Форми прояву емоцій та почуттів

Настрій - це відносно стійке і досить слабо виражене переживання. В гарному настрої особистість сприймає все в „рожевих фарбах”, натхненно працює. Поганий настрій погіршує працездатність, негативно впливає на здоров'я. Настрій може передаватись іншим людям (нам властиве співпереживання).

Особистість має бути не рабом, а господарем свого настрою, турбуватись про створення оптимальних умов для праці і життєдіяльності. Особливо це важливо для вчителя. Бажаючи покращити свій настрій особистість думає про щось приємне, займається улюбленою справою. Дуже важливо спробувати розібратись в причинах свого поганого настрою, хоч це не завжди легко. Основним джерелом настрою є задоволення чи незадоволення всім ходом свого життя, тим, як складаються відносини з іншими людьми. Нас може гнітити незакінчена робота, невиконана обіцянка. Якщо ми зуміли знайти причину, то стараємось її усунути, або хоча б намічаємо шляхи виходу з неприємної ситуації. Можна поділитись своїми проблемами з іншими, адже ми знаємо, що розділена радість – це подвійна радість, а розділене горе – половина горя. Жартуючи, піднімаючи настрій оточуючим ми допомагаємо і собі. Часто допомагає порівняння своїх неприємностей із значно серйознішими проблемами інших людей. Якщо життя людини бідне на позитивні емоції, то вона відчуває потребу у солодкому, особливо в шоколаді.

У дітей настрій змінюється значно частіше, ніж у дорослих.

Афект - короткотривале, але дуже сильно виражене переживання. В основі афекту лежать обставини, які мають дуже велике значення в житті людини. Чим більша різниця між очікуваним результатом і реальністю, тим сильніше проявляється переживання. Особистість втрачає контроль за своїми діями, її вчинки стають нерозумними, здійснюються без врахування ситуації, наслідків. Це спалах переживань, який викликає величезну затрату сил, тому після афекту наступає байдужість, сонливість. Під час афекту спостерігаються різкі зміни в роботі внутрішніх органів, в обміні речовин.

Боротись з афективним проявом переживань дуже важко і шкідливо для здоров'я. Щоб не було соромно згадувати про свої дії, слова, варто вчасно себе стримувати, не дати початись афектній реакції. Одним із засобів послаблення афекту служить зміна діяльності, виконання певної системи рухів не зв'язаних з причинами афекту (сісти, встати, витерти дошку, порахувати до 20, малюючи числа; в особливих ситуаціях, коли не можна рухатись можна писати слова, числа кінчиком язика в закритому роті чи великими пальцями ніг). З людиною, яка перебуває в стані афекту, варто розмовляти спокійно, доброзичливо.

Афективні стани частіше спостерігаються у дітей. Доросла людина повинна вміти себе стримувати.

Пристрасть – це сильно виражене захоплення кимось або чимось, яке підкоряє собі всі думки і дії людини. Вони бувають позитивними і негативними. У дітей можуть спостерігатись лише захоплення, а пристрасть виникає в більш дорослому віці. Добре, якщо це позитивна пристрасть, яка не шкодить оточуючим і самій людині, якщо людина знаходить час для повноцінного задоволення всіх своїх інших потреб.

Стрес - це стан психологічної напруги, який виникає при роботі в екстремальних умовах, коли вирішуються важливі для життя людини питання, що вимагають прийняття правильного рішення.

В такому стані активізується діяльність організму, він ніби мобілізує всі свої сили на виконання складної роботи (частішає серцебиття, дихання, підвищується кров'яний тиск). Особливо негативно часті стресові ситуації відбиваються на здоров'ї людей, що ведуть малорухливий спосіб життя, так як накопичена енергія, не знайшовши примінення, пошкоджує внутрішні органи. Для них особливо важливо займатись фізичною працею, спортом.

Одні люди в стресовому стані розгублюються, їх рухи стають нескоординованими, мовлення втрачає зв'язність, іншим характерна ясність і чіткість думки, винахідливість, організованість.

Фрустрація - переживання, яке виникає при зустрічі з непереборними труднощами на шляху до досягнення мети. Народна мудрість стверджує, що найкращим лікарем при таких переживаннях є час, але щоб зменшити силу переживань, бажано шукати позитивні сторони в ситуації, що склалась, намагатись реалізувати себе в чомусь іншому.

Види почуттів

Моральні почуття відбивають ставлення особистості до інших людей, суспільства, до самої себе. Вони грунтуються на засвоєних нею соціальних нормах і сигналізують про ступінь відповідності цим нормам найрізноманітніших явищ життя. Прикладами таких почуттів є: патріотизм, інтернаціоналізм, гуманізм, симпатія, любов, кохання, співчуття, сором, честь, гідність, совість.

Рівень розвитку моральних почуттів може служити досить повною характеристикою особистості.

Інтелектуальні (пізнавальні) почуття виникають в пізнавальній діяльності, спрямованій на теоретичне освоєння дійсності. Вони базуються на пізнавальних потребах індивіда, сигналізують про ступінь задоволення цієї потреби. Прикладами інтелектуальних почуттів є: допитливість, інтерес, здивування, прикрість, розчарування, почуття творчого підйому, сумніву.

