9.3. Процедура судового розгляду, її структура та зміст

Процедура судового розгляду, його регламент – це зовнішня сторона організації судового процесу та форма поведінки всіх учасників судового розгляду і присутніх у залі засідання осіб. Вона встановлена для забезпечення поваги до суду і належного порядку під час судового засідання. Підтримання і забезпечення порядку в судовому засіданні закон покладає на головуючого (ч. 2 ст. 321 КПК).

За загальним правилом, судове засідання відбувається у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань (ч. 3 ст. 318 КПК). У разі необхідності окремі процесуальні дії можуть вчинятися поза межами приміщення суду. Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито, будь-хто із бажаючих має право бути присутнім у залі судового засідання. Суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках, передбачених законом, а саме: 1) якщо обвинуваченим є неповнолітній; 2) розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; 3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи; 4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом; 5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні (ч. 2 ст. 27 КПК). Крім зазначених підстав у ст. 328 КПК законодавець закріпив положення, що кількість присутніх у залі судового засідання може бути обмежена головуючим лише у разі недостатності місць у залі судового засідання. При необхідності обмеження кількості присутніх у залі судового засідання близькі родичі та члени сім’ї обвинуваченого і потерпілого, а також представники засобів масової інформації мають пріоритетне право бути присутніми під час судового засідання (ч. 2 ст. 328 КПК).

Учасники кримінального провадження, а також інші особи, присутні в залі судо­вого засідання, зобов’язані додержуватися порядку в судовому засіданні та виконува­ти обов’язки, передбачені КПК. Відповідно до ст. 321 КПК головуючий забезпечуе дотримання цих вимог у судовому засіданні. Присутні в судовому засіданні особи зобов’язані беззаперечно підкорятися розпорядженням головуючого. Щодо осіб, які порушують порядок у судовому засіданні, головуючий може застосувати відповідні заходи реагування, передбачені законом (ст. 330 КПК, ст. 49 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).

Якщо обвинувачений порушить порядок засідання або не підкориться розпоря­дженням головуючого, останній попереджає обвинуваченого про те, що в разі повто­рення ним зазначених дій його буде видалено з залу засідання. При повторному по­рушенні обвинуваченим порядку судового засідання останній може бути видалений з зали засідання тимчасово або на весь час судового розгляду. Про видалення обви­нуваченого із зали судового засідання суд виносить ухвалу, в якій мають бути наведе­ні мотиви та підстави прийнятого рішення. Якщо підсудний видаляється із зали судо­вого засідання не на весь час судового розгляду, в ухвалі зазначається, на який саме час він видаляється. Обвинуваченому, видаленому із зали судового засідання за по­рушення порядку на весь час судового розгляду, суд має право не надавати можливос­ті виступити в судових дебатах чи з останнім словом. Однак судове рішення, яким закінчено провадження в суді, негайно оголошується обвинуваченому після його ухвалення.

Після повернення до зали засідання тимчасово видаленого обвинуваченого йому надається можливість ознайомитися з доказами, які були досліджені, а також з рішен­нями, які були ухвалені за його відсутності, та дати пояснення щодо них.

З метою дотримання засади змагальності та забезпечення права на захист, у ви­падку, якщо обвинувачений, що видаляється із зали судового засідання, не представ­лений захисником, суд зобов’язаний залучити захисника для здійснення захисту за призначенням в порядку ст. 49 КПК і відкласти судовий розгляд на строк, необхідний для його підготовки до захисту.

У разі невиконання розпорядження головуючого прокурором чи захисником голо­вуючий робить їм попередження про відповідальність за неповагу до суду При даль­шому їх непідкоренні розпорядженням головуючого розгляд справи за ухвалою суду може бути відкладено та вищевказаних осіб може бути притягнуто до відповідальнос­ті, встановленої законом. Прокурори несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України (ч. З ст. 48 ЗУ «Про прокуратуру»), адвокати - згідно з розд. VI ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

При непідкоренні розпорядженню головуючого або порушенні порядку під час судового засідання свідку, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу та іншим особам (стороннім особам, які присутні в залі судового засідання, представ­никам потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, законним пред­ставникам обвинуваченого, експертам, спеціалістам, перекладачам та ін.) головуючий робить попередження про відповідальність за неповагу до суду. При повторному по­рушенні порядку у залі судового засідання їх за ухвалою суду може бути видалено із зали судового засідання та притягнуто до відповідальності за ст. 185³ КУпАП.

