30. Основи теорії фізичного виховання дітей.

Фізичне виховання історично є однією з перших педагогічних проблем. Необхідність фізичних вправ для зміцнення здоров´я і загартування організму дитини відзначали Сократ, Платон, Арістотель. Зокрема, Платон стверджував, що “гімнастика є цілюща частина медицини”. Вже у перших педагогічних системах було обґрунтовано роль фізичного розвитку як необхідної умови і результату правильного виховання.

Я.-А. Коменський вважав турботу про здоров´я дитини найпершим обов´язком матері, яка поруч із повноцінним харчуванням має забезпечувати умови для рухової активності дитини вже з перших днів життя. Для зміцнення здоров´я та фізичного розвитку дітей рекомендував правильно підібрані і дозовані фізичні вправи.

Догляд за тілом, турбота про зміцнення здоров´я необхідні для виховання гідної людини, вважав Дж. Локк, який започаткував введення обов´язкового фізичного виховання в англійських навчальних закладах у формі рухливих ігор та спортивних вправ.

Ж.-Ж. Руссо підтримував вимогу Я.-А. Коменського стосовно обов´язкового годування немовляти материнським молоком, а час від народження до двох років життя вважав найважливішим для фізичного виховання. Особливу увагу приділяв дитячим рухливим іграм та фізичним вправам на свіжому повітрі. Для того щоб розвинути розум дитини, щоб вона була мудрою і розсудливою, вважав Руссо, потрібно зміцнювати її тіло, зробити її здоровою.

Й.Т. Песталоцці у книзі “Елементарна гімнастика” охарактеризував типи вправ залежно від рухливості суглобів, за анатомічною класифікацією: вправи для голови, ніг, рук, тулуба. Ці вправи він розглядав як “підготовчий засіб” ефективного фізичного розвитку дітей, за допомогою якого можна забезпечити навчання більш складних рухів, спортивних вправ тощо.

Зв´язок фізичного і розумового виховання відзначав Г. Сковорода: фізичне виховання має зміцнити дітей “таким чином, що допоможе краще пізнати науки”.

К. Ушинський надавав виняткового значення народним рухливим іграм як засобу фізичного виховання і схвалював дослідження цього засобу зміцнення здоров´я дітей. Значний внесок у цю справу зробили книги російського педіатра і педагога Єгора Покровського (1838—1895), у яких обґрунтовано культурологічні засади фізичного виховання, зібрано та проаналізовано ігри різних народів.

Один з основоположників гігієни і теорії фізичного виховання, лікар, анатом і педагог П. Лесгафт розробив систему фізичного виховання дітей, засновану на антропології — науці про людський організм. Його періодизація дошкільного дитинства ґрунтувалася на таких проявах досягнень дитини у фізичному розвитку, як перехід із лежачого положення у сидяче, поява молочних зубів і т. д. Систему фізичного виховання він підпорядкував закономірностям анатомії і фізіології.

Наукова концепція фізичного виховання П. Лесгафта заснована на зв´язку фізичних і духовних сил людини, провідній ролі свідомого оволодіння фізичними вправами. Розроблена методика поетапного оволодіння рухами свого тіла: від вивчення правильних рухів через поступове збільшення напруження до оволодіння орієнтуванням у часі і просторі.

Послідовник П. Лесгафта, вчений-гігієніст Валентин Гориневський (1857—1937) розробив систему засобів фізичного виховання, яка включала фізичні вправи, загартовувальні процедури, рухливі ігри. Він наголошував на значенні дошкільного віку як часу найбільшої пластичності тіла дитини.

С. Русова приділяла значну увагу питанням здоров´я, повноцінної життєдіяльності дитини та рухливим народним іграм.

Дослідженням проблем дошкільної гігієни, лікарсько-педагогічного контролю за фізичним розвитком дитини займалися Л. Чулицька, Юхим Аркін (1873—1948). Вони визначили вимоги до гігієни дошкільного закладу, педагогічного процесу, режиму дітей, добору фізичних вправ для дітей різних вікових груп.

Як важливий елемент всебічного розвитку людини розглядав фізичне виховання В. Сухомлинський, наголошуючи на необхідності гармонізувати фізичний розвиток і духовне життя дитини.

