Анатомо-фізіологічні особливості молодшого школяра

Молодші школярі - це діти від 6-7 до 10-11 років.

Це вік відносно спокійного і рівномірного фізичного розвитку. Кісткова система знаходиться в стадії окостеніння, тому особливу увагу потрібно звертати на ходу, поставу, правильну позу під час письма. Швидко втомлюються м'які м'язи кисті руки, бажано використовувати різні вправи, що сприяють їх розвитку. У дітей шестирічного віку дуже швидко забруднюється шкіра, тому необхідно говорити про дотримання правил гігієни. За рахунок збільшення в крові кількості лейкоцитів підвищується опір організму інфекції. Добре розвинені легені, але для підтримки нормальної працездатності необхідно слідкувати за чистотою повітря в кабінеті. У дітей шестилітнього віку починає активно функціонувати щитовидна залоза, тому вони стають дуже емоційними.

Мозок добре постачається кров'ю, відбуваються позитивні зміни в забезпеченні мозку поживними речовинами, в обмінних процесах мозку - це покращує його працездатність.

Зростає сила, врівноваженість, рухливість нервової системи, проте діти залишаються ще дуже імпульсивними, відчувають велику потребу в рухах (ігри, фізкультхвилинки, виклик до дошки, стоячі парти). З відносною слабкістю нервової системи пов'язана необхідність правильного складання розкладу уроків, зміни видів діяльності на заняттях, проведення на уроці фізкультхвилинок. Стає чітко вираженою різниця в функціях лівої і правої півкулі. Зростає роль другої сигнальної системи, хоч в цьому віці ще переважає перша сигнальна система (вимагає використання наочності, музики, уникання дієслів з часткою „не”). В 6-7 років дозрівають найбільш складні частини лобних долей, розвиваються скроневі зони кори, свого максимуму досягають потиличні зони. В 6 років починають функціонувати клітини уваги, що сприяє кращому сприйманню важливої інформації.

Соціальна позиція молодших школярів

З початком навчання в житті дитини відбувається ряд серйозних змін. Збільшується коло обов'язків, але і розширюються права. Дитині подобається, що до неї почали відноситись як до значно старшої, вона сама собі здається дуже дорослою. Батьки можуть скористались тими змінами, які відчув в собі першокласник для формування почуття обов’язку, відповідальності, важливо збільшити коло обов'язків, які дитина має в сім'ї. Дітям подобається керувати батьками, вимагати від них створення умов для успішного навчання. Школярам подобається перевіряти ерудицію батьків, задаючи їм питання, на які вони в класі шукали відповідь разом з учителем. У дітей зростає потреба у спілкуванні з батьками, які полегшують подолання перших труднощів. Дуже важливо, щоб батьки зуміли підтримати у дітей позитивне відношення до школи, віру в свої сили.

Особливе місце в житті дитини займає вчитель. Діти з нетерпінням чекають першої зустрічі з ним, вірять в те, що він буде добрим, справедливим, зуміє правильно оцінити їх роботу. Для першокласника дуже важливо, щоб вчитель звертав на нього увагу, помічав старанність. Заспокійливо діє на дітей звертання по імені, дотиковий контакт. Молодші школярі легко піддаються впливу свого вчителя, з радістю виконують його прохання. Дуже важливо, щоб вчитель зумів втримати свій авторитет, бо завойовувати його після втрати буде дуже важко. Розчаровані школярі важко будуть іти на контакт з іншими вчителями.

Від учителя залежить формування психологічного клімату в колективі, емоційне благополуччя кожної дитини в ньому. Бажаючи бути поміченими, діти намагаються бути поближче до тих учнів, яким симпатизує вчитель. Він же повинен демонструвати дітям однаково доброзичливе відношення до всіх, готовність допомагати кожному. Цим самим вчитель буде сприяти утвердженню кожної особистості в колективі.

Налагодження взаємовідносин з ровесниками проходить повільно. Перші мікрогрупи дуже малі, об'єднують дітей, які раніше знали один одного, частіше всього хлопчики і дівчатка утворюють окремі мікрогрупи. Особливий дискомфорт переживають діти, які не відвідували дитячий садок (особливо меланхоліки). Трохи краще почувають себе хлопці, вони швидше зближуються за рахунок ігор на перерві. Дітям потрібно допомогти познайомитись, частіше всього на кінець навчального року дівчатка можуть назвати всіх однокласників, а хлопчики - ні. З скаргами до вчителя частіше звертаються дівчатка, бо хлопчики інколи переносять свої форми спілкування на дівчат, а їм це не подобається. Хлопців же, якщо хтось і образить, то вони вважають недостойним іти і жалітись. При виборі друзів діти надають перевагу енергійним, веселим учням, з якими завжди цікаво.

Діти молодшого шкільного віку радіють, коли їх визнають старші і беруть у свої компанії, проте їх не дуже розчаровує і можливість гратись з меншими, оскільки вони мають можливість демонструвати свою дорослість, ерудицію. В іграх з меншими вони з задоволенням беруть на себе головні, найбільш привабливі ролі. Особливо потребують ігор з меншими діти, у яких є проблеми в школі, бо в процесі спілкування з меншими вони виступають в ролі всезнайок і це є для них джерелом позитивних емоцій.

Характеристика діяльності молодших школярів

Провідною діяльністю молодших школярів є навчання. Дитина з радістю іде до школи, бажаючи швидше стати дорослою в очах оточуючих. Шкільне життя стає для неї джерелом позитивних емоцій, їй подобається ходити в формі, господарювати в своєму портфелі, піднімати руку, вставати, коли заходить учитель, ходити разом з однокласниками в їдальню і т.д.

Але через 2-3 тижні святкова обстановка змінюється буденною і виявляється, що навчання - це важка праця. На щастя, в дітей швидко формується інтерес до результатів своєї діяльності. Похвала вчителя, оцінка, виступають новим джерелом позитивних емоцій, яке підтримує інтерес до школи. Спочатку діти не розуміють конкретного значення оцінки, для них важливо, що вчитель помітив їх, звернув увагу на їх старанність. Гордість дитини за свою роботу визначається кількістю отриманих нею оцінок, їх розмірами, чорнилом, яким вони виставлені. Вагомим стимулом виступають наклейки, які появляються на зошиті учня, що кілька разів підряд гарно виконував завдання, а також поява на окремих партах чи рядах атрибутів, що свідчать про задоволення вчителя роботою цих дітей (сонечко, прапорці...). Щоденна мотивація оцінок стає причиною того, що у дітей дуже швидко починає формуватись інтерес до отримання хороших оцінок. Бажання отримати хорошу оцінку може перетворитись у самоціль.

Якщо вчитель з перших днів буде цікаво організовувати роботу учнів на уроці, то він сприятиме формуванню у дітей пізнавальних інтересів. Діти зрозуміють, що школа це місце, де вони мають можливість дізнатись про все, що їх оточує, будуть з інтересом ходити до неї. Більш швидкому формуванню пізнавальних інтересів, пониженню рівня тривожності дітей сприяє безоціночне навчання.

