2. Механізм управління міжнародними контрактами підприємства

Укладення і виконання контракту з іноземним контрагентом є підсумковим результатом зовнішньоекономічної операції будь-якої державної або комерційної організації. Така робота вимагає особливої кваліфікації, знань і досвіду від кожного спеціаліста, що працює в зовнішньоекономічній сфері. У зв'язку з цим слід підкреслити велике значення типових контрактів, вироблених світовою практикою.

Найпоширенішою формою є виклад статей контракту друкарським способом, причому там, де статті потребують додаткового узгодження, ставляться крапки або рисочки. І достатньо тільки сісти за стіл переговорів, обговорити ці статті, досягти згоди і вставити все в текст, як контракт готовий до підписання.

Друга форма передбачає такий варіант: усі узгоджені статті, викладені друкарським способом, вміщуються на зворотному боці контракту, а неузгоджені - на лицьовому.

Третя форма відносить усі узгоджені статті контракту до заздалегідь обговорених загальних умов поставок, тут залишається тільки обговорити три-чотири неузгоджені статті. Міжнародній комерційній практиці відомі такі загальні умови поставок, як, наприклад, вироблені Асоціацією експортерів малоазіатського каучуку. У типовому контракті цієї Асоціації заздалегідь узгоджені всі статті, крім трьох основних. Те ж саме можна сказати про Асоціацію експортерів бразильської кави.

ПІДГОТОВКА ДО УКЛАДАННЯ КОНТРАКТУ

В

1. Вибір ринку і його вивчення.

3. Проведення попередніх переговорів і висновок контракту.

2. Вибір контрагента.

ИБІР РИНКУ ТА ЙОГО ВИВЧЕННЯ.

Вивчення ринку звичайно проводиться за програмою маркетингу. Сучасна міжнародна торгівля пов'язана з величезною кількістю товарів Щороку з'являються сотні нових, раніше невідомих товарів сотні тисяч модифікацій однієї і тієї самої продукції, тобто на наших очах росте так званий асортиментний шлейф Найменші зміни в розмірах виробництва, запасах, митних тарифах, фрахтуванні, курсах валют, кредитоспроможності торговельній політиці прямо впливають на рентабельність тієї або іншої зовнішньоторговельної операції. Інакше кажучи, на сучасну міжнародну торгівлю впливають різноманітні взаємозалежні чинники, які повинні систематично і комплексно вивчатися. Промислові і торговельні фірми досліджують, опрацьовуючи великий обсяг інформації, котру отримують як від приватних агентів, так і від державних органів. Кожен відділ фірми вивчає певну функціональну ділянку ринку. Об'єкти дослідження залежать від роду діяльності фірми.

Методи вивчення, які застосовуються різними фірмами, також можуть бути різними. Водночас існує ряд найважливіших чинників, що старанно вивчаються під час підготовки зовнішньоторговельної операції. До них відносяться:

Місткість товарного ринку.

Кон'юнктура товарних ринків.

Торговельно-політичні умови.

Транспортні умови.

Умови платежу і кредиту.

Правові питання.

Торговельні звичаї (УЗАНСИ) - це не закони і не застиглі положення. Вони відбивають зміни в торговельній практиці. Торговельні звичаї охоплюють значне коло питань:

* зміст окремих пунктів контракту;

* тлумачення в практиці таких термінів, як "біля , "негайно"; специфічні умови торгівлі окремими товарами; специфічні правила в окремих містах, портах, областях.

Специфічні вимоги ринку.

Канали та методи збуту.

ВИБІР КОНТРАГЕНТА.

Практика показує, що 85% контрактів підписують фірми, 15% - міністерства, відомства і спілки підприємців. Міністерства і відомства розвинутих країн звичайно не ставлять комерційних цілей і здійснюють свою зовнішньоторговельну діяльність скоріше зі стратегічних міркувань. Наприклад, Управління державного майна в США відає торгівлею товарами стратегічного призначення і сріблом. Товарно-кредитна корпорація при Міністерстві сільського господарства США скуповує надлишки сільськогосподарської продукції в країні і продає за кордон як продовольчу допомогу.

Спілки підприємців узагалі створюються для захисту інтересів підприємців даної країни. Але іноді вони діють і як контрагенти. Наприклад, продаж лісу в скандинавських країнах здійснюється з їх участю.

Класифікація фірм. Західні фірми в обов'язковому порядку реєструються в торговельному реєстрі. Це робиться для стягнення державою відповідних податків. Крім того, у цьому разі власник одержує виключне право на фірму та її найменування. За родом господарської діяльності фірми діляться на промислові, сільськогосподарські, торговельні, транспортні, страхові та ін.

Особливо важливим є юридичний статус фірм. Під час укладанні угоди необхідно ознайомитися з правовим становищем фірми, щоб знати, хто буде сплачувати борги, кому дається право укладення угод, які межі повноважень. Інакше може статися, що контракт буде підписано, а фірма не несе за нього ніякої відповідальності.

Усі фірми за правовим становищем поділяються на одноосібницькі й об'єднані підприємства. Переважне значення в сучасних умовах мають об'єднані підприємства. Найпоширенішим є поділ об'єднаних підприємств залежно від осіб і капіталів і від ступеня відповідальності за зобов'язаннями (усім своїм майном або тільки внеском учасників).

