Модуль 1 Предмет і методи психології

Поняття про психіку

Всім живим істотам властива психіка - здатність відображати навколишнє середовище і пристосовуватись до нього.

Рівень розвитку психіки визначається рівнем розвитку нервової системи (н.с). Ускладнення н.с. в процесі філо- і онтогенезу приводить до ускладнення психіки. Порушення в роботі н.с. (хвороби, травми мозку, виснаження н.с.) знижує рівень пристосування організму до змінних умов навколишнього середовища.

Пізнання дійсності здійснюється вибірково (суб'єктивно). З навколишнього середовища вибирається інформація, яка відповідає потребам організму. Сприймаючи одні і ті ж об'єкти люди отримують про них різну інформацію. Зміст сприйнятого залежить від їх інтересів, проблем, настрою .

Сприйняту інформацію особистість осмислює, узагальнює отриманий досвід для того, щоб в майбутньому використовувати в практичній діяльності. Практика є критерієм істинності нашого пізнання. Якщо використовуючи набутий досвід людина не отримує бажаний результат, то вона відмовляється від зроблених висновків і по-новому пізнає світ.

Нажаль, навіть людина ( володар найдосконалішої н. с. ) не може пізнати все, що її оточує. Для того, щоб отримати інформацію про об'єкт, потрібно, щоб була достатньою сила його впливу. Важливо також, щоб були здорові і готові до функціонування наші аналізатори.

Не завжди нам вдається отримати достовірну інформацію про особливості психіки людей, з якими ми спілкуємося, бо результат роботи н.с. нематеріальний. Впізнати психіку можна тільки шляхом спостереження за поведінкою особистості, а вона, при бажанні, може маскуватися. Народна мудрість стверджує, що "для того, щоб пізнати людину, потрібно з нею пуд солі з'їсти". Легше працювати з дітьми, так як їм ще не властива дволикість. Найкращі можливості для пізнання психіки людей створюються в екстремальних ситуаціях

Отже, психіка це нематеріальна властивість н.с. суб'єктивно пізнавати світ.

Вища нервова діяльність - фізіологічна основа психіки

Реакція на впливи оточуючого середовища може носити безумовний і умовний характер. Умовно-рефлекторна діяльність є більш високим рівнем пристосування до змінних умов оточуючого середовища і тому вона називається вищою нервовою діяльністю. Психіка появляється там, де появляється здатність утворювати умовні рефлекси, появляється реакція на нейтральні ( умовні ) подразники.

Умовні рефлекси формуються при багаторазовому поєднанні нейтральних і безумовних подразників. Чим складніша нервова система, тим швидше вони утворюються і при потребі згасають. Центральна ланка умовно-рефлекторної дуги в різних істот знаходиться в різних відділах нервової системи. У риб - в мозочку, у земноводних - в середньому мозку, у звірів - в корі головного мозку.

Отже, в людини фізіологічною основою психіки є вища нервова діяльність, діяльність кори головного мозку, утворення в ній тимчасових нервових зв'язків.

Умовні зв'язки можуть поєднуватись в системи. Виникає динамічний стереотип (ДС). Динамічні стереотипи досить стійкі. Прикладом є наші звички, риси характеру. Знання їх дає можливість передбачати як поведе себе істота в тій чи іншій ситуації.

Особливістю вищої нервової діяльності людини є те, що для неї сильним умовним подразником є слово - друга сигнальна система. Оволодіння мовою, “сигналом сигналів”, дає можливість відійти від реальності, мати справу з об’єктами при їх відсутності, з допомогою слів називаються не тільки об’єкти, а і їх властивості, сприйняті об’єкти відносяться до певних категорій. Дякуючи цьому мова стає засобом мислення. Введення абстрактних понять високого рівня дає можливість розробляти числові системи, пізнавати закони розвитку природи і суспільства. За переробку другосигнальної інформації у більшості людей ( за виключенням окремої категорії ліворуких) відповідає ліва півкуля.

Предмет психології, етапи її розвитку

Первісна людина відчувала себе безпорадною перед силами природи. Бажаючи захистити себе, вона пізнає не лише світ, який оточує її, а й себе та інших людей, щоб залучати їх до задоволення потреб. Люди обмінюються зробленими висновками і завдяки цьому накопичується перша психологічна інформація. Наймудріші, ті кому вдалося проявити найбільшу спостережливість, хто зумів найбільше взяти з досвіду інших, ставали вождями, старійшинами, жрецями. Знання психіки інших давало їм владу над людьми, допомагало вдало вирішувати проблеми.

Будучи нездатною дати пояснення багатьом вчинкам людей, первісна людина вірить в душу, яка здатна до переселення в інше тіло, може покидати людину, коли вона спить. Оскільки життя на землі - явище тимчасове, то людина має утримуватися від життєвих насолод, щоб після смерті потрапити в рай.

Подібні погляди на психіку підтримують перші філософи. В IV столітті до нашої ери Арістотель узагальнює накопичену людством інформацію про психіку і пише "Трактат про душу". З написанням цієї книги пов'язують виникнення психології як науки.

Протягом 22 століть погляди людства на психіку майже не змінювалися, змінювалося лише місце, куди вчені поміщали душу (кров, серце, легені, очі і т.д.) В другій половині XIX ст. вчені пов'язали психіку з н.с. Почалися масові експериментальні дослідження, швидкими темпами почала накопичуватися інформація про психіку. Це приводить до того, що психологія відділяється від філософії, стає самостійною наукою (псюхе -душа, логос - наука).

Предметом вивчення психології є психічні процеси (пізнавальні:відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява; емоційно-вольові: воля, емоції, почуття), властивості (темперамент, характер, здібності), стани (увага).

Галузі психології

В наш час психологія являє собою досить розгалужену систему наук. В ній виділяється багато різних галузей, що представляють відносно самостійні напрямки наукових досліджень.

Загальна психологія вивчає принципи і методи психології, основні психічні поняття.

Вікова психологія розглядає особливості прояву психіки у людей різного віку (розвиток психіки в онтогенезі).

Педагогічна психологія вивчає психологічні основи навчання і виховання.

Соціальна психологія розглядає закономірності спілкування і взаємодії людей, проблеми формування особистості, дає психологічну характеристику груп.

Психологія праці досліджує психологічні основи наукової організації праці (як затрачаючи менше сил і часу добиватись кращих результатів). В ній виділяють інженерну, медичну, військову, космічну психологію, психологію торгівлі, спорту і т. п.

Психологія аномального розвитку розподіляється на патопсихологію (відхилення в розвитку психіки, пов’язані з негативними змінами в роботі н.с.), олігофренопсихологію ( відхилення, пов’язані з природженими дефектами мозку), сурдопсихологію (проблеми людей з вадами слуху), тифлопсихологію (допомагає подолати проблеми людей з вадами зору)

Зоопсихологія (порівняльна психологія) має предметом свого дослідження особливості психіки тварин.

Значення психології, її завдання

Врахування психологічного фактору є одним із найдешевших джерел підвищення продуктивності діяльності, сприяє збереженню здоров’я, зменшенню кількості нещасних випадків, допомагає подолати конфліктні ситуації.

Знати психологію потрібно всім, хто працює з людьми, а вчителеві - особливо, бо він покликаний формувати людину, впливати на формування її світогляду, ідеалів. Щоб добре навчити потрібно знати особливості сприймання учнів, закономірності засвоєння знань, умінь і навичок (ЗУН). Щоб виховувати, потрібно розуміти причини відповідної поведінки, знати закономірності формування рис характеру.

В.О. Сухомлинський говорив, що якщо порівняти педагогіку з майстернею, де ліплять людину, то психологія - інструменти в цій майстерні.

К.Д. Ушинський підкреслював, що для того, щоб виховати людину у всіх відношеннях, потрібно знати її у всіх відношеннях.

Завдання психології : допомогти людині в особистісному зростанні та розвитку;

підвищити продуктивність праці; сприяти налагодженню стосунків з іншими людьми.

Методи психологічних досліджень

Метод – спосіб дослідження психіки.

Побудова і використання методів психології випливає з принципів психології і підкоряється ряду вимог.

Вимога об’єктивності передбачає, що інформація про особистість має опиратись на точні, перевірені факти, які варто співставляти між собою. Недопустимі предвзятість, суб’єктивізм в поясненні і оцінці цих показників, поспішність на основі поверхневого аналізу незначної кількості фактів, перших вражень. Не можна обмежуватись використанням одного методу. Використані методики мають бути надійними (не суперечити одна одній).

Генетичний підхід полягає у вивченні психічних явищ у їх динаміці (філогенезі та онтогенезі).

Вимога системності передбачає вивчення психічних проявів у їх взаємозв’язку. При цьому реалізується особистісний підхід, що передбачає вивчення конкретної особистості з різних сторін (емоційно-вольова, пізнавальна сфера, спрямованість). Вчені пропонують методики багатофакторного аналізу особистості. Чим більше інформації про особистість дає та чи інша методика – тим більша її цінність.

Вимога індивідуалізації полягає у розкритті своєрідності кожної особистості, у визначенні її психологічних проблем і засобів їх розв’язання.

Вимога єдності теорії та практики передбачає здійснення корекції, вдосконалення розвитку особистості на основі розкритих закономірностей психіки.

Спостереження – пасивне сприймання поведінки, ми не втручаємось в дії особистості.

Зібрана інформація буде відповідати дійсності, якщо особистість не буде підозрювати, що її поведінка аналізується. Спостереження повинно проходити цілеспрямовано (чітко усвідомити що має стати об’єктом дослідження), планово ( продумати де і коли буде проводитись), систематично, об’єктивно (не предвзято), довго, поведінка особистості має вивчатись в різних ситуаціях, бажано з’ясувати мотиви поведінки.

Різновидністю спостереження є самоспостереження – спостереження за своєю поведінкою, протіканням психічних процесів, аналіз власних думок, вчинків, дій. Дуже важко одночасно виконувати якусь діяльність і спостерігати за нею, крім того можливий суб’єктивізм, тому цей метод використовується лише як допоміжний. Розмова з піддослідними після виконання ними певного завдання часто дає цікавий матеріал для аналізу.

Експеримент – створення ситуації з метою прискорення прояву тих сторін психіки, які цікавлять експериментатора (можна повторювати і змінювати умови). Дуже важливо добре продумати що буде досліджуватись, вибрати спосіб дослідження, який найкраще виявить те, що цікавить.

Лабораторний експеримент проходить в штучних умовах, особистість знає, що її досліджують. Дії піддослідного регламентуються інструкцією. Можуть використовуватись прилади, які дають можливість точно фіксувати особливості психічних процесів. Проте хвилювання може привести до погіршення результатів. Недоцільно використовувати лабораторний експеримент для дослідження характеру, бо особистість може бути нещирою, бажаючи показати себе з кращої сторони.

При проведенні природного експерименту особистість не виділяють з колективу, вона не помічає, що її досліджують. Складність проведення цього експерименту полягає в тому, що діти мають звикнути до експериментатора, якщо є можливість, то використовується замаскована апаратура, або ж приходиться запам’ятовувати відповіді піддослідного, так як записати їх непомітно для нього часто буває неможливо.

В залежності від міри втручання експериментатора розрізняють також констатуючий і формуючий експеримент.

Констатуючий експеримент дає інформацію про те, якою є психіка людини в даний момент.

Формуючий експеримент проводиться з метою пошуку більш ефективних форм і методів впливу на особистість. Для цього, як правило, формуються дві групи досліджуваних – експериментальну, на яку впливає якийсь чинник, і контрольну, де такий чинник відсутній. Дуже важливо, щоб експериментальна та контрольна групи були однаковими за основними показниками (кількість піддослідних, їх вік, рівень розвитку, умови навчання і виховання).

Формуючий експеримент передбачає певний вплив на особистість з обов’язковим проведенням констатуючого експерименту до і після впливу. Чим більша різниця між результатами двох констатуючих експериментів, тим кращі здібності в даної особистості, чи тим вдаліше підібрано методи впливу на неї. Цей метод лежить в основі створення нових програм навчання і виховання.

Узагальнюючи дані експериментальних досліджень великої кількості людей спеціалісти роблять висновки про те, які прояви психіки є нормою (спостерігаються в 80% досліджуваних), а які – відхиленням від норми в кращу чи гіршу сторону. Так створюються тести – стандартизовані завдання для дослідження рівня ЗУН, здібностей, характеру особистості.

Тест крім чітко продуманої інструкції (що робити, як довго) і завдань, передбачає також наявність “ключа”, який дає можливість зробити висновок про рівень прояву досліджуваного явища.

Виділяють три види тестів: тест-опитувальник, тест-завдання, проективні тести. При складанні тесту опитувальника дуже важливо не тільки вдало сформулювати питання, продумати як будуть оцінюватись досліджувані якості (так, ні, не знаю; завжди, інколи, ніколи;

-1, 0, 1, 2) а й продумати питання, які дадуть інформацію про щирість піддослідного. Опрацювання результатів тесту починається саме з цих питань (з ”шкали обману”). Бажано максимально обмежити кількість питань.

Оскільки відповідь на поставлені питання досить часто залежить від стану, в якому знаходиться особистість, її самооцінки, то більш інформативними є тести-завдання. По тому, як швидко і наскільки якісно особистість справиться з серією завдань, судять про особливості її психіки.

Проективні тести досліджують прояви психіки, які особистість сама не усвідомлює, або не хоче про них говорити. Оскільки людина схильна свої недоліки приписувати іншим, то про психіку піддослідного судять по тому, як він сприймає і оцінює поведінку людей, які мотиви дій їм приписує. Для цього використовують серії картинок (наприклад методика Розенцвєйга). Досить інформативними є асоціативні методики (продовж речення, скажи перше слово, яке згадав після почутого). Багато про людину говорять її малюнки (зміст, особливості розміщення об’єктів, колір). Використання цих тестів вимагає високої професійної кваліфікації психолога.

Проблеми тестування: не знаємо як і за рахунок чого було досягнуто результатів (можливо завдання не є новими), потрібно враховувати вік, досвід, освіту, професію людини.

Тестування дітей доцільніше проводити в вигляді гри, змагання. Не можна розголошувати результати без згоди піддослідного. Не слід повідомляти учням, які не витримали випробовування, дані про їх розумові і моральні якості.

Анкета, бесіда, інтерв’ю – методи словесного опитування. Вони дають інформацію про відношення особистості до певних подій, людей, потребують детального продумування системи запитань. Часто використовуються для формулювання робочої гіпотези.

Анкета – письмове опитування. Частіше всього проводиться анонімно, оскільки дослідника цікавить відношення певної категорії людей до тих чи інших подій (може вказуватись тільки вік, стать, професія і т.д.). При роботі з дітьми молодшого шкільного віку використовується рідко.

Бесіда, інтерв’ю – усні відповіді. Бесіда передбачає взаємні питання, допускає відхилення від задуманого, інтерв’ю – односторонні запитання. Використовується тоді, коли бажано вести спостереження за поведінкою людини, яка відповідає на питання. Ефективність використання залежить від уміння дослідника встановити дружні стосунки, викликати співрозмовника на відвертість. Не можна переривати співрозмовника, підштовхувати його до певних висновків. В процесі опитування можна використовувати три типи запитань:

• відкриті – в яких характер відповіді не передбачений;

• закриті – подаються можливі варіанти відповідей;

• напівзакриті – крім можливих варіантів відповіді є вільна графа для власної думки.

Соціометрія – служить джерелом інформації про взаємовідносини в колективі, вона допомагає виявити лідерів, мікрогрупи, відторгнутих дітей (аутсайдерів), дітей з низьким коефіцієнтом емоційного благополуччя. Дітям пропонується вибрати учнів, яким вони симпатизують і які їм антипатичні (3 клас), результати заносяться в соціометричну матрицю і опрацьовуються.

Автором цієї методики є американський психолог Д. Морено. На сьогодні відомо кілька модифікацій цієї методики. Я. Л. Коломенський запропонував методику “вибір дією” (“зроби подарунок дітям, яких би хотів привітати з святом”). О. В. Киричук пропонує не обмежувати кількість виборів, оскільки це є джерелом додаткової інформації про дитину (настільки вона готова бачити в людях хороше, тактовно аналізувати недоліки). Бажано дітям, які вже вміють добре і швидко писати запропонувати обгрунтувати свій вибір, відповівши на питання: “Чому…?” Для виявлення антипатій пропонуємо дитині дати поради своїм однокласникам.

З допомогою референтометрії виявляється група людей, думка яких є дуже важливою для особистості, тобто референтна група дитини.

До методів оцінювання відноситься рейтинг і експертна оцінка.

Рейтинг – метод, який передбачає взаємну оцінку людей, що відносяться до певної категорії. Він дає можливість визначити тих, у кого досліджувана якість виражена найкраще. Якщо особистість порівнює і себе з іншими, то співставивши бали, які вона дала собі і які їй дали інші, можна зробити висновки про самооцінку цієї особистості. В процесі взаємооцінювання потрібно враховувати, що максимальна сума балів, яку можуть отримати двоє порівнюваних – 2 (2 : 0; 0 : 2; 1 : 1;).

Оскільки науково достовірні висновки можна зробити тільки на основі дослідження дуже великої кількості людей, то дослідник залучає на допомогу експертів, які добре знають, як проявляються ті чи інші сторони психіки у їх підопічних. Частіше всього експертами виступають вчителі, керівники гуртків, тренери. Їм пропонують, користуючись певними критеріями, оцінити як проявляються досліджувані якості у їх вихованців. Оцінці піддається кілька проявів психіки дітей ( наприклад, відношенням до навчання і до фізичної праці ). Отримавши результати, дослідник з допомогою спеціальних формул визначає наскільки сильним є зв’язок між досліджуваними якостями і дає поради щодо організації навчально-виховного процесу.

Аналіз процесу і результатів діяльності дає можливість сказати наскільки людина була уважна, охайна, чи вміє доводити справу до кінця, наскільки вона творча. Багато говорять кольори, які використовує особистість. Наприклад, відкривши щоденник, сумку, зошит учня, розглянувши його малюнки, вироби на уроках праці можна багато про нього дізнатись.

Біографічний метод передбачає вивчення біографій людей, яких щось об’єднує (злочинці, відомі вчені, спортсмени, політичні діячі), знаходження спільного в їх біографіях. Якщо ті чи інші обставини життя були спільними для більшості з них, то роблять висновок, що створюючи аналогічні ситуації для інших людей можна добитися таких же результатів.

Близнюковий метод передбачає дослідження близнюків для визначення ролі соціального і біологічного факторів у розвитку. Для цього їх інколи спеціально розлучають.

Модуль 2 ДІЯЛЬНІСТЬ

Тема: свідомість

Спільна праця, спілкування з допомогою мови привели до виникнення найвищої форми відображення об’єктивної дійсності – свідомості. Свідомість властива лише людині.

Діяти свідомо означає:

• використовувати увесь свій досвід;

• приймаючи рішення враховувати свої можливості;

• планувати дії, усвідомлювати кінцевий результат (передбачати наслідки для себе і для інших, надіятись на краще, але бути готовим і до небажаного перебігу подій);

• в ході діяльності здійснювати самоконтроль (вносити корективи у діяльність, при потребі відмовитись від задуманого);

• в кінці оцінювати результати і свої можливості, обдумати як можна буде в наступний раз швидше добитись кращого результату.

При втраті свідомості (сон, гіпноз, хвороба і т.д.) людина втрачає здатність критично оцінювати свій досвід, планувати діяльність, оцінювати її результати.

А.В. Петровський в структурі свідомості виділяє чотири характеристики, рівень сформованості яких визначає рівень розвитку особистості.

1. Свідомість – це сукупність систематизованих знань про навколишній світ, світогляд особистості. На відміну від тварин, люди передають свій узагальнений досвід іншим поколінням. Це дає можливість одержати досить обширну інформацію про оточуючий світ.

2. Рівень розвитку свідомості визначається рівнем розвитку психічних процесів, уваги, мови, що допомагають отримати якомога більше інформації про навколишній світ, правильно її осмислити, передбачити наслідки, поділитись своїми думками з іншими людьми, силою волі спонукати себе до бажаних дій.

3. До структури свідомості входять також моральні, інтелектуальні, естетичні почуття, які стимулюють діяльність особистості, визначають її відношення до навколишньої дійсності.

4. Важливим структурним компонентом свідомості є рівень сформованості самосвідомості. На початку свого розвитку в онто- і філогенезі свідомість спрямована на навколишній світ. Пізніше появляється рефлексія – здатність подивитись на себе, як на частинку навколишньої дійсності.

Людина яка усвідомлює свої позитивні і негативні сторони, здатна контролювати свою психіку, працювати над самовдосконаленням, правильно визначати складність завдань, за які їй варто братись.

Самосвідомість включає самопізнання (самоспостереження, самооцінку), самоконтроль, самовдосконалення.

На думку Бернса, на основі самоспостереження формується образ – “я” – уявлення про себе. Образ “я” складається з 4 аспектів відношення: “Я” – фізичне, “я” – емоційне, “я” – розумове і “я” – соціальне.

Розлади свого “я” часто є першою ознакою психічної аномалії.

Виділяють реальне – “я”, дзеркальне – “я” (яким бачать мене люди), ідеальне – “я” (яким хочу бути). Деякі дослідники ще виділяють конструктивне – “я” (яким я можу стати в найближчому майбутньому). Є думка, що до структури “я” входить совість. Протиріччя між реальним та ідеальним “я” складає одну з важливих умов саморозвитку.

Самооцінка – відношення до себе. Низька самооцінка означає не сприймання себе, самозаперечення, негативне відношення до своєї особистості. Адекватна самооцінка дає моральне задоволення і підтримує людську гідність. Завищена самооцінка частіше всього поєднується із зверхнім відношенням до оточуючих.

У новонародженої дитини немає свідомості. Вона формується в процесі діяльності і активного спілкування дитини з дорослим в 2-3 роки при умові, якщо немає серйозних відхилень в функціонуванні н. с.

Проте, далеко не все, що керує поведінкою людини, усвідомлюється нею. Психічним є також підсвідоме – ті явища, які відбуваються поза свідомістю, але в разі необхідності усвідомлюються індивідом. В зоні ясного бачення знаходиться лише незначна кількість подразників. Вони використовуються для свідомого регулювання поведінки. Коли перед нами виникає проблема, неусвідомлені раніше сигнали попадають в зону ясного бачення. Як тільки ми усвідомлюємо як розв’язати проблему, управління поведінкою передається в зону підсвідомого, а свідомість звільняється для вирішення нових проблем.

Тема: УВАГА

Поняття про увагу

Увага - спрямування і зосередження свідомості на чомусь одному і непомічання в цей час нічого іншого.(Якщо увагу людини привернуло грайливе кошеня, то вона нічого конкретного не зможе сказати про будинок, під яким воно сиділо).

Задумавшись над якимись своїми проблемами, ми можемо слухати і не чути, дивитись і не бачити, їсти і не відчувати смак їжі, читати і нічого не запам'ятовувати. Отже, щоб мати інформацію про предмети і явища навколишньої дійсності, потрібно зосередити на них увагу.

Тільки тоді, коли ніякі сторонні подразники не відволікають нас, ми можемо успішно розв'язувати задачі, вирішувати проблеми, запам'ятовувати необхідну інформацію, в таких умовах продуктивно працює наша уява. Отже, зосередження уваги є необхідною умовою успішного протікання всіх пізнавальних психічних процесів.

Увага є необхідною умовою продуктивного виконання будь-якої діяльності. Неуважна людина часто допускає помилки, непродуктивно витрачає час, матеріал, свої сили, її життю може загрожувати серйозна небезпека.

В процесі спілкування увага сприяє взаєморозумінню, попередженню і своєчасному вирішенню конфліктних ситуацій.

Фізіологічна основа уваги

На людину постійно впливає велика кількість подразників, але усвідомлюються тільки найважливіші в даний момент. Ретикулярна формація в першу чергу пропускає в кору ті сигнали, які є новими ( це охоронний рефлекс, людина має якомога швидше вирішити як їй віднестись до нового подразника). Енергія імпульсів, які залишились поза увагою, використовується для підсилення тих, що є життєво важливими.

Людина здатна керувати своєю увагою, вона може заставляти себе бути уважною до того, що їй потрібно. Це стає неможливим при захворюванні лобних зон.

Імпульси, що пройшли через ретикулярну формацію, викликають в корі оптимальне поле збудження (створюються умови для осмислення і запам'ятовування інформації). Воно підкоряється закону взаємної індукції нервових процесів. Чим сильніше оптимальне поле збудження, тим сильніше гальмування в інших ділянках кори. Тому чим більше ми зосереджуємо увагу на одних об'єктах, тим менше помічаємо інші.

Через деякий час оптимальне поле збудження переміщується в іншу ділянку кори. Це пов’язано з:

- дією іншого важливого подразника;

- витратою нервовими клітинами свого біоенергетичного потенціалу;

- свідомим переключенням уваги на нові об’єкти.

Можна стимулювати виникнення необхідного оптимального поля збудження, активізуючи роботу "клітин уваги".

В деяких випадках в корі виникають пануючі поля - домінанти. Виникнення домінант зумовлюється певними потребами особистості. При задоволенні потреб може відбутись зміна домінанти.

Отже, увага пов'язана з виникненням в корі головного мозку ділянок оптимального збудження.

Види уваги

Розрізняють дві основи класифікації видів уваги.

За прикладанням вольових зусиль розрізняють мимовільну, довільну і післядовільну увагу.

Увага, яка виникає без спеціально поставленої мети і не пов’язана з вольовими зусиллями називається - мимовільною. Мимоволі увага зосереджується на об'єктах, які пов’язані з нашими інтересами, потребами. Мимовільну увагу привертають об’єкти які рухаються, які є несподіваними, новими, контрастними, які відрізняються значною силою.

Увага, яка виникає внаслідок свідомо поставленої мети і пов’язана з переборенням труднощів, називається довільною. Довільна уваги частіше спостерігається у людей, в яких розвинуте почуття обов'язку. Бажано сформувати в учнів опосередкований інтерес до даної діяльності (показати практичне значення). Значно довше людина зосереджує увагу також тоді, коли перед нею поставлено конкретне зрозуміле завдання. Бажано, щоб діяльність виконувалась в звичних умовах, в один і той же час, щоб не заважали сильні сторонні подразники. При цьому варто пам'ятати, що слабкі подразники позитивно впливають на працездатність кори. В навколишньому середовищі мають бути об'єкти, на які зможе коливатись увага.

Післядовільна увага виникає на основі довільної, коли діяльність поступово зацікавлює людину. Особистість усвідомлює мету, але працює не прикладаючи вольових зусиль.

В залежності від того на що спрямована увага розрізняють зовнішню і внутрішню увагу.

Увага спрямована на оточуючі нас предмети і явища називається зовнішньою.

Увага, спрямована на наші думки, переживання називається внутрішньою.

Спостерігаючи за людиною можна визначити який вид уваги проявляється у неї в даний момент. Якщо особистість адекватно реагує на все, що відбувається, її погляд спрямований на джерело інформації, то у неї зовнішня увага. Якщо ж спостерігається неадекватна реакція, погляд спрямований не на об'єкт, який всі сприймають, або ж людина ніби дивиться крізь об'єкт, її погляд затуманений, то ми маємо справу з внутрішньою увагою.

Властивості уваги

Продуктивність діяльності людини в великій мірі залежить від розвитку таких властивостей уваги як обсяг, розподіл, стійкість, зосередженість, переключення.

Обсяг уваги це така кількість об’єктів, які людина може сприйняти одночасно. Збільшенню обсягу уваги сприяє тренування, а також групування об’єктів. Збільшення обсягу уваги пов’язане із збільшенням меж ділянки оптимального збудження.

Зосередженість - це концентрація уваги на окремих об'єктах при відволіканні від усього іншого. Зосередженість уваги залежить від сили ділянки оптимального збудження, проявляється тоді коли діяльність є цікавою.

Розподіл уваги - це здатність бути уважним одночасно до кількох об'єктів і виконувати дії з ними. Це можливо лише тоді, коли діяльність є звичною, виконується вільно і не вимагає особливого зосередження уваги. Така діяльність може керуватись ділянками кори, які знаходяться в напівзагальмованому стані.

Стійкість - це тривале утримання уваги на певних об'єктах. Велика стійкість уваги спостерігається тоді, коли людина активно працює, виконує дії з об'єктом, діяльність пов'язана з позитивними емоціями. На нерухомому об’єкті пасивна увага зберігається не більше 5 секунд.

Не порушує1 працездатність людини коливання уваги - це короткотривале відволікання уваги на інший об’єкт з метою відпочинку.

Чим краще розвинена стійкість уваги, тим рідше проявляється коливання уваги, людина навчається не допускати коливання уваги в відповідальні хвилини.

Переключення - це свідоме переміщення уваги з одного об'єкту на інший. Ділянка оптимального збудження переміщується в інше місце.Швидкість переключення залежить від рухливості нервових процесів, а також від того, наскільки цікавою є наступна діяльність.

З допомогою тренування можна розвинути до потрібного рівня всі властивості уваги.

Поняття про розсіяність

Розсіяність - це негативна властивість уваги, яка створює ряд перешкод для успішного виконання діяльності.

Хибна (професорська) розсіяність пов’язана з надмірним зосередженням уваги, коли людина перестає помічати все навкруг себе. Це шкідливо, так як може стати причиною нещасних випадків, неприємностей.

Справжня розсіяність проявляється тоді, коли людина не може бути довго до чогось уважна. Вона часто відволікається, переключає увагу на інше.

Такий вид розсіяності часто є причиною поганого виховання, коли дитину не привчили бути уважною, відволікали її, коли вона була чимось зайнята. Даний вид розсіяності проявляється в учнів тоді, коли їм нецікаво, коли діти не розуміють пояснення вчителя.

Тимчасова розсіяність може бути також пов’язана з хворобою або перевтомою дитини.

Особливості уваги молодших школярів

Молодші школярі звикли діяти імпульсивне, тому діяльність, яка вимагає довільних дій дається їм важко. Підбираючи навчальний матеріал, виготовляючи наочність, вчитель прагне активізувати мимовільну увагу дітей. Дуже важливо створювати умови для прояву довільної уваги, поступово стимулювати її розвиток.

Учні початкових класів ще не навчились зовні маскувати свою уважність, проте і тут необхідно постійно здійснювати зворотній зв’язок.

В дітей уже працюють "клітини уваги", тому вчитель наголошує на інформації, яка є важливою.

Обсяг уваги молодших школярів 2-3 об’єкти. Це потрібно враховувати при складанні задач, вправ, підборі загадок, виготовленні наочності.

Розподіляють увагу діти погано, так як майже всі їх дії вимагають свідомого керівництва ними, в учнів ще мало навичок.

Дітям важко довго зосереджувати свою увагу на певних об’єктах, вони швидко втомлюються. Саме тому варто тоді, коли це потрібно змінювати види роботи на уроці.

Дітям важко дається переключення уваги, тому не варто зловживати зміною видів діяльності на уроці.

Нервові клітини дітей швидко втомлюються, саме тому в них частіше відбувається коливання уваги.

Поради студенту - практиканту

1. Не розпочинай пояснення доти, доки, не переконаєшся, що всі тебе слухають.

2. Зумій переконати в необхідності даної інформації.

3. Зумій знайти цікаві факти.

4. Шукайте істину разом.

5. Уникай одноманітності.

6. Без потреби не переключай увагу.

7. Пам’ятай, що на одноманітні подразники втрачається реакція.

8. Розмовляй виразно, емоційно, образно, зрозуміло, не дуже швидко.

9. Відмовляйся від команди "Слухайте", Дивіться" . Став конкретні завдання.

10. Уникай перевтоми, використовуй гумор, фізкультхвилинки.

11. Пам’ятай про необхідність зворотного зв’язку.

12. Добре продумуй інструкції, логічно їх формулюй.

13. Звертай увагу дітей на те, що є найголовнішим.

14. Вчасно готуй все необхідне до уроку. Привчай раціонально використовувати час.

15. Пам’ятай, що для активної роботи мозку потрібно багато кисню.

16. Тренуй увагу дітей.

17. Виготовляючи наочність пам’ятай, що

а). Вона має бути достатніх розмірів.

б). Головне виділяй іншим кольором. Для групування використовуй різні шрифти, кольори, але турбуючись про яскравість уникай барвистості.

в). Подумай, чи не можна зробити її динамічною.

г). Уникай одноманітності та перевантаження символами.

д).Зміст і оформлення мають викликати позитивні емоції, виховувати естетичний смак.

Тема: ДІЯЛЬНІСТЬ

Поняття про діяльність

Прагнучи задовольнити свої потреби, живі істоти змушені проявляти активність.

Активність людини докорінно відрізняється від активності тварин.

1.Людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й змінює його в залежності від своїх потреб.

Вона займається самовдосконаленням.

2.Людина усвідомлює кінцевий результат, планує , координує дії, враховує свої можливості. Тобто активність людини має свідомий характер. Людина виготовляє і зберігає знаряддя праці.

З.Активність людини має суспільний характер. Вона використовує чужий досвід, результати праці інших, допомагає оточуючим задовольняти їх потреби, залучає інших до вирішення своїх проблем.

Отже, активність людини, яка має свідомий, перетворюючий, суспільний характер називається діяльністю.

Діяльність - це активність, спрямована на досягнення свідомо поставленої мети, пізнання і зміну оточуючого середовища і самої людини.

Діяльність тісно взаємозв'язана з психічними процесами та увагою. Чим краще розвинені психічні процеси, увага, тим складнішою діяльністю може займатись людина. Психічні процеси та увага розвиваються тільки в діяльності. Діяльність - умова психічного розвитку особистості. Діяльність, яка найбільше впливає на психічний розвиток називається називається провідною. Особистість виконує її із задоволенням і намагається досягнути максимальних результатів. На першому році життя провідною діяльністю є емоційне спілкування з дорослим, в ранньому віці – предметна діяльність, в дошкільному – гра, для молодших школярів провідною діяльністю є навчання, підліток найінтенсивніше розвивається в процесі спілкування з ровесниками та виконання їх доручень. В старшому шкільному віці повідною діяльністю є праця.

Структура діяльності

Складовою частиною будь-якої діяльності є мотиви, мета і засоби виконання діяльності (дії і операції).

Мотиви - це те, що стимулює людину до діяльності. Чим вагоміші мотиви, тим більше сил знайде особистість для переборення труднощів.

Мета - це те, до чого прагне людина. Вона може бути близька і далека, особиста і суспільна. В процесі діяльності людина орієнтується на поставлену мету, співставляє проміжні результати з усвідомленою кінцевою метою.

Засоби діяльності - це дії і операції з допомогою яких досягається бажаний результат. Вони можуть виконуватись на різному рівні усвідомлення: на рівні умінь, навичок і звичок.

Уміння - це свідоме виконання дій. Кожен рух контролюється свідомістю (людина дає собі вказівку що і в якій послідовності робити).

Навички - майже автоматизовані дії. Вони формуються в результаті багаторазового повторення одноманітних дій.

Звичка - це навичка, яка стала потребою.

Виконуючи будь-яку діяльність людина зразу усвідомлює мотив ( чого їй не вистачає для нормального самопочуття ), ставить перед собою мету, планує дії, виконуючи діяльність здійснює самоконтроль. Діяльність закінчується перевіркою, оцінкою результатів, підведенням підсумків.

Види діяльності

Існує три основні види діяльності: гра, навчання, праця. Деякі вчені виділяють ще спортивну діяльність і комунікативну діяльність.

Праця - діяльність, спрямована на створення певних матеріальних, або духовних благ. Трудову діяльність можуть стимулювати різні мотиви, але частіше всього вона пов'язана з усвідомленням обов'язку. Якщо з дитинства залучати дітей до праці, давати їм можливість переживати радість успіху, то у них буде формуватись потреба в праці.

Виділяють різні основи класифікації видів трудової діяльності. Розрізняють працю фізичну і розумову. Крім того , виділяють трудову діяльність, спрямовану на самообслуговування, виробничу працю, виконання особистістю громадських доручень . Якщо в процесі праці людина створює нові оригінальні об'єкти, то ця діяльність називається творчою. Така діяльність найбільше сприяє психічному розвитку особистості.

Ускладнення трудової діяльності, накопичення досвіду стимулювали виникнення навчання як самостійного виду діяльності (первісні люди отримували потрібні знання в процесі праці). Навчання - діяльність, спрямована на планомірне, систематичне засвоєння необхідних ЗУН. По можливості дорослі намагаються цікаво організувати даний вид діяльності, але частіше всього вона пов'язана з усвідомленням обов'язку. В ході виконання цієї діяльності дорослими реалізується триєдина мета: навчальна, виховна, розвиваюча.

Тоді, коли людство досягнуло такого рівня розвитку, що відпала необхідність у праці дітей, виникла гра. Гра - це форма прояву активності дитини, в якій вона відтворює дії дорослих, стосунки між ними. В такий спосіб дитина намагається наблизитись до світу дорослих, швидше стати дорослою. Гра виступає для дитини засобом пізнання навколишніх предметів, їх властивостей, явищ природи, взаємовідносин між людьми. Гра є засобом виховання, бо бажання гратися з іншими дітьми заставляє її бути доброю, щедрою, сміливою, стриманою, бо інакше інші діти відмовляться гратись з нею. В грі розвивається кмітливість, спостережливість, пам'ять, уява дитини.

За формою ігри є предметні, сюжетно-рольові, рухливі. Сюжетно-рольові починають розвиватись в 3 роки. Спочатку це побутові ігри, потім, по мірі розширення досвіду - виробничі, в 5 років розвиваються соціально-політичні ігри.

За метою виділяють ігри розважальні і дидактичні. Дидактичні ігри особливо часто використовуються при роботі з дітьми дошкільного віку, використання їх в молодших класах полегшує запам'ятовування учнями потрібної інформації.

Поняття про навички, етапи їх формування

Навички - дії майже автоматизовані . Виконання окремих дій на рівні навичок дає можливість займатись більш складною діяльністю, так як сформовані навички дають можливість сконцентрувати увагу на складнішому, важливішому (наприклад, першокласнику, який ще не вміє добре писати, важко писати твори). Особливістю навичок людини є те, що при потребі свідомість регулює окремі рухи .

Навички бувають моторні, інтелектуальні , сенсорні. Моторні навички лежать в основі письма, ходьби, танців, гри на музичних інструментах і т.д. Інтелектуальні навички допомагають учневі читати, виконувати обрахунки. Розвиток сенсорних навичок часто пов’язані з професійною діяльністю особистості. Деякі люди можуть досить точно без вимірювання визначити вагу, розміри, кількість об’єктів і т.д.

Розрізняють три етапи формування навичок:

На аналітичному етапі людина оволодіває окремими рухами, з яких складається дана дія. Перші рухи виконуються з великим напруженням.

2.На синтетичному етапі усвідомлюється послідовність виконання рухів, окремі дії об'єднуються в єдине ціле.

3.Етап автоматизації передбачає багаторазове повторення одних і тих же дій з метою надання діям плавності, потрібної швидкості зняття напруги. Межі майстерності не існує.

Умови формування навичок:

1. Дуже важливо чітко уявляти кінцевий результат, бажати його досягнути усвідомлювати свої успіхи і помилки. Для цього постійний контроль здійснює той, хто вчить і той, кого вчать. На перших порах самоконтроль здійснюється з допомогою зорового аналізатора, пізніше - м’язовий.

2. Щоб знаходити сили для багаторазового повторення одноманітних дій, дитина повинна переживати позитивні емоції. пов’язані з цією діяльністю.

3. Варто давати можливість відпочивати, але перерви мають бути не дуже великими.

4. Вчитель повинен пам’ятати, що навички взаємодіють між собою. Де можливо, варто використовувати перенесення навичок, показувати дітям схожість дій. Варто попереджувати випадки, де може відбутись інтерференція (переплетення) навичок.

Поняття про звички

Звичкою називають потребу людини виконувати якусь діяльність. Як і навички, звички є діями автоматизованими, в їх основі лежить динамічний стереотип. Досить часто звички виникають на основі навичок (навичка чистити зуби - звичка чистити зуби), в деяких випадках вони виникають самостійно (звичка гризти нігті, вживати слова - паразити).

Звички, на відміну від навичок, можуть бути корисними і шкідливими. Звичка свистіти може зробити людину неприємною для оточуючих, а навичка свистати в деяких випадках може бути навіть корисною.

Розрізняють звички:

- гігієнічні (чистити зуби, мити руки перед їжею, робити ранкову гімнастику);

- моральні (бути дисциплінованим, привітним, готовим допомогти іншим, чесним),

- культурні (бути ввічливим, кидати сміття тільки в урну),

- естетичні (слідкувати за своїм зовнішнім виглядом, завжди підтримувати його на належному рівні, навкруг себе все творити за законами краси),

- мовні (висловлювати свої думки однією мовою, уникати слів-паразитів, вульгарних слів),

- трудові (доводити справу до кінця, всі речі класти на свої місця, прибирати робоче місце).

Показуючи дітям особистий приклад, вдало заохочуючи їх батьки сприяють формуванню у дітей позитивних звичок. Нажаль, люди не завжди помічають свої погані звички, тому потрібно звернути на них увагу, допомогти усвідомити шкідливість цієї звички або привабливість якоїсь іншої.

Боротьба із поганою звичкою, так само як і вироблення позитивної, є справою нелегкою, потребує великої кількості повторів одноманітних дій. При цьому важливо , щоб не лише сама особистість стимулювала себе до виконання даних дій, здійснювана самоконтроль, а й були інші авторитетні для особистості люди, які будуть слідкувати за дотриманням нею обіцянок. Джерелом енергії для багаторазового повторення незвичної діяльності виступають позитивні емоції. Добре якщо особистість відчуває схвалення своїх дій з сторони якомога більшої кількості людей.

Тема: Спілкування

Поняття про спілкування

Спілкування - взаємодія людей, яка передбачає обмін інформацією пізнавального чи емоційного характеру з метою налагодження відносин та досягнення успіхів у спільній діяльності.

Оскільки спілкування сприяє досягненню успіхів у спільній діяльності, то воно обслуговує всі види діяльності. Спілкування може існувати і як самостійний вид діяльності - комунікативна діяльність.

Здатність до обміну інформацією властива не лише людям, а й тваринам, проте люди, на відміну від тварин, не можуть обійтись без взаємодії із собі подібними. Людям властива чисто людська потреба - потреба у спілкуванні.

Тільки дякуючи спілкуванню у людини розвивається свідомість, бо

а) тільки в процесі спілкування можливе оволодіння мовою - найдоско­налішим засобом обміну інформацією, який дає можливість вийти за межі чуттєвого досвіду;

б) дякуючи спілкуванню, швидкими темпами збагачується життєвий досвід людини;

в) спілкування сприяє формуванню самосвідомості, оскільки тільки порівнюючи себе з іншими можна пізнати себе і свої можливості. Для дітей (особливо з трирічного віку) є необхідним спілкування з ровесниками, бо на фоні дорослих вони завжди „програють”, а ровесники - це еталон реальний.

Тільки спілкуючись особистість може залучати інших до задоволення своїх потреб, узгоджувати і об’єднувати зусилля для досягнення спільної мети.

Бажання якомога повніше задовольняти потребу у спілкуванні стимулює особистість до самовдосконалення. На думку Піаже, спілкування сприяє боротьбі з егоцентризмом, дитина вчиться підкорятись громадській думці, розвивається співчуття, особливо в процесі спілкування з ровесниками.

Якщо оточуючі стороняться людини, не помічають її, не бажають з нею спілкуватись, то вона виростає замкненою, сором’язливою, невпевненою у собі, погано розуміє інших. В окремих випадках незадоволення потреби у спілкуванні стає причиною недисциплінованості, агресивності, бо діти прагнуть різними способами привернути на себе увагу оточуючих. Особливо велике значення повноцінне спілкування має у віці від 2 до ІЗ років. На певних етапах формування особистості (немовлята, підлітки) спілкування відіграє роль провідної діяльності.

Функції спілкування

Виділяють три взаємопов'язані функції спілкування: комунікативну, інтерактивну і перцептивну.

Комунікативний аспект спілкування передбачає обмін інформацією {знаннями, думками, почуттями) з допомогою вербальних і невербальних засобів.

Інтерактивний аспект пояснює чому ми це робимо: хочемо спонукати до якихось дій чи утримати від небажаних, хочемо в чомусь переконати чи змінити відношення до себе.

Передаючи співрозмовнику певну інформацію і намагаючись вплинути на нього, ми спо­стерігаємо за його реакцією на наші слова, дії, намагаємось зрозуміти його почуття, мотиви поведінки, передбачити його подальші дії і слова. В даному випадку реалізується перцептивний аспект спілкування.