Не дивлячись на те, що з приходом до школи у дітей збільшується коло обов'язків, дуже важливо продовжувати залучати їх до трудової діяльності як у школі, так і вдома. Досвід показує, що діти, які мають вдома постійні обов'язки значно легше справляються з шкільними проблемами, так як праця має велике виховне і розвиваюче значення. Дитина навчається правильно планувати свій час, раціонально його використовувати, навчається цінувати результати праці, вчиться працювати разом з іншими. За рахунок поступового ускладнення завдань, дорослі забезпечують розвиваючий характер трудової діяльності. На уроках праці діти поступово переходять від планування з допомогою дорослого до самостійного, від планування, що здійснюється з опорою на наочність до дій, де дитина керується уявленнями пам'яті, від виготовлення простих виробів до складніших, діяльність дитини стає все більш творчою. Праця, в якій діти відчувають свою дорослість, самостійність подобається їм.

Велике місце в житті молодших школярів продовжує займати гра. Особливою популярністю користуються колективні ігри з правилами, ігри - змагання. В грі діти намагаються зайняти позицію, яка не вдається їм в реальному житті, проявляють сміливість, дисциплінованість, винахідливість, тому гра сприяє самовихованню учнів. Взявши на себе роль хорошого учня дитина намагається стримувати себе, краще контролює свої дії. Успішному засвоєнню знань, розвитку пізнавальних психічних процесів, уваги, вміння спілкуватись сприяють дидактичні ігри. Ігри-змагання сприяють згуртуванню членів команди. Для забезпечення повноцінного відпочинку учнів вчитель організовує рухливі ігри.

Правильно організоване педагогічне керівництво грою передбачає:

- зацікавлення дітей сюжетом гри;

- знайомство з правилами (при потребі діти повторюють їх, демонструють розуміння) ;

- забезпечення гри необхідними атрибутами;

- розподіл ролей (не можна нав'язувати свою думку, якщо об'єктом вибору мають стати конкретні діти, то використовуємо лічилки, жетони, заручаємось підтримкою лідерів);

- дітям подобається, коли вчитель грається разом з ними, оскільки в грі всі змушені дотримуватись одних і тих же правил, всі рівні;

- спостереження за ходом гри, втручання в її хід, якщо порушуються правила;

- підведення підсумків, відзначення окремих дітей.

Формування особистості в молодшому шкільному віці

З приходом дитини до школи змінюється весь хід її життя, особливе місце в якому починає займати вчитель. Діти довіряють йому, легко піддаються його впливу. Те, якими вони будуть в підлітковому віці в великій мірі залежить від того, хто був їх першим вчителем.

В цьому віці зміни відбуваються в нервовій системі дитини, її емоційно-вольовій сфері. (див. конспекти відповідних тем). Значно більше місце починають займати в житті дитини духовні потреби, все частіше можна спостерігати колективістичну спрямованість.

В навчальній діяльності учень пізнає себе, від її успішності залежить самооцінка. Відношення учня до себе в великій мірі визначається судженнями про нього вчителя. Оскільки учень схильний оцінку себе як учня переносити на оцінку себе як особистості, то дуже важливо критикувати роботу, а хвалити виконавця. Це допоможе дитині не втратити віру в свої сили. В 3 класі самооцінка все більше починає залежати від думки про дитину однокласників, від власних спостережень. Спочатку дитина вважає свої окремі невдачі випадковістю, але поступово самооцінка набуває узагальненого характеру. Вона стає все більш диференційованою, дитина починає розуміти чим вона краща від інших, а в чому поступається перед ними. Самооцінка стає стійкішою, тому якомога раніше потрібно починати коректувати завищену і занижену самооцінку. Найбільше проблем у дітей з заниженою самооцінкою, так як вони малоактивні, невпевнені в собі, легкоранимі, важко вступають в контакт з новими людьми. Результативним по відношенню до них є прийом гарантованого успіху. Діти з завищеною самооцінкою схильні перевищувати свої можливості, беруться за непосильні справи. Вони не обов'язково розхвалюють себе, але з задоволенням критикують те, що зробили інші. В роботі з такими дітьми вчитель намагається не допустити формування в них зверхнього відношення до оточуючих, демонструючи сильні сторони інших дітей. Дуже важливо коректувати складність завдань, за які береться дитина, щоб не допустити формування в неї звички не доводити розпочату справу до кінця. Корекція такої самооцінки вимагає особливого такту, залучення на допомогу батьків. Таких дітей вчитель частіше всього питає тільки тоді, коли інші діти не знають відповіді на поставлене питання.

Ідеалом для дітей молодшого шкільного віку можуть виступати батьки, вчителі, старші брати, сестри, знайомі, дуже рідко – однокласники, проте самовиховання ще дуже безсистемне.

Тема: Основні напрямки психічного розвитку в підлітковому і старшому шкільному віці

Особливості фізичного розвитку і нервової системи

Фізичний розвиток підлітків здійснюється бурно, але нерівномірно. Відбувається інтенсивний ріст кінцівок, відставання кісток тазу і грудної клітки дещо порушує гармонію. Завершується окостеніння скелету, якщо дитину не влаштовує її малий зріст, то у неї є ще шанси змінити ситуацію. Диспропорція спостерігається і у розвитку м'язової системи, оскільки м'язи грудної клітки і тазу відстають у своєму розвитку від м'язів кінцівок. Підлітки соромляться явно виражених диспропорцій, боляче сприймають нетактовні зауваження. Бажано організовувати зустрічі з компетентними людьми, які можуть дати поради, як з допомогою одягу, зачіски маскувати наявні вади. Особливо диспропорційних підлітків не варто залучати до участі в смішних конкурсах.

Диспропорція характерна і для розвитку серцево-судинної системи. Серце значно збільшилось, стало сильнішим, а судини зберегли попередній діаметр. Це приводить до підвищення кров'яного тиску, головного болю, слабості. Для забезпечення нормальної працездатності дуже важливо дотримуватись режиму праці і відпочинку, достатню кількість часу бувати на свіжому повітрі, повноцінно харчуватись.

Починається статеве дозрівання. Інтенсивно працюють залози внутрішньої секреції, збільшується кількість гормонів. У багатьох підлітків виникають проблеми з шкірою, тому бажано організувати зустріч з косметологом, проводити бесіди про раціонально організоване харчування. Підлітки стають дуже емоційними, неврівноваженими. Спілкування з ними вимагає особливого такту. Виникає інтерес до протилежної статі. Бажано організовувати зустрічі гінекологом, психологом.

В старшому шкільному віці проблеми зникають, створюються умови для серйозних фізичних і розумових навантажень.

Соціальна ситуація розвитку

Криза підліткового віку пов'язана з почуттям дорослості. Дорослі, які продовжують відноситись до підлітка як до дитини, втрачають на нього вплив. Дуже погано, якщо є розходження між словами і вчинками дорослих. Дівчатам подобаються жінки, які вміють слідкувати за своєю зовнішністю, хлопцям чоловіки, які є носіями сильних вольових рис характеру.

Якщо взаємовідносини з батьками погіршуються, то підліток рідко буває вдома, перестає впускати батьків в таємниці свого життя. Батьки мають уникати категоричності, надати дітям більше самостійності, продемонструвати, що вони довіряють їм. Дуже обережно і тільки в крайніх випадках, або коли підліток просить, можна давати поради, що стосуються зовнішності. В навчанні підлітку потрібен не стільки контроль, скільки допомога. Найбільше ж батькам потрібно тримати в полі зору проблему дружби. Батьки для того, щоб краще познайомитись з друзями своїх дітей, мають запрошувати їх додому, по можливості намагатись потоваришувати з ними, можливо, знайти їм можливість реалізувати себе. Чим менше часу підліток буде за межами дому, тим спокійнішими будуть батьки. Не варто критикувати друзів. Мудрі батьки наголошуючи на позитивних рисах характеру друзів спонукають дитину до аналізу різних вчинків, прогнозу можливих життєвих ситуацій. Впускаючи дітей у таємниці своєї юності, батьки викликають їх на відверті розмови про проблеми, що турбують.

Підліток відчуває необхідність у спілкуванні з ровесниками, любить проводити вільний час в товаристві друзів. Збираються великі компанії, які намагаються знайти примінення своїм знанням, здібностям, цікаво провести час. Добре, якщо їх діяльність виявляється корисною для оточуючих, погано, якщо лідер висуває антисоціальні ідеї. Для того, щоб вважатись "своїм" в такій компанії, підліток може іти навіть на вчинки, що суперечать його переконанням. Класовод обов'язково має організувати зустріч з представниками правоохоронних органів.

Спостерігаються перші прояви закоханості.

Старші школярі перестають дуже критично оцінювати дії дорослих, розуміючи, що бути ідеальним у всьому дуже важко. Вони вчаться цінувати людей за те хороше, що в них є. Збільшенню ефективності спілкування з дорослими сприяє також необхідність вирішувати питання, пов'язані з вибором професії, пошуком супутника життя. Досвіду ровесників для цього буває мало.

Значно зменшується коло друзів-ровесників, оскільки вони потрібні не стільки для цікавого проведення вільного часу, скільки для обговорення інтимних проблем. Дуже боляче переживається розрив дружніх відносин. Всі знаходяться в очікуванні свого кохання.

Характеристика діяльності

Оскільки для підлітка є дуже важливою думка про нього ровесників, то він особливо старанно намагається виконувати доручення, які дають йому друзі.

Громадська діяльність стає провідною.

Підліток з інтересом знайомиться з тими видами навчальної діяльності, які роблять його дорослим в його власних очах. Він готовий думати, дискутувати, відчувати розумове напруження, любить лабораторні роботи.

В цілому ж відношення до навчання погіршується, зменшується кількість відмінників, збільшується кількість випадків, коли не виконуються домашні завдання.

Причини:

- ускладнюється навчальна діяльність (збільшується кількість предметів, вчителів, обсягу матеріалу);

- диференціюються інтереси;

- для утвердження в очах товаришів не обов'язково добре вчитись;

- школа стає не стільки місцем, де вони отримують знання, скільки місцем, де мають можливість спілкуватись з собі подібним;

- вчитель перестає бути єдиним джерелом знань, його слухають тільки тоді, коли він веде мову про те, з чим підліток ще незнайомий.

Підліток із задоволенням займається трудовою діяльністю, так як в ній задовольняється його почуття дорослості, приємно працювати в колективі. Випадки ліні є результатом неправильного виховання.

В старшому шкільному віці дещо покращуються результати навчальної діяльності, так як починають діяти професійні мотиви.

Провідною діяльністю стає той вид трудової діяльності, з яким старший школяр пов'язує своє майбутнє.

Зміни в пізнавальній сфері

Найбільше, що відрізняє підлітка від молодшого школяра - це особливості мислення. Мислення стає провідним пізнавальним психічним процесом. Інтенсивно розвивається абстрактне мислення, вміння розмірковувати, узагальнювати, розвивається самостійність мислення.

Розвивається культура сприймання, воно стає плановим, звертається увага не на яскраве, а на головне.

Збільшується довільність запам'ятовування, вміють управляти процесами пам'яті, використовують спеціальні способи для полегшення запам'ятовування, формується власний стиль інтелектуальної діяльності ( важливо проводити бесіди про наукову організацію праці). Проте часто обмежуються впізнанням, не можуть заставити себе вчити матеріал, який зрозуміли на уроці.

В старшому шкільному віці вперше кількість учнів, в яких добре розвинене абстрактне мислення перевищує 50%. Розвивається творчий характер мислення. Умовисновки частіше всього роблять дедуктивним шляхом.

Користуються раціональними прийомами запам'ятовування (конспектування, підкреслювання, виділення головної думки, складання плану). Виробляється індивідуальний стиль розумової діяльності.

Часто спостерігається післядовільна увага, в основі якої лежать стійкі пізнавальні інтереси.

Зміни в особистісній сфері.

Підліток як особистість розвивається нерівномірно, дитячість і дорослість уживаються поруч.

Дуже високо цінуються вольові якості, може сам ставити перед собою мету, проявити цілу низку вольових зусиль і добитись бажаного, проте це рідко стосується навчання. Підлітки здатні як на героїчні вчинки, так і на шкоду (в 10 разів зростає протидія вимогам дорослих, в 14 разів збільшується кількість немотивованих вчинків).

Це період підвищеної тривожності, пов'язаної в першу чергу з проблемами зовнішності, їм важко керувати своїми переживаннями.

Цей період є сензитивним для формування високих громадянських якостей: почуття обов'язку, відповідальності, патріотизму, колективізму.

Прагнучи швидше стати дорослими, намагаються зовні наслідувати їх (можуть курити, грубити). Добре, якщо авторитетними залишаються дорослі, які є зразком позитивної поведінки. Ідеалом частіше всього виступають далекі люди: кіноактори, артисти, герої книг.

Розвивається інтерес до самого себе. З інтересом виконують тестові завдання, читають літературу, яка допоможе краще впізнати себе. Не погоджуються з невдачами. Невдачі в одному компенсують успіхами в іншому. Самовиховання безсистемне.

Старший шкільний вік - це пора вироблення стійких поглядів, переконань, світогляду.

Високого рівня розвитку досягає воля. Це період юнацького максималізму, безкомпромісності.

Прагнуть до самостійності не лише у вчинках, а й у думках, яскраво виражене прагнення до оригінальності (в одязі, зачісці, поведінці).

Шукають смисл життя взагалі і свого конкретно.

Прагнуть самостійно розібратись в своєму характері, вчинках, вірно оцінити свої здібності. Дехто веде щоденник, який допомагає подивитись на себе і свої вчинки ніби з сторони. З охотою розказують про свої недоліки. Серед позитивних рис найчастіше відмічають ті, які необхідні для встановлення контакту з ровесниками (вірний в дружбі, готовий допомогти...). Завищена самооцінка може проявитись по відношенню до своїх розумових здібностей.

Самооцінка диференційована. Оцінюючи себе частіше всього орієнтуються на те, наскільки вони відповідають вибраному життєвому шляху.

Високий рівень самосвідомості приводить до самовиховання. Залишається необхідність у педагогічному керівництві процесом самовиховання.

Модуль Психологія навчання

Суть процесу учіння і його закономірності

Учіння - провідний вид діяльності молодшого школяра. Уміння - це пізнавальна діяльність. Засвоєння ЗУН є не побічним результатом, а метою цієї діяльності. В процесі учення проходить засвоєння не розрізненої інформації про оточуючий світ, а систематизованих знань, де засвоєння наступного вимагає знання попереднього. В процесі цієї діяльності змінюється не те, на що вона спрямована, а той, хто її виконує, бо засвоюючи знання, способи діяльності, особистість розвивається. Д.Б. Ельконін говорив, що "це діяльність по самовдосконаленню".

