4.1. Кваліфікація злочинів проти власності за безпосереднім об’єктом

Основою дослідження особливостей складу злочинів проти власності є правильне визначення об’єкта та предмета злочину. Це дозволяє з’ясувати їхню юридичну природу, відмежувати від подібних злочинів і правильно кваліфікувати діяння. Питання об’єкта та предмета злочинів проти власності знайшли відображення в працях багатьох учених, таких як П. П. Андрушко, О. І. Бойцов, Г. М. Борзенков, Б. В. Волженкін, Г. І. Волков, П. А. Воробей, Р. Р. Галіакбаров, Л. Д. Гаухман, В. Г. Гончаренко, В. П. Ємельянов, А. А. Жижиленко, М. Й. Коржанський, Ю. Г. Ляпунов, С. В. Максимов, П. С. Матишевський, П. П. Михайленко, В. О. Навроцький, А. О. Пінаєв, В. Я. Тацій та інші.

Слід зауважити, що питання про об’єкт злочинів проти власності у науці кримінального права є дