Тема 4.9. “Ігрові та сюжетно – ігрові програми”

П Л А Н

1. Тематика. Особливості та загальна характеристика.

2. Методика освоєння сценарно – сюжетно – ігрової програми.

3. Українські традиційні сюжетно – ігрові програми.

Л І Т Е Р А Т У Р А :

Обертинська А. Масові ігри та свята. – К. – 1990

Котилася торба. / Українські народні ігри /. – К. - 1990

Рухливі, веселі, винахідливі. – К. – 1993

Горохова скриня. – К. – 1993

Ігрова програма – це логічно і естетично обґрунтована програма комплексу ігор, конкурсів, атракціонів, інших розваг, які чергуються у повній послідовності. Вона дає можливість не лише відпочити і розважитись, а й збагачує людину. Це – невеликий спектакль, актори якого – всі учасники ігор і розваг. Ігрові програми можуть бути складовою частиною розважального заходу (вечора відпочинку, “вогника2, танцювального вечора). В такому випадку вони можуть не об’єднуватись однією темою, можуть включати різні за змістом ігри (рухливі, інтелектуальні, ігри - атракціони) та ін.

Тематичні ігрові програми можуть бути самостійними, наприклад “Вечір українських народних ігор”, “Вечір інтелектуальних ігор” та інше, а можуть бути складовою частиною масового заходу. Наприклад: весільний обряд, на якому проводяться ігри, конкурси, з тим, щоб перевірити вміння, спритність наречених, їх батьків, дружби.

На святі Івана Купала проводиться ігрова програма, що відповідає змісту свята та інше.

Особливості сюжетно-ігрової програми полягають у наявності теми, сюжету, прийому (сюжетний хід), ідеї, образу в якому виступає ведучий, насиченість програми віршами, репризами, цікавість, емоційність, велика кількість і різноманітність складових елементів (змагання, розповідь, костюми, декорації, реквізит, музичний супровід). Все це робить програму вагомішою, інформаційно-цікавішою, більш художньою.

Сюжетно-ігрову програму не можна провести без сценарію. Сценарій - це детальна літературна розробка ігрової програми. Існують різноманітні сюжетні прийоми для створення сценарію

1. Імітація – наслідування гри (хокей).

2. Пародія – зовнішнє наслідування, яке створює справжні дії (баскетбол чи волейбол з надувними кульками).

3. Перифраз, переспів – використання відомої форми в яку вкладають інший зміст. (змагання на велосипедах, але не хто швидше, а хто приїде останнім).

Пародійність, жартівливість досягається і іншими засобами: олівець 1м., м’яч діаметром 2 м., дитячі 3-х колісні велосипеди, для дорослих і ін.

Загальні методичні вимоги до підбору ігрового матеріалу:

1. Врахування вікових особливостей аудиторії.

2. Відповідність їх культурному рівню і ерудиції.

3. Відповідність до умов, в яких проводяться ігри.

4. Зв’язок з темою сюжетно – ігрових програм.

З великим захопленням малечої аудиторії проходять такі сюжетно – ігрові програми як: “В гостях у Леопольда”, “В світі казок”, “Веселі нотки”, “В країні мультляндії”, “Наші знайомі”, “Виручаймо Снігурочку”, “Пригоди Буратіно” та ін.

Для підлітків:

“Посвячення в козачата”, “Веселі музики”,

“Ну-мо, козаки”, “Весела перерва”,

ігрова програма “Стартінейджер”.

Для молоді:

“В гостях у Верки Сердючки”,

“Презентуємо “Балаганчик””,

“Грайте, співайте разом з нами”,

“І жартома, і всерйоз”, “Капітал - шоу” ,

“Сезон чудес”, капітал-шоу “Поле чудес” та ін.

Українські традиційні сюжетно – ігрові програми:

“Ну-мо, козачата, Ну-мо козаки”,

“Козацькому роду нема переводу”,

“Як козаки по сіль ходили”,

“Козацькі забави”,

“В гостях у баби Параски та баби Палажки”,

“У куреня козака Вуса” та ін.