матеріалу (котушок, картонних коробок різної форми і величини тощо); використання тематичних завдань: зробити гарні меблі для новоселів, каруселі та інше обладнання для дитячого майданчика (гра "Будівництво міста") і т. п.

Важливу роль для розвитку гри має вміння дітей використовувати предмети - заступники (цеглинка замість мила і т.д.), чим більше предметів заступників діти внесуть, тим цікавіше і змістовніше гра.

60. Методика керівництва сюжетно-рольовими іграми дітей середнього дошкільного віку.

1. Непряме керівництво (без втручання вихователя у гру), спрямоване на забезпечення досвіду дітей, через емоційне сприймання формування основ для розвитку дитячої гри: спостереження; цільові прогулянки; екскурсії; бесіди; читання художньої літератури; перегляд кіно (відео-, діафільмів); заняття (особливо-мовленнєві); розгляд ілюстрацій (фото, картин); ознайомлення з атрибутами, предметами-замінниками та способами їх використання; організація ігрового простору (добір, виготовлення власноруч); ігри (конструктивні, дидактичні, рухливі); образотворча діяльність; ігри-імітації; уявні «телефонні розмови»; придумування історій (для планування гри, наприклад, «Придумаймо історію про хвору дівчинку і те, як допоміг незвичайний чай»); «домашні завдання», які б привчили дитину до самостійного пошуку інформації (наприклад, «Як мама прибирає. Що робить спочатку, що потім...»).

2. Пряме керівництво (з втручанням вихователя у гру). Увійшовши в ігрові стосунки з дітьми, дорослий шляхом особливих звертань - реплік, порад, запитань, нагадувань, які своєю ігровою формою і тоном узгоджуються з характером поведінки дітей, які виконують ігрові ролі, опосередковано активізує дитяче мислення, мову, пам'ять, уяву. Зі змісту і тону звертань дорослого дитина відчуває, що з нею ведуть розмову як з тим дорослим, в образ якого вона перевтілилась. Це викликає у дитини бажання вступити з дорослим у ігрові стосунки, практично використати його рекомендації, погодити їх з власним виконанням ігрової ролі. Вихователь може перебувати серед дітей, які граються, але не постійно виконувати ігрової ролі. Не пов'язуючи своїх дій з певною роллю, педагог легко і невимушено епізодично вступає у міжособистісне спілкування почергово з усіма дітьми, яким потрібна допомога.

1. Залучати дітей до спільних з вихователем ігор, які включають 2-3 взаємодіючі ролі (вихователь, няня, медична сестра, лікар, діти).

2. Привчати дітей вибирати тему гри самостійно, погоджуючи її один з одним, виконувати дії, добирати предмети та атрибути відповідно до визначеної ролі.

3. Спонукати дітей реалізувати в іграх правила культурної поведінки, доброзичливості, взаємодопомоги та ін.

4. Вчити дітей виконувати роль, використовуючи предмети-замінники, самостійно добирати їх, виконувати умовні ігрові дії.

5. Привчати дітей самостійно (без вихователів) розвивати нескладні сюжети («Сім'я», «Дитячий садок», «Магазин», «Лікарня», «Будівельники»), що містять в собі 1-2 ситуації, застосовуючи знання, здобуті в результаті ознайомлення з навколишнім середовищем.

6. Залучати дітей до театралізації, драматизації знайомих казок, сучасних літературних сюжетів, з використанням художньо-виразних засобів (інтонації, міміки, жестів, пози). Привчати використовувати в театралізованих іграх образні іграшки, театральні ляльки.

7. Формувати в дітей вміння при незначній допомозі дорослого вибирати зручне місце для гри, організовувати ігрову обстановку.

8. Вчити дітей використовувати споруди з будівельного матеріалу в сюжетно-рольовій грі.