Проблеми фізичного виховання знайшли вирішення у теоретичних і методичних дослідженнях Є. Леві-Гориневської, Г. Викової (методика навчання дітей рухів, проведення занять з фізичної культури), М. Кистяковської (розвиток рухів у ранньому дитинстві), Т. Осокіної (система занять з фізичної культури). Цілісну систему фізичного виховання дітей дошкільного віку розробив Е. Вільчковський; проблема забезпечення рухового режиму в дошкільному закладі досліджена Т. Дмитренко, Н. Денисенко; удосконалення основних рухів під час різних форм організації фізичного виховання — Г. Шалигіною, О. Богініч.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні наголошує на турботі про фізичне здоров´я дитини як одному з пріоритетів педагогічної роботи. Тому розроблення теоретико-методичних засад здійснення фізичного виховання є важливою частиною наукових досліджень у галузі дошкільної педагогіки.

31. Характеристика завдань і засобів фізичного виховання дошкільників.

Головний зміст фізичного виховання полягає в оволодінні дитиною основами фізичної культури:

1. Опанування основ особистої гігієни. Йдеться про охайність, чистоту тіла, одягу, взуття, гігієну приміщення, режим дня (сон, харчування, раціональна організація активної діяльності й відпочинку).

З раннього віку дитину слід привчати до систематичного догляду за своїм тілом, прищепити навички здорового способу життя, бажання займатися фізичною культурою і спортом.

До культурно-гігієнічних навичок, якими повинні оволодіти діти протягом дошкільного дитинства, належать:

— навички їжі (акуратно їсти, користуватися посудом, серветкою та ін.);

— навички догляду за тілом (умивання, чищення зубів, розчісування волосся та ін.);

— навички утримання у чистоті і порядку одягу, дотримання порядку в приміщенні, його прибирання;

— навички здійснення різних видів діяльності (гри, праці, навчання) з дотриманням культурно-гігієнічних вимог.

2. Загартовування організму (здійснюють його з використанням природних факторів — сонця, повітря, води).

3. Виконання фізичних вправ, що є головним засобом фізичного виховання.

Завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку поділяють на три групи.

1. Оздоровчі завдання. Це охорона і зміцнення здоров´я дітей, загартовування організму, підвищення його опору шкідливим впливам зовнішнього середовища, своєчасний розвиток усіх систем організму, підвищення їх функціональних можливостей, формування правильної постави і стопи.

2. Формування рухових навичок і умінь, виховання фізичних якостей. Це завдання полягає у розвитку життєво необхідних видів рухових дій: ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння, плавання, їзди на велосипеді; рухів рук, ніг, тулуба; шикування і перешиковування. Рухова діяльність впливає на формування таких фізичних ознак організму, як спритність, сила, гнучкість, швидкість, загальна витривалість, від яких залежить успішне подолання людиною різних життєвих труднощів. Цілеспрямований розвиток рухових умінь і якостей слід починати в ранньому віці й організовувати його відповідно до вікових та індивідуальних можливостей дітей.

Важливе значення для здоров´я і фізичного розвитку дитини має формування правильної постави — звичного положення тіла у спокої та в русі. Правильна постава створює оптимальні умови для роботи серцево-судинної, дихальної та травної систем, значною мірою впливає на самопочуття та настрій. Порушення її може бути спричинене недотриманням гігієнічних умов, недостатньою розвиненістю кістково-м´язового апарату, недостатнім рівнем рухової активності дітей, відсутністю або низьким рівнем профілактичної роботи, вродженими вадами. Тому необхідно стежити за дотриманням таких гігієнічних умов життя і діяльності дітей, як освітлення, відповідність меблів та одягу, взуття віку дітей; правильно організовувати заняття фізичними вправами: бігом, стрибками, підлізанням, пролізанням, що зміцнюють м´язи спини та підвищують гнучкість хребта. А головне — переконати дитину в значенні правильної постави для її здоров´я і краси, навчити правил самоконтролю під час сидіння, стояння, ходіння, раціонального розподілу навантаження.

3. Виховання у дітей культурно-гігієнічних навичок і вмінь здорового способу життя. Діти повинні знати, що добре, а що шкідливе для організму, і відповідно організовувати свою поведінку. Вміння доглядати за тілом, одягом, особистими речами, культурно поводитися за столом під час вживання їжі, підтримувати порядок у приміщенні повинні перерости у стійкі звички. Не менш важливі здобуття уявлень і знань про користь занять фізичною культурою, іграми, виховування інтересу до активної рухової діяльності, формування потреби в систематичних заняттях фізичними вправами

Засоби.

Для вирішення завдань фізичного виховання дітей дошкільного віку використовуються різні засоби: гігієнічні фактори, природні сили природи, фізичні вправи. Крім того, на фізичне виховання дітей впливають руху, що входять у різні види діяльності (праця, ліплення, малювання, конструювання, гра на музичних інструментах, процеси одягання, вмивання та ін.) Зазначені кошти мають різне значення і займають певне місце і радянській системі фізичного виховання на різних етапах вікового розвитку людини.

У тісному зв'язку з ними використовуються також засоби морального, розумового, естетичного виховання, спрямовані на гармонійний розвиток особистості.

Гігієнічні фактори є своєрідним засобом фізичного виховання. Дотримання вимог особистої і громадської гігієни, режиму діяльності, сну, харчування і т. д. викликає у людини позитивні емоції, що в свою чергу покращує діяльність всіх органів, систем і підвищує працездатність.

Крім того, гігієнічні фактори становлять обов'язкова умова для більш ефективного впливу фізичних вправ на організм що займаються. Недотримання чистоти приміщень, а також фізкультурного обладнання, інвентарю, іграшок, одягу, взуття може призвести до різних захворювань дітей і знизити позитивний вплив фізичних вправ на їх фізичний розвиток.

и охраняют человека от заболевании; воздух садов, парков, лесов, содержащий особое вещества (фитонциды), способствует уничтожению микробов, обогащает кровь кислородом. Природні сили природи (сонце, повітря, вола) є важливим засобом зміцнення здоров'я, а також підвищення працездатності: вода очищає шкіру від забруднення; сонячні промені вбивають різні мікроби, сприяють відкладенню під шкірою вітаміну D і охороняють людини від захворювання; повітря садів, парків, лісів, що містить особливу речовини (фітонциди), сприяє знищенню мікробів, збагачує кров киснем.

Використання природних сил природи у поєднанні з фізичними вправами найбільш сприятливо для: дитячого організму.

Сонце, повітря, вода використовуються і як самостійні засоби загартовування організму людини Вони виробляють пристосовність організму до підвищеної і зниженої температури повітря, води, до різких і швидких змін метеорологічних чинників. Для різнобічного загартовування слід застосовувати всі природні сили природи, найбільш доцільно поєднуючи їх.

Загартовування має й інше значення: воно сприяє вихованню вольових якостей (сміливості, витримки та ін.)

Фізичні вправи - основний специфічний засіб фізичного виховання. Це рухові дії, а також складні види рухової діяльності, відібрані для вирішення завдань фізичного виховання. Рухової діяльністю називають будь-яку діяльність, характерним компонентом якої є активність рухового апарату людини; до складніше рухової діяльності відноситься рухлива гра.

Поняття «вправу" застосовується і для позначення неодноразового виконання рухових дій.

При правильній методиці проведення фізичні вправи сприяють здійсненню фізичного, морального, розумового, естетичного і трудового виховання, розвитку всіх психічних процесів.

Рухи, що входять у різні види діяльності (куп, ліплення тощо), можуть надавати позитивний вплив па фізичний розвиток дитини.

У дошкільних установах праця використовується при строгому дозуванні навантаження, з урахуванням особливостей віку дітей стану їх здоров'я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості.

Ефективність використання засобів фізичного виховання підвищується при правильному поєднанні їх на різних вікових етапах. Так, в перші місяці життя дитини найбільше значення мають гігієнічні фактори і природні сили природи. Надалі збільшується роль фізичних вправ, а також різних видів діяльності, що включають різноманітні рухи.

Класифікація фізичних вправ

Класифікація означає розподіл фізичних вправ по групах відповідно з певними ознаками. Різні фізичні вправи мають багато спільних ознак. Важливо встановити головна ознака, по якому слід розділити; вправи на групи. Ця ознака має бути суттєвим у педагогічному відношенні. Класифікації, складені за різними ознаками, допомагають орієнтуватися в безлічі існуючих фізичних вправ і відповідати відбору відповідно до поставлених завдань.

В даний час використовується класифікація фізичних вправ, в основу якої покладені історично сформовані системи засобів фізичного виховання та методів їх застосування: гімнастика, ігри, спорт і туризм. Кожна з цих груп має специфічне значення і ділиться ще на більш рідкісні класифікаційні підгрупи.

Гімнастика в радянській системі фізичного виховання займає значне місце. Вона підрозділяється на основну (стройові, загально-розвиваючі вправи, основні рухи), спортивну (акробатика, художня гімнастика, власне спортивна на брусах, кільцях та інших снарядах, вільні вправи) і допоміжну (спортивно-допоміжна, лікувальна л ін.)