Естетичні почуття - це переживання прекрасного в навколишньому середовищі і в поведінці людей. Прикладами естетичних почуттів є: почуття прекрасного, потворного, комічного, трагічного, гумору, іронії.

Особливості переживань молодших школярів

З приходом дитини до школи її переживання починають визначатись не стільки грою і спілкуванням з ровесниками, скільки процесом і результатами її навчальної діяльності, відношенням до неї вчителя.

Навчальний матеріал, факти, які викликають емоції запам'ятовуються швидше і надовше.

Учні ще не вміють стримувати свої емоції, в них можливі прояви афективних станів. Поступово розвивається здатність керувати своїми переживаннями. Діти намагаються стримувати свої сльози, не показувати, що їм страшно, маскують задоволення від похвали вчителя.

Віковою нормою емоційного життя молодших школярів є життєрадісний, бадьорий настрій. Діти швидко відволікаються від проблем, що виникають, зайнявшись цікавою діяльністю.

Вчитель і батьки працюють над формуванням почуття обов'язку, відповідальності, далі закріплюються гуманістичні почуття. В плані виховної роботи обов'язково передбачаються заходи, що сприяють формуванню почуття дружби, колективізму. Формування почуття патріотизму передбачає формування любові і поваги до батьків, вчителів, школи, населеного пункту, де живе дитина.

Дуже важливо підтримати почуття допитливості, яке було віковою нормою дітей дошкільного віку. Оскільки дітям більше властивий інтерес до фактів, то потрібно стимулювати інтерес до розкриття причинно-наслідкових зв'язків. Добре, якщо буде створено умови, коли дитина буде часто переживати почуття задоволення від вдало виконаного завдання. Навчальна діяльність стимулює виникнення інтересу до ігор, які вимагають смекалки, включають елементи змагання.

Естетичні почуття інтенсивніше розвиваються в процесі діяльності (ліплення, малювання, аплікація), ніж при сприйманні творів мистецтва. Велике значення має сприймання прекрасного в природі.

Тема: ВОЛЯ

Поняття про волю

Задовольняючи свої багаточисельні різноманітні потреби, людина змушена постійно проявляти активність. Свідома активність спрямована на досягнення поставленої мети називається діяльністю. В процесі діяльності людина зустрічається з рядом труднощів, які стають на перешкоді до досягнення мети. Ці труднощі бувають двох видів: зовнішні (протидія інших, природні перешкоди, відсутність умов, знарядь праці), та внутрішні (лінь, бажання зайнятись чимось іншим, а не цим, страх, хибне самолюбство). Боротись з самим собою дуже важко.

Воля - це психічний процес, який проявляється при виконанні діяльності, пов'язаної з переборенням труднощів.

Чим більші перешкоди може перебороти людина, тим більше розвинена в неї воля. Воля проявляється не лише в стимулюванні бажаних дій, але і стримуванні - небажаних.

Оскільки, проявляючи вольове зусилля, людина переборює труднощі для досягнення свідомо поставленої мети, то воля властива тільки людині. Умовою виникнення волі був перехід до трудової діяльності. Воля особистості формується в процесі життя в суспільстві. В залежності від того, які вимоги ставить суспільство, до волі особистості, така воля в неї і формується. Погано, коли здатність переборювати великі труднощі поєднується з аморальними рисами характеру. Така людина принесе іншим лише зло.

Воля проявляється у всіх видах діяльності людини і є необхідною умовою досягнення успіху. Людина без волі нагадує автомобіль без мотора, ніби і все є, а користі ніякої.

Фізіологічна основа вольових дій

В основі вольових дій лежить діяльність всіх зон кори.

Первинні і вторинні зони відновлюють інформацію, яка має відношення до вирішення даного питання, а третинні опрацьовують її, зважують всі "за" і "проти".

Наприклад, вирішуючи проблему чи варто починати вчити уроки ще в суботу студент згадує, як важко йому було перед цим, коли він не встигав все вчасно зробити, як неприємно було сидіти на заняттях недостатньо підготовленим, як дивувались товариші, коли викладач ставив трійку за відповідь, якою була реакція мами і класного керівника, як важко пізніше було виправляти становище, що склалось. Чим більше буде таких неприємних спогадів, тим більше гарантії, що студент знайде час, щоб завчасно розпочати роботу, переборе свою лінь.

Коли людина приймає остаточне рішення, то в третинних зонах на основі переробки відповідної інформації утворюється другосигнальний тимчасовий нервовий зв'язок (наше рішення завжди має словесну оболонку). В залежності від прийнятого рішення направляються імпульси в ту ділянку кори, яка відповідає за виконання поставленого завдання. Наприклад, якщо ми прийняли рішення читати, то в центр Дежеріна, писати - в передню центральну звивину, слухати лекцію - в центр Верніке.

Відповідні імпульси направляються також в ретикулярну формацію. Ретикулярна формація є джерелом енергії для протікання вольового акту.

Аналіз вольової дії

В кожній вольовій дії виділяють підготовчий і виконавчий етап.

На підготовчому етапі людина усвідомлює свої потреби, продумує умови їх задоволення, тобто ставить перед собою певну мету. Бажано усвідомити доступність поставленої мети, бо люди, які беруться за справи, що їм не під силу, звикають не доводити розпочате до кінця.

Справжня вольова дія пов'язана з виконанням завдань, які вимагають прикладання значних зусиль для їх досягнення.

При наявності внутрішніх перешкод відбувається боротьба мотивів. Частіше всього в суперечку вступають поняття "потрібно" і "хочу". Воля проявляється в умінні заставити себе робити те, що диктує почуття обов'язку.

При наявності зовнішніх перешкод обдумуються засоби, шляхи досягнення мети, вибираються найоптимальніші.

Ліквідувавши всі перешкоди особистість продумує план виконання діяльності: з чого почати, як контролювати правильність виконання завдань.

Вольова дія відбувається лише тоді, коли прийняте рішення втілюється в життя, коли наступає виконавчий етап. Виконання рішення може мати:

а) форму зовнішньої вольової дії ( особистість заставляє себе робити те, що не хоче);

б) форму внутрішньої вольової дії (особистість заставляє себе не робити те, що дуже хоче).

В процесі діяльності людина здійснює самоконтроль. Ознакою сильної волі є вміння відмовитись від прийнятого рішення, якщо змінюються умови діяльності або виявляється, що особистість неправильно оцінила свої можливості.

Завершується вольова дія оцінкою правильності вибору, шляхів та засобів діяльності, оцінкою доступності цілей та своїх вольових якостей.

Особливості волі молодших школярів

З розвитком лобних зон кори головного мозку зростає здатність до вольових зусиль. Молодший школяр може заставити себе робити те, що потрібно, а не те, що хочеться, проте довільність психічних процесів розвинена ще недостатньо. Вчителі більше опираються на мимовільну увагу, мимовільне запам'ятовування. При виконанні нецікавої роботи (наприклад, написати рядок літер) обов'язково використовуються різні способи зацікавлення, вводяться елементи змагання: "Я побачу, хто найстаранніший...", "...хто навчився працювати як справжній учень" і т.д.

Якщо перші вольові дії дітей здійснюються під впливом вказівок вчителя, то з часом учень сам пред'являє до себе вимоги, керуючись своїми потребами, інтересами. Спочатку дитина проявляє вольове зусилля керуючись особистими мотивами, пізніше нею починають керувати колективістичні мотиви.

Молодші школярі легко підпадають під вплив інших, вони дуже внушаємі. Недоліки в поведінці часто пов'язані з наслідуванням поганих прикладів. Для налагодження дисципліни в класі дуже важливо знайти зачинщиків негативної поведінки, з яких беруть приклад інші діти. Дуже важливо, щоб учень бачив навкруг себе багато позитивних прикладів для наслідування. Найбільший вплив на дитину має вчитель. Слово вчителя - закон. Цю довіру потрібно оправдати. Якщо губиться віра у вчителя, то стихійний вплив вулиці посилюється.

В молодших школярів збудження переважає над гальмуванням, тому порушення дисципліни на уроці може бути пов'язане із невмінням діти не вміють стримувати себе.

Важливою школою виховання волі виступає колективна гра, в якій діти змушені підкорятись правилам гри, правильно будувати свої відносини з ровесниками.

Потрібно включати дітей в трудову діяльність. Дослідження показали більш високий рівень розвитку волі в дівчаток, так як вони з дитинства залучаються в сім'ї до виконання різних доручень.

Велику допомогу в розвитку волі надають заняття спортом, дотримання режиму дня.

Для того, щоб діяльність стимулювала розвиток вольових якостей особистості, необхідно дотримуватись ряду вимог:

- допомогти дитині усвідомити конкретну мету, яка стоїть перед нею;

- дотримуватись оптимальної складності завдань;

- дитина має бачити своє просування до мети і усвідомлювати його як результат власних зусиль, переживати гордість за себе (тому дуже важливо допомогу, якщо в ній є потреба, надавати непомітно).

Модуль 5 ПІЗНАВАЛЬНІ ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ

Тема: ВІДЧУТТЯ

Поняття про відчуття

Пізнання людиною навколишнього середовища і самої себе починається з відчуттів.

Відчуття - найпростіший пізнавальний психічний процес, який полягає в відображенні окремих властивостей предметів і явищ навколишньої дійсності при їх безпосередньому впливі на наші аналізатори.

У деяких живих організмів відчуття є єдиним джерелом отримання інформації про навколишній світ, складніші пізнавальні процеси у них відсутні. Низькоорганізовані тварини відображають тільки ті властивості об'єктів, які мають безпосереднє значення для їх життєдіяльності (павук реагує на вібрацію павутини, черв'як повзе туди, де менше сонячних променів).

В перші тижні життя дитина теж реагує лише на окремі властивості об'єктів. В процесі життя і тренування людина навчається дуже точно розрізняти різні властивості об'єктів.

Отримавши сигнал про наявність шкідливих властивостей об'єкта, істота намагається позбутись їх впливу (втекти, зняти, виплюнути), якщо ж отримується інформація про властивості, що можуть допомогти повніше задовольнити потреби, то істота наближається до об'єкта, намагається бути біля нього якомога довше.

Отже, відчуття відіграють інформаційну і регулюючу функцію.

Чим більш високоорганізований живий організм, тим більше значення для нього має повноцінний різноманітний потік інформації про різні властивості предметів і явищ. Одноманітність подразників, бідність відчуттів (сенсорний голод) можуть стати причиною неадекватного відображення навколишнього світу ( галюцинацій), привести до погіршення працездатності. У людей, яким доводиться працювати в космічному просторі, глибоко під землею, під водою можуть виникати галюцинації, розлади в психічній діяльності.