Неповага до суду може виражатись у злісному ухиленні від явки в суд свідка, по­терпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, у непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого, порушенні порядку під час судового засідання, а також у вчиненні будь-ким інших дій, які свідчать про явну зне­вагу до суду або встановлених у суді правил. Факти порушення встановленого по­рядку судового засідання, нехтування розпорядженнями головуючого, інші прояви неповаги до суду, а також зміст зауваження чи попередження мають бути відображені у журналі судового засідання.

Питання про притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду вирішується судом негайно після вчинення порушення, для чого в судовому засіданні оголошується перерва.

Для забезпечення додержання особами, що перебувають у суді, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого в судовому засіданні у кожному суді діє служба судових розпорядників (ст. 74 КПК). Вимоги судового розпорядника є обов’язковими для осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та інших осіб, присутніх у залі судового засідання. У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його функції виконує секретар судового засідання.

Відповідно до ст. 154 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» підтримання громад­ського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону примі­щень суду, органів суддівської системи, виконання функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу здійсню­ють спеціалізовані підрозділи органів МВС.

Відкриття судового засідання (підготовча частина). Судовий розгляд являє со­бою встановлену законом систему процесуальних дій суду та учасників судового розгляду, послідовне проведення яких спрямоване на всебічне, повне і неупереджене дослідження матеріалів кримінального провадження, представлених доказів і ухва­лення на цій основі законного, обгрунтованого і справедливого рішення. Така лоччна послідовність дій становить зміст судового розгляду, який, як зазначалося, включає п’ять частин (етапів): відкриття судового засідання ^підготовча частина), судовий розгляд (судове слідство), судові дебати, останнє слово обвинуваченого та ухвалення вироку (або іншого судового рішення). Кожна з цих частин має свої конкретні ?авдан-1 ня. Проте, перебуваючи у взаємозв’язку і взаємообумовленості, вони в кінцевому підсумку своїм завданням мають вирішення завдань кримінального провадження.

Відкриття судового засідання є початковою, самостійною та важливою складовою частиною судового розгляду. У цій частині судового розгляду, яка починається його відкриттям і триває до видалення свідків із зали судового засідання, створюються необхідні передумови для повного і об’єктивного дослідження доказів і ухвалення справедливого рішення при додержані прав та інтересів учасників процесу. Між тим не можна вважати, що підготовча частина судового розгляду проводиться лише в під­готовчих цілях до судового розгляду. Заявлення і вирішення клопотань (ст. 350 КПК) чи вирішення питання про можливість судового розгляду за відсутності кого-небудь з осіб, які беруть участь у судовому провадженні (статті 323-327 КПК) - це питання, що мають важливе значення для подальшого судового розгляду.

Система процесуальних дій підготовчої частини реалізується за чинним кримі­нальним процесуальним законом у такому порядку:

1. відкриття судового засідання – це перша дія в судовому розгляді. Сутність її полягає в тому, що у призначений для судового розгляду час судовий розпорядник, а у разі його відсутності - секретар судового засідання (ч. 4 ст. 74 КПК), запрошує учасників кримінального провадження до зали судового засідання, оголошує про вхід суду до зали судового засідання та пропонує всім присутнім встати. Перед виходом суд) судовий розпорядник, а у разі його відсутності - секретар судового засідання, повідом­ляє: «Суд іде, прошу всіх встати». Після того як суд зайшов до зали судового засідан­ня, головуючий промовляє «Прошу сідати!». Після цього він відкриває судове засі­дання та оголошує присутнім про розгляд відповідного кримінального провадження, повідомляє найменування (номер) кримінального провадження, а також правову кваліфікацію кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку), у вчиненні якого обвинувачується особа, із зазначенням статті (частини статті) відповідного закону про кримінальну відповідальність;

1. головуючий має пересвідчитись, чи отримав обвинувачений копію обвинуваль­ного акта або клопотання про застосування примусових заходів медичного чи вихов­ного характеру. Якщо не отримав, то для забезпечення обвинуваченому його права на захист (ознайомлення із зазначеним документом) суд відкладає судове засідання¹;