Учіння, як пізнавальна активність учнів, тісно пов'язане з активністю вчителя, з викладанням. Вчитель визначає час початку і закінчення занять, оцінює результати спільної діяльності. Соціальне нормоване співробітництво учнів і вчителя виступає школою спілкування, засобом оволодіння досвідом правильної поведінки.

Віковою особливістю дітей є бажання зайнятись новою, більш серйозною діяльністю - уінням. Проте перехід до нового виду діяльності дається їм нелегко, бо:

1. результати цієї діяльності часто віддалені, дитина ж звикла зразу бачити реальні результати, які її окрилюють, дають силу переборювати труднощі;

2. навчальна діяльність ставить високі вимоги до довільності дій, а дитина звикла діяти імпульсивно;

3. дитина не може вчитись, бо вона не оволоділа структурними одиницями цієї діяльності.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб допомогти дитині поступово здійснити перехід до цього складного виду діяльності.

Успіх учіння залежить:

1. від учня, від його бажання вчитись, здібностей до засвоєння нового матеріалу;

2. від вчителя, від його педагогічної майстерності і досвіду, від його особистісних якостей;

3. успіх залежить і від того матеріалу, якай пропонується для засвоєння. Успішно засвоєним може бути лише той матеріал, який знаходиться в ЗНР учня.

Оволодіння структурними компонентами процесу учіння

Оволодіти новою діяльністю означає навчитись самостійно виконувати всі структурні елементи цієї діяльності (визначати мету, мотиви, володіти відповідними діями і операціями).

Якщо дитину навчили гратись, то вона з задоволенням обігрує будь-яку ситуацію, придумує цікаві сюжети, правильно будує взаємовідносини з ровесниками, вміє дотримуватись правил.

Якщо людину навчили працювати, то вона вміє бачити об'єкти своєї праці, знає для чого це їй потрібно, працює з задоволенням, добре продумує план дій, підбирає знаряддя, вміє контролювати свої дії і правильно оцінює роботу.

Завдання вчителя початкових класів - навчити дитину вчитись, допомогти їй оволодіти структурними компонентами процесу учення.

В дітей ще не сформовані пізнавальні мотиви учення, тому вчитель робить все, щоб підтримати інтерес дітей до змісту вивчаємого матеріалу. Навчальна діяльність буде успішною лише тоді, коли вчитель зуміє її цікаво організувати. Вже в 1 класі вчитель працює над формуванням стійких пізнавальних інтересів.

Великою проблемою є те, що діти молодшого шкільного віку через обмеженість свого життєвого досвіду ще не можуть самі формулювати навчальну мету. Завдання вчителя полягає в тому, щоб допомогти їм хоча б зрозуміти її.

Специфіка навчальної мети полягає в засвоєнні загального способу виконання дій, її реалізація вимагає виконання великої кількості завдань певного типу. Дитина ж не розуміє чому їй потрібно писати так багато слів на одне і те ж правило, чому потрібно розв'язувати так багато прикладів, задач. Якщо ці завдання дитині дає не вчитель, то можна спостерігати бурний прояв протесту.

На кожному уроці вчитель повідомляє учням навчальну мету, в кінці уроку пропонує їм зробити висновок чого вони навчились. Добре, якщо вчитель залучає дітей до підбору завдань, виконання яких сприятиме реалізації навчальної мети (придумати свої цікаві приклади, задачі, підібрати слова для словникового диктанту, придумати або підібрати речення певного типу). В такий спосіб він не тільки вчить дітей вчитись, а й сприяє кращому засвоєнню знань. Вдало підібрані завдання окремих дітей можна запропонувати виконати учням класу. Добре, якщо в число кращих попадуть завдання учнів, в яких є певні проблеми. Пережита радість сприятиме формуванню пізнавальних інтересів, гордість за вдало підібране завдання може допомогти в корекції заниженої самооцінки, іншими очима подивляться на дитину однокласники, тому, можливо, зміниться її статус в колективі.

Найбільш досвідченим вчителям в окремих випадках вдається добитись самостійного формулювання учнями навчальної мети за рахунок вдало підібраної проблемної ситуації. Не зумівши знайти з неї вихід, діти просять допомоги у вчителя: "Навчіть нас...". Відчувши необхідність в даних знаннях, уміннях, діти засвоюють їх набагато успішніше.

Для того, щоб навчити дитину вчитись, потрібно допомогти їй оволодіти системою загальнонавчальних умінь і навичок.

Дуже важливо розвинути в дітей достатню техніку читання, навчити їх осмислено запам'ятовувати прочитане, спостерігати, самостійно робити висновки. Вчитель знайомить дітей з будовою підручника, вчить як шукати необхідну інформацію в ньому, веде дітей в бібліотеку, вчить шукати необхідну літературу, знайомить з різними видами довідників. Це сприяє формуванню в учнів пізнавальних умінь і навичок.

Вчитель розвиває практичні уміння і навички, навчаючи дітей рахувати, обчислювати, вимірювати, користуватись різними знаряддями праці (циркулем, лінійкою, олівцем, ножицями і т. д.).

Розвиваючи в дітей вміння планувати свою роботу, правильно організовувати робоче місце, прибирати все по закінченню роботи вчитель формує в них організаційні уміння і навички.

Дуже важливо навчити дітей здійснювати самоконтроль (бачити свої помилки і виправляти їх). Оскільки легше бачити чужі помилки, то вчитель пропонує дітям слідкувати за роботою товаришів біля дошки, пропонує помінятись зошитами і перевірити роботу сусіда по парті Щоб допомогти дитині побачити і виправити помилку у відповіді, вчитель пропонує розказати як вона міркувала. Добре, якщо вчитель тільки вказує дитині на тип її помилок, надавши дитині можливість самостійно знайти і виправити їх.

Для того, щоб оцінка вчителя підтверджувала оцінку, яку учень уже сам собі виставив, потрібно розвивати в дітей вміння оцінювати свою роботу. Мотивуючи виставлену оцінку, вчитель демонструє учням на що потрібно звертати увагу, якими критеріями оцінювання користуватись. Спочатку дітям пропонується оцінити роботу товариша, пізніше - його відповідь, а далі - вже й свою роботу, відповідь. Спостереження показали, що роботу товаришів діти оцінюють досить критично, бажаючи продемонструвати вчителю, що вони добре ознайомлені з вимогами, свої оцінки діти частіше всього завищують, беручи до уваги те, як старанно вони працювали, виконуючи їх.

Отже, навчити дитину вчитись означає:

- сформувати в неї інтерес до знань і процесу їх здобуття;

- навчити дитину бачити навчальну мету і підбирати завдання для її реалізації;

- сформулювати загальнонавчальні уміння і навички.

Мотиви учіння, їх динаміка і формування

Мотиви - це стимулятори діяльності, це те, чому людина хоче досягнути поставленої мети. Чим вагоміші мотиви, тим більші перешкоди можна подолати. Погано, якщо в учня відсутні стійкі мотиви і він працює на уроці тільки тоді, коли йому цікаво.

Оскільки особистість - істота суспільна, то можна стимулювати прояв соціальних мотивів навчання.