Отже, багатство відчуттів сприяє покращенню працездатності кори головного мозку.

Ф О відчуттів

Ф О відчуттів є діяльність аналізаторів.

Аналізатор - складний нервовий механізм, який здійснює тонкий аналіз впливів навколишнього світу, виділяючи окремі властивості об’єктів.

Механізм дії аналізатора: подразник, діючи на рецептор, викликає фізико-хімічний процес подразнення. Подразнення трансформується в нервовий процес - збудження. Збудження передається в відповідну ділянку кори і викликає психічний процес - відчуття.

Умови виникнення відчуттів:

1. Мають бути здоровими і готовими до функціонування всі три складові частини аналізатора (рецептор, провідникова і центральна частина).

2. Відповідні подразники мають діяти на відповідний рецептор.

3. Має бути достатньою сила подразника.

Види відчуттів

Є різні основи класифікації видів відчуттів .

По характеру відображення і місцю розміщення рецепторів розрізняють три види відчуттів: екстероцептивні, інтероцептивні, пропріоцептивні.

Інтероцептивні відчуття відображають стан внутрішніх органів. Рецептори розміщені на стінках шлунку, кишечнику, серцево-судинної системи. Відчуття виникають тоді, коли порушується обмін речовин, робота внутрішніх органів, стан організму в цілому.

Пропріоцептивні відчуття відображають положення тіла в просторі. Відповідні рецептори містяться в м'язах і суглобах. До цього виду належить також відчуття рівноваги (рецептори розташовані у напівкруглих каналах середнього вуха). До пропріоцептивних відчуттів відносять відчуття руху - кінестетичні відчуття.

З допомогою екстероцентивних відчуттів проходить відображення властивостей предметів і явищ зовнішнього середовища. Рецептори знаходяться на поверхні тіла.

Екстероцептивні відчуття поділяються на контактні і дистантні. Контактні сигналізують про подразники, які безпосередньо діють на рецептори. Це смакові і шкіряні відчуття.

Смакові відчуття викликаються впливом на смакові рецептори речовин, розчинених в слині чи воді. На окремих ділянках язика скупчені нейрони, що відчувають солоне, кисле, гірке, солодке. Комбінація відповідних відчуттів є основою смаку.

Шкіряні відчуття відображають механічні властивості предметів і виникають при дотику до них. Шкіряні відчуття включають відчуття дотику, болю, тепла і холоду, для кожного з яких існує специфічний вид рецепторів, кількість яких на різних ділянках шкіри різна.

Дистантні відчуття відображають властивості предметів, що перебувають на певній відстані від рецептора.

Подразником для нюхового рецептора виступають частинки пахучих речовин, які попадають в носову порожнину разом з повітрям.

Особливо велике значення нюховий аналізатор має в житті тварин. Якщо в людини нюхові зони в корі займають 1\20, у собак - 1\3, то у риб вони займають майже всю поверхню кори.

Нюхові і смакові відчуття тісно взаємопов'язані. Запах здатний підняти апетит, покращує смак їжі або ж попереджує про її неякісність. Запахи попереджують про небезпеку для організму в навколишньому середовищі.

Слухові відчуття відображають.

- висоту звуків, яка залежать від частоти коливань звукових хвиль, людина сприймає звуки від 16 до 20000 герц, у деяких тварин діапазон більший;

- голосність, яка залежить від амплітуди їх коливань (шепіт 16 децибел, звичайне мовлення - 60 децибел, звук силою більше 120 децибел викликає біль);

- тембр, який залежить від форми коливань звукових хвиль (по тембру розрізняємо музичні інструменти, голоси людей).

Чутливі закінчення слухового нерва знаходяться в завитці.

Тривалий вплив на слуховий аналізатор звуків, сила яких перевищує 90 дб може привести до втрати слуху.

Дуже важко навчити говорити людей, які втратили слух.

Зорові відчуття дають нам 90% інформації про навколишній світ. Вони виникають в результаті впливу електромагнітних хвиль довжиною від 380 (фіолетовий) до 780 (червоний колір) мілімікрон на сітківку ока. Кольори ми розрізняємо з допомогою колбочок, які знаходяться в центрі сітківки, вночі нам допомагають орієнтуватись в навколишньому середовищі палички, які знаходяться ближче до краю сітківки. Палички значно чутливіші, їх набагато більше (майже в 20 р.). Порушення в роботі паличок приводять до розвитку хвороби, яка називається "куряча сліпота", порушення в роботі колбочок позивається дальтонізмом (частіше хворіють чоловіки).

Вдалий підбір пануючого кольору може сприяти значному підвищенню працездатності людини.

За давністю розрізняють давні і нові відчуття. Найновішими вважають зорові і слухові відчуття.

Властивості відчуттів

Чутливість - здатність аналізатора реагувати на подразник, відчувати зміну у його силі. Розрізняють абсолютну і відносну чутливість. В абсолютній чутливості аналізатора виділяють верхній і нижній поріг .Нижній поріг - найменша сила подразника, яка викликає ледь помітні відчуття. Максимальний поріг - найбільша сила подразника, при якій ще існують відчуття. У кожного аналізатора свій мінімальний і максимальний поріг. Відносна чутливість - це здатність відчути зміну у силі подразника. Для зорового аналізатора ця величина рівна І/100 від сили попереднього подразника, для слухового - 1/10, для дотикового - І/ЗО.

Відчуття вступають між собою у взаємодію. Розрізняють такі види взаємодії відчуттів.

Сенсибілізація - вплив відчуттів на підвищення або пониження чутливості інших аналізаторів. Сильні подразники понижують чутливість інших аналізаторів, а слабкі підвищують. Наприклад: слабкі звуки - підвищують чутливість зорового аналізатора, інтенсивне освітлення - понижує чутливістю слухового аналізатора.

Синестезія - виникнення під впливом одних відчуттів, відчуттів характерних для інших аналізаторів.

"Бархатний голос" - звукові відчуття викликають відчуття характерні для шкіряного аналізатора (кислий голос, теплий колір).

Контраст - зміщення відчуттів в сторону протилежну попереднім або сусіднім відчуттям, (якщо після цукерки з'їсти яблуко, то відчуття зміщується в сторону, протилежну попередньому: яблуко здається .дуже кислим). Виникнення контрасту пояснюється втомою нервових клітин і зниженням їх чутливості.

Компенсація проявляється в тому, ще якщо втрачаються, окремі аналізатори, то інші (за рахунок вправляння і пластичної кори) досягаються високої чутливості. У сліпих людей добре розвинений слух, дотик, нюх, у сліпоглухонімих - дотик, нюх.

Адаптація - це властивість відчуттів, яка проявляється у пристосуванні аналізатора до дії подразника, зниженні його чутливості.

Легко відбувається адаптація до запахів, шкіряна, зорова ( до світла – кілька секунд, до темряви – до 15-18 хв.). Довго відбувається слухова, смакова адаптація. Майже відсутня адаптація до болю і до сильних подразників.

Тривалість - властивість відчуттів, яка проявляється в тому, що подразник перестав діяти на аналізатор, а ми ще долі секунди його відчуваємо. Це пов'язано з тим, що потрібен певний час щоб збудження пройшло в кору і там розшифрувалось.

Тема: СПРИЙМАННЯ

Поняття про сприймання.

Сприймання - відображення в корі головного мозку предметів і явищ навколишньої дійсності, що діють на органи чуттів.

Важливою складовою частиною є рух: рух очей, що розглядають предмет, рух руки, що ощупує об’єкт.

Сприймання об’єкта починається з пізнання його властивостей (відчуттів)

Якщо об’єкт з таким набором ознак добре нам знайомий (є в пам’яті), то сприймання відбувається блискавично.

При сприйманні малознайомих об’єктів стає добре помітною робота мислення. Ми аналізуємо кому може бути властивий такий набір ознак, де можна використати даний об’єкт.

Сприймання пов’язане з другою сигнальною системою, оскільки сприйнятий об’єкт ми називаємо словом. Інколи словесне позначення допомагає краще його сприйняти.

? Чому на опорно-логічній схемі всі літери в слові „сприймання”, за виключенням подвоєних „н” зображені великим шрифтом?

Фізіологічна основа сприймання

Сприймання здійснюється з допомогою тих же аналізаторів, що і відчуття окремих властивостей об’єктів.

При сприйманні за допомогою слухового аналізатора встановлюються внутріаналізаторні т.н.з. між ділянками кори, які розшифровують висоту, силу, темп, тембр звуку. При сприйманні з допомогою зорового аналізатора зв’язок утворюється між ділянками кори, які розшифровують форму, колір, розмір, освітленість об’єкта. При сприйманні за допомогою смакового аналізатора фіксується співвідношення між кислим, солодким, гірким і сольоним. З допомогою дотику можна отримати інформацію про вагу, температуру об’єкта, плоский він чи опуклий, гладенький чи шершавий. В даному випадку Ф 0 сприймання є встановлення внутріаналізаторних т. н. з.

При сприйманні дійсності з допомогою кількох аналізаторів встановлюються внутріаналізаторні і міжаналізаторні т. н. з.

. Наприклад, людина сприймає лимон .Це означає, що в кору приходить інформація про різні його властивості (колір, поверхню, форму, смак запах). Між ділянками кори, які розшифровують збудження, що надійшли, від відповідних їм рецепторів, встановлюється т.н.з. При повторному сприйманні достатньо побачити лимон, щоб відтворити всі інші його властивості (збудження поширюється по шляху встановленого т.н.з.).

Отже, ф.о. сприймання є встановлення в к.г.м. внутріаналізаторних або внутріаналізаторних і між аналізаторних т.н.з.

Встановлення співвідношень між різними відчуттями, осмислення сприйнятого здійснюється на рівні вторинних коркових полів.

Властивості сприймання

Цілісність - сприймаючи об’єкт ми схвачуємо окремі ознаки і об’єднуємо їх в єдине ціле. Незавершеність образу доповнюється нашим досвідом (розуміємо уривки фраз, не помічаємо пропущених букв).

Осмисленість - відчувши окремі властивості об’єкта, шукаємо відповідь на питання: Що це? Хто це?

