Тема 5.7. “Комерційні форми кдд”

Матеріально-фінансова скрута, в якій перебуває культура в Україні, обумовлена загальною економічною кризою, непристо­сованістю наявної інфраструктури культурно-мистецької сфери до роботи в ринкових умовах, відсутністю належного правового забезпечення поліпшення господарчого становища закладів культури.

Переважна більшість об'єктів культурної інфраструктури досі залишається в державній або комунальній власності і фінансується з центрального або місцевих бюджетів.

З центрального бюджету фінансуються ті заклади, творчі колективи та установи, які перебувають в безпосередньому підпорядкуванні Міністерства культури і мистецтв — всього їх близько 120. До їх числа належать національні театри, виконавські колективи, загальнодержавні бібліотеки, музеї, заповідники, кіностудії, вищі навчальні заклади. Натомість у регіональній та місцевій культурній інфраструктурі домінують клубні заклади, бібліотеки, школи естетичного виховання (музичні та художні), драмтеатри, музеї, філармонії,

Попри певне збільшення питомої ваги позабюджетних джерел в загальних обсягах фінансування культури, частка бюджетних коштів перевищує 90 відсотків. При цьому доля бюджету Міністерства культури і мистецтв (до 26 вересня 1995 року — Мінкультури) в загальних обсягах бюджетних витрат на культурні цілі в 1993-1995 роках складала 11-15 відсотків. Отже, культурно-мистецька сфера фінансувалась переважно з місцевих бюджетів.

Частка витрат на культуру в загальних обсягах видатків Державного бюджету України на 1995 рік не перевищувала одного відсотка. У місцевих бюджетах цей показник складав 2-3 відсотка.

Заслуговує на увагу порівняння витрат на культуру в розрахунку на душу населення, скажімо, в Україні в 1995 році (відносно стабільному щодо курсу валют) і у Франції, В Україні в 1995 році з розрахунку на душу населення для культурних цілей з бюджету Міністерства культури і мистецтв витрачено суму, еквівалентну 0,85 гривень, а з місцевих бюджетів — 5,10 гривень. Отже, в Україні бюджетні витрати на культуру на душу населен­ня протягом року складали 3,3 долара, а у Франції — 224 долара, тобто приблизно в 70 разів більше.

Приблизно третина коштів бюджету Мі­ністерства культури і мистецтв України у 1993-1995 роках використовувалась для фінансування навчальних закладів (переважно вузів). По 8-12 відсотків витрат припадало на театри, концертні організації, бібліотеки, музеї, по 5-7 відсотків — на цирки, кіновиробництво. Питома вага витрат по цих напрямках суттєво не змінилась. фінансування наукових досліджень хоча зросло з 0,3 до 1,1 відсотків, але загалом залишилось незначним.

Найбільшу питому вагу у видатках місцевих бюджетів культурно-мистецького призначення мають бібліотеки, школи естетичного виховання і заклади культури клубного типу (відповідно 21,4%, 22,6%, 22,3%). Така структура витрат пояснюється намаганням зберегти в умовах кризи існуючу мережу бібліотек та клубних закладів, а також доступність музичної освіти за умов різкого падіння реальних доходів населення,

Впродовж 1993-1995 років у витратах місцевих бюджетів на культурні цілі зростала питома вага заробітної плати, дещо зменшилась і раніше невелика частка видатків на будівництво і капітальний ремонт По ряду областей (Закар­патській, Запорізькій, Івано-Франківській, Сумській, Тернопільській) частка заробітної плати в загальній сумі бюджетних витрат сягнула 50-60%. Цей процес супроводжувався зниженням реальної заробітної плати працівників культури і ще більше загострився у 1996 році, що спричинилося до вимушених неоплачуваних відпусток тощо. Рівень оплати працівників культури і мистецтв складає біля 60 відсотків середнього показника по народному господарству. Це — один з найнижчих рівнів серед усіх категорій працівників.

В 1996 році ситуація з фінансуванням культури ще загострилась Коштів, що виділялись, ледве вистачало (а частіше і не вистачало) лише на заробітну плату і оплату комунальних послуг (електроводопостачання, опалення тощо), Так, культурно-мистецьким закладам Кіровоградської області на 1996 рік лише для оплати праці наявних на початок року працівників культури було потрібно 1208-млрд. крб. бюджетних коштів. Проте сума всіх запланованих бюджетних видатків на культурні цілі по області склала 646 млрд. крб.

Розглянемо витрати місцевих бюджетів на культурні цілі з розрахунку на одного жителя регіону в 1995 році. Суттєвою є різниця питомих витрат на культурні цілі між регіонами України. Максимальні значення в Чернігівській, Черкаській областях і Автономній Республіці Крим — відповідно 726, 716, 715 тис. крб. на рік на душу населення, тобто (зважаючи на те, що курс валют протягом року був відносно стабільний) біля 7 гривень. Найменші значення показника — в Луганській, Сумській, Вінницькій, Запорізькій, Донецькій областях — відповідно 350, 413, 419, 421, 435 тис. крб. Якщо серед лідерів області з порівняно невисокою (хоч і переважаючою) часткою міського населення, то серед "аутсайдерів і найурбанізованіші Донецька і Луганська області з процентом міського населення відповідно 90 та 87, і Вінницька та Сумська з часткою міського населення відповідно 47 і 64 відсотки.

В цілому по Україні з 510 тис. крб. річних витрат місцевих бюджетів на культурні цілі надушу населення асигновано в тис. крб.: на заклади культури клубного типу 114, школи естетичного виховання — 113, бібліотеки — 110, культурно-мистецькі фахові навчальні заклади — 49, музеї — 38, театри — 37, концертні організації — 17, парки культури, зоопарки — 7, мистецькі конкурси, фестивалі — 5, охорону пам'яток історії та культури — 2 тис. Крб.