Умови виникнення емоційного контакту між співрозмовниками

Для того, щоб керувати діями інших, втручатись у їх поведінку, важливо добитись емоційного контакту з співробітником, сподобатись йому. На власному досвіді кожен переконувався, що ми швидше прислухаємось до думки тих людей, які чимось нас приваблюють, спілкування ж з антипа­тичними особами залишає нас або байдужими до їх слів, або викликає інколи бажання зробити навпаки.

При першій зустрічі на виникнення емоційного контакту (особливо у чоловіків) мають великий вплив зовнішні дані співрозмовника.. При тривалому спілкуванні фізична приваб­ливість стає важливішою для жінок. Встановлено, що те, наскільки гарному партнеру буде надано перевагу, залежить від прогнозу його реакції на вас. Тільки дуже впевнені в собі вибирають найкрасивіших.

На привабливість впливають тембр голосу, конституційний тип, манера дивитись в очі, посміхатись, ореол, створений навкруг особистості. Наприклад, всім хочеться бути ближче до людини, яку вважають везучою, відштовхують від себе похмурі люди.

На виникнення емоційного контакту впливає компетентність співрозмовника (його освіта, професія, підготовленість до різних видів діяльності, уміння спілкуватись). Проте дуже сильно виражена компетентність знижує привабливість, так як на її фоні знижується самооцінка співрозмовника, підвищується його тривожність (страх сказати або зробити щось не так). Люди намагаються уникати контактів з такими особами.

Емоційні стосунки визначаються також деякими ситуативними факторами. Відомо, що симпатія між членами навчальних груп істотно залежить від того, наскільки близько вони сидять під час занять. Має значення і частота взаємодії. Чим більше часу ви проводите з якоюсь людиною, тим ближчою і дорожчою вона, вам стає. Проте варто остерігатись емоційного перенасичення.

Взаємні симпатії виникають у діяльності кооперативного типу, а в конкурентній боротьбі росте неприязнь. Саме тому включення дітей у цікаву спільну діяльність виступає важливим засобом згур­тування класного колективу. Особливого підходу вимагає організація змагань. Діти, які виступали в ролі суперників, на другий раз мають бути членами однієї команди.

Почуття симпатії виникає до співрозмовника, який, ми відчуваємо, поважає нас, в міру хвалить. Несправедлива образа викликає антипатію.

Більш привабливими і дорогими стають для нас люди, яким ми приділяємо багато уваги, надаємо допомогу. Саме тому батьки більше люблять дітей, ніж діти батьків, вчителям більш дорогі учні, які завдали їм багато турбот і проблем, забрали багато сил. Отже, для того, щоб стимулювати позитивне ставлення інших людей до себе, потрібно зверта­тись до них по допомогу, не стільки робити послуги їм, скільки формувати у них впевненість, що вони роблять послуги вам.

Бар'єри у спілкуванні

Ми вже розглядали умови, які сприяють формуванню емоційного контакту між співрозмовниками. Проте інколи трапляється так, що ми уникаємо спілкування з окремими людьми через якісь їх індивідуальні особливості.

Бар’єр темпераменту проявляється тоді, коли в контакт вступають люди з різними типами нервової системи. Наприклад, холерика може дратувати повільність флегматика а флегматику не подобається підвищена активність холериків і сангвініків, вони можуть сприймати це як бажання виділитись, похизуватись собою. Одна і та ж фраза може роздратувати, вивести з рівноваги холерика, залишити спокійним флегматика, дуже образити меланхоліка. Неврахування типу темпераменту співбесідника може не тільки негативно вплинути на результат спілкування, а й привести до розриву відносин.

Кожна, особистість є носієм певного комплексу рис характеру і, в залежності від того, в якій ієрархії вони знаходяться, визначаються риси характеру партнерів по спілкуванню, які є привабливими і які відштовхують нас від співрозмовника. Крайній вияв небажаних рис характеру спричиняє виникнення бар’єру характеру .

Стійкі негативні емоції теж можуть ускладнити процес взаємодії.

Людина, у якої велике горе, часто уникає спілкування з іншими. Вона хоче побути наодинці з собою, співчуття інших може викликати роздратування. Чужа радість викликає біль і заздрість, породжує егоїзм (через жаль до себе), діти і підлітки часто проявляють агресивність. Бар’єр страждання спотворює сприймання оточуючих

Якщо співрозмовник боїться вас, то він буде намагатися звести до мінімуму час розмови, страждатиме щирість бесіди. Бар'єр страху може бути викликаний біологічними причинами (страх за життя і здоров'я, страх бути покаліченим, заразитись хворобою) і соціальними (турбота про своє ма­теріальне і моральне благополуччя, страх бути покараним ). При зустрічі з людиною, яка зайняла недоброзичливу позицію в діалозі, завжди треба задуматись, який страх нею володіє. Тільки з'ясувавши причину страху, можна побороти цей бар'єр.

Порушує психологічний контакт з людьми, а інколи і спричиняє повний розрив відносин по­чуття сорому і провини. Частіше всього це почуття захоплює людину в процесі критики, самокритики, коли людина перестає отримувати звичну похвалу, а інколи і від надмірної похвали.

Бар'єр презирства може бути результатом расових чи національних забобонів, але чистіше всього презирливе ставлення до особистості породжується її аморальними вчинками. Ми не хочемо мати з такою людиною нічого спільного, уникаємо спілкування з нею.

Бар’єр огиди і відрази виникає внаслідок негігієнічності співрозмовника, його дурних манер і відсутності самоконтролю в поведінці.

Незаслужена образи, приниження, несподіване переривання приємного заняття, спонукання до вчинків, які особистість вважає недопустимими, стимулюють виникнення бар’єру гніву.

Спілкування не буде ефективним, якщо між співрозмовниками виникне смисловий бар’єр - неврахування однією стороною інтересів, досвіду, переконань, потреб співрозмовника. Одні і ті ж слова на різних людей впливають по різному, вони можуть по різному їх розуміти Досить часто цей бар'єр виникає між дорослими і дітьми. Докази, які здаються переконливими вчителям, можуть не бути вагомими для учнів. Щоб зробити співрозмовника своїм союзником, треба добре його знати, дати йому можливість в процесі розмови відчути свою значущість.

Невербальне спілкування

Невербальні засоби спілкування частіше всього доповнюють вербальні, але інколи суперечать їм. Діти досить рано (уже па першому році життя) навчаються розрізняти деякі невербальні засоби спілкування (жести, міміку, пантоміму, інтонацію), проте тільки в кінці дошкільного віку вони нав­чаються розуміти переносне значення слів, точно узгоджувати інформацію, передану з допомогою вербальних і невербальних засобів.

До невербальних засобів спілкування відносяться: експресивні засоби, міжособистісний простір, .візуальний контакт.

Важливим носієм інформації є експресивні засоби: міміка, пантоміма, інтонація голосу, темп мовлення, плач, сміх, покашлювання. Не завжди співрозмовник може вдало підібрати потрібні слова, але тон, яким він говорить, інколи може сказати набагато більше

Дослідники красномовності вважають, що жести і міміка несуть 40% інформації.

Художники і фотографи давно помітиш, що ліва і права частини обличчя інколи по-різному виражають емоції. Це пояснюється тим, що різні сторони обличчя знаходяться під контролем різних півкуль. Переживання краще відображаються на лівій частині обличчя, бо права півкуля керує емоціями. Ліва півкуля, яка в більшості людей є домінуючою, може краще керувати проявом пережи­вань. Особливо помітна асиметрія при виникненні негативних емоцій. Найбільш експресивними є губи. Міцно стиснуті губи говорять, що людина задумалась, зітнуті свідчать про іронію, напіввідкриті виражають здивування; кутики губ опущені донизу демонструють негативні емоції. Посмішка є ознакою доброзичливого ставлення, бажання іти на контакт По-особливому посміхаються люди, які відчувають провину і в такий спосіб просять вибачення. Надмірне викори­стання посмішки може говорити про підлабузництво Інколи посміхаються люди, яких критикують. В такий спосіб вони маскують свою зніяковілість. Таку посмішку можна розрізнити з-поміж інших з допомогою інших засобів експресії: очей, складок, брів. Особливо важливе значення має посмішка в роботі вчителя, бо діти погребують заохочення своїх дій.

Пантоміма - це передача психічного стану людини через ходу, поставу, жести. Жести допомагають зосередити увагу на певних частинах вислову, виразити емоційне ставлення до змісту вислову. Їх використання має індивідуальні та національні особливості (в знак згоди ми киваємо головою, а болгари покачують в сторони, ми затинаємо пальці при рахунку, а в Європі - розгинають). Надмірна, жестикуляція втомлює. Через жести ми підсвідомо передаємо інформацію про свій внутрішній стан. Спонукаючи співрозмовника до певних жестів можна керувати його поведінкою.

Правильно вибрана відстань між співбесідниками і їх взаємне розміщення один відносно одного сприяють успішності спілкування. Відстань між співбесідниками залежить від ступеня їх знайомства (найближче допускаються родичі, хороші знайомі, лікарі). На думку американських вчених на відстані до 0,5 м відбувається інтимне спілкування; відстань від 0,5 до 1,2 м характерна для спілкування друзів; 1,2 - 3,7 м розділяють людей, яких спонукають до спілкування ділові стосунки; 3,7м і більше - публічна відстань. Психологічно врівноважені люди підходять ближче, тривожні тримаються на відстані. Зацікавившись співбесідником, можуть скорочувати відстань. Жінки сідають ближче до співбесідника, ніж чоловіки. Високі підпускають до себе ближче.

Успіх заходу в великій мірі залежить від вдалого розміщення співбесідників, учасників заходу.

Якщо співбесідники сидять поруч, то бесіда набуває більш довірливою характеру, суперники сідають навпроти, випадкові співбесідники сідають навкоси. Бар'єром частіше всього служить стіл. Чим менше бар'єрів розділяє співрозмовників, тим краще. Важливо добре продумані місце, де має перебувати ведучий, врахувати, що краще в такому випадку: щоб він стояв чи сидів.

Важливою частиною спілкування є візуальний контакт. Погляд, свідчить про зацікавленість співбесідником і зосередження на тому, що він говорять. Довше дивиться той, хто слухає, хоч інколи доцільно і не дивитись, якщо співбесіднику не зовсім зручно про щось розказувати. Інколи погляди зустрічаються (1-7 сек.). Чим ближче знаходять­ся люди, тим коротші і рідші взаємні погляди. Легше підтримувати візуальний контакт, коли розмова приємна. Ми довше дивимось на тих, ким захоплюємось. Дуже наполегливий і пильний погляд може сприйнятись як ознака ворожості. На завершення мовлення ми замовкаємо і дивимось на співбесідника (отже, якщо співбесідник то дивиться то відводить очі, то це є ознакою того, що він ще не закінчив говорити).

Здатність правильно використовувати і вміло розшифровувати зміст невербальних засобів спілкування є гарантом успіху у спілкуванні

Тема: ОСОБИСТІСТЬ

Вчення про особистість, її суспільну природу.