Константність - це постійність сприймання. Змінюється освітленість об’єкта. відстань , кут, другорядні ознаки (зачіска, макіяж,одяг), але ми сприймаємо його як один і той же.

Аперцепція - залежність сприймання від життєвого досвіду, інтересів, переконань людини. Те, що цікаво і зрозуміло одним, залишає байдужими інших.

Вибірковість - при сприйманні частина об’єктів стає центром сприймання, а все інше фоном. В залежності від того, що стало центром, а що фоном, про одне і те ж явище можна отримати різну інформацію.

Види сприймання

В залежності від того, скільки аналізаторів бере участь у сприйманні, розрізняють прості і складні види сприймання.

Прості види сприймання : зорові, нюхові, смакові, шкірні, слухові.

Складні види сприймання: простору, руху, часу.

Сприйняти простір означає отримати інформацію про те, плоский предмет чи об’ємний, де він знаходиться по відношенню до джерела світла, де по відношенню до нас, наскільки за далеко від нас.

Сприймати об’єкти об’ємними нам допомагає дотиковий аналізатор, а також бінокулярний зір (у кожної людини одне око провідне)

Вміння орієнтуватись по світлотінях дає можливість визначати об’ємність об'єктів, їх положення в просторі по відношенню до джерела світла.

Щоб зрозуміти де знаходиться об’єкт по відношенню до нас, ми можемо використати всі екстероцептивні відчуття, крім смакових. Визначити місце джерела звуку допомагає біноулярний слух.

В процесі накопичення життєвого досвіду людина навчається визначати віддаль об'єкта або глибину, на якій він знаходиться.В роботу теж можуть включатись всі аналізатори, крім смакових. В основі сприймання відстані за допомогою зорового аналізатора лежить умовний рефлекс між напруженням очних м’язів і відстанню, яка перевіряється на практиці.

В скрутне становище потрапляють люди, які після вдалої операції прозрівають. Вони бачать об’єкти перевернутими, не можуть здогадатись про їх призначення доти, доки не включать в сприймання інші аналізатори. Вони поступово вчаться сприймати об’ємність предмета, глибину, віддаль, вчаться користуватись світлотінями.

При сприйманні руху, тобто переміщення об’єкта відносно когось, або чогось, можуть активно взаємодіяти всі аналізатори крім смакового.

Для сприймання часу, тобто тривалості певних подій, спеціального аналізатора немає. Ми сприймаємо час на основі наших інтероцептивних відчуттів, загальним біологічним ритмом життя нашого організму(хочемо їсти, спати, втомились), допомагають також всі екстероцептивні відчуття. Даний вид сприймання розвивається найпізніше, навіть дорослі люди часто помиляються при сприйманні часу. Переоцінюється тривалість часу, якщо людина зайнята чимось нецікавім, або взагалі не має чим зайнятись.

В екстремальних ситуаціях сприймання часу уповільнюється, це ніби останній шанс, який дає людині життя (встигає пригадати основні віхи життя, проаналізувати його і, можливо, знайти вихід із ситуації, що склалась).

? Навіщо нам два вуха?

Навіщо нам два ока?

Особливості сприймання учнів молодшого шкільного віку

У дітей молодшого шкільного віку добре розвинені зорові відчуття. Створюються сприятливі умови для розвитку здатності розрізняти різні відтінки кольорів. Важливо дотримуватись гігієнічних вимог, щоб не завдати шкоди зоровому аналізатору.

В молодших школярів ще недостатньо розвинений фонематичний слух. Тому вчителеві важливо чітко вимовляти звуки, слідкувати за темпом мовлення. Нові слова потрібно записувати на дошці, спонукати дітей промовляти їх. Розвивається звуковисотний слух,тому на уроках співів важливим є музичний акомпонемент, вчитель веде дітей своїм голосом, пропонує їм співати групками. Максимального рівня розвитку слуховий аналізатор досягає в 11 років.

Більш повно учні відображають властивості тих об’єктів, з якими виконують певні дії, бо на них довше зосереджується увага, залучаються до роботи різні аналізатори. Дітям важко довго слухати вчителя, тому потрібно включати їх в активну роботу, змінювати види діяльності.

На перших уроках математики уточнюються поняття, що відображають положення предметів у просторі (справа зліва, попереду, позаду, між...). На уроках української мови діти працюють з прийменниками (в, під, над, у ...). Вчитель використовує різні ігри, що сприяють розвитку орієнтації в просторі.

На уроках математики діти знайомляться з одиницями вимірювання довжини, вчаться користуватись лінійкою, метром, роблять спроби спрогнозувати розміри, відстань ,глибину.

На уроках малювання вчитель вчить дітей правильно зображати віддалені об’єкти, використовуючи принцип перспективи, вчить з допомогою бліків і тіней передавати на малюнку об’ємність фігур, їх положення по відношенню до джерела світла.

Аналізуючи картини, вчитель пропонує дітям визначити де джерело світла, звідки віє вітер, де яка сторона горизонту. Діти аналізують картини через фарби, якими користувався автор, визначають дії і внутрішній стан героїв.

