Змістовий модуль 10. Фінансове планування на підприємствах

Ключові слова: фінансове планування, прогнозування, кошторис, бізнес-план, оперативний план, стратегічний план, генеральний фінансовий план, зведений агрегований фінансовий план підприємства, вступні (організаційні) фінансові плани, основний план, допоміжний план, план-антипод, статичний план, динамічний план, одиничний план, зведений план, пробний план, остаточний план.

10.1. Призначення і форми фінансового планування на підприємствах

Фінансове планування – це планування всіх доходів і напрямків витрачання коштів підприємства для забезпечення його розвитку. Фінансове планування здійснюється за допомогою складання фінансових планів різного змісту й призначення залежно від задач і об’єктів планування.

Фінансове планування є важливим елементом корпоративного планового процесу. Кожний менеджер, незалежно від своїх функціональних інтересів, має ознайомитись із порядком, змістом виконання й контролю фінансових планів, принаймні настільки, наскільки це стосується його діяльності.

Значення фінансового плану на підприємствах полягає в тому, що він:

• містить орієнтири, відповідно до яких підприємство буде діяти;

• дає можливість визначити життєздатність проекту в умовах конкуренції;

• служить важливим інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

Основні цілі фінансового планування на підприємствах:

• приватизація підприємств державної і муніципальної власності;

• здійснення інвестиційних проектів;

• емісія цінних паперів;

• визначення перспектив розвитку фірми;

• проведення реорганізації для неплатоспроможних фірм (банкрутів);

• фінансове оздоровлення і вихід з тимчасової економічної кризи.

Принципи фінансового планування:

• фінансове планування має бути цільовим, оперативним, реальним, управлінським, колективним, регламентованим, суцільним, комплексним, безперервним, збалансованим, прозорим для керівництва процесом;

• витрати на здійснення фінансового планування не мають перекривати ефект від нього;

• фінансове планування – процес важливий, потрібний і відповідальний, тому не можна підходити до нього формально;

• у ході планування необхідно робити висновки про причини невдач у роботі, враховувати ці фактори поряд з позитивним досвідом при складанні фінансових планів на черговий період;

• під час планування необхідно враховувати або аналізувати всі фактори – аналітичні матеріали, тенденції ринків, загальний політичний й економічний стан, думки аналітиків і експертів, моральні й етичні норми та інше. Аналізу мають бути піддані як економічні (ставка рефінансування НБУ, курси валют, ставки за кредитами у банках, величина вільних готівкових коштів, строки погашення кредиторської заборгованості тощо), так і неекономічні фактори (можливість стягнення дебіторської заборгованості, рівень конкуренції, зміни в законодавстві тощо). До того як ухвалити рішення, важливо оцінити всі наявні альтернативи. Доцільніше для точності плану оцінювати не значення показника, а діапазон значень. Важливо врахувати й можливі форс-мажорні ситуації;

• плани мають бути зорієнтовані на досягнення поставлених цілей. Основа плану – реальні можливості компанії, а не її досягнення на данний момент;

• короткострокові фінансові плани ґрунтуються на рішеннях довгострокових планів;

• фінансовий план має якщо не розглядати різні варіанти розвитку подій, то, принаймні, містити в собі певну стратегію дій при виникненні вірогідних ситуацій;

• при складанні плану необхідно передбачити можливість перегляду запланованих показників у міру їх досягнення. Одним зі способів досягнення такої гнучкості планів є встановлення мінімальних, оптимальних і максимальних результатів;

• не можна складати фінансовий план таким, щоб відповідно до нього підприємство не мало запасу коштів. А це може привести до того, що будь-яка форс-мажорна обставина, будь-який незапланований платіж або затримка надходжень може зумовити не лише невиконання фінансового плану, але й до банкрутства самого підприємства;

• при залученні додаткових фінансових ресурсів необхідно дотримуватися принципу відповідності, тобто нераціонально для придбання дорогого устаткування брати короткостроковий кредит, знаючи, що за цей період у підприємства не буде вільних коштів і для погашення кредиту гроші знову доведеться позичати;

• здійснюючи фінансове планування, визначаючи потребу в додаткових джерелах фінансування, потрібно не помилитися, звертаючись до таких показників, як нерозподілений прибуток, нерозподілений збиток;

• однією зі стадій фінансового планування є фінансовий аналіз, у ході якого, крім іншого, аналізується й платоспроможність підприємства.

Фінансовий план є складовою бізнес-плану. В свою чергу бізнес-план поточної діяльності (чи створення нової фірми) складається з трьох частин:

1) опис бізнесу (розділи маркетингу і виробництва);

2) фінансова інформація (баланс, фінансовий план, стратегія інвестицій, товарно-матеріальне забезпечення кредитів, страхування і розрахунки рентабельності);

3) супровідні документи (організаційний і юридичний плани, установчі документи, копії контрактів, ліцензії та інші).

Головний інструмент розробки фінансового плану, також як и бізнес-плану в цілому – кошторисне планування. Кошторис – це форма планового розрахунку, яка визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період.

Цілі складання кошторисів:

• узгодження поточних і перспективних планів;

• координація дій різних підрозділів підприємства;

• деталізація загальних цілей виробництва і доведення їх до керівників різних рангів відповідальності;

• управління та контроль за виробництвом;

• стимулювання ефективної роботи персоналу;

• визначення майбутніх параметрів господарської діяльності;

• періодичне порівняння результатів із планами, виявлення відхилень і причин незадовільної роботи.

При складанні кошторисів використовують такі методи:

• нормативний (розрахунок обсягів витрат і потреби в ресурсах здійснюється виходячи з наявних норм витрат);

• розрахунково-аналітичний (розрахунок обсягів витрат і потреби в ресурсах здійснюється, виходячи із середніх витрат й індексу їхньої зміни в плановому періоді);

• балансовий (погоджуються обсяги витрат і джерела розширення ресурсів);

• оптимізаційний (різноманітне складання кошторисів, обирається найкращий за мінімумом витрат чи максимумом очікуваного ефекту);

• моделювання (використовується факторний аналіз функціональних зв’язків між різними елементами виробництва, наприклад, моделюється залежність прибутку від рівня витрат і обсягів реалізації продукції).