1.3. Форми реалізації кримінальної відповідальності

Реалізації кримінальної відповідальності передують складні фактичні відносини між суб’єктами, спрямовані на встановлення характеру і меж взаємних прав і обов’язків та здійснювані у певній процесуальній формі. Після уточнення змісту й обсягу прав і обов’язків суб’єктів, кримінальна відповідальність особи, яка вчинила злочин, знаходить своє об’єктивне втілення в тих чи інших кримінально-правових засобах виливу, що обираються судом. Ці засоби у їх різних проявах становлять форми реалізації кримінальної відповідальності.

Форма (лат. forma) – насамперед зовнішній обрис, зовнішній вид предмета, зовнішнє вираження якого-небудь змісту, а також порядок протікання процесу на відміну від його «аморфного» матеріалу (матерії), змісту або вмісту. Тобто, говорячи про форми реалізації кримінальної відповідальності, ми маємо на увазі порядок втілення у регульовані суспільні відносини кримінально-правового впливу як реакції держави на вчинений злочин, що знаходить свій вияв у засудженні конкретної особи, визнаної винною у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння, а також у застосуванні передбачених КК України засобів кримінально-правового впливу.

Практично всі вчені визнають, що формами кримінальної відповідальності є: 1) кримінальна відповідальність, що не пов’язана з призначенням винному покарання; 2) кримінальна відповідальність, що пов’язана з призначенням покарання, але без його реального відбування; 3) кримінальна відповідальність, що пов’язана з відбуванням призначеного покарання¹. П. Л. Фріс з цього приводу зазначає, що основною формою реалізації кримінальної відповідальності є винесення судом обвинувального вироку з призначенням засудженому відповідного виду та строку (розміру) покарання, яке особою відбувається реально; другою за поширеністю формою реалізації кримінальної відповідальності є винесення судом обвинувального вироку з призначенням відповідного виду та строку покарання з одночасним застосуванням звільнення від реального його відбування; третя форма – засудження винного без призначення покарання із одночасним звільненням його від покарання на підставі ч. 4 ст. 74 КК².

Не можна погодитися з точкою зору, висловленою деякими вченими щодо віднесення до форм реалізації кримінальної відповідальності – «притягнення особи до кримінальної відповідальності» та «примусових заходів медичного характеру та примусового лікування»³. Це пов’язано з тим, що притягнення особи до кримінальної відповідальності є кримінально-процесуальним забезпеченням майбутньої її реалізації, але не її формою. Притягнути до кримінальної відповідальності можна лише при постановленій обвинувального вироку⁴, а процесуальний порядок формування підстави кримінальної відповідальності регулюється не ЗУпКВ, а кримінальним процесуальним законом і відбувається в межах кримінально-процесуальних відносин. Що ж стосується примусових заходів медичного характеру та примусового лікування, то це питання нами розглядалося на монографічному рівні⁵.

Якщо проаналізувати точки зору вчених з означеної проблематики, то таку різнополярність поглядів частково можна пояснити відсутністю у КК України визначення центрального поняття ЗУпКВ – кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин. Насправді це виглядає як парадокс, оскільки Закон України, який має назву «Закон про кримінальну відповідальність» не містить визначення поняття такої відповідальності. Виникає питання – а про що закон?

Стаття 46 КК Республіки Білорусь законодавчо закріплює всі види реалізації кримінальної відповідальності⁶, відповідно до якої кримінальна відповідальність реалізується через засудження: 1) із застосуванням призначеного покарання; 2) з відстрочкою виконання призначеного покарання; 3) з умовним незастосуванням призначеного покарання; 4) без призначення покарання; 5) із застосуванням щодо неповнолітніх примусових заходів виховного характеру.

Однак розглянуті види відповідальності не є формами її реалізації.

З курсу логіки нам відомо, що логічний поділ понять припускає дотримання низки необхідних правил. Таким правилами є: 1) поділ має бути співрозмірним, тобто загальний обсяг членів поділу повинен дорівнювати обсягу поділеного родового поняття; 2) при кожному акті поділу необхідно застосовувати лише одну підставу; 3) члени поділу повинні взаємовиключати один одного; 4) поділ повинен бути послідовним, тобто поділене поняття повинно являти собою найближчий рід для членів першого поділу, а члени поділу повинні бути безпосередніми видами поділеного поняття. Не можна переходити до підвидів, минаючи безпосередні видові поняття¹.

У зв’язку з цим, слід погодитися з точкою зору Р. Р. Галіакбарова, який вважає, що будь-яка класифікація може бути побудована за єдиною загальною підставою поділу її структурних елементів². Дійс-но, ця підстава поділу є неодмінною умовою наукової класифікації. На думку І. В. Хоменка, класифікація – це багатоступеневий, послідовний поділ обсягу поняття з метою систематизації, поглиблення і отри-мання нових знань стосовно членів поділу. Результатом класифікації є система співпорядкованих понять: подільне поняття є родом, а нові поняття (члени поділу) є видами цього роду, видами видів тощо³.

Завдання класифікації форм реалізації кримінальної відповідальності полягає у відображенні порядку протікання однорідного процесу втілення у регульовані суспільні відносини кримінально-правового впливу як реакції держави на вчинений злочин. Тому, беручи за підставу класифікації критерій – призначення покарання, нами пропонуються такі форми реалізації кримінальної відповідальності: 1) кримінальна відповідальність, що не пов’язана з призначенням винному покарання, а отже без судимості; 2) кримінальна відповідальність, що пов’язана з призначенням покарання та судимістю. Остання має два види: а) кримінальна відповідальність, що пов’язана з призначенням покарання, але без його реального відбування; б) кримінальна відповідальність, що пов’язана з реальним відбуванням призначеного покарання.

Найбільш дієвою формою реалізації кримінальної відповідальності є покарання. Вона полягає у тому, що відносно особи, яка вчинила суспільно небезпечне винне діяння, передбачене КК, суд виносить обвинувальний вирок, у якому вчинене діяння одержує від імені держави негативну правову оцінку (визнається злочином), а обвинувачений, визнаний винним у його вчиненні, засуджується та йому призначається покарання як найрепресивніший засіб кримінально-правового впливу. Відбуття призначеного покарання (як повне, так і часткове) тягне за собою специфічний правовий наслідок у вигляді судимості. У цій (і тільки в цій) формі реалізації кримінальна відповідальність складається з усіх чотирьох своїх елементів: 1) обов’язку особи, яка вчинила злочин, дати звіт за вчинене перед державою в особі суду; 2) із висловленої у судовому вироку негативної оцінки вчиненого діяння і засудження особи, яка його вчинила; 3) із призначеного винній особі покарання; 4) судимості як правового наслідку відбування покарання. Кримінальна відповідальність, реалізована в цій формі, припиняється після погашення (зняття) судимості.

Різновидом розглядуваної форми реалізації кримінальної відповідальності є призначення покарання зі звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79 і 104 КК) та безумовним звільненням від відбування покарання (статті 80 і 106 КК). У цих випадках кримінальна відповідальність припиняється (закінчується) після закінчення іспитового строку або після остаточного спливу з дня набрання чинності обвинувальним вироком певних строків.

Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є засудження без призначення покарання (ч. 4 ст. 74 та ч. 1 ст. 105 КК). У разі застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру кримінальна відповідальність складається з трьох її елементів. Останній елемент кримінальної відповідальності – судимість – у цьому випадку відсутній. Примусові заходи виховного характеру є видом реалізації кримінальної відповідальності лише в тому разі, якщо вони застосовуються замість покарання на підставі обвинувального вироку суду. Якщо ж суд застосовує їх до неповнолітнього, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, при звільненні від кримінальної відповідальності або до неповнолітнього, який до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинив суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК (частинами 1 і 2 ст. 97 КК), то видом реалізації кримінальної відповідальності вони не є. Кримінальна відповідальність при її реалізації у вигляді примусових заходів виховного характеру закінчується з реальним виконанням таких заходів.

Таким чином, формами реалізації кримінальної відповідальності є порядок втілення у регульовані суспільні відносини кримінально-правового впливу як реакції держави на вчинений злочин, що виявляється у державному засудженні конкретної особи, визнаної винною у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння, а також у передбачених КК України обмеженнях особистого, майнового або іншого характеру, чітко визначених обвинувальним вироком суду. КК визначає дві форми реалізації кримінальної відповідальності: 1) кримінальна відповідальність, що не пов’язана з призначенням винному покарання; 2) кримінальна відповідальність, що пов’язана з призначенням покарання.