Молодші школярі не вміють визначати швидкість руху об’єктів, тому їм не дозволяють самим переходити дорогу, складаючи задачі на рух, вчитель знайомить учнів із середньою швидкістю руху різних об’єктів

Найбільше проблем виникає у сприйманні часу. Уже через кілька тижнів навчання діти починають розрізняти часові проміжки, пов’язані з тривалістю уроку, перерв. Інколи вчитель обмежує роботу дітей в часі, щоб навчити цінувати кожну хвилину, показати скільки роботи можна встигнути зробити за 1хв, 5хв.

Учням важко орієнтуватись у великих часових проміжках. Для полегшення сприймання історичних подій використовується стрічка часу, ілюстрації, фільми. Добре, якщо діти бувають у краєзнавчому музеї і знайомляться з побутом і звичаями людей різних епох.

Вивчення курсу природознавства приводить до розуміння об'єктивності часу (не можна пришвидшити події, перемістивши стрілку годинника, відірвавши листок у календарі).

Зустрівшись з новими об'єктами, молодші школярі звертають увагу на яскраві ознаки і не помічають суттєві . Вчитель має допомогти дітям виділити головне з допомогою питань, логічних наголосів, бажано використовувати різні шрифти, кольори.

Враховуючи аперцепцію сприймання, важливо здійснювати актуалізацію опорних знань, передбачати словникову роботу, враховувати інтереси дітей, підбираючи приклади.

Не дивлячись на те, що у дітей уже достатньо розвинена константність сприйнятого, вони щиро радіють, коли до них в гості приходять казкові герої.

Бажано пропонувати дітям друковані варіанти завдань, оскільки в них ще не проявляється цілісність сприймання при читанні текстів, написаних незнайомим почерком.

Тема: П АМ’ЯТЬ

Поняття про пам’ять

Мозок здатний не тільки відображати світ, переробляти отримані дані, а й зберігати ту інформацію, яка ним опрацьовувалась. Одна інформація зберігається довше, інша - менше. Це залежить від її важливості. Запам’ятовуються, зберігаються і при потребі відтворюються образи, які ми сприймали, уявляли, наші думки, переживання.

Отже, пам’ять - запам'ятовування, збереження і при потребі відтворення попереднього життєвого досвіду.

Чим на нижчому рівні розвитку знаходяться живі істоти, тим меншу роль в їх житті відіграє пам'ять. Можливість вижити їм дають інстинкти. В житті людини інстинктивні форми поведінки відіграють незначну роль, тому без пам’яті їй не обійтись. Людина без пам’яті нагадувала б новонародженого малюка, який не може самостійно задовольнити жодну свою потребу (не може ходити, самостійно їсти, жувати їжу, і т.д.). Дякуючи пам’яті формується свідомість (накопичуються знання про світ, про те, як варто вести себе в суспільстві).

Фізіологічна основа пам'яті

Першу спробу пояснити фізіологічну основу пам’яті зробив Арістотель. Він вважав, що запам'ятати щось - це означає якось пов’язати його з тим, що уже є в нашому досвіді. Арістотеля вважають автором асоціативної теорії пам’яті. Асоціації - це зв’язки між певними предметами, явищами.

Філософ виділив три види асоціацій, які встановлює людина для успішного запам'ятання нової інформації: по суміжності, схожості і контрасту. Розрізняють два види асоціацій по суміжності: суміжність в часі і в просторі. Бажаючи запам’ятати новий об’єкт, людина визначає і запам'ятовує обпекти, що знаходяться поруч. Це асоціації по суміжності в просторі, (так запам'ятовуєте своє місце в черзі). Окремі події, явища запам'ятовуються тому, що вони відбувались в пам'ятні для нас дні. Щоб згадати потрібне, ми згадуємо, чим пам'ятний був для нас цей час. Це асоціації по суміжності в часі.

Бажаючи запам'ятати нову інформацію, ми шукаємо, чим вона схожа на ту, з якою ми вже зустрічались - встановлюємо асоціацію по схожості. В деяких випадках умовою запам'ятання є виділення протилежності, контрасту (який об’єкт, явище протилежне даному). Протилежні події, властивості, явища, дії запам'ятовуються легко (+; -; хоробрість - боягузтво і т.д.).

Проте дані асоціації, виділені Аристотелем, не сприяють запам'ятанню всієї різноманітної інформації. тому виділяють ще два види складних асоціації: причинно-наслідкові і видові та підвидові. В основі запам'ятовування теоретичного матеріалу частіше всього лежать ці складні асоціації, пов'язані з виділенням логічних зв'язків.

Фізіологічна теорія Павлова доповнює теорію Аристотеля, даючи відповідь на питання: що і де змінюється, коли утворюються асоціації. Павлов вважає, що запам'ятання - це утворення в к.г.м. тимчасових нервових зв'язків.

Сучасні теорії пам'яті роблять спробу показати, що відбувається на рівні нейронів.

Молекулярна або біохімічна теорія стверджує, що в процесі запам'ятання відбуваються зміни в білкових молекулах РНК. Чим частіше повторюється певна інформація, чим частіше бувають збудженими одні і ті ж нервові клітини, тим необратиміші зміни наступають в їх молекулах РНК.

Представники нейронної теорії вважають, що зміни відбуваються не в нервових клітинах, а в місцях їх з'єднання - синапсах. Чим частіше збудження проходить через певні синапси, тим легше йому пройти через нього кожен наступний раз.