Вчитель намагається викликати почуття обов'язку перед батьками, товаришами, батьки стимулюють почуття обов'язку перед вчителем. Звичайно, дитина буде старатись заради інших лише тоді, коли вона відчуває, що вони її люблять, поважають, турбуються про неї.

Якщо у дітей сформували почуття патріотизму, то ними починає керувати також почуття обов'язку перед Батьківщиною.

У третьокласників, підлітків можна стимулювати інтерес до учіння, опираючись на їх почуття власної гідності, намагаючись викликати бажання доказати іншим, що не гірший за них ( почуття обов'язку перед собою)

Здатна до переборення труднощів і дитина, якою керує страх, тривога. Проте її діяльність менш продуктивна, так як негативні емоції пригнічують діяльність кори.

В окремих випадках, особливо в процесі роботи з першокласниками, батьки і вчителі стимулюють мотиви утилітарного характеру, коли стимулом до навчання виступає обіцянка, що дитина щось отримає (солодощі, ляльку, велосипед, поїздку кудись). Але ці мотиви потрібно стимулювати обережно, поступово зменшувати їх вплив.

В кінці підліткового, на початку старшого шкільного віку покращення успіхів учіння може бути пов'язане з дією професійних мотивів учіння.

Вчитель повинен спеціально працювати над формуванням пізнавальних мотивів, так як самостійно вони не розвиваються.

Роботу по їх формуванню бажано починати з перших днів навчання.

Для цього:

- вчитель використовує цікаві форми і методи роботи учнів на уроці;

- діти на кожному уроці отримують нову, цікаву інформацію;

- вчитель дає завдання самостійно шукати цікаву інформацію у додаткових джерелах;

- діти активно працюють, ставлять і розв'язують проблеми, самостійно роблять висновки;

- вчитель уважний до думок учнів, стимулює за бажання думати, не принижує за помилкові міркування;

- учитель показує привабливу перспективу (що цікаве їх чекає завтра у школі, які складні завдання вони зможуть виконувати через деякий час);

- діти бачать практичне значення одержаних ЗУН;

- вчитель озброює учнів раціональними прийомами роботи, максимально використовує прийоми мнемотехніки.

Інтерес до фактів, подій поступово має перерости в бажання пояснити їх, знайти замасковані властивості і закономірності.

Цілеспрямовано працюючи над формуванням в учнів позитивних мотивів учіння, вчитель забезпечує успішне засвоєння учнями необхідних ЗУН.

Диференційований підхід до учнів в процесі навчання

Диференційований підхід до дітей на уроці є важливою умовою забезпечення розвиваючого характеру навчання, підтримання у дітей інтересу до школи, до здобуття знань. Вчитель має добре знати своїх вихованців і, опираючись на досягнутий рівень, стимулювати розвиток нових якостей.

На практиці диференційований підхід проявляється в диференціації завдань над якими працюють діти, і в диференціації допомоги, яку вони отримують.

Під час опитування диференційований підхід проявляється не в тому, які питання задавати, а в тому, як їх задавати. Учневі, який добре вчиться, питання ставляться в будь-якій послідовності. Учневі, якому важко дається навчання, невпевненому в собі зразу пропонується легше питання, щоб додати йому впевненості у своїх силах і дати можливість відповісти на інші - складніші. Інколи можна розчленувати загальне питання на часткові, поставити навідні запитання (вони не повинні бути підказуючими). Учневі, який повільно думає, потрібно дати час подумати. В ситуації, коли багато дітей виявляють бажання відповідати на поставлене питання, вчитель піднімає учнів, які невпевнені в собі. Дітей, які дуже рідко піднімають руку, інколи потрібно піднімати іх з власної ініціативи, особливо, якщо вираз обличчя говорить про їх готовність до відповіді. При виставленні оцінок індивідуальний підхід проявляється в мотивуванні оцінки, де вчитель демонструє учневі його успіхи і показує над чим ще потрібно працювати.

Працюючи над новим матеріалом, вчитель може використати спостережливість меланхоліка, пам'ятливість флегматика, швидке охвачування нового сангвініком і холериком. Для дітей з добре розвиненою технікою читання на уроки читання і природознавства підбирається додаткова цікава література по цій темі, обговорення якої сприятиме розвитку читацьких інтересів учнів. В залежності від інтересів і здібностей дітей вчитель може дати їм завдання підготувати для виступу цікаву інформацію, виготовити потрібну наочність, особливо якщо це дасть можливість змінити статус цих учнів, відкоректувати їх самооцінку.

Закріплюючи вивчене, формуючи у дітей відповідні уміння і навички, вчитель першими залучає до коментованого управління дітей, які швидко запам'ятовують нову інформацію. Ці діти першими починають працювати самостійно, вчитель підбирає для них цікаві завдання, виконуючи які потрібно використати не тільки вивчене правило, а й згадати попередній матеріал, проявити творчість, винахідливість. Слабшим дітям потрібно виконати значно більше вправ, які демонструють як тільки що вивчене правило використовувати на практиці. В той час, коли сильніші учні виконують завдання самостійно, слабші продовжують працювати з вчителем, коментують хід думок, опираються на необхідну наочність. Вчитель може також залучати на допомогу сильніших дітей. Середнім учням, які теж можуть працювати самостійно, надається допомога у вигляді певних підказок на картках (порядок виконання дій, зразок, скорочений запис задачі, слова для перевірки, питання і т.д.).

Добре, якщо вчитель дає можливість дітям самим вибирати рівень складності завдань, над якими вони збираються працювати. Для полегшення орієнтування завдання різної складності позначаються певними сигналами, такий же сигнал може учень виставляти на парті і в такий спосіб повідомляти вчителеві про складність завдання, над яким він збирається працювати.

Полегшенню роботи вчителя і учнів сприяє складання додаткових завдань до задач і вправ, що є в підручнику. Вони пропонуються всім учням, але починати виконувати наступне завдання можна тільки тоді, коли буде розв'язане попереднє. Діти працюють в міру своїх можливостей, у вчителя немає необхідності ділити їх на групи.

Під час закріплення вивченого вчитель підбирає задачі і речення, які допоможуть йому максимально реалізувати виховну функцію уроку, коректувати риси характеру окремих дітей, їх самооцінку, відносини, що склались між дітьми. Знання внутрігрупових відносин, лідерів колективу є необхідною умовою правильної організації групової роботи дітей на уроках фізичного виховання.

На всіх уроках бажано враховувати швидку втомлюваність меланхоліків, занадто уповільнену моторику деяких представників інертних типів нервової системи.

Потрібно урізноманітнювати також домашні завдання, детально пояснювати спосіб їх виконання слабшим дітям.

Диференційований підхід необхідний при організації роботи з дітьми будь-якого віку, але найбільше - при організації навчання молодших школярів. Це пояснюється великою різницею в рівні розвитку дітей, необхідністю покращувати рівень розвитку їх психічних процесів, уваги а також тим, що діти ще не навчились вчитись. Якщо дитина в класі не зрозуміє новий матеріал, то самостійно опрацювати його вдома вона теж не зможе.

Внутрішкільна диференціація сприяє підвищенню продуктивності діяльності вчителя, полегшує здійснення диференційованого підходу до учнів.