В психології варто чітко розмежовувати поняття людина і особистість. Особистість - це людина, яка наділена свідомістю, активно взаємодіє з іншими членами суспільства. Це дієздатний член суспільства, який усвідомлює свою роль в ньому. Коли ведуть мову про особистість, то мають на увазі не її зовнішній вигляд, а сукупність її відношень до себе, до інших до оточуючого середовища.

Показниками високого рівня розвитку особистості є:

- стійкість поглядів, переконань;

- єдність особистості, яка проявляється в тому, що особистість що думає, те й говорить ( але при цьому думає що говорить і які можливі наслідки ), що обіцяє те й виконує.

- активність, яка проявляється в тому, що особистість не пасивно спостерігає за всім, що відбувається, а з власної ініціативи втручається в хід подій, змінює все, що її не влаштовує. Добиваючись поставленої мети особистість приносить користь оточуючим. Заслуговує поваги людина, яка знає свої недоліки і активно працює над їх викоріненням.

Особистість - істота суспільна.

1. Вона не може самостійно задовольняти свої потреби, вся її діяльність носить суспільний характер.

2. Свідомість формується лише у людей, які живуть у суспільстві, спілкуються з іншими людтми. В залежності від того коли, при яких обставинах, в які відносини вона вступала з іншими членами суспільства, такою вона і буде. Інколи навіть короткотривала зустріч може різко змінити погляди особистості.

Оскільки для кожної людини характерні свої суспільні відносини, то формуються особистості з неповторним поєднанням рис характеру. Отже, кожна конкретно взята особистість є індивідуальністю.

Аналіз факторів, що впливають на процес формування особистості

Серед психологів давно точаться суперечки, в яких вони прагнуть з'ясувати, які фактори визначально впливають на формування особистості. Одні з них перебільшують значення природних передумов, з якими народжується людина, другі возвеличують вплив суспільства, заперечуючи інші фактори, треті враховують вплив і суспільства, і біологічної бази.

Біологізатори стверджують що людина народжується з уже закладеною в неї системою дій, відносин .В процесі життя вони поступово проявляються. Навчання і виховання змінити нічого не можуть, можуть тільки прискорити прояв закладеної програми, якщо розпізнають її і будуть впливати у відповідності з нею.

Якби це було так, то з однаковими особливостями були б діти-близнята, особистостями ставали б діти, які потрапили до звірів, неможливим було б перевиховання.

Соціологізаторська теорія стверджує, що немає ніякої закладеної в генах програми. Суспільство може сформувати таку особистість, яку воно захоче.

Ця точка зору є більш прогресивною, але основний її недолік в тому, що не враховується активність особистості, те, що вона вибірково сприймає впливи оточуючого середовища, усвідомлює їх, співвідносить із своїми потребами, переконаннями.

Не можна також зовсім відкидати роль біологічного фактору, оскільки поведінка особистості залежить від її задатків, темпераменту.

Сучасні вчені враховують вплив і біологічного і соціального фактору, надаючи перевагу одному з них.

Діалектичні матеріалісти стверджують, що немає сталого співвідношення між впливом соціального і біологічного фактору. Природні передумови є тільки базою для формування особистості. Провідна роль у її формуванні належить суспільству, особливо навчанню і вихованню, які здійснюють спеціально підготовлені люди. На перших етапах формування особистості і на перших етапах формування навичок велику роль відіграють біологічні передумови, але поступово їх роль стає все меншою, зростає активність особистості. Якщо на молодших школярів значний вплив мають вчителі, батьки, то на поведінку підлітків більше впливають друзі, засоби масової інформації.

Структура особистості

В психології відсутня єдина точка зору на класифікацію факторів, від яких залежить поведінка людини.

Платонов вважає, що поведінка особистості в кожній, конкретній ситуації залежить від її:

а) темпераменту;

б) ЗУН;

в) особливостей психічних процесів, уваги;

г) спрямованості.

Спрямованість - це мотиви поведінки людини, які показують чому вона прийняла те чи інше рішення. Вона визначається сукупністю взаємопов'язаних потреб, ідеалів, інтересів, переконань особистості.

Якщо мотивом поведінки людини є бажання робити щасливими інших, то це колективістична спрямованість. Якщо людина турбується тільки про своє благополуччя, то у неї егоїстична спрямованість

Важливим стимулом діяльності є потреби. Потреби - це нужда організму в певних умовах існування, без яких він не може обійтись. Потреби бувають матеріальні (потреба в їжі, одязі, житлі, сні , відпочинку) і духовні (потреба в спілкуванні, в праці, в знаннях, культурні потреби). Матеріальні потреби людини відрізняються від матеріальних потреб тварин, так як задоволення їх залежить від суспільства, в якому живе особистість, рівня її вихованості. Для того, щоб сприяти успішному розвитку особистості, потрібно працювати над розвитком її потреб.

Пізнавальні потреби людини проявляються в інтересах. Інтерес - особливе відношення особистості, до предметів, явищ, яке виражається в бажанні пізнати їх. Вплив інтересів на діяльність залежить від їх змісту, ширини, глибини, стійкості, дієвості, від того прямі вони чи опосередковані.

Особистість - істота активна. Вона не тільки змінює оточуючий світ, а й формує сама себе. При цьому вона орієнтується на свій моральний ідеал. Ідеал - це зразок, до якого прагне людина в своїй поведінці, який вона бажає наслідувати. Наявність високих моральних ідеалів свідчить про високий рівень розвитку особистості. Учні молодшого шкільного віку прагнуть наслідувати близьких їм людей, часто вчителя. В підлітковому віці ідеал віддаляється від особистості, частіше всього це люди, з якими вона особисто не знайома. В старшому шкільному віці ідеал - це збірний ідеальний образ.

Вчинки людини залежать також від її переконань. Переконання – це знання про щось, в правильності яких особистість не має сумніву. Для формування переконань інформація має бути не тільки осмислена, а й емоційно пережита. Переконливішими є висновки, зроблені самостійно.

Тема: ТЕМПЕРАМЕНТ

Поняття про темперамент

Темперамент - індивідуально-психологічні властивості особистості, які визначають темп, динаміку її психічної діяльності.

Темперамент не визначає буде людина доброю чи злою, колективістом чи егоїстом. Темперамент визначає лише рухливість, емоційність особистості. Люди, маючи одну і ту ж рису характеру, але будучи представниками різних темпераментів в одній і тій же ситуації будуть вести себе по-різному. Наприклад, у холерика, сангвініка працьовитість проявляється в кипучій, енергійній формі, а флегматик - працює спокійно, зосереджено.

Поганих типів темпераменту немає. Кожен тип темпераменту має свої позитивні і негативні сторони. На базі любого темпераменту можна сформувати потрібну рису характеру. Правда, в меланхоліка легше виховати чуйність, у флегматика - наполегливість, у холерика –ініціативність.

В результаті виховання особистість може навчатись контролювати себе, згладжувати негативні прояви свого темпераменту.

Людина народжується з певним типом темпераменту.

Чисті типи темпераменту зустрічаються в природі дуже рідко.

Фізіологічні основи темпераменту

Першу спробу пояснити фізіологічну основу темпераменту зробив Гіппократ, пов’язавши індивідуальні відмінності з переважанням в організмі крові, лімфи, жовчі чи чорної жовчі. Від грецької назви цих рідин і походять назви темпераментів.

І.П.Павлов встановив, що індивідуальні відмінності залежать від індивідуальних особливостей нервової системи.

1) Сила нервових процесів визначає працездатність нервових клітин. Люди із сильною нервовою системою можуть працювати довго і в будь-яких умовах, а із слабкою – ні, проте їх нервова система надзвичайно чутлива.

2) Врівноваженість нервових процесів, це відповідність сили збудження силі гальмування (недостатній розвиток сили гальмування є причиною імпульсивної поведінки )

3) Рухливість нервових процесів – це їх здатність швидко змінювати один одного (чим більша рухливість, тим швидше формуються тимчасові нервові зв’язки ).

В залежності від того, як поєднуються перераховані властивості нервових процесів, можна виділити багато типів нервової системи. Павлов виділив чотири основні типи нервової системи: холерик - сильна, неврівноважена (переважно збуджена) сангвінік - сильна, врівноважена, рухлива флегматик - сильна, врівноважена, інертна меланхолік - слабка, інертна.

Загальна характеристика темпераментів

Пластичність - здатність швидко утворювати тимчасові нервові зв'язки, швидко пристосуватись до нових умов життя.

Сангвінік і холерик швидко адаптуються в нових умовах, запам’ятовують нову інформацію, люблять змінювати обстановку, зустрічатись з новими людьми. Найпластичнішим є сангвінік, оскільки він, будучи більш стриманим, легше входить у новий колектив. У сангвініка дуже нестійкі інтереси.

Флегматики і меланхоліки більше полюбляють старі, звичні умови, в думках ще довго залишаються з старим колективом. Тимчасові нервові зв'язки утворюються повільніше, але часто є більш стійкими, особливо у флегматиків. Найменш пластичними є меланхоліки, оскільки вони невпевнені в собі і тому бояться всього нового.

Емоційність - швидкість виникнення і зміни переживань, їх яскравий прояв назовні. Переживання у сангвініків, а особливо у холериків можуть швидко змінюватись, яскраво проявляються назовні. У флегматика проходить накопичення переживань, і, тільки перейшовши певну межу, вони проявляються, стають видимими для оточуючих, змінюються повільно. У меланхоліка теж повільно виникають переживання, правда, поштовхом до них можуть бути навіть дуже слабкі впливи. Меланхолік намагається маскувати свої переживання.

Чутливість - здатність реагувати на подразник найменшої сили. Найбільша чутливість характерна представникам слабкого типу нервової системи – меланхолікам.

Сангвініки і холерики – екстраверти. У них особливо гостро проявляється потреба у спілкуванні, яка спонукає їх ділитись з іншими своїми думками, переживаннями, планами. Флегматики і меланхоліки – інтроверти. Вони замкнуті, не люблять розказувати іншим про свої проблеми, легше переносять одинокість.

(Рухливість) моторика - швидкість рухів, наявність зайвих рухів, жестів. Це більш характерно для холерика і сангвініка, особливо для холерика.

Активність - здатність знаходити сили для того, щоб переборювати труднощі, досягати мети. Найбільше шансів досягнути поставленої мети у працьовитих флегматиків, оскільки вони не поспішають виконувати діяльність, а зразу планують її, низька емоційність стає на перешкоді розчарувань. Сангвінік може працювати енергійно, наполегливо тоді, коли діяльність є для нього цікавою. У холерика діяльність характеризується циклічністю: періоди бурної діяльності змінюються апатією. Через деякий час активність знову підвищується, але часто буває спрямована вже на щось інше. Меланхолік не вірить у свої сили, швидко втомлюється.

Врахування типів темпераменту в навчально - виховній роботі

В навчально-виховній роботі вчитель орієнтується не на зміну темпераменту, а на знаходження найоптимальніших форм і методів організації діяльності представників різних темпераментів.

Молодші школярі не вміють стримувати негативні прояви своїх темпераментів, тому в даному віці особливості темпераментів проявляються досить яскраво.

Ще до початку навчання вчителю бажано знати своїх дітей - меланхоліків. Ці діти важко йдуть на контакти з новими людьми. Стиль спілкування з ними має бути особливо дружелюбним. Здійснюючи виховний вплив на флегматика, не варто чекати яскравого прояву переживань . Розмова із холериком, сангвініком може бути значно серйознішою, проте варто керувати своїми переживаннями, щоб сильне збудження вчителя не стимулювало таке ж перезбудження дитини, не доводило її до стану афекту. Меланхоліку і флегматику потрібно допомогти увійти в новий колектив, познайомити їх з однокласниками.

