56. Структурні компоненти сюжетно-рольової гри.

Структуру сюжетно-рольової гри утворюють такі компоненти (Д. Ельконін):

— ролі, які перебирають на себе діти в процесі гри;

— ігрові дії, за допомогою яких діти реалізують обрані ролі;

— ігрове використання предметів, за якого реальні предмети замінюють ігровими;

— реальні стосунки між дітьми, які виявляються в різноманітних репліках, зауваженнях, за допомогою яких регулюється розвиток гри.

Зміст кожної гри розкривається завдяки виконанню дітьми обраних ролей. Найчастіше вони обирають роль дорослого, не просто використовуючи ім´я конкретної людини, а й імітуючи її дії.

Ролі можуть виконуватися з використанням простих рухів, міміки, розмови без супроводу дією, дій без супроводу відповідними мовними висловлюваннями. Дитина може виконувати її “за себе”, “за ляльку” або одночасно “за себе” і “за ляльку”. Ігрові дії є більш узагальненими і лаконічнішими, ніж предметні, що дає змогу швидко розігрувати події, які належать великим часовим відрізкам. На передньому плані у них фігурують взаємини між людьми і зміст їхньої діяльності.

Виконуючи роль, дитина підкоряється обумовленим нею правилам поведінки. Ці правила дошкільники встановлюють самостійно, що відрізняє творчу гру від рухливих і дидактичних ігор, для яких правила визначають дорослі. Встановлені дитиною правила внутрішньо самообмежують, самовизначають її.

На різних вікових етапах виконання ролі має свої особливості. У ранньому дитинстві діти усвідомлюють свої ролі в найзагальніших рисах. їх захоплює дія сама по собі (“водій” перевозить вантажі, “мама” або “кухар” готує їжу). У середньому дошкільному віці діти обирають роль перед початком гри, а ігрові дії виконують відповідно до ролей. При цьому дитина, усвідомлюючи себе, входить у роль іншої особи, переважно дорослого.

Отже, у формуванні рольової поведінки дошкільників спершу відбувається засвоєння знань конкретної діючої особи (її атрибутики, характеру дій, жестів тощо), потім — усвідомлене розрізнення дитиною себе і персонажа, роль якого вона виконує. Важливе значення у цьому належить сюжетно-рольовій грі, беручи участь у якій, дитина діє від імені себе і від імені іншої особи, що дає їй змогу виокремити себе серед інших. Свідченням такого диференціювання є так звані “виходи” дитини з гри, які можуть бути пов´язані з розподілом ролей, необхідністю домовитися про щось із партнером по грі, порушенням партнером правил рольової поведінки тощо.

Ігрові і реальні стосунки дітей тісно пов´язані, однак не тотожні. Наприклад, сюжет гри може відзначатися високоморальною поведінкою персонажів, однак моральний рівень реальних взаємин дітей у грі може бути надто низьким.

57. Передумова розвитку сюжетно-рольової гри в ранньому віці.

Уже в ранньому дитинстві ігрова діяльність започат¬ковується в найдоступніших для дошкільнят формах по¬ведінки. Вона ще не є сюжетно-рольовою грою, оскільки за своїм психологічним розвитком дитина не зовсім гото¬ва до неї, а вся увага батьків, вихователів зосереджена на набутті первинних сенсорних, рухових, мислитель них навичок.

Ігрова діяльність наймолодших дошкільників відбува¬ється у таких формах:

1. Предметно-ігрова діяльність. Передуючи сюжетно-рольовій грі дитини, вона допомагає усвідомлювати світ предметів, сприяє оволодінню новими об’єктами дійсності. Наприкінці третього — на початку четвертого місяця першого року життя малюк опановує рухи, які неоднора¬зово повторює і які приносять йому задоволення (підно¬сить до обличчя свої ручки, розглядає, опускає, знову під¬носить їх до обличчя). У другому півріччі дитина навчаєть¬ся розглядати предмети, а згодом торкатися і штовхати їх. У цих іграх простежується довільність дій: вона штовхає перед собою м’яч, підповзає до нього, знову штовхає і зно¬ву підповзає. Це пов’язане із загальним психічним розвит¬ком відчуттів, сприймань, уваги.

Психічний розвиток, перші предметно-ігрові дії дити¬ни відбуваються лише за умови спілкування з дорослими, які опосередковують і організовують її зв’язок зі світом. Вони не тільки пропонують малюкові іграшки і нові пред¬мети, а й показують, що з ними можна робити, допомага¬ють вправлятись у різноманітних діях. Під впливом дорос¬лих дитина опановує перші умовні дії (ігри у хованки, «сороку-ворону», «ладусі» тощо). Спершу вона наслідує рухи, згодом і мовний супровід, не усвідомлюючи його значення. Загалом, предметно-ігрові дії малюків протягом першо¬го року життя мають ознайомлювальний характер, а гра є формою активної орієнтувальної діяльності.