Боротьба із стійкою неуспішністю учнів

Успішність навчальної діяльності молодих школярів в великій мірі залежить від їх рівня

ГОТОВНОСТІ ДО ШКОЛИ.

Якщо дитина не готова до школи в сфері спілкування, то рідко буде піднімати руку, почуватиме себе невпевнено. Доброзичливе відношення вчителя, похвала, допоможуть дитині подолати сором'язливість, замкненість.

Перші невдачі супроводжують і дитину, яка негативно відноситься до нової діяльності і обов'язків учня, її важче дисциплінувати, зацікавити новою діяльністю. Вчителю під силу так організувати діяльність дітей на уроці, щоб зацікавити їх, сформувати нове відношення до школи.

Важко приходиться і дітям, в яких на низькому рівні емоційно-вольова готовність.

Вчитель формує в них вміння перевіряти, оцінювати свою роботу, поступово ускладнюючи завдання, сприяє розвитку волі.

З найбільшими труднощами зустрічаються діти, в яких низька розумова готовність. Причиною низької готовності можуть бути спадкові, природні фактори, або педагогічна запущеність (дитиною мало цікавляться батьки, або неправильно організували роботу з дитиною). Дуже важливо вчасно визначити чи ми зустрілись з затримкою в психічному розвитку, чи з розумовою відсталістю. Діти, в яких спостерігається затримка психічного розвитку, справляються з завданням при нашій допомозі, підказці. Розумово відсталі діти повинні навчатись в спеціальних школах. Остаточне рішення приймає медико-педагогічна комісія.

Значно легше допомогти дитині, в якої відсутні базові знання. Додаткові заняття, залучення на допомогу батьків сприяють покращенню результатів.

Найважче відбувається адаптація до школи у дитини, в якої відсутність ЗУН поєднується з недостатнім рівнем розвитку уваги, пізнавальних психічних процесів.

Якщо дитина зустрічає серйозні проблеми на уроках читання і письма, то це може бути зв'язано з недостатнім розвитком мовних центрів (не вимовляє окремих звуків, погано розвинений фонематичний слух). Вчитель перевіряє рівень розвитку фонематичного слуху, радить батькам звернутись до спеціалістів. Тільки спільна робота вчителя, батьків, логопеда може допомогти. (Корисними є вправи для рук, робота з скоромовками).

Дуже важливо перевірити гостроту зору і слуху. Дітям з незначними відхиленнями у роботі аналізаторів вчитель створює сприятливі умови для забезпечення успішного сприймання ними навчального матеріалу. Якщо спостерігаються значні відхилення - необхідне навчання таких дітей в спеціальних школах.

Індивідуального підходу потребують діти з затримкою моторного розвитку. Прагнучи працювати нарівні з усіма, вони починають поспішати, від цього страждає якість роботи. Об'єм матеріалу для роботи потрібно збільшувати поступово.

Серйозні проблеми на уроках математики переслідують дітей, у яких не розвинене абстрактне мислення, ще гірше, якщо погано розвинене і наочно-образне мислення. Для таких дітей потрібно багато наочності, використовується предметно-дійове мислення.

За допомогою спеціальних вправ, ігор, варто розвивати увагу дітей, пам'ять.

Продуктивність роботи учня на уроці може бути пов'язана з здоров'ям, тому вчитель має дбати про дотримання правил гігієни, загартування дітей, повноцінне харчування, дотримання режиму дня. Дитину, яка вийшла до школи після тривалої хвороби, не варто перевантажувати Дуже важливо турбуватись про забезпечення здорового мікроклімату в сім'ї і класі.

Можливі випадки, коли працездатність дитини різко падає в окремі дні. Вчителю варто запропонувати батькам зводити дитину до лікаря (порушення в роботі мозку).

Якщо вчитель вчасно не виявить причину невдач дитини, то неуспішність перетвориться на стійку.

- Дитина втратить інтерес до школи, бо з нею будуть пов'язані негативні переживання, часто буде пропускати уроки;

- Дитині стане неприємним перебування в класі, оскільки вона буде відчувати недружелюбне відношення до себе;

- Дитина звикне до невдач, втратить віру в те, що можна змінити положення, яке склалось;

- Для дитини, яка на уроці не працює в повну силу навчання перестає бути розвиваючим, тому пізнавальні психічні процеси, увага дитини не розвиваються, залишаються на попередньому рівні;

- Оскільки нова інформація завжди опирається на вже засвоєну, то чим більше прогалин в знаннях дитини, тим менше надії, що буде успішно засвоєна наступна інформація.

Боротьба з стійкою неуспішністю починається з боротьби з заниженою самооцінкою (через прийом гарантованого успіху) і низьким статусом у колективі.

Не варто поспішати, завдання мають ускладнюватись поступово. Вчитель має зробити своїми союзниками батьків, учнів класу, друзів дитини, звернутись по допомогу до лікарів. Дитина мас відчувати турботу про неї, додаткові заняття мають викликати позитивні емоції, не можна принижувати її почуття власної гідності.

Модуль Психологія виховання

Завдання психології виховання

Процес засвоєння моральних норм і правил поведінки дуже складний, результативність виховної роботи важко зразу перевірити. Засвоєння норм і правил полегшується, якщо більшість членів суспільства дотримується їх в своїх діях. Якщо ж ні, то, інколи, дуже важко переконати людину в тому, що вона повинна поступати саме так, як цього хоче вихователь.

Психологія виховання - найбільш складний і малорозроблений розділ педагогічної психології, який вивчає внутрішні механізми становлення і розвитку особистості в цілому і окремих її якостей.

Психологія виховання покликана:

1. Вивчати психологічний механізм формування рис характеру.

2. Вивчати специфіку формування окремих якостей характеру. Якщо ми хочемо, щоб щось стало дорогим і близьким дитині, то маємо так організувати її діяльність, щоб вона вклала в цей об'єкт частину своїх сил, енергії, свого часу. (Діти тоді будуть любити свою класну кімнату , коли будуть в ній справжніми господарями). Специфіка виховання в особистості доброти полягає в тому, що потрібно розвинути в дітей увагу, спостережливість, навчити їх помічати коли іншим людям потрібна допомога, а не чекати, коли про це попросять, адже не кожен і не в любій ситуації може звернутись по допомогу до інших.

3. Вивчати над формуванням яких рис характеру в якому віці варто працювати і в чому специфіка формування одних і тих же рис характеру в різному віці. В молодшому шкільному віці ми продовжуємо роботу над формуванням в особистості доброзичливості, любові до батьків, школи. Це є першим кроком до формування почуття патріотизму. Справжніми патріотами своєї країни діти стають в кінці підліткового, на початку старшого шкільного віку, після того, як познайомляться з історією, традиціями рідного краю, побувають в багатьох місцях, вартих уваги.

В старшому шкільному віці створюються умови для формування почуття інтернаціоналізму. В молодшому шкільному віці вчитель створює ситуації, в яких сильніші захищають слабших, де діти вчаться поступатись своїми інтересами заради інтересів інших людей.

4. Вивчити механізм перевиховання. Встановлено, що чим менша людина, тим легше її перевиховати, бо краща пластичність нервової системи, менша кількість переконань керує нею, ще досить великим є авторитет вихователя. В процесі перевиховання т.н.з не зникають. Це означає, що при відповідних умовах вони можуть знову проявитись.