9. Вчити дітей творчо використовувати рольовий діалог, підтримувати дитяче фантазування. 10. Відображати в грі конкретні образи знайомих і близьких людей, створювати образи на основі типових і загальних рис, ознак, прикмет, характеристик, наслідуючи дії дорослих. Тематика сюжетно-рольових ігор дітей середньої групи: «Сім'я», «Дитячий садок», «Вуличний рух», «Водії», «Лікарня», «Магазин», «Будівельники», «Транспорт», «Перукарня», «Зоопарк», «На меблевій фабриці», «На птахофермі», «Ательє», «Пекарня», «Художня майстерня», «Моряки» та ін.

II варіант відповіді

Процес керівництва сюжетно-рольової творчої грою повинен бути побудований так, щоб виховання ігрових умінь і навичок органічно поєднувалося в ньому з навчанням і вихованням, в тому числі і трудовим. Виходячи з цього принципу можна виділити 3 групи методів.

Перша група методів пов'язана із збагаченням дітей знаннями, враженнями, уявленнями про навколишнє життя. До них можна віднести спостереження, екскурсії (первинна, повторна, завершальна); зустрічі з людьми різних професій; емоційно-виразне читання художньої літератури; бесіду; бесіду-розповідь з використанням ілюстративного матеріалу про працю дорослих та їхні взаємини в процесі його; розповідь вихователя, супроводжуваний демонстрацією спеціально підібраних фотографій, картин, репродукцій про події, що відбуваються в країні; складання дітьми оповідань на певні теми, пов'язані зі спостереженнями навколишнього життя; індивідуальні бесіди з дітьми, уточнюючі знання, уявлення дошкільнят про явища суспільного життя, про моральні категоріях; інсценування літературних творів з використанням іграшок, персонажів лялькового театру; етичні бесіди.

Друга група - це методи, що сприяють становленню і розвитку ігрової діяльності. Серед них важливе місце займає безпосередню участь вихователя в творчій грі: гра з однією дитиною, виконання провідної або другорядної ролі. Крім того, педагог широко використовує надання дітям допомоги в реалізації знань, отриманих на заняттях, шляхом пропозицій, нагадувань, рад, підбору ігрового матеріалу, бесіди-розмови з приводу задуму гри, розвитку її змісту, підбиття підсумків.

Педагог враховує індивідуальні особливості дитини якщо він упевнений в собі важливо навчити його критично оцінювати свої відповіді. Якщо сором'язливий і нерішучий потрібно підтримати будь-яку ініціативу.

З метою виховання у дітей навичок і вмінь самостійної організації гри використовуються також доручення; завдання (по підбору ігрового матеріалу, з виготовлення іграшок-саморобок та ін); бесіди; заохочення, роз'яснення, питання, спрямовані на подсказ дітям можливої ​​реалізації задуму, визначення ігрових дій.

Такі необхідні дитині вміння, як визначення для себе ролі та доведення її до кінця гри, формують шляхом рад, індивідуальних завдань, доручень; залучення ілюстративного матеріалу, читання уривків із літературних творів, що характеризують те чи інше дійова особа; індивідуальних бесід з приводу ролі; виготовлення разом з дитиною елементів костюма для його ролі.

Важливим завданням є виховання у дітей уміння самостійно розподіляти ролі з урахуванням можливостей, інтересів і бажань кожного. Тому педагог повинен добре вивчити характери, схильності і звички своїх вихованців і постійно допомагати дітям краще пізнати один одного, звертаючи їхню увагу на позитивні сторони особистості кожної дитини. Для вирішення цього завдання можна використовувати такий прийом, як проведення конкурсів на краще вигадування елементів костюма, на цікаві пропозиції щодо рольових дій, на виразність мовлення, міміки, жестів.

Третя група методів пов'язана з навчанням дітей конструювання з будівельного матеріалу і обігравання будівель, виготовлення іграшок. У цю групу входять такі методи і прийоми, як спільне виконання вихователем і дітьми будівель; розглядання зразка вихователя, показ прийомів конструювання; використання фотографій дитячих будівель, схем, таблиць; використання тематичних завдань типу «Побудуємо вулицю нашого міста», «Побудуємо метро» і ін; підбір матеріалу для обігравання будівель.