2. Відображувальна гра. На другому році життя дити¬на освоює дії з іграшками і предметами-знаряддями (чаш¬кою, ложкою та ін.), відтворюючи в ігрових діях з ними свій досвід, наслідуючи дорослих. Спочатку вона грається лише тими предметами, іграшками, які використовувала разом з дорослим. З часом починає переносити засвоєні дії на інші предмети (іграшки). Наприклад, навчившись го¬дувати ляльку, вона годує зайчика, ведмедика та ін. Розширюючи сферу перенесення засвоєних дій, дитина опановує нові, передусім за рахунок відтворення дій, які доводи лося самостійно спостерігати у повсякденному житті (кімнаті спати ляльку, наспівуючи їй пісеньку, прибирає в кімнаті тощо). Такі дії узагальнено відображають відомі дитині сюжети. Узагальнений характер предметної дії є найважливішою передумовою виникнення за певних умов ігрової дії.

У ранньому дитинстві відбувається відокремлення дії від предмета. Внаслідок цього дитина замінює предмети, яких їй не вистачає для дії, словом. Вона називає їжу, якою начебто годує ляльок, якості відсутніх предметів, з якими уявно діє, неіснуючий стан ляльки тощо. Одночасно починає використовувати одні предмети як замінники інших, необхідних за умовами дії. Ігри з уявлюваними предметами, заміна одного предмета іншим виникають приблизно наприкінці другого або на початку третього року життя дитини.

У період відокремлення малюком дій від предметів, пе¬ренесення їх на нові предмети (друга половина третього ро¬ку життя) формуються передумови для усвідомлення ним власних дій, порівняння їх з діями інших, насамперед до¬рослих. Дитина починає називати свої дії у третій особі: «Галочка ведмедика годує», «Оленка поклала ляльку спа¬ти» тощо. Співвіднесення нею дії із собою є першим підго¬товчим етапом виникнення ролі, «роллю в дії» (Ф. Фрадкіна). На цьому етапі вона спершу відтворює у своїх діях дії дорослого, а після цього називає себе ім’ям дорослого.

Отже, роль виникає з дії, яку виконує дитина у грі з предметами. Однак такі ролі є не узагальненими, а конкре¬тизованими (наприклад, дошкільник перебирає роль не ви¬хователя взагалі, а конкретного вихователя, конкретної особи).

3. Становлення рольової гри. Одночасно з розвитком предметних дій, виникненням ігрових дій із предметами, які замінюють недоступні предмети, формуванням перед¬умов для виникнення ролі ускладнюються процес ство¬рення ігрових умов, побудова ігрових дій. Спочатку ігро¬ві умови створює дорослий. Пізніше дитина самостійно добирає деякі потрібні предмети, за необхідності їй допо¬магають у цьому дорослі. Нарешті, вона самостійно ство¬рює ігрові умови. Розвивається і побудова дій: спочатку вони є одноактними, пізніше поєднують декілька не пов’язаних між собою за змістом елементарних дій. На¬прикінці раннього віку дії дітей набувають сюжетного ха¬рактеру і життєвого смислу.

Передумовами рольової гри є різноманітні враження дошкільників від користування сюжетними іграшками, допомога дорослих щодо використання їх у грі. Ці перед¬умови за правильного педагогічного керівництва вихователя започатковують виникнення і розвиток режисерських ігор.

58. Становлення гри в дошкільному дитинстві.

Гра являє собою особливу діяльність, яка розквітає в дитячі роки і супроводжує людину протягом всього його життя. Проблема гри привертала і привертає до себе увагу педагогів і психологів, філософів, соціологів, етнографів, мистецтвознавців, біологів. Представників наукових галузей у грі цікавлять свої аспекти, але всі вони сходяться на думці, що гра - невід'ємна частина людської культури. [1]

У багатьох наукових трактатах на різноманітні тему, в художніх творах зустрічаються спостереження над іграми дітей і дорослих або судження про них. Чудові, психологічно тонкі картини дитячої гри намалювали В. Гюго, Л.М. Толстой. Свідченням живої історії є ігри радянських дітей, описані А. Гайдаром, А. Барто, С. Михалковим та ін Глибокі судження про природу дитячих ігор, про право на гру належать Олексію Максимовичу Горькому. У особливості дитячої психіки шукав причину дитячої гри І.М. Сєченов. Щирість і безпосередність почуттів дітей у грі помітив К.С. Станіславський.