5. Вивчати роль самооцінки в процесі формування особистості, механізм і особливості її формування. Найбільшої уваги вчителя потребують діти з заниженою самооцінкою, так як вони не вірять в свої сили, не проявляють ініціативу. По відношенню до них використовується "прийом гарантованого успіху".

Дітям із завищеною самооцінкою бажано показувати сильні сторони інших людей, навчити їх поважати цих людей за те хороше, що в них є, вчити їх бути тактовними і уважними до інших.

Психологічне обгрунтування форм виховного впливу

Виділяють індивідуальні, групові і колективні форми впливу на особистість.

Найпродуктивнішими є індивідуальні форми, оскільки в розмові один на один вихователь має можливість підібрати такі приклади і аргументи, які будуть переконливими саме для цієї дитини, бачачи безпосередню реакцію виховання, вчитель, при потребі, вносить корективи в хід розмови, бесіда має більш щирий і довірливий характер.

Якщо в класі є кілька дітей, що мають спільну проблему, то, для економії часу, можна використовувати групові форми впливу. Якщо вчителеві вдається викликати в учнів необхідні переживання, то їх сила збільшується за рахунок підсилення емоціями інших дітей.

Найбільшу економію часу дають колективні форми роботи. Використовуючи їх, вихователь розуміє, що в дітей різний життєвий досвід, погляди, тому неможливо одночасно однаково вплинути на всіх присутніх. Готуючись до виховного заходу учитель намагається підібрати матеріал, який буде переконливим для окремих дітей, чи, навіть, однієї дитини. Інші діти обговорюючи запропоновані ситуації, висловлюючи своє відношення до них, наводячи власні приклади допомагатимуть вчителеві вирішити поставлене завдання. Переконливість виховного впливу зростає за рахунок того, що дитина знайомиться з відношенням до тих чи інших вчинків не тільки вчителя, а й товаришів. Найуважніше вона прислухається до думки авторитетних для неї дітей. Може також спрацювати ефект підсилення емоцій за рахунок переживань інших дітей.

Індивідуальний підхід до учнів в процесі виховання

Ефективність виховного впливу в великій мірі визначається вмінням вчителя здійснювати індивідуальний підхід до учнів з урахуванням особливостей їх особистості, стану, в якому дитина знаходиться в даний момент.

Індивідуальний підхід передбачає в першу чергу знання умов, що вплинули на формування особистості: склад сім'ї, її ціннісні орієнтації, умови, які створені для дитини, авторитетні люди, друзі, чим любить займатись в вільний час, про що мріє, що читає, стан здоров'я, досвід життя в колективі (дитячий садок, табір, інші школи), життєві ситуації, в які потрапляла дитина.

Вчитель має знати як на дитину впливає заохочення і покарання. Дітей з заниженою самооцінкою хвалять частіше, з завищеною - рідше, одні діти після похвали починають працювати ще краще, а інші - перестають. Для одних дітей достатньо засуджуючого погляду, а по відношенню до інших мають використовуватись більш серйозні способи покарання. Потрібно знати з чиїх вуст осуд і заохочення звучать найвагоміше для даної особистості.

Оскільки процес формування рис характеру особистості тісно пов'язаний з її темпераментом, то вихователь має володіти способами його дослідження. В процесі спілкування з меланхоліком потрібно проявляти особливу доброзичливість, тактовність, з холериком і сангвініком допустима стримана, спокійна, але тверда вимогливість. Гнівна, емоційна розмова на підвищених тонах приведе до гальмування у меланхоліка і до перезбудження у холерика, що не дасть можливість вчителеві досягнути поставленої мети. Інертні діти значно повільніше реагують на впливи з навколишнього середовища.

Успіх виховного впливу дуже в великій мірі визначається вмінням вчителя побачити хороші сторони в поведінці особистості і продемонструвати їй, що він її за це поважає. Розвиваючи далі позитивні риси, вчитель формує в дитини бажання змінити себе. Можна опиратись на інтереси, нахили дитини, позитивні риси характеру (працьовитість, доброту), почуття гумору, прагнення до справедливості і т.д.

Для того, щоб правильно оцінити поведінку дитини і відповідно продумати виховний вплив на неї, потрібно зрозуміти мотиви її дій. Наприклад, по різному буде проходити виховний вплив на дітей, які вступили в бійку через образу, захищаючи когось чи бились з слабшим, щоб налякати інших.

Негативні форми поведінки, їх попередження і подолання

Прояв негативних форм поведінки є результатом неправильного впливу дорослих на особистість дитини.

Впертість може бути викликана:

- перезбудженням нервової системи, перевтомою, важкими переживаннями;

- бажанням проявити свою волю;

- деспотичним, грубим відношенням дорослих до дитини,

- звичкою розбещеної дитини в такий спосіб добиватись свого.

Грубе, зневажливе відношення до дорослих може бути спровоковане:

- несправедливим відношенням дорослих до дитини;

- перевтомою;

- імпульсивністю, невмінням керувати собою;

- відсутністю поваги до дорослих;

- помилковою думкою про те, що грубість є ознакою мужності, сміливості. Причинами недисциплінованості можуть бути:

- бурна, кипуча енергія, яка не знаходить корисного застосування;

- бажання привернути до себе увагу;

- неправильне розуміння сміливості;

- звичка робити тільки те, що подобається, прагнення до насолоди.

Обман, як свідоме викривлення дійсності з корисливою метою може бути викликаний:

- страхом бути покараним;

- бажанням привернути до себе увагу;

- неправильним розумінням дружби.

Діти можуть привласнювати, красти чужі речі, через:

- відсутність сформованих поглядів на чужу власність;

- недостатній розвиток гальмівних механізмів;

- бажання помститись;

- страх бути не прийнятим товаришами;

- хворобу (клептоманію).

Дитині, яка взяла чужу річ потрібно дати можливість непомітно її повернути. Виховна робота вимагає особливого такту.

Діти виростають лінивими, якщо

- батьки не залучали їх до праці,

- діти не отримували від праці позитивних емоцій.

Основними умовами попередження і подолання негативних форм поведінки є:

1. Правильна організація життя і діяльності дитини, коли її знання, енергія знаходять розумне застосування, діяльність є корисною і для неї, і для оточуючих.

2. Зміцнення нервової системи, дотримання режиму праці, відпочинку, повноцінне харчування.

3. Хороші взаємовідносини в сім'ї, в класному колективі, коли дитина відчуває, що її люблять, поважають, готові завжди допомогти.

4. Ефективно побудована система виховних впливів на особистість.

Психологічні особливості використання методів виховного впливу

Однією з умов успіху виховного впливу є вдалий підбір методів виховання. Вибір того, чи іншого методу виховного виливу залежить від:

1. Вікових особливостей дітей (до 6 років не всі правила поведінки варто доказувати, наочно обґрунтовувати).

2. Індивідуальних особливостей дитини, її психічного стану в даний момент (будучи в стані спокою дитина сильніше переживає виховний вплив).

3. Особливостей колективу, членом якого е особистість (особливості взаємовідносин, ціннісні орієнтації, лідери).

4. Конкретних умов.

5. Рівня майстерності вчителя.