Велику роль відіграють навчання дітей вмінню робити іграшки з паперу шляхом складання (човники, пароплави, тварини, фотоапарати, лавочки, стакани та ін), з тонкого картону за викрійками; виготовлення іграшок з природного і додаткового матеріалу (котушок, картонних коробок різної форми і величини тощо); використання тематичних завдань: зробити гарні меблі для новоселів, каруселі та інше обладнання для дитячого майданчика (гра "Будівництво міста") і т. п.

Важливу роль для розвитку гри має вміння дітей використовувати предмети - заступники (цеглинка замість мила і т.д.), чим більше предметів заступників діти внесуть, тим цікавіше і змістовніше гра.

Для сюжетно-рольової гри дітей 4-5 років характерно, по-перше, виникнення нових тем, пов'язаних зі знаннями, отриманими дитиною з художньої літератури, з розповідей дорослих, з теле-і радіопередач і ін (ігри в подорожі, в корабель, моряків, військових, будівництво, пошту). По-друге, зрослий інтерес дітей до книги, до навколишнього сприяє збагаченню змісту колишніх ігор. У дитини цього віку підвищується інтерес до взаємин людей у ​​праці. Діти починають розуміти, що в спільній колективній праці необхідно надавати один одному допомогу, бути уважними, добрими; у них виникають уявлення про дружбу, товаристві. Ці уявлення знаходять відображення у грі. Проте інколи в іграх дітей можна спостерігати прояв негативних сторін нашого життя. Вихователь повинен вчасно направити хід гри в позитивне русло.

Особливої ​​уваги педагога потребують гри з новим змістом. Важливо, з одного боку, підтримати інтерес дітей до гри, з іншого - спрямувати їх спілкування.

В ігровій діяльності дитини 4-5 років знаходить своє місце і театралізована гра. Діти з задоволенням драматизують знайомі казки («Колобок», «Лисиця і Заєць», «Кіт, Півень і Лисиця»), вірші К. Чуковського «Телефон», «Плутанина», «Айболить» та ін У віці 5 років у дитини виникає інтерес до сміливих, відважним вчинкам. Йому подобається драматизувати розповіді на цю тему.

Драматизуючи літературні твори, діти прагнуть до правдивого зображення героїв, емоційно переживають всі описані події. Ігровий образ, створений за літературним твором, знаходить вихід і в інших іграх, що характеризує рівень розвитку творчості у дітей, їх здатність відображати в грі головне, типове. [11]

Діти цього віку люблять спільні ігри, об'єднуючись в невеликі - по 6-7 чоловік-групи на основі особистих симпатій, уподобань. Однак у колективних іграх спостерігаються деякі суперечності. З одного боку, накопичений запас знань і бажання використовувати їх в іграх, поділитися ними з однолітками сприяють зародженню цікавих ігрових задумів, реалізація яких вимагає в більшості випадків певної кількості учасників. З іншого боку, можливості для прояву чуйності, доброти, чуйності, для узгодженості ігрових дій у дітей 4-5 років ще невеликі. Така розбіжність між бажанням розгорнути колективну ігрову діяльність і практичним його здійсненням пов'язано з недостатнім рівнем розвитку моральних почуттів. Знання, уявлення про те, що таке добре, що таке погано, що включає в себе поняття "зло", "добро", чому необхідно надавати одна одній допомогу і т. д., дитина має, але в нього малий життєвий досвід, немає стійкості в прояві моральних почуттів, недостатньо розвинене вміння поступатися своїми бажаннями, інтересами на користь іншої, враховувати можливості однолітка, оцінювати його позитивні якості. Звідси випливає невміння дітей узгоджувати свої задуми. Одному здається, що цікавіше його вигадка, іншому - що цікавіше його пропозицію.

Часто невміння узгоджувати задуми призводить до розпаду ігри, руйнування дружніх контактів. Дану особливість слід враховувати при керівництві грою. Необхідно допомагати дітям з багатьох пропозицій вибирати саме цікаве і в той же час використовувати в міру можливості та інші, виховуючи тим самим вміння поважати задуми один одного, бути уважними, поступатися особистими бажаннями.