Об'єднання осіб засноване на особистій участі у веденні справ. Об'єднання капіталів має на меті лише концентрацію капіталів. У більшості країн континентальної Європи заведено поділяти об'єднані підприємства на такі види:

* повне товариство;

* командитне товариство;

* товариство з обмеженою відповідальністю;

* акціонерне товариство.

Повне товариство (у ФРН - offene Handelsgesellschaft) - це об'єднання двох і більше осіб для здійснення підприємницької діяльності на основі особистої участі в справах. Кожен із них відповідає за зобов'язаннями не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном. Збитки та прибутки поділяються відповідно до частки кожного. Повне товариство не зобов'язане публікувати відомості про результати господарської діяльності. Воно може бути розпущеним, якщо один з учасників побажає з нього вийти. Законодавство забороняє продавати свою частку іншій особі без згоди учасників. У разі виходу, смерті договір про товариство укладається знову.

Звичайно у формі повного товариства створюються кооперативні об'єднання.

Командитне товариство (у ФРН - Kommanditgesellschaft) - це об'єднання двох або кількох осіб, у котрому одні учасники (повні товариші) відповідають як своїм вкладом, так і майном, інші вкладники (командисти) відповідають тільки своїм вкладом. Повні товариші беруть участь у діяльності як особисто, так і капіталами, а вкладники - тільки капіталом.

У товаристві з обмеженою відповідальністю (у ФРН - Gesellschaft mit beschrankter Haftung) учасники відповідають тільки своїми вкладами, а не майном. Кожному учаснику товариства дається письмове свідчення про сплату паю, що не є цінним папером, не може дробитися і бути проданим без дозволу загальних зборів пайовиків. Учасниками є звичайно обмежене коло людей, що знають один одного, родичі. Управління ведуть один або кілька осіб. Таке товариство не зобов'язане публікувати звітність і баланси, статут. Це зручно, оскільки гласності мало, а відповідальність обмежена. У ФРН вони становлять 97% усіх об'єднань підприємців. У цій формі звичайно існує головна фірма великих концернів.

Акціонерне товариство - це об'єднання капіталів шляхом випуску акцій, що є цінними паперами (це документ на пред'явника, що котирується на біржі, вільно продається) Відповідальність вкладника обмежується тільки сумою акцій За зобов'язаннями акціонерного товариства своїм майном розпоряджається тільки саме товариство. Керує ним один чи кілька директорів.

ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ ЧИ ТРАКТАЦІЯ УГОДИ.

Основними способами ведення переговорів є: листування; особисті зустрічі; використання технічних засобів (телефон, телетайп, факс).

Відразу зазначимо, що технічні засоби для ведення переговорів застосовуються рідко. Звичайно вони використовуються в таких випадках:

* коли країни, де перебувають контрагенти, розташовані далеко один від одного;

* коли фірми добре знають один одного і підтримують довгострокові контакти;

* коли необхідно повторити замовлення за раніше укладеним контрактом.

Переговори шляхом листування. Письмову заяву продавця про бажання укласти договір купівлі-продажу заведено називати офертою, а особу - оферентом. Звичайно в міжнародній торговельній практиці розрізняють два види оферт - тверду і вільну.

Тверда оферта робиться продавцем на певну партію товару лише одному можливому покупцю із зазначенням терміну, протягом якого продавець є зв'язаним своєю пропозицією. Це означає, що при беззастережному прийнятті всіх умов оферти покупцем експортер зобов'язаний поставити товар на запропонованих ним умовах, інакше оферент відповідає за можливі збитки покупця. Термін дії оферти обумовлюється в самій оферті (наприклад, дана пропозиція діє протягом трьох тижнів із дня відправлення). Неотримання відповіді протягом установленого терміну розглядається як відмова покупця від угоди. Незгода покупця хоча б з однією умовою рівнозначна його відмові. Якщо продавець при цьому заінтересований в укладенні угоди, то він продовжує переговори. У цьому разі нова пропозиція називається контрофертою.

Звичайно тверда оферта розсилається покупцям дорогого устаткування, а також на підрядні роботи.

Вільна оферта - це пропозиція без зобов'язань, що зв'язують продавця. Вона робиться на одну й ту саму партію товарів кільком покупцям. Згода покупця з умовами оферти не означає ще укладення договору, оскільки оферент може сказати, що згода покупця прийшла занадто пізно. Таким чином, згода покупця з умовами оферти має бути додатково акцентованою продавцем. Про те, що оферта вільна, робиться відповідна позначка. Звичайно вільна оферта розсилається покупцям товарів масового попиту.

Якщо ініціатива придбання товару виходить від покупця, тоді він розсилає замовлення, що має силу твердої оферти, або запит, аналогічний вільній оферті. Але на відміну від оферти, де докладно описані всі умови угоди, у пропозиціях покупця не вказується ціна, за якою він хоче купити товар, а також усіляко камуфлюються терміни постачання. Це робиться для того, щоб у продавця не виникло переконання про занадто великий інтерес покупця до укладення угоди.

Переговори через особисті зустрічі.

На міжнародному ринку склалися певні правила, звичаї і традиції проведення комерційних переговорів. Переважна більшість контрактів укладаються завдяки особистим зустрічам, тому практика такого ведення переговорів заслуговує особливої уваги.