Фінські вчені радять представників одного темпераменту садити разом ( вони як у дзеркалі бачать один одного). При цьому холериків бажано садити справа, сангвініків – зліва, а на найбільш світлих місцях – меланхоліків.

На перерві потрібно організувати активність холериків для того, щоб допомогти їм відпочити і добре підготуватись до наступного уроку. Недотримання цієї поради приведе до того, що урок стане часом відпочинку від високої активності на перерві. До участі в іграх вчитель залучає флегматиків і меланхоліків. При проведенні колективних рухливих ігор потрібно потурбуватись про вдалий розподіл дітей по командах, проводити виховну роботу серед учнів, щоб вони були терплячими до своїх товаришів.

Найбільш недисциплінованими частіше всього бувають холерики. Їх енергія має знаходити вихід, тому дуже важливо на уроці завантажити таких учнів роботою.

Під час опитування вчитель має пам'ятати, що меланхолік дуже невпевнений у собі, йому потрібно допомогти повірити в себе: зразу пропонується легше питання, щоб додати йому впевненості в своїх силах і дати можливість відповісти на інші - складніші. Інколи можна розчленувати загальне питання на часткові. Меланхоліки рідко піднімають руку, тому дуже важливо помітити коли вони готові відповідати і піднімати їх. На перших порах бажано питати таких дітей з місця, попереджувати про опитування або дозволяти виходити до дошки з кимсь із друзів. Меланхолік і флегматик відносяться до інертних типів, тому їм важко зразу зорієнтуватись і швидко знайти відповідь на питання. Флегматики інколи повторюють запитання, перш ніж відповідати. Цей маневр використовується для того, щоб виграти час і краще підготуватись до відповіді. Опитуючи флегматиків вчитель використовує ущільнене опитування, у третьому класі - письмові відповіді. В І класі вчитель часто використовує прийом відстроченої відповіді, який дає флегматикам і меланхолікам додатковий час для обдумування відповіді, а холерикам допомагає уникати необдуманих поспішних відповідей.

Під час пояснення нового матеріалу вчителю потрібно пам'ятати, що найшвидше його осмислюють і запам'ятовують представники сангвінічного і холеричного темпераменту. Проте, коли потрібно порівняти об'єкти, зробити висновок, то тут значно більше може підмітити меланхолік. При цьому для меланхоліка дуже важливо, щоб була звична, спокійна, доброзичлива обстановка. Якщо в класі є сторонні люди, то вони працюють гірше. При потребі флегматик може допомогти пригадати давно вивчену інформацію.

Закріплюючи вивчене, формуючи у дітей відповідні уміння і навички, вчитель першими залучає до коментованого управління сангвініків і холериків. Ці діти першими починають працювати самостійно, вчитель підбирає для них цікаві завдання, виконуючи які потрібно пригадати попередній матеріал, проявити творчість, смекалку. Флегматикам потрібно виконати значно більше вправ, які демонструють як тільки що вивчене правило використовувати на практиці. На етапі закріплення нового матеріалу варто пам'ятати, що меланхолік швидко втомлюється, тому потрібно продумати доцільну зміну видів діяльності. Вчитель має пам'ятати, що у меланхоліків і флегматиків повільно відбувається переключення уваги, тому їх потрібно зацікавити новим видом роботи.

Серед флегматиків і меланхоліків можуть зустрічатись діти з дуже уповільненою моторикою. Поспішність приводить до того, що дитина допускає багато помилок, втрачає віру в свої сили, звикає працювати неохайно. Звичайно, темп їх роботи потрібно поступово збільшувати, використовуючи елементи змагання, гри, проте на перших порах доцільно давати їм менший обсяг письмових завдань. Холерикам потрібно постійно нагадувати прислів'я: „Поспішиш - людей насмішиш”.

Якщо почуття самоповаги холерика не отримає достатньої підтримки, то він буде опиратись навчанню, адже те, що не дається зразу, взагалі не здається йому вартим уваги. У навчанні сангвініків дуже велике значення мають успіх та інтерес. Сангвініки не люблять малювати, бо, захоплюючись усім прекрасним, вони не можуть спокійно сприймати ті каракулі, що у них виходять.

.

.

Тема: ХАРАКТЕР

Поняття про характер

Характер для людини всерівно, що запах для квітки. Людей, привабливих зовні, але з поганим характером, члени суспільства стороняться, можуть любуватись ними лише на відстані.

Характер - індивідуально-психологічні властивості особистості, які визначають її відношення до себе, до інших, до навколишнього середовища і проявляються в поведінці.

У словнику російської мови Ожегова можна знайти назву понад 1,5 тисячі слів, що характеризують індивідуальні особливості особистості. В кожної людини вони поєднані по своєму. Саме тому в світі немає людей з однаковими характерами. Кожна особистість - індивідуальність.

Суспільний лад, засоби масової інформації сприяють формуванню в людей певних типових рис характеру. Темперамент, мікросередовище, в якому живе людина, впливають на формування індивідуальних рис характеру.

Американські дослідники стверджують, що окремі риси характеру передаються по спадковості.

Астрологи переконані, що на характер людини визначально впливає положення планет в момент її народження.

Щоб пізнати характер особистості потрібно протягом тривалого часу спостерігати за її поведінкою, можна використати природний експеримент, метод аналізу процесу і результатів діяльності. Інформативними можуть бути і тести, але їх обов'язково потрібно доповнювати іншими методами.

Характер особистості можна коректувати, краще це робити в більш ранньому віці (пластичніша нервова система, менша кількість переконань керує дитиною, ще досить великим є авторитет вихователя). В процесі перевиховання т.н.з не зникають. Це означає, що при відповідних умовах вони можуть знову проявитись. Починаючи з підліткового віку стає можливим самовиховання.

Фізіологічна основа характеру

Фізіологічною основою характеру є динамічний стереотип та тип нервової системи. Визначальним с динамічний стереотип, тобто та система т.н.з., які утворились при певних умовах в процесі життя в суспільстві. Вихована людина може свідомо контролювати свої дії, стримувати негативні прояви свого темпераменту.

Вплив типу нервової системи проявляється в тому, що:

- у представників різних темпераментів з різною швидкістю утворюються тимчасові нервові зв'язки;

- на виховання однієї і тієї ж риси характеру у представників різних темпераментів затрачається різна кількість зусиль (у меланхоліка легше виховати чуйність, у флегматика - наполегливість, у сангвініка і холерика - ініціативність);

- вихована риса характеру у представників різних темпераментів проявляється по різному.

Структура характеру

У структурі характеру виділяють темперамент, волю, переконання, потреби, інтереси, почуття, інтелект. Вони проявляються в рисах характеру.

Риси характеру - це індивідуальні звичні форми поведінки людини, в яких реалізується її відношення до дійсності.

Риси характеру поділяють на дві основні групи.

До першої відносяться ті риси характеру, які виражають спрямованість особистості, тобто систему її відношень до дійсності.

Ставлення до інших людей відображають такі властивості як колективізм, егоїзм, чуйність, грубість, правдивість, брехливість, тактовність, безтактність, відкритість, потаємність, щирість, удаваність, комунікабельність.

Проявом ставлення особистості до самої себе є скромність, самозакоханість, пихатість, зазнайство, самокритичність, почуття власної гідності, хвалькуватість.

Ставлення до праці, її результатів і продуктів праці проявляється в працьовитості, лінощах, ініціативності, консерватизмі, бережливості, марнотратстві, скупості, сумлінності, недобросовісності, відповідальності, охайності.

Людина зможе втілити в життя намічені цілі тільки тоді, коли в неї достатньо будуть розвинеш вольові риси характеру. До цієї другої групи відносяться рішучість, дисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість, впертість, самостійність, навіюваність, негативізм, стриманість, імпульсивність, мужність, сміливість, боягузтво. Вони є стрижнем характеру, тому людину з розвиненою волею вважають володарем сильного характеру, а з нерозвиненою - безхарактерною.

Риси характеру взаємопов'язані, утворюють певну структуру. Одні властивості характеру є провідними, а інші - другорядними. Вони можуть гармоніювати або ж контрастувати між собою, від цього залежить ступінь цілісності або ж суперечливості характеру. Кожна риса характеру набуває різного значення в залежності від того, з якими іншими рисами характеру вона поєднується.

Надмірне вираження окремих рис характеру називають акцентуацією характеру. При певних обставинах., частіше всього в підлітковому віці, це приводить до однотипних конфліктів і нервових зривів. Слабкі місця кожного характеру необхідно знати, щоб уникати неправильних дій, перевантажень, ускладнень на роботі, вдома, в навчанні.

Національні риси характеру

Український національний виховний ідеал складався протягом історії українського народу і знайшов яскраве втілення в піснях, казках, легендах, прислів'ях. Його ознаки: високий ідеалізм на релігійній основі, оптимізм, патріотизм, любов і шана до батьків та родини, гостинність, емоційність, працьовитість, власна гідність, волелюбність.

Причиною занепаду цього ідеалу вважають відсутність державності та зраду вищих верств українського народу "Вони міняли свою мову на польську чи московську, забували свої прекрасні традиції, засвоювали звичаї і погляди чужих народів, ставали перевертнями". Свою роль у цьому відіграв власне український егоїзм та здатність до пристосування. Лише селянська культура, створена переважно козацтвом, крізь віки пронесла національний виховний ідеал.

Закономірності формування рис характеру

Причинами відхилень в поведінці молодших школярів часто є не відсутність інформації про норми і правила поведінки, а відсутність переконання в необхідності їх дотримуватись. Тому завдання дорослих проявляється в тому, щоб сформувати в дітей необхідні переконання.

В необхідності дотримуватись деяких правил поведінки діти переконуються на власному життєвому досвіді. Але не завжди учню легко поставити себе на місце іншої людини, зрозуміти її, тому вчитель організовує аналіз дітьми різних життєвих ситуацій. Чим гарячішу дискусію ми зуміємо організувати, чим більше дітей поділиться своїми спостереженнями, чим довше діти будуть іти до потрібного висновку, тим переконливішим він буде. Підбираючи ситуації для аналізу варто потурбуватися про те, щоб їх зміст заставляв дітей думати. З допомогою інтонації, вдало продуманих логічних наголосів ми маскуємо наше відношення до подій, які відбуваються.

Другою умовою формування переконань е емоційне переживання почутого. Тому підбираючи ситуації для аналізу потрібно враховувати потреби, інтереси дітей, їх вікові особливості (на дітей великий вплив мають казкові герої). Набагато легше буде викликати емоційний відгук, якщо розмова відбувається в неофіційній обстановці, якщо діти не будуть втомлені або зосереджені на своїх проблемах.

В ході аналізу запропонованих ситуацій ми прагнемо викликати або захоплення від чиїхось дій і бажання їх наслідувати, або обурення чиєюсь поведінкою і бажання уникати таких помилок у власному житті.

Щоб захоплення від чиїхось дій викликав бажання їх наслідувати, потрібно, щоб дитина повірила, що їх це під силу. Тому бажано наводити приклади з життя земляків, дітей такого ж віку і при цьому нікого не потрібно ідеалізувати.