У формуванні у дошкільників вміння самостійно розподіляти ролі з урахуванням можливостей, інтересів і бажань один одного ефективні такі прийоми, як розкриття перед дітьми кращих, позитивних якостей кожної дитини, підтримка його пропозицій, а також створення практичних ситуацій, де б вихованці могли виявити почуття відповідальності за виконання ролі, доброту, чуйність, чуйність, знання моральних норм поведінки. [9]

Якщо на одну роль претендують декілька дітей, вихователь повинен прийти їм на допомогу так, щоб по можливості були задоволені всі заявки. Виходячи з особливостей розвитку гри, в середній групі методи керівництва повинні бути спрямовані на збагачення дітей враженнями, знаннями про події, що відбуваються в нашій країні, про соціальну сутність колективної праці дорослих, їх сумлінному ставленні до своєї справи. При ознайомленні з навколишнім необхідно використовувати методи і прийоми, які допомагають дитині емоційно пережити ту ситуацію трудових дій, з якою його в даний момент знайомлять. Зв'язок емоцій з мисленням і уявою в процесі пізнання допомагає зосередити увагу дитини на сприйнятті конкретних фактів, образів, вчинків, посилює пережиті дітьми почуття, сприяє зародженню бажання діяти самим. Інсценування літературних творів у процесі етичних бесід, зустрічі з людьми різних професій, дидактичні ігри, екскурсії забезпечують не тільки накопичення знань, а й розвиток почуттів дітей, формування позитивного ставлення до праці дорослих, до професій.

Поряд із загальними методами ознайомлення з навколишнім необхідно використовувати специфічні, що безпосередньо впливають на розвиток ігрового задуму, творчості, ускладнення змісту гри, збагачення ігрових образів. До таких методів слід віднести розповідь педагога з демонстрацією ілюстративного матеріалу на тему гри.

На 5-му р. життя у дітей з'являються улюблені ролі. Зображуючи в грі конкретне або придумане особа, дитина прагне реалізувати власні знання, уявлення про його вчинки почуттях, думках, справах. І протягом багатьох ігор він передає через улюблену роль особистісні якості, своє ставлення до тієї чи іншої професії і пр.

Виконання улюбленій ролі в різних ігрових ситуаціях збільшує тривалість і силу почуттів, пережитих дитиною, закріплює складаються дружні взаємини.

Важливе значення набувають бесіди вихователя з приводу подальшого ходу гри, бесіди-розповіді про можливі дії дітей у тій чи іншій ролі. Такі бесіди сприяють формуванню самостійності у виборі теми гри, розвитку її змісту. Діти ставляться перед необхідністю змовлятися між собою, спокійно вислуховувати думку один одного і вибирати найбільш цікаве, захоплююче. У них виховується здатність самостійно продумувати подальший хід гри, планувати, що потрібно зробити, які іграшки їм необхідні, як використовувати будівельний матеріал.

Особливої ​​уваги з боку педагога вимагає надання дитині допомоги у створенні ігрового образу. Для того, щоб кожен вихованець зумів у рольовому виконанні передати динаміку дій зображуваної особи, його емоційні прояви, вчинки, стосунки з людьми, думки, справи, потрібно шляхом спеціального підбору літературних творів дати їй знання, уявлення, що збагачують ігровий образ. Сприятливий вплив створення дітьми ігрових образів надають індивідуальні бесіди з приводу виконання ролі, індивідуальні завдання, доручення.

Педагог, беручи участь в іграх, може брати на себе головну, провідну роль або бути одним з рядових учасників, але в будь-якому випадку він повинен керувати грою, направляти ініціативу та творчість дітей.

Діти не завжди задовольняються готової іграшкою, у них нерідко виникає бажання самостійно виготовити атрибути для гри. Іграшка, зроблена своїми руками, доставляє дитині творчу радість, виховує інтерес до творчого процесу і, природно, сприяє розвитку змісту гри.