У сучасній теорії питання про історичне походження гри є одним з головних, бо проливає світло на її природу. І до цього дня висловлюються погляди на гру як діяльність, обумовлену біологічними причинами (інстинкти, потяг) і, отже, має постійний, позаісторичний характер.

Більшість сучасних учених пояснюють гру як особливий вид діяльності, що склався на певному етапі розвитку общества.В початку ХХ століття у дослідників не було одностайності у вирішенні питання, що є первинним в історії людства: праця або гра. Висловлювалися припущення, що гра виникла раніше праці. Вперше з протилежним твердженням про те, що «гра - це дитя праці», виступив німецький психолог і філософ В. Вунд, а в подальшому цю точку зору розвинув російський філософ Г.В. Плеханов у праці «Листи без адреси» (1912). [2]

У житті окремої людини гра, на думку Г. В. Плеханова, передувала праці. У цьому полягає соціальне призначення ігри: вона служить засобом передачі «культурних надбань з роду в рад», готує дітей до праці. Так само він звернув увагу на те, що гра соціальна й за своїм змістом, оскільки діти відображають те, що бачать навколо, в тому числі і працю дорослих. А так як в людському суспільстві рано склався розподіл праці на чоловічі і жіночі види та обов'язки, то хлопчики і дівчатка в іграх наслідували тим представникам статі, до яких належали самі. Г.В. Плеханов висунув соціальні причини, а саме: існуюче розподіл праці дорослих людей в суспільстві за ознакою статі.

Дитячі ігри та колишніх років, і сьогоднішнього життя переконують, що вони пов'язані зі світом дорослих. Одним з перших, хто довів це положення, оснастивши його науково-психологічними даними, був К.Д. Ушинський. У роботі «Людина як предмет виховання» (1867) К.Д. Ушинський визначив гру як посильний для дитини спосіб увійти у всю складність навколишнього його світу дорослих. Дитячі ігри відображають навколишнє соціальне середовище, що дає «... матеріал, набагато різноманітніше і действительнее того який пропонується іграшкової лавкою» (Ушинський К. Д. Ізбр. Пед. Соч. - М., 1954. - Т. П. - С. 483) . Образне відображення реального життя в іграх дітей залежить від їх вражень, складається системи цінностей. К.Д. Ушинський писав: «В однієї дівчинки лялька куховарить, шиє, миє і гладить; в іншої величається на дивані, приймає гостей, поспішає до театру або на раут; у третьої б'є людей, заводить скарбничку, рахує гроші ...» (Ушинський К.Д. Ізбр. пед. соч. - М., 1954. - Т. П. - С. 483).

За допомогою гри діти опановують досвідом взаємодії з навколишнім світом, засвоюють моральні норми, способи практичної та розумової діяльності, вироблені багатовіковою історією людства.

Сучасна вітчизняна теорія гри базується на положеннях про її історичне походження, соціальну природу, зміст і призначення в людському суспільстві.

Але що оточує дитину дійсність надзвичайно різноманітна, а в грі знаходять відображення лише окремі її сторони, а саме: сфера людської діяльності, праці, відносин між людьми. Як показують дослідження О.М. Леонтьєва, Д. Б. Ельконіна, Р.І. Жуковської, розвиток гри впродовж дошкільного віку відбувається у напрямі від гри предметної, що відтворює дії дорослих, до гри рольової, що відтворює відносини між людьми.

У перші роки життя дитини переважає інтерес до предметів, речей, які використовують оточуючі. Тому в іграх дітей цього віку відтворюються дії дорослого з чимось, з якимось предметом (дитина готує їжу на плиті іграшкової, купає ляльку в тазику). А.А. Люблінська дуже влучно назвала гри малюків «полуігрой-полутрудом».

У розгорнутій формі рольової гри, яка, спостерігається у дітей починаючи з 4 - 5 років, на перший план виступають відносини між людьми, які здійснюються через дії з предметами, а іноді і без них. Таким чином, гра ставати способом виділення та моделювання (відтворення в спеціально створених умовах) відносин між людьми, а, отже, починає служити засвоєнню соціального досвіду. [4]

Гра соціально і способів її здійснення. Ігрова діяльність, як доведено А.В. Запорожцем, В.В. Давидовим, Н.Я. Михайленко, не винаходиться дитиною, а задається йому дорослим, який вчить малюка грати, знайомить із суспільно склалися способами ігрових дій (як використовувати іграшку, предмети-заступники, інші засоби втілення образу; виконувати умовні дії, будувати сюжет, підкорятися і т.п. ). Засвоюючи в спілкуванні з дорослими техніку різних ігор, дитина потім узагальнює ігрові способи і переносить на інші ситуації. Так гра набуває саморух, а це обумовлює її розвиваючий ефект.