Поведінка героїв ситуацій викличе у дітей обурення лише тоді, коли вони зрозуміють переживання іншої сторони конфлікту. Бажаючи викликати співпереживання ми пам'ятаємо, що діти будуть швидше співчувати тим людям, яких вони поважають, люблять. Враховуємо це, підбираючи героїв ситуації.

Закріпленню сформованих переконань сприяє залучення дітей до конкретних справ, в яких вони переживають позитивні емоції за свої вчинки, чують схвалення своїх дій від різних людей. Вчитель має потурбуватись про те, щоб кількість людей, які заохочують дитину була якомога більшою.

Крім того, важливо показати дітям, що одне і те ж переконання в різних ситуаціях вимагає від особистості різних дій і вчинків. Кожен раз, перш ніж щось зробити, дитина має подумати, як відіб'ється на інших людях її вчинок.

Вчитель має так побудувати роботу класу, щоб в ньому не лише говорили про гарні вчинки, а й здійснювали їх, щоб перед дітьми часто стояла проблема морального вибору і при цьому вони не підозрювали, що більшість ситуацій штучно створені вчителем. Щоб пережити гордість за свій вчинок, дитина має бути переконана, що вона самостійно прийняла таке рішення.

Тема: ЗДІБНОСТІ

Поняття про здібності

Якість виконання діяльності, її успішність і рівень досягнень залежать від здібностей людини. Наявність здібностей дає можливість швидко оволодіти новою діяльністю, добитись в ній значних успіхів. Здібності різні в різних людей, тобто це індивідуальні особливості особистості. В одного проявляються здібності до однієї діяльності, в іншого - до іншої. Про наявність здібностей ми судимо не по фізичних показниках (ріст, довжина пальців, висота ніг), а по психічних особливостях особистості.

Отже, здібності - індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою швидкого оволодіння новою діяльністю і досягнення в ній значних успіхів.

Здібності нерозривно пов'язані з діяльністю. Вони проявляються в діяльності (визначити наявність здібностей можна лише шляхом спостережень за діяльністю людини). Здібності формуються і розвиваються в діяльності (чим більше працює людина, тим більше розвиваються її здібності). Кожна діяльність вимагає від людини розвитку не якогось одного виду здібностей, а цілого ряду взаємозв'язаних здібностей.

Здібності тісно пов'язані із ЗУН. Здібності дають можливість легше, швидше, міцніше засвоювати нові ЗУН. Для того, щоб розвиватись здібності, потрібно багато знати, оволодіти уміннями і навичками. Проте не можна ототожнювати ЗУН і здібності. Відсутність потрібних ЗУН не є ознакою відсутності здібностей.

Розрізняють три рівні розвитку здібностей:

Здібний - який зумів швидко оволодіти діяльністю і добитись значних успіхів.

Талановитий - який досягнув особливих успіхів в творчій діяльності.

Геній - який зробив переворот в своїй галузі знань.

Види здібностей

Оскільки є багато різних видів діяльності, видів професій, то є багато різноманітних спеціальних здібностей: педагогічні, літературні, акторські, музичні, конструктивно-технічні і т.д. Виникають нові професії і розвиваються нові види здібностей (здібності до космічних польотів).

Будь-який вид спеціальних здібностей вимагає наявності цілого ряду взаємопов'язаних здібностей. Відсутність в особистості якоїсь однієї потрібної здібності може компенсуватись за рахунок особливо високого рівня розвитку інших.

Крім спеціальних існують загальні здібності, які повинні бути добре розвинуті в людини будь-якої професії. До загальних здібностей ми відносимо високий рівень розвитку аналітико-синтетичної діяльності кори, розумову активність, системність в роботі мозку, критичність мислення, уважність, швидкість мислення. Про високий рівень розвитку операції аналізу свідчить вміння зразу звертати увагу на найголовніше, бачити зв'язок між виділеними частинами. Ознакою високорозвинутого синтезу е вміння знаходити в своєму життєвому досвіді потрібну інформацію, осмислювати її і робити висновки. Про системність в роботі мозку можна говорити тоді, коли нова інформація, що засвоюється, вступає у взаємодію з уже набутим досвідом. Це полегшує пошук відповідей на питання, що виникають перед особистістю. Бажано, щоб учень проявляв розумову активність, тобто приймав активну участь в обговоренні запропонованих питань, наводив власні приклади, ставив нові питання, прагнув все зрозуміти і до всього докопатись. Така особистість засвоюватиме інформацію краще, швидше, надовше.

В процесі діяльності людині приходиться копіювати дії інших, засвоювати готову інформацію, або творити щось нове. Тому розрізняють навчальні і творчі здібності. Творчі здібності більш складні, вимагають більшої роботи для їх розвитку.

Передумови розвитку здібностей

Здібності розвиваються в процесі активної діяльності. Передумовою розвитку здібностей є задатки, з якими людина народжується. Не завжди задатки батьків передаються дітям. До задатків ми відносимо:

- особливості збудження і гальмування, тобто тип нервової системи;

- парціальні особливості нервової системи, тобто особливості протікання процесів збудження і гальмування в окремих ділянках кори;

- індивідуальні особливості будови кори головного мозку;

- індивідуальні особливості будови аналізаторів;

- співвідношення першої і другої сигнальної системи (приналежність до художнього, мислительного чи середнього типу).

Наявність задатків не гарантує високий рівень розвитку здібностей. Задатки багатозначні. На основі одного і того ж задатку можуть сформуватись різні здібності. Наприклад, на основі художнього типу мислення можуть розвинутись здібності поета, художника, актора, музиканта, письменника.

В деяких випадках здібності проявляються пізно. Це пов'язано з особливостями дозрівання і функціонування нервової системи.

Умови розвитку здібностей

Здібності розвиваються лише в процесі діяльності. Вчителеві потрібно пам'ятати, що:

1. Діяльність тільки тоді буде сприяти розвитку здібностей, коли ми сформуємо глибокий, дієвий, стійкий інтерес до цієї діяльності. Це потрібно для того, щоб в дитини виникло бажання з власної ініціативи займатись відповідною діяльності, щоб ця діяльність супроводжувалась позитивними емоціями.

2. Для забезпечення розвитку здібностей діяльність має поступово ускладнюватись, знаходитись в зоні найближчого розвитку ( ЗНР ). Якщо діяльність знаходиться в ЗНР, то особистість справляється з нею при мінімальній підтримці оточуючих.

3. Діяльність має бути по можливості творчою, в процесі діяльності особистість має отримувати можливість самостійно переосмислювати наявні ЗУН, застосовувати їх в нових ситуаціях. Так організована діяльність є більш цікавою, особистість гордиться досягнутими результатами, вона сприяє розвитку не лише спеціальних, а й загальних здібностей.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб не лише якомога раніше виявити здібності і включити особистість у відповідні види діяльності, а й виховувати в особистості потрібні риси характеру. Оскільки високий рівень розвитку здібностей це нагорода за каторжну працю, то варто виховувати в учнів працьовитість, наполегливість, організованість. Дуже важливо виховати скромність, самокритичність. Зазнайство і самолюбування можуть стати причиною висновку, що висот вже досягнуто і особистість перестане працювати над собою.

Суспільство, яке зуміє кожному громадянину створити сприятливі умови для розвитку здібностей - багате суспільство, в ньому живуть щасливі люди.

Модуль 4 Емоційно-вольові психічні процеси

Тема: ЕМОЦІЇ І ПОЧУТТЯ

Поняття про емоції та почуття

Людина пізнає світ, який її оточує, щоб створювати оптимальні умови для задоволення своїх потреб. Об'єкти і явища, які сприяють задоволенню потреб, викликають позитивні переживання, які заважають - негативні. До окремих предметів і явищ, які не пов'язані із задоволенням потреб, людина залишається байдужою.

Емоції і почуття - це переживання людиною її відношення до навколишнього світу і до самої себе. Переживання можуть викликати не лише об'єкти, які сприймаються, а й образи уяви, уявлення пам'яті.

Емоції - це прості, епізодичні переживання, що виникають в конкретній ситуації. Вони природжені, властиві і вищим тваринам. Люди можуть керувати проявом своїх емоцій. Почуття - стійкі переживання, які постійно впливають на поведінку особистості. На їх формування впливає суспільство.

В одній і тій же ситуації в різних людей виникають різні емоції залежно від того, які почуття керують ними (колективіст і егоїст будуть переживати різні емоції, коли почують про успіхи когось із членів колективу). Багаторазове переживання певних емоцій приводить до формування відповідних почуттів. Наприклад, до людини, зустріч з якою залишає приємні враження, у нас формується почуття симпатії, любові.

Переживання впливають на життєдіяльність організму. Стенічні емоції підвищують бажання людини щось змінювати (радість, гнів, ненависть). Астенічні зменшують активність, частіше всього негативно відбиваються на діяльності внутрішніх органів (сум, розчарування). Окремі переживання, такі як страх, горе, радість, можуть бути як стенічними, так і астенічними в залежності від індивідуальних особливостей людини. Страх одного паралізує, а в другого мобілізує всі фізичні і розумові сили на пошук шляхів виходу із даної ситуації. Успіх одного надихає на дальшу діяльність, а іншого заспокоює.

Переживання відіграють сигнальну і регулюючу функцію.

Дякуючи емоціям ми розуміємо один одного навіть тоді, коли розмовляємо різними мовами, знаходимось на різному рівні розвитку. Це дає нам можливість більш успішно узлагоджувати дії в спільній діяльності. Емоції допомагають нам пізнавати які почуття властиві людям, що нас оточують, прогнозувати їх поведінку, допомагають краще розібратись в собі (наприклад, визначити яке місце в нашому житті займають ті чи інші люди, предмети, події).

Бажаючи уникнути негативних емоцій людина стримує себе від дій, які можуть бути засуджені іншими, повторює вчинки, які були пов'язані з позитивним переживанням. Уява позитивного кінцевого результату допомагає людині переборювати величезні труднощі і добиватись мети. Поведінка особистості визначається також її почуттям. Керована високим почуттям особистість може забувати про свої потреби, іти навіть на самознищення.

Фізіологічна основа емоцій і почуттів

Фізіологічною основою емоцій і почуттів є діяльність кори та підкірки, діяльність першої та другої сигнальної системи.

Виникнення переживань пов'язане з ламкою динамічного стереотипу. Чим більше результати сприймання відхиляються від очікуваних, тим сильніші виникають переживання. Ламка ДС спричиняє збудження одного з центрів, які умовно діляться на дві великі групи, збудження одних викликає задоволення, інших - страждання. Збудження в одному з центрів "задоволення" наступає тоді, коли отриманий результат перевищує очікуваний, якщо ж очікуване не збувається, то збудження наступає в одному із центрів

"страждання".

Дані центри пов'язані із нижчележачими відділами мозку, тому переживання безумовнорефлекторно проявляються назовні в рухах, міміці, наступають відповідні зміни у внутрішніх органах.

Переживання впливають на працездатність кори. Позитивні емоції підвищують її працездатність, негативні - знижують.

Фізіологічною основою почуттів є стійкі системи тимчасових зв'язків в утворенні яких провідну роль відіграла друга сигнальна система.

Кора відіграє контролюючу функцію у виникненні переживань. Людина може стримати прояв небажаних переживань за рахунок свідомого переключення уваги на щось інше.