Ігрова діяльність в житті дітей

П Л А Н

1. Значення гри в розвитку та вихованні дитини.

2. Гра – як засіб мистецтва.

3. Гра – як засіб залучення дітей до різних видів діяльності.

4. Комплексне використання різних засобів і прийомів впливу в роботі з дітьми.

Велика роль в розвитку та вихованні дитини належить грі – важливішому виду дитячої діяльності. Вона є ефективним засобом формування особистості дитини, її морально вольових якостей, в грі реалізується необхідність впливу на світ. В процесі гри у дитини розвиваються духовні та фізичні сили: його увага, пам’ять, фантазія, дисциплінованість, кмітливість і т.д. в грі формується всі сторони особистості дитини, відбуваються значні зміни в його психіці. Особливе місце займають ігри, які діти самі створюють - їх називають творчими, або сюжетно – ролевими. Гра – це відображення життя. Дитина не копіює дійсність, а комбінує різні враження життя з особистим досвідом.

Діти в грі одночасно виступають як драматурги, бутафори, декоратори, актори. Вони грають для себе, виражаючи свої думки поривання, почуття, які володіють ними в даний момент.

Через це гра - це не завжди імпровізація. Гра – це самостійна діяльність, в якій діти вперше вступають в спілкування із однолітками, їх об’єднує єдина мета, спільні зусилля в її досягненні, спільні інтереси і переживання.

В грі дитина починає відчувати себе членом колективу справедливо оцінює дії і поступки своїх товаришів і свої власні. Завдання організатора сприяти встановленню між дітьми відношень основаних на дружбі, справедливості, взаємній відповідальності.

Гра – важливий засіб розумового виховання дитини. Знання одержані вдома, в школі знаходять в грі практичне застосування і розвиток.

Гра має бути достовірною, містити в собі момент впізнавання, хоча й не обов’язково за зовнішньою подібністю. Психологи дійшли висновку, що подібність ігрових образів і дій за смислом значно важливіша, ніж подібність формально – наочна, яка забезпечує лише просте впізнавання та адаптацію. До того ж надмір картинності і зовнішньої схожості знижує момент передбачуваності й імпровізації у грі, послаблює уяву і гравця, і спостерігача.

Особливо це характерне для дитячих ігор, які вражають не зовнішніми деталями й очевидністю, а змінами образу й перевтіленнями, просторово-часовими зміщеннями й сюжетними розривами, алогізмами й парадоксами. Дитяча гра не стільки навчає, скільки полонить своїм чаром, викликаючи особливе духовне піднесення й своєрідне відчуття, яке багато в чому нагадує художню емоцію.

І взагалі гра своєю сутністю, характером, функціями і впливом досить близька до художньої діяльності, до мистецтва. Близька безкорисливістю, умовністю, невимушеністю впливу, багатофункціональністю, рольовим характером поведінки, розважальними спрямуваннями, приємними переживаннями тощо. Це дало привід І.Канту та Ф.Шіллеру свого часу стверджувати, що мистецтво безпосередньо походить з гри та й саме, власне, є грою.

Хто сперечатиметься, що актор театру і кіно або музикант грає? І в діяльності письменника, художника, народного майстра багато такого, що можна вважати ігровим моментом. Одначе “мистецтвом - грою” або “грою - мистецтвом” можна назвати тільки художню діяльність дітей та й то, насамперед, дітей молодшого віку.

За всієї схожості гри і мистецтва все ж таки є між ними істотна відмінність, яка й слугує своєрідною розмежувальною лінією. Вона полягає, передусім, у тому, що результат художньої діяльності суто ідеальний, хоча й закріплений у матеріальній формі; для мистецтва характерне так зване “суб’єкт – суб’єктне відношення”, відношення “серцем до серця”, а от для спілкування у грі це не є обов’язковим. Якщо для гри естетичне необов’язкове і дохідне, то для мистецтва воно атрибутивне і обов’язкове: мистецтво не претендує бути дійсністю і ніколи не зливається з нею.

Тісний зв’язок з життям , втілення у повсякденних досвід людей , доступність і демократичність робить гру у поєднанні з іншими формами впливу, насамперед з мистецтвом, важливим засобом виховання. Особливо це стосується дошкільнят, для яких ігрова діяльність є провідною.

Дитина в дошкільному віці, можна сказати, всім єством спрямована на гру, відчуває себе найщирішим і найправдивішим артистом і робить свою гру справжнім театром. Вона ще не ізольована від реальних явищ та предметів словесним вираженням та інформацією, її духовний світ іще не знебарвлений раціональним та інваріантним – у неї ще поетичне бачення і поетична “оптика”, вона здатна все оживлювати й олюднювати. Її свідомість і діяльність ще синкретичні: вона і малює, і ліпить, і співає, і декламує, і конструює… У цей період уся сутність дитини найбільшою мірою і різнобічно, закладаються майже всі її майбутні модифікації. Ось чому гра дошкільняти вважається моделлю гри за суттю і водночас підґрунтям подальшого розвитку особистості.

Забезпечена й захищена батьками, дитина, функціонуючи у певному соціумі, не може не відчувати його впливу, не цікавиться життям дорослих. Разом з тим вона може дозволити собі займатися непродуктивною діяльністю – грою, тобто діяльністю для себе особисто, для власної втіхи. Тому разом із загальним розвитком, збагаченням життєвого досвіду під впливом оточення, особливо дорослих людей, батьків і вихователів, розвивається й гра дитини. Поступово від найпростіших іграшок, якими бавлять немовлят, її прилучають до іграшок складніших, у які вже вкладено певний зміст і які використовуються з певною метою. З часом центр ігрової діяльності переміщується від маніпулятивних дій з предметами до їх рольового використання, до надання їм смислових соціальних функцій. Так, власне, розв’язується суперечність між потребою діяти, як дорослі, і неможливістю цього – скажемо, пілотувати літак, бути альпіністом, космонавтом, лікарем тощо.

Одне слово, розважаючись, наслідуючи, граючи роль, маніпулюючи різними предметами, створюючи певну ситуацію, діти прилучаються до різних видів діяльності, ознайомлюються з різними взаєминами, зокрема виробничими і міжособистими, вчаться бути справедливими, чемними, мужніми, добрими, красивими, вольовими, милосердними, терплячими, сильними. Самозбагачуючись, самореалізуючись у своїх фізичних і духовних якостях під час гри, діти починають розуміти людське єство, свої обов’язки , місце і роль серед людей. У грі вони швидко й невимушено знайомляться, контактують, вчаться розуміти одне одного і входять у сферу культури суспільства. Гра цілком задовольняє потреби соціалізації, комунікації і співжиття, потреба дива і чарів, духовного розкриття і свободи, творчості й оптимізму.

Але все це досягається тривалою й копіткою працею батьків та вихователів, керівників гуртків та організаторів дозвілля, комплексним використанням різних засобів і прийомів впливу: пропонуванням іграшок, читанням і складанням віршів, малюванням і ліпленням, проведенням рольових ігор, спортивних та інтелектуальних змагань. Тобто дитяча гра може набувати усіляких форм, важливо лишень, щоб дорослі ставилися до неї серйозно й відповідально, керуючись словами В.Сухомлинського : “Духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, казки, фантазії, творчості”.