2. секретар доповідає суду, хто з учасників судового провадження, викликаних та повідомлених осіб прибув у судове засідання (зазначає прізвище, ім’я, по батькові, місце та дату народження, процесуальний статус особи), встановлює їх особу (пере­віряє документи, що посвідчують їх особу, а також факт наявності родинних зв’язків з обвинуваченим - для законних представників, компетентність - для перекладача тощо). Перевірка явки учасників судового розгляду та з’ясування причин неявки до суду відсутніх проводиться секретарем судового засідання або судовим розпорядником ще до відкриття судового засідання і теля цього доповідається суду. Слід зазначити, що дійсні дані осіб, щодо яких застосовано заходи безпеки, відповідно до положень ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» у судовому засіданні не проголошуються. Секретар також перевіряє повноваження захисників (їх кількість не може перевищувати п’яти осіб для одного обвинуваченого) і представників в порядку статей 44, 50, 58, 63 КПК та з’ясовує, чи вручено судові виклики та повідомлення тим особам, які не прибули у судове засідання, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі. Суд має переконатися в отриманні учасни­ками кримінального провадження, які не прибули в судове засідання, судового ви­клику та повідомлення, а тому судовий розпорядник повинен перевірити наявність підтвердження отримання особою повістки про виклик (повідомлення) або ознайом­лення з її (його) змістом іншим шляхом.

Якщо від учасника кримінального провадження надійшло повідомлення про не­можливість прибути за викликом до суду у призначений час, секретар судового засі­дання повідомляє про це суду та зазначає причини неявки учасника, якщо вони були відомі;

3. після відкриття засідання головуючим секретар судового засідання відповідно до ст. 343 КПК повідомляє присутніх про здійснення повного фіксування судового провадження, а також про умови його фіксування (статті 27, 108 КПК);

4. головуючий оголошує склад суду, прізвище запасного судді (у разі його призна­чення), прізвища прокурора, потерпілого, цивільного позивача, обвинуваченого (підо­зрюваного), захисника, цивільного відповідача, представників та законних представ­ників, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання та роз’яснює учасникам судового провадження право відводу (заявлення самовідводу чи відводу судді, запасного судді, присяжного та запасного присяжного, прокурора, захисника, представника, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 КПК) та почергово з’ясовує в них, чи заявляють вони кому-небудь відвід. У разі заявлення клопотання про відвід таке питання вирішується судом відповідно до положень статей 75-81 КПК;

5. після вирішення питання відводу (самовідводу) учасників кримінального про­вадження судовий розпорядник, а за його відсутності - секретар судового засідання, роздає всім учасникам судового провадження пам’ятку про їхні права та обов’язки, які вони мають у кримінальному провадженні в суді першої інстанції. Головуючий надає їм час для ознайомлення зі змістом пам’ятки. Після спливу часу, відведеного головуючим для ознайомлення учасниками судового провадження із пам’яткою про їхні права та обов’язки, головуючий має запитати, чи зрозумілі сторонам та іншим учасникам судового провадження їхні права й обов’язки, га у разі необхідності, за наявності питань щодо змісту пам’ятки, надати додаткові роз’яснення;

підготовча частина судового розгляду кримінального провадження закінчуєть­ся видаленням свідків із зали судового засідання, яке здійснюється судовим розпо­рядником за розпорядженням головуючого. Судовий розпорядник вживає всіх заходів,

щоб свідки, які ще не були допитані, не спілкувалися з допитаними свідками, якщо перші після допиту залишили залу судового засідання.

Судовий розгляд. Судовий розгляд (судове слідство) - основна частина процедури судового розгляду, суть якої полягає в дослідженні судом за участю сторін зібранк у справі доказів для встановлення фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення. Вирок суду може ґрунтуватися лише на доказах, які були розгляну­ті і досліджені в судовому засіданні (ч. 2 ст. 23 КПК).

Про початок судового розгляду головуючий оголошує після закінчення підготовчий дій. Цей етап судового розгляду характеризується сукупністю певних, чітко встанов лених законодавцем, послідовних дій. До них слід віднести:

1. оголошення прокурором обвинувального акта, яким починається судовий роз гляд. Якщо ніхто з учасників судового провадження не заявить клопотання про оголо­шення обвинувального акта в повному обсязі, прокурор оголошує його короткий виклад. Перед початком оголошення головуючий надає слово прокуророві, який за­значає, що ним буде проголошено короткий виклад обвинувального акта, в якому повинні бути викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які, на думку прокурора, є встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопору­шення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, наявність обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання. Якщо у кримінальному провадженні декілька обвинувачених, прокурор оголошує обвинувальний акт щодо кожного з них, залежно від заявлених клопотань учасників.

У випадку якщо в кримінальному провадженні заявлено цивільний позов, голо­вуючий після виступу прокурора надає слово цивільному позивачу або його пред­ставнику чи законному представнику, якщо потерпілим (цивільним позивачем) є не­повнолітня особа або особа, яка визнана у встановленому законом порядку недієздат­ною. У разі відсутності зазначених осіб, у випадках, передбачених законом, головуючий особисто оголошує короткий виклад позовної заяви (від цивільного по­зивача надійшло клопотання про розгляд цивільного позову за його відсутності або обвинувачений, цивільний відповідач повністю визнав пред’явлений позов). Якщо учасниками судового провадження було заявлено клопотання про виклад позовної заяви у повному обсязі, зміст позовної заяви оголошується повністю. Цивільний позов може бути пред’явлений лише до початку судового розгляду;

1. встановлення головуючим особи обвинуваченого, що здійснюється в порядку ст. 348 КПК. З’ясуванню підлягає його прізвище, ім’я та по батькові, рік, місяць і день його народження, громадянство, місце народження і місце проживання, заняття, осві­та, сімейний стан тощо;

2. роз’яснення головуючим обвинуваченому, а коли обвинувачених декілька, - кожному з них суті обвинувачення і пересвідчення в тому, що воно йому зрозуміле. Головуючий також має з’ясувати чи визнає обвинувачений себе винним, якщо визнає частково, то в якій саме частині, і чи бажає давати показання. Якщо у кримінальному провадженні пред’явлено цивільний позов, головуючий запитує обвинуваченого, цивільного відповідача, якщо ним є особа, яка не є обвинуваченим, чи визнають вони позов;

3. з’ясування головуючим думки учасників судового розгляду про те, які докази треба дослідити, та про порядок їх дослідження. Обсяг доказів, які будуть досліджу­ватися, та порядок їх дослідження визначається ухвалою судді чи суду і в разі необ­хідності можуть бути змінені (частини 1, 2 ст. 349 КПК). У такому випадку суд має винести ухвалу, якою буде встановлено новий порядок дослідження доказів.

Стаття 349 КПК не визначає певного порядку дослідження доказів – це залежить від конкретного кримінального провадження. У частині 1 ст. 349 КПК встановлено лише одне правило стосовно порядку дослідження доказів – докази сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а сторони захисту – у другу.

Частина 3 ст. 349 КПК передбачає правило, відповідно до якого суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоціль­ним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Допит обвинуваченого здійснюється обов’язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та якщо застосовується спрощене провадження щодо кримінальних проступків, передбачене ст. 381 КПК. Таким чином, у даному випадку йдеться про суттєве спрощення процедури судового розгляду і проведення скороченого судового слідства (за термінологією КПК – судового розгляду).

Мета встановлення такої процедури – прискорення кримінального провадження, вирішення його завдань при одночасній процесуальній та ресурсній економії.

Правовими умовами застосування цієї процедури є: згода учасників судового про­вадження з обставинами кримінального правопорушення як вони встановлені під час досудового розслідування, а також згода цих суб’єктів на застосування такої процедури. При цьому їх позиція повинна бути добровільною та вони мають бути поінфор­мовані судом щодо правових наслідків застосування скороченого судового слідства стосовно обмеження їх права на апеляційне оскарження. Як роз’яснив ВССУ, ч. 3 ст. 349 КПК застосовується, наприклад, якщо обвинувачений повністю визнає свою вину в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним діяння, а прокурор, потерпілий не висловлюють жодних заперечень щодо встановлених обставин. Суд має право визнати недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у вчиненні криміналь­ного правопорушення тощо. При цьому суд зобов’язаний з’ясувати, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, переконатися у добровільності їх позиції та роз’яснити цим особам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Ці роз’яснення суду та пояснення обвинуваченого, потерпілого, прокурора та інших мають бути відображені в усіх засобах фіксування кримінального провадження.