Специфічною особливістю гімнастики є: виборче вплив на різні частини тіла, окремі суглоби, м'язові групи і навіть на різні сторони їх діяльності і стану (розслаблення, розтягнення м'язів і ін); можливість точного дозування навантаження; різноманітність вправ; використання предметів, снарядів, проведення вправі під музичний супровід.

Ці особливості гімнастики дозволяють використовувати її на заняттях людям далі: віків з різною фізичною підготовленістю і різним станом здоров'я.

Для дітей дошкільного віку рекомендується головним чином отавная гімнастика і елементи художньої гімнастики.

Рухливі ігри відрізняються від інших фізичних вправ особливостями організації діяльності займаються і керівництва нею. У грі діяльність дітей організується на основі образного чи умовного сюжету, який передбачає досягнення мети в умовах несподівано змінюються ситуацій. Ігрова діяльність носить комплексний характер і будується на поєднанні різних рухових дії (біг, стрибки та ін) У грі надається можливість проявляти самостійність, винахідливість у виборі способу виконання дії. Раптові зміни ситуацій по ходу гри зобов'язують дитини вирішувати рухові завдання в найкоротші терміни і з повною мобілізацією рухових здібностей (тікати від ловишка).

Це допомагає закріплення рухових навичок і розвитку фізичних якостей в постійно змінних умовах.

Яскраво виражена емоційність ігрових дій дозволяє людині з великим задоволенням і більш тривалий час виконувати вправи, що посилює їх вплив на організм, сприяє розвитку витривалості і призводить до динамічності рухових навичок.

Між учасниками гри виникає взаємна обумовленість поведінки, що сприяє вихованню моральних якостей (взаємодопомога, свідома дисципліна та ін.)

Різноманіття способів досягнення мети, раптові зміни ситуацій, динамічність дій не дозволяють точно регулювати фізичне навантаження.

Ігри застосовуються тоді, коли рух освоєно і потрібно розвинути вміння застосовувати рухові навички в різних ситуаціях. Крім того, ігри застосовують для розвитку фізичних якостей, а також для виховання морально-вольових якостей.

Спорт характеризується досягненням в будь-якому вигляді фізичних вправ найвищих результатів, що виявляються в процесі змагань.

Спорт пред'являє високі вимоги до фізичних і духовних сил людини, тому він доступний лише з досягненням певного етапу вікового розвитку і за умови відповідної фізичної підготовленості.

З дітьми дошкільного віку використовуються лише спортивні різні види фізичних вправ (лижі, ковзани, санки, велосипед, плавання та ін.) Формуючи основи техніки цих найбільш простих спортивних видів фізичних вправ у дітей дошкільного віку, вирішують головні завдання фізичного виховання з урахуванням вікових особливостей.

Туризм дозволяє закріплювати рухові навички і розвивати фізичні якості в природних умовах. З дітьми дошкільного організовуються прогулянки з використанням різних способів пересування (пішки, на лижах, велосипеді та ін.) В дорозі, на зупинках можуть застосовуватися різноманітні фізичні вправи (наприклад, спригіванія з пеньків, стрибки через канавку, стрибки зі скакалкою, вправи з м'ячем, рухливі ігри та ін). Прогулянки організуються тоді, коли вправа розучені і закріплено в звичайних умовах.

У практичній роботі з фізичного виховання використовується класифікація вправі за ознакою переважного значення їх для розвитку фізичних якостей (спритність, швидкість, гнучкість, сила, витривалість та ін.) Вправи впливають одночасно на розвиток всіх фізичних якостей, але переважно (більшою мірою) розвивають якесь одне. Наприклад, біг на короткі дистанції переважно розвиває швидкість, біг на довгі дистанції - витривалість.

Вправи можуть розподілятися по використанню снарядів та предметів (вправи на гімнастичній лаві, колоді, стінці, вправи з палицями, м'ячами і т.д.).

Вправи діляться на групи по анатомічному ознакою (вправи для миші плечового пояса і рук, ніг, тулуба та ін.)

Застосовується класифікація, складена за ознакою особливостей форм фізичних вправ (структурним ознаками); циклічного, ациклічні і змішаного типу. Циклічні рухи (ходьба, біг, плавання, пересування на лижа, на ковзанах та ін) характеризуються закономірною послідовністю циклів і зв'язком фаз руху і циклі, У ациклічних рухах (металі, стрибки і ін} кожну вправу є закопченим дією. У змішаних рухах (стрибки з розбігу) з'єднуються циклічні вправи з ациклическими.

У біомеханіки ділять вправи на поступальні (стрибки у довжину з місця з ін) і обертальні (метання диска та ін) і т. д. У фізіології - вправи різної потужності.

Крім того, вправи поділяються на природні та абстрактні (абстрактні, аналітичні). Природні (ходьба, біг, їзда на велосипеді та інших) застосовуються в повсякденному житті і в деяких галузях праці. Абстрактні вправи спеціально створені для вирішення завдань фізичного виховання. До них відносяться вправи для окремих груп м'язів, різних частин тіла, а також видозмінені природні рухи (ходьбою, біг на місці та ін.)

З вивченням фізичних вправ уточнюється і їх класифікація. Класифікація фізичних вправ, прийнята в теорії фізичного виховання, використовується і у фізичному вихованні дітей дошкільного віку. Так, у «Програмі виховання в дитячому садку» вправи розподілені за такими групами: гімнастика, до якої віднесено стройові вправи, основні рухи, загально розвиваючі вправи (для окремих груп м'язів); рухливі ігри з різними видами фізичних вправ; спортивні ігри (городки, бадмінтон, настільний теніс); спортивні види фізичних вправ (лижі, ковзани, санки, велосипед, плавання).

Прийнята класифікація фізичних вправ застосовується в навчальних посібниках і дозволяє швидко знаходити опис потрібного вправи.

32. Режим як активний засіб фізичного виховання дошкільників.

Ніщо так не організовує дітей, як правильний розпорядок дня. Якщо з раннього віку привчати їх до режиму, вони швидко до нього звикнуть і дотримуватимуться його.

Режим дня дитини дошкільного віку має відповідати таким педагогічним вимогам:

1. Відповідність природному ритму основних фізіологічних процесів дитячого організму, чергування активної діяльності з відпочинком.

2. Постійність, стійкість і визначеність головних елементів. За словами А. Макаренка, ретельне дотримання встановленого режиму зменшує кількість порушень у поведінці дітей і відповідно знижує або виключає необхідність звертатися до покарань. Організація режиму дня повинна бути доцільною, раціональною, що мають усвідомлювати і діти. Вихователь мусить вимагати його дотримання доброзичливо, спокійно, але наполегливо, рішуче. Ці вимоги здатна сприймати вже півторарічна дитина. Особливо важливо контролювати дотримання режиму, передусім на початкових етапах. Це бажано робити непомітно для дитини.

3. Гнучкість. Режим має враховувати природні біоритми дитячого організму. Для розвитку саморегуляції організму важливо, щоб усі аспекти режиму враховували бажання, індивідуальні особливості дитини. Наприклад, дитині зі збудливою, слабкою нервовою системою потрібно частіше відпочивати і більше спати, а залежно від її самопочуття, стану здоров´я, попередньої або наступної діяльності можна скоригувати час прийому їжі та ін.

Загальними компонентами режиму дітей в усіх вікових групах дитячого садка є: прибуття у дитсадок, ранкова гімнастика, самостійні ігри, приготування до сніданку, сніданок, допомога у прибиранні посуду, заняття, прогулянка, обід, сон, гігієнічна гімнастика, самостійна діяльність, полуденок, прогулянка, ігри, вечеря. Водночас режим дня кожної вікової групи має свої особливості.

У молодших групах, діти яких ще недостатньо оволоділи навичками самообслуговування, відводять більше часу на підготовку до прогулянки, одягання, прийом їжі, намагаючись це робити не за рахунок часу, відведеного на ігри і самостійну діяльність дітей. У старшій і підготовчій групах, дітям яких доводиться вирішувати значно складніші навчально-виховні завдання, не варто збільшувати час заняття за рахунок інших компонентів режиму.

Привчати дітей до нового режиму має вихователь у взаємодії з батьками, які повинні дотримуватися його рекомендацій щодо організації життєдіяльності дітей удома. При цьому батьки повинні усвідомлювати, що режим дня є засобом не лише фізичного виховання, а й основою успішного розумового, морального та естетичного розвитку.

Вчасні та якісні культурно-гігієнічні процедури є передумовою сенсорного виховання. Завдяки чіткій повторюваності режимних процесів у дітей формується орієнтування у часі, уявлення про частини доби, дні тижня; вони вчаться цінувати час, не запізнюватися, не поспішати, робити все вчасно; засвоюють навички культури поведінки, знання про гігієну; звикають до організованості, охайності, порядку.

Діти легко звикають до режиму в дитячому садку і сім´ї, якщо всі умови виконання режимних процесів збуджують у них позитивні емоції та асоціюються з ними: чиста тепла вода, пахуче мило, білосніжні скатертини, накрохмалені серветки.