Використовуючи для формування переконань словесні методи впливу (пояснення, бесіда, розповідь) вчитель повинен пам'ятати, що:

- увагу людини привертає в першу чергу нова інформація, яка має життєво важливе значення. Шкідливим є багаторазове повторення закликів - штампів, високих моральних понять, так як реакція на них втрачається. Для вислову однієї і тієї ж думки кожен раз потрібно знаходити інші слова;

- для забезпечення стійкості уваги необхідними є:

а) новизна, емоційність, виразність, образність мовлення вчителя;

б) активна участь учнів в розмові;

в) відсутність втоми, більш ефективними є виховні впливи, які здійснюються тоді, коли діти відпочили після уроків;

г) відсутність сторонніх подразників, особливо коли вчитель намагається викликати в дітей відповідні переживання.

- більш ефективний вплив забезпечує неофіційний характер розмови, коли виховний вплив здійснюється непомітно для дітей. В протилежному ж випадку розуміння того, "що тобі хочуть внушити свою думку" викликає в особистості протидію, вона детально аналізує слова, іронічно відноситься до деяких з них. В такій обстановці дуже важко викликати переживання, потрібні для формування переконань. Непомітно і ефективно виховний вплив відбувається тоді, коли вчитель впустить дітей в таємниці свого дитинства, посвятить їх в свої проблеми.

Виховна сила прикладу базується на природній здатності дітей до наслідування. Дуже важливо, щоб справжнім прикладом стали для дітей вчителі, батьки. .Якщо діти побачать суперечність між їх словами і справами, то слова втрачають виховну силу.

Висловлюючи своє відношення до побаченого, дорослі намагаються звернути увагу дитини на поведінку оточуючих людей, яка може бути повчальною.

Ефективним засобом впливу є організація зустрічей з людьми, життя яких варте наслідування. Вони стануть приємними для обох сторін, коли будуть проходити в вигляді бесіди. В попередній розмові вчитель має звернути увагу гостя на те, які питання цікавлять його дітей, на кого бажано звернути найбільшу увагу. В розмові з дітьми вчитель намагається викликати в них інтерес до особи гостя, окреслює коло питань на які він може дати компетентну відповідь.

Формуванню звичок правильної поведінки сприяють методи формування суспільної поведінки (гра, доручення, вправи).

Вчитель створює для учнів такі умови, щоб їх практична діяльність відповідала засвоєним нормам поведінки. Не можна виховати потрібну рису характеру, не ставлячи особистість в умови, де б ця риса проявлялась. Не ставлячи дітей перед необхідністю самостійно переборювати труднощі, не можна виховати в них наполегливість. Використовуючи цю групу методів, потрібно пам'ятати про вимоги, які до них ставляться:

1. Ситуації, які створює вчитель, мають бути природними, якомога менше штучними.

2. Ситуації мають бути різноманітними, щоб показати дитині, як проявляти дану рису характеру в різних життєвих умовах.

3. В конкретних справах мають закріплюватись переконання, тому діяльність обов'язково має бути пов'язана з позитивними емоціями. Важливо забезпечити похвалу з сторони якомога більшої кількості людей.

Отже, для забезпечення успіху вчитель використовує різні методи стимулювання правильної поведінки. Методи стимулювання суспільної поведінки відіграють допоміжну функцію. Вони допомагають вчителеві регулювати, коректувати поведінку учня за допомогою вимог, заохочення, покарання і т.д.

Пред'являючи учням вимоги, вчитель повинен запам'ятати, що:

Не можна пред'являти зразу багато вимог, так як людина не може бути одночасно уважною до різних проявів своєї поведінки, це вимагає від неї дуже великого напруження.

Для того, щоб учні не перестали реагувати на вимоги, потрібно добиватись їх виконання.

Людина не бажає сліпо підкорятись чужій вимозі, тому їх потрібно аргументувати, роблячи це лаконічно, не використовуючи "штампів".

В голосі має звучати впевненість вчителя в правильності даної вимоги.

Вимога може пред'являтись в вигляді прохання і в вигляді наказу. Пред'явлення вимог у вигляді прохання більш оправдане, так як дає можливість відчути свою цінність, самостійність, сприяє утвердженню почуття власної гідності.

Дієвим методом стимуляції поведінки є заохочення. Прагнучи знову переживати позитивні емоції, людина повторює вчинки, які були схвалені оточуючими.

Найбільш оправдане заохочення на перших етапах формування звичок, коли поведінка учня ще не стійка, не визначилась точно. Не варто хвалити особливо часто. Це може стати причиною завищеної самооцінки, може сприяти вихованню користолюбства. З часом вчитель повинен переконати учнів в тому, що правильна поведінка - це обов'язок кожного, а не заслуга, це норма. За виконання цієї норми не хвалять (не хвалять же нас за те, що ми самостійно їмо).

Більш дієвою є похвала перед членами колективу, так як вона сприяє утвердженню особистості в очах товаришів.

Вагомішою є похвала, що звучить з вуст авторитетної людини, особливо якщо вона скупа на похвалу.

Ще більшого такту з сторони вчителя вимагає використання покарання.

Покарання слідує лише тоді, коли учень свідомо порушив норми поведінки.

Недопустимо порушення власної гідності людини, так як тоді дитина озлоблюється і протидіє впливові вчителя.

Дитина не повинна переживати невправність того положення, в якому вона опинилась, так як тоді втрачається бажання щось змінювати, віра в свої сили. Інтерес до оточуючого. Вчитель має допомогти дитині побачити як можна вийти з неприємної ситуації, яка склалась.

Вчитель повинен продумати добре свої слова, дії, особливо тоді, коли вчинок учня його дуже схвилював. В такому стані можна неправильно оцінити обстановку, прийняти неправильне рішення. Бажано дати можливість заспокоїтись і учневі. Він буде мати час подумати над вчиненим спокійно. Людина більш свідомо сприймає слова інших в стані спокою.

Не можна карати фізично.

Не можна карати працею.

Показником успішності виконання є переростання його в самовиховання. В основі самовиховання лежить досить високий рівень розвитку самосвідомості, самооцінки, коли особистість добре усвідомлює свої сильні сторони, недоліки, бажає їх позбутись. Основним стимулом самовдосконалення виступає потреба у спілкуванні. Вчитель має допомогти дитині зрозуміти причини тих проблем, які виникають в неї в процесі спілкування. Відмітивши позитивні риси характеру, вчитель допомагає дитині розібратись в особливостях своєї поведінки, усвідомити свої недоліки, озброює учня прийомами роботи по формуванню позитивних рис характеру.

Дуже добре, якщо дитину привчили в кінці дня звітувати перед собою: де була, що робила, які вчинки оточуючих вплинули на неї, що найбільше запам'яталось.

Особистість аналізує свої вчинки, виділяє ті, якими може гордитись, а за які соромно, це допомагає уникати повторення помилок. Не бажано давати дітям можливість хвалитись своїми хорошими вчинками, хай краще це роблять інші. Про погані вчинки теж небажано розказувати. Щоб допомогти дитині зрозуміти неправильність своїх дій, вчитель задає риторичні питання, описує аналогічну ситуацію.

Не варто добиватись від дитини обіцянки, що вона більше не повторить поганий вчинок. Більш ефективним є зобов'язання, дане собі. Важливо, щоб це рішення визріло самостійно Допомога дорослих має бути непомітною.