Зважаючи на змагальну процедуру судового розгляду, законодавець передбачив черговість проведення допиту сторонами та судом. Так, допит обвинуваченого по­чинається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального прова­дження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, а також головуючи­ми і суддями. Крім того, головуючий має право протягом усього допиту обвинуваче­ного ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей (ч. 1 ст. 351 КПК).

Черговість проведення прямого допиту свідка залежить від того, яка сторона представляє його показання в суді як докази. Свідка обвинувачення першим допитує прокурор, а свідка захисту – захисник, якщо обвинувачений взяв на себе захист – обвинувачений (ч. 6 ст. 351 КПК).

Відповідно до ч. 7 ст. 351 КПК після прямого допиту протилежній стороні кримінального провадження надається можливість перехресного допиту свідка, під яким слід розуміти допит, у ході якого сторони судового розгляду можуть почергово ставити запитання допитуваному про одну й ту саму обставину з метою перевірки, уточнення або доповнення його показань. На відміну від прямого допиту, під час перехресного допиту дозволяється ставити навідні запитання. Після допиту свідка йому можуть бути поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, а також головуючим і суддями.

Способом перевірки достовірності висновку експерта є допит експерта в суді. Метою проведення такого допиту є роз’яснення висновку. Підставою проведення до­питу експерта в суді може бути клопотання сторони кримінального провадження, потерпілого або власна ініціатива суду.

Після виклику експерта до суду його допит здійснюється в такому порядку:

– головуючий встановлює його особу (перевіряє документ, який посвідчує особу та його повноваження) та особисто (або згідно з п. 5 ч. 2 ст. 74 КПК за його розпо рядженням – судовий розпорядник) приводить експерта до присяги такого змісту: «Я, (прізвище, ім’я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов’язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості»;

– головуючий попереджає експерта про кримінальну відповідальність за наданш завідомо неправдивого висновку. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 70 КПК експерт несе відповідальність ще й за відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків у суді (з’являтися за судовим викликом до суду, давати показання щодо проведеного ним дослідження тощо), невиконання інших обов’язків (заявления самовідводу за наявних на те підстав тощо);

– головуючий, зачитавши висновок експерта (його резолютивну частину – відповіді на поставлені питання) та з’ясувавши питання, які виникли в суду щодо нього, надає право сторонам поставити свої питання. Слід зазначити, що допит експерта, так само як і допит свідка, проводиться у два етапи – спочатку прямий допит, а потім перехресний. Першим експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони обвинувачення, допитує сторона обвинувачення, а експерта, який проводив експер тизу за зверненням сторони захисту, – сторона захисту. Після закінчення прямого допиту експерта головуючий надає можливість поставити питання протилежній сто роні (перехресний допит). Після цього експергу можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, а також головуючим та суддями, а з дозволу головуючого – присяжними. Головуючий для уточнення і доповнення відповідей експерта маг право ставити йому запитання протягом усього допиту;

– якщо в кримінальному провадженні за зверненням сторін проводилося два І і більше експертних дослідження щодо одного і того ж предмета чи питання, висновки яких повністю або частково різняться за своїм змістом (відповіді на поставлені пи­тання містять розбіжності), суд для з’ясування причин розбіжностей таких висновків має право призначити одночасний допит двох чи більше експертів. Якщо допит експертів не дав змоги усунути виявлені у висновках експертів суперечності, суд згідно з ч. 2 ст. 332 КПК має право самостійно чи за наявності клопотання сторін кримінального провадження або потерпілого своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі. Після постановления цієї ухвали судовий розгляд продовжується, за винятком випадку, коли таке продовження неможливе без отримання висновку експерта.

Складовою частиною дослідження доказів у судовому засіданні є дослідження речових доказів (ст. 357 КПК), документів (ст. 358 КПК), звуко- і відеозаписів (ст. 359 КПК). Дослідження таких доказів у суді здійснюється у передбаченому КПК порядку з особливостями, притаманними даному етапу кримінального провадження. Цей порядок складається з таких дій:

– для визнання речей і документів доказами вони повинні бути обов’язково досліджені безпосередньо судом. Оскільки дослідженню (оголошенню та пред’явленню) підлягають лише ті документи, дослідження яких проводиться за ініціативою суду чи за клопотанням учасників судового провадження, та визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, і порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду на початку судового розгляду, учасники судового провадження при визначенні необхідності дослідити ті документи, які не визначені в ухвалі, чи ними були надані суду нові документи, повинні заявити клопотання про необхідність зміни обсягу доказів, які досліджуються, та про дослідження таких документів;