В сучасній психології є гіпотеза, яка робить спробу пов'язати ці дві теорії. Стверджується, що спочатку зміни відбуваються в синапсах. Якщо інформація запам'яталась надовго, то це означає, що зміни відбулись в РНК.

Види пам'яті

За прикладанням вольових зусиль розрізняють мимовільну і довільну пам’ять.

Мимоволі запам'ятовується інформація, яка є цікавою, пов'язана з інтересами і потребами особистості, включена в діяльність.

Довільне запам'ятовування пов'язане з прикладанням вольових зусиль, здійснюється свідомо. Воно називається заучуванням.

За змістом розрізняють образну, рухову, емоційну, словесно-логічну пам'ять.

Образна пам'ять - це запам'ятання образів предметів і явищ, які людина сприймала, уявляла. Розрізняють такі види образної пам'яті: зорову, слухову, нюхову, смакову, шкіряну (дотику і температурну). Високий рівень розвитку нюхової, смакової, дотикової пам'яті необхідний для успішного оволодіння певними професіями /дегустатор, спеціаліст в парфумерній промисловості). Зорова і слухова пам'ять достатньо розвинені у всіх людей, проте одним краще сприймати матеріал на слух, іншим обов'язково потрібно побачити об’єкт запам'ятання.

Рухова пам'ять - це запам’ятовування рухів і їх систем. Вона лежить в основі всіх наших рухових навичок. Це один із найстійкіших видів пам'яті.

Емоційна пам'ять - це запам'ятовування переживань. Даний вид пам'яті відіграє велике значення в процесі виховання, регулює поведінку особистості. Бажаючи знову пережити позитивні емоції, особистість повторює вчинки, які були пов'язані з позитивними емоціями, уникає дій, що приносили негативні переживання.

Словесно-логічна пам'ять - це запам’ятання думок і їх систем. Запам’ятований матеріал відтворюється частіше всього з допомогою інших словесних формулювань. Це специфічно людський вид пам'яті.

За тривалістю розрізняють довготривалу, короткотривалу і оперативну пам'ять.

В короткотривалій пам'яті інформація зберігається протягом дуже короткого проміжку часу в такому вигляді, в якому вона сприймалась. Із сприйнятого людина виділяє головне, сприйнята інформація піддається обробці і якщо даний матеріал для людини важливий, то він переходить в довготривалу пам'ять. Оперативна пам'ять обслуговує окремі дії, операції, які виконує людина. Інформація зберігається доти, доки вона потрібна в даному виді діяльності. В довготривалу пам'ять переходять тільки найважливіші знання.

Процеси пам'яті

Запам'ятовування - це процес утворення в корі головного мозку тимчасових нервових зв’язків.

Запам'ятання буває мимовільним (інформація запам'ятовується без спеціально поставленої мети, не прикладаючи вольові зусилля) і довільне (є мета запам'ятати, прикладаються зусилля).

Запам'ятовування буває механічне і осмислене. В основі механічного запам'ятовування лежать прості асоціації (запам'ятовується послідовність подій, слів, речей без встановлення логічного зв'язку між ними), таке запам'ятовування називається зазубрюванням. Воно малоефективне, так як вимагає прикладання значних зусиль, запам'ятоване швидко забувається, але повністю відмовитись від механічного запам'ятовування не можна, так як не всяка інформація піддається логічній обробці.

Осмислене запам'ятовування передбачає встановлення видових, причинно-наслідкових логічних зв'язків. Даний вид запам'ятання є найбільш ефективним, так як інформація забувається дуже повільно.

Осмислене запам'ятання передбачає:

а) поділ інформацій на логічно завершені частини;

б) виділення головної думки в кожній частині;

в) усвідомлення логічного зв'язку між ними.

Збереження - утримання в корі головного мозку сформованих т.н.з. Не вся інформація зберігається однаково довго. Якщо частина зв'язків гальмується - відбувається забування. Добре, якщо забувається зайва, і погано, якщо забувається важлива інформація.

У всіх людей гальмування т. н. з. наступає тоді, коли матеріал не повторюється. Причиною гальмування може бути і взаємодія інформацій між собою (наступає ретроактивне або проактивне гальмування). Проактивне гальмування наступає тоді, коли запам'ятовується схожий матеріал і проявляється в тому, що нові дози інформації запам'ятовуються гірше (не варто вчити підряд схожі предмети). Ретроактивне гальмування проявляється у забуванні попередньої інформації, якщо наступні її дози виявляються дуже складними (важкі предмети варто вчити першими).

У деяких людей причиною забування можуть бути травми і старіння пам'яті.

Тимчасове забування наступає у стресовому стані, а також коли людина втомлена, хвора. Саме тому вчителеві варто уникати перевтоми дітей, турбуватись про доброзичливу обстановку в класі.

Відтворення - процес відновлення утриманих т.н.з.

Матеріал може відтворюватись на рівні впізнання, згадування і пригадування. Якщо людина сама не може відтворити матеріал, а тільки відмічає знайомство з ним після повторного сприймання, то відтворення відбувається на рівні впізнання. Пригадування - відтворення з прикладанням вольових зусиль. Це говорить про те, що матеріал засвоєний не досить добре. Якщо в корі утворились міцні т.н.з., то інформація відтворюється на рівні згадування - людина легко викладає думку, вільно володіє матеріалом.