У 1993-1995 роках зросла частка коштів, зароблених закладами культури. Проте вона залишалась незначною (6,6% загального фінансування). Дещо вищим був цей показник по театрах (13,1%) і концертних організаціях (20,7%). Лише по парках культури і зоопарках зароблені кошти складали понад половину обсягів фінансування Щодо бібліотек і культурно-мис­тецьких фахових навчальних закладів, то в них частка зароблених коштів була зовсім малою (0,47 і 0,5%) Незначну роль в фінансуванні культурно-мистецької сфери відіграють поки що кошти, які надійшли від фондів, фундацій, приватних пожертв (0,7%).

Проблема залучення недержавних коштів до культурно-мистецької сфери не є простою для посткомуністичних країн. Наприклад, театр в Польщі на 60-70 відсотків фінансується за рахунок державного бюджету, на 20% - місцевими органами влади Лише 5 - 10% складають власні зароблені кошти (продаж квитків тощо) і 1% - надходження від приватних спонсорів В західних країнах частка зароблених театрами коштів значно вища; Великій Британії - 50%, США - 54%, Франції - 32%.

Ефективне залучення недержавних коштів (зароблених і пожертвуваних) до культурно-мистецької сфери можливе за наявності:

• достатнього законодавчого стимулювання самостійного заробляння коштів, жертвування на підтримку культури і мистецтв та раціонального використання пожертв;

• традицій спонсорства і меценатства,

• зорієнтованості потенційних спонсорів і меценатів на вітчизняну культуру,

• розгалуженої мережі відповідної інфраструктури (фондів, фундацій і т. ін.),

• зростання добробуту більшості населення і, відповідно, платоспроможного попиту на послуги культурно-мистецької сфери, зокрема вітчизняну культуру;

• відповідної підготовки менеджерів культури та наявності досвіду надання платних послуг і співробітництва з фондами, фундаціями, спонсорами, меценатами.

Перелічені вище фактори в сьогоднішній Україні відсутні, чи майже відсутні. Тому слід чітко усвідомлювати за теперішнього стану української економіки та рівня платоспромож­ності населення частка альтернативних джерел фінансування навряд чи зможе перевищити 15-25% потреб у коштах по різних групах закладів. Відтак джерела й органи місцевого самовряду­вання повинні чітко усвідомити: припинення сьогодні бюджетного фінансування закладів культури означатиме в переважній більшості випадків їхнє закриття або перепрофілювання, з усіма відповідними негативними наслідками. Тому вже сьогодні, в зв'язку з підготовкою закону про приватизацію об'єктів соціально-культурної сфери, на всіх рівнях - державному, регіональ­ному та муніципальному - необхідно визначити перелік базової культурної інфраструктури, що задовольняє основні потреби населення й по­винна далі підтримуватися переважно з бюджету.

Одночасно необхідно формувати сприятливі правові умови для недержавного фінансування культури. Насамперед йдеться про податкове стимулювання діяльності неприбуткових організацій, що функціонують в сфері культури, а також заохочення спонсорства і меценатства.

Аналіз податкового законодавства, чинного в Україні, свідчить не лише про те, що воно не стимулює заробляння коштів закладами культури та надходження пожертв, а й про відміну раніше наявних пільг щодо культурно-мистецької сфери і тих юридичних та фізичних осіб, які бажають підтримати культуру матеріально. В зв'язку з цим особливо актуальним є прийняття законів України про неприбуткові та благодійні організації.

Поряд з культурно-дозвіллєвими установами, що фінансуються державою, на Україні вже діють комерційні форми КДД. Оскільки відбувається процес роздержавлення культури, деякі форми її знаходяться в руках приватних осіб. Аукціон - сучасна комплексна форма КДД. Це розпродаж предметів культурного вжитку в комерційних або благодійних цілях. Аукціон може бути як самостійна форма, а може як структурна ланка інших заходів - ярмарки або театралізованого свята. Поширені аукціони книги, декоративно-прикладного мистецтва, комплектів одягу, прикрас та інше.

Аукціони ідей, рок-аукціони виступають як цікаві, новітні форми, культурно-дозвіллєвих заходів.

В останні роки відкриваються малі підприємства, фірми, і щоб привернути до них увагу жителів міста приватні особи влаштовують презентації.

Презентація – це знайомство, представлення. Для такої комерційної форми розробляються програми, які носять не тільки пізнавальний, а й розважальний характер. Як правило, на такі презентації запрошується специфічна аудиторія, бо це стоїть коштів.

Але це слово відоме і як некомерційне – презентація бібліотеки (до ювілею), колективу художньої самодіяльності чи певної структурної одиниці.

Вар’єте – сучасна форма масового відпочинку, культурних розваг в безалкогольних кафе. Походить вар’єте від театрального жанру, в перекладі з французької мови “різноманітність”. В виставах використовується музика, естрадні танці.

Дискоклуби, роликові дискотеки набувають розповсюдження серед молоді. Вони можуть виконувати розважальну функцію, якщо відбувається дійство в розумних, не зашкоджуючих людині, межах.

Окреме місце займає ігровий бізнес “Казіно” (ігровий будинок, “ресторан з розвагами”), інтелектклуби Кегельбан, Кабаре – ресторан чи кафе з естрадним видовищем. Це місця дозвілля для тих, хто має гроші.

Література:

В.Новаторов. Культурно-дозвіллєва діяльність. Словник –довідник. – 1992 р.

Словник іноземних слів.

Ж. Посвіт, - 1997

Максим Стріха, Солодовник – завідуючи лабораторії УЦКД.