– речові докази в порядку їх послідовності спочатку досліджуються судом, а потім надаються для ознайомлення учасникам судового провадження. За необхідності речові докази подаються іншим учасникам кримінального провадження. Зазначені особи під час огляду можуть звернути увагу суду на обставини, пов’язані як із самою річчю (матеріал, форма, розміри, колір), так і з її оглядом (наявність пошкоджень, індивідуальні якості, особливості тощо), що, на їхню думку, заслуговують на увагу суду та мають значення для кримінального провадження;

– огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, за необхід­ності проводиться за їх місцем знаходження. У такому випадку суд приймає рішення про виїзне судове засідання для огляду речових доказів на місці та за необхідності відкладає судове засідання, повідомляючи учасникам дату, час та місце проведення виїзного судового засідання. Проведення огляду речових доказів за їх місцезнаходженням і результати огляду зазначаються у протоколі огляду речових доказів та мають бути зафіксовані за допомогою технічних засобів. Незастосування таких засобів згід­но з ч. 6 ст. 107 КПК тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її проведення результатів;

– при дослідженні документів головуючий спочатку оголошує їх у судовому засіданні (якщо лише частина документа має значення для кримінального провадження, оголошується лише ця частина), а потім пред’являє для ознайомлення учасникам судового провадження;

– відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису учасникам судового про­вадження проводяться в залі судового засідання або спеціально обладнаному для цього приміщенні. Початок проведення зазначеної процесуальної дії, а також основні технічні характеристики обладнання та носії інформації (особливості матеріалів зву­козапису, демонстрації запису) та час відтворення (демонстрації) звуко- і відеозаписів фіксуються у журналі судового засідання;

– учасники судового провадження мають право ставити запитання з приводу речових доказів, документів, звуко- і відеозаписів свідкам, експертам, спеціалістам, які їх оглядали. У випадку необхідності за клопотанням учасників чи з власної ініціативи суд має право прийняти рішення про проведення повторного допиту свідка чи експерта, а також опитування спеціаліста для надання консультацій та роз’яснень у по­рядку, визначеному ст. 360 КПК;

– учасники судового провадження за наслідками дослідження речових доказів, документів звуко- та відеозапису або під час такого дослідження можуть заявляти клопотання про визнання доказу недопустимим. У такому випадку суд, заслухавши інших учасників судового провадження, за необхідності думку експерта чи спеціаліс­та, встановивши очевидну недопустимість доказу, тобто отримання його у порядку, не встановленому КПК, з його порушенням, чи встановленні підробки доказу визнає відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК такий доказ недопустимим та припиняє його досліджен­ня в судовому засіданні. При вирішенні цього питання можуть бути досліджені (ого­лошені й пред’явлені) протоколи огляду цих доказів, отримані під час досудового розслідування, а також інші документи, долучені до кримінального провадження;

– у виняткових випадках суд за клопотанням сторони судового провадження або за власною ініціативою може визнати за необхідне оглянути певне місце (місцевість, приміщення) поза межами приміщення суду. Законодавець обмежує проведення таких судових дій під час здійснення провадження судом присяжних (ч. 1 ст. 361 КПК). Огляд¹ проводиться за участю учасників судового провадження, а якщо цього вимагають об­ставини - за участю свідків, спеціалістів і експертів, яким можуть бути поставлені запитання, пов’язані з проведенням огляду. Особи, які беруть участь у проведенні огляду, мають право звертати увагу суду на те, що, на їхню думку, може мати доказове значення.

Огляд на місці під час судового провадження здійснюється за правилами, передбаченими процесуальним законом для огляду під час досудового розслідування (статті 236, 237 КПК):

– якщо під час судового розгляду будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного ха­рактеру (ч. 1 ст. 503 КПК), суд постановляє ухвалу про зміну порядку розгляду і про­довжує судовий розгляд згідно з правилами, передбаченими гл. 39 КПК. Приводом для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру та винесення судом ухвали про зміну порядку судового розгляду у зв’язку із встановленням неосудності обвинуваченого, є висновок психіатричної експертизи. У разі необхідності здійснення тривалого, на думку експерта (спеціаліста), спостереження та дослідження особи, таку особу за ухвалою суду згідно з ч. 2 ст. 509 КПК може бути направлено до медичного закладу для проведення стаціонарної пси­хіатричної експертизи на строк не більше двох місяців. Одночасно з постановлениям такої ухвали суд приймає рішення про відкладення судового розгляду до завершення проведення зазначеної експертизи. У зв’язку із цим суд має відкласти судовий розгляд на строк, достатній для проведення психіатричної експертизи та ознайомлення учас­ників судового провадження з її результатами;

– відповідно до положень ст. 363 КПК після з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження та перевірки їх доказами, головуючий у судовому засіданні зобов’язаний опитати учасників судового провадження на предмет, чи бажають вони доповнити судовий розгляд, якщо так, то чим саме.

Позиція учасників судового провадження стосовно цього питання виражається у праві заявити як усно, так і письмово клопотання про доповнення судового розіля- ду, зокрема клопотати перед судом щодо: проведення повторного допиту осіб для уточнення чи доповнення наданих ними відомостей; дослідження документів, які не були оголошені та пред’явлені учасникам кримінального провадження; проведення огляду не оглянутих під час судового розгляду речових доказів або їх повторного огляду; надання додаткових пояснень про обставини кримінального провадження і досліджені докази тощо.

Суд розглядає кожне клопотання в порядку ст. 350 КПК. У зв’язку із заявлениям клопотання суд має право ставити запитання будь-кому з учасників судового прова­дження, а також іншим учасникам кримінального провадження (свідку, спеціалісту, експерту тощо).

Після вирішення заявлених клопотань або у разі їх відсутності суд, з’ясувавши думку сторін щодо можливості закінчення з’ясування обставин та перевірки їх до­казами, постановляє ухвалу про закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами з обов’язковим зазначенням про її постановлення в журналі судового засідання, після чого переходить до судових дебатів, про що головуючий оголошує присутнім.

Судові дебати. По закінченні судового слідства суд переходить до судових дебатів. До початку судових дебатів суд з власної ініціативи чи за клопотанням учасників су­дових дебатів має право зробити перерву в судовому засіданні для підготовки їх до виступів у судових дебатах.

Судові дебати - це самостійна частина судового розгляду, суть якої полягає в про­голошенні сторонами судового розгляду промов, у яких вони викладають власну по­зицію, що заснована на результатах судового розгляду (судового слідства).

Значення судових дебатів полягає у такому:

– у судових дебатах знаходять найбільший прояв засади змагальності та рівноправності сторін у кримінальному провадженні;

– вони створюють необхідне підґрунтя для ухвалення справедливого судового рішення за результатами судового розгляду, оскільки суд одержує можливість вислухати викладену в сконцентрованому вигляді позицію кожної із сторін та потерпілого;

– судові дебати мають виховний вплив на присутніх у судовому засіданні. Вони допомагають їм усвідомити сутність справи, обставини і небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, його правову оцінку та наслідки.

Послідовність виступів учасників судового розгляду в судових дебатах чітко визначена у ч. 1 ст. 364 КПК (прокурор, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивіль­ний відповідач, його представник, обвинувачений, його законний представник, захисник) і забезпечує змагальність сторін, а також створює умови для здійснення об­винуваченим і його захисником захисту від обвинувачення.

Предметом виступу сторін у судових дебатах можуть бути: оцінка суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, його фактичні обставини; кваліфікація (юридична оцінка) діяння обвинуваченого, передбачена законом України про кримінальну відповідальність; аналіз і оцінка зібраних і досліджених у судовому розгляді доказів; обставини, які пом’якшують чи обтяжують покарання; характеристика особи обвинуваченого; міркування з приводу призначення покарання чи можливості звільнення обвинуваченого від покарання; міркування стосовно цивільного позову, а також з інших питань, що стосуються провадження. Слід зазначити, що не всі учасники судового розгляду, які беруть участь у судових дебатах, у своїх промовах мають дати відповіді на всі вказані питання; це є обов’язком прокурора та захисника. Інші учасники судових дебатів можуть обмежитися викладенням лише тих питань, які вони вважають найбільш значущими.

Зміст промов учасників судових дебатів обмежено певними межами. Так, вони не мають права посилатися на підтвердження своєї позиції на: 1) докази, які не були досліджені в судовому розгляді; 2) докази, які були визнані недопустимими; 3) докази і обставини, які не мають відношення до кримінального провадження.

Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися ре­пліками. При цьому право останньої репліки належить обвинуваченому або його за­хиснику. Репліка - це короткий виступ учасника судових дебатів, який заперечує іншій стороні з питань, які та виклала у своїй промові або в репліці (він може стосуватися, наприклад, конкретних фактичних обставин справи, кваліфікації злочину, особи потерпілого чи обвинуваченого тощо). Неприпустимим є використання репліки для нетактовних випадів на адресу того чи іншого учасника судового розгляду або для суперечок з питань, які не мають принципового значення для справи.

Скористатися реплікою – право, а не обов’язок учасника судових дебатів. Відмова від репліки не означає, що той, хто відмовився, згодний із виступами інших учасників процесу.

Як і дебати, репліка не обмежена часом, її не можна переривати, але вона обме­жена обставинами кримінального провадження і вже дослідженими доказами.

Кожен учасник судових дебатів може виступити з реплікою тільки один раз. По закінченні виступів головуючий оголошує судові дебати завершеними.

Останнє слово обвинуваченого. Після оголошення судових дебатів закінченими суд надає обвинуваченому останнє слово. Останнє слово обвинуваченого - це части­на судового розгляду, яка безпосередньо передує видаленню суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. Право на останнє слово є важливою процесуальною гарантією реалізації обвинуваченим свого права на захист, якої він може бути позбавлений лише у випадку видалення його із зали судового засідання за порушення порядку на весь час судового розгляду справи (ч. 1 ст. 330 КПК). Останнє слово підсудного має істот­не значення для правильної оцінки судом особи обвинуваченого.

Вихід суду для ухвалення вироку. Після останнього слова обвинуваченого суд невідкладно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. Нарадча кімната – це окреме приміщення суду, призначене для обговорення судом наслідків розгляду кримінального провадження, вирішення питань фактичного і правового характеру, а також ухвалення судового рішення. Про вихід суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку присутнім у залі судового засідання оголошує головуючий.

Ухвалення вироку здійснюється з обов’язковим дотриманням вимоги таємниці наради суддів, що є гарантією забезпечення незалежності та неупередженості суду, підкорення його лише закону при постановленні судового рішення. Таємниця нарад­чої кімнати забезпечується виконанням таких вимог:

– ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд;

– хід обговорення та ухвалення вироку в нарадчій кімнаті не підлягає розголошенню;

– суд має право перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу;

– під час перерви суддям забороняється спілкування з особами, які брали участь у кримінальному провадженні.

Питання, які у логічній послідовності вирішуються судом при ухваленні вироку, визначено ч. 1 ст. 368 КПК. їх обговорення судом дає можливість дійти обґрунтованих висновків та ухвалити законний, обґрунтований та справедливий вирок. Умовно їх можна поділити на групи, що об’єднують питання, які стосуються:

а) діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа (чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений) (пп. 1, 2 ч. 1 ст. 368 КПК);

б) винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 368 КПК);

в) покарання (чи підлягає обвинувачений покаранню; чи є обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати) (пп. 4–6 ч. 1 ст. 368 КПК);

г) цивільного позову (чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку) (п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК);

д) осудності обвинуваченого та доцільності призначення примусових заходів медичного характеру (чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності; чи є підстави для застосування до обвинуваченого примусового заходу медичного характеру, передбаченого ч. 2 ст. 94 КК; чи слід у випадках, передбачених ст. 96 КК, застосувати до обвинуваченого примусове лікування) (пп. 8–10 ч. 1 ст. 368 КПК);

е) призначення неповнолітньому обвинуваченому громадського вихователя (п. 11 ч. 1 ст. 368 КПК);

є) визначення подальших дій із майном, на яке накладено арешт, речовими дока-1 зами і документами (п. 12 ч. 1 ст. 386 КПК);

ж) відшкодування процесуальних витрат (п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК);

з) рішень щодо заходів забезпечення кримінального провадження (п. 14 ч. 1 ст. 368 КПК). Цей перелік не є вичерпним. Можуть бути також розглянуті питання стосовно строків давності притягнення до кримінальної відповідальності; можливості застосування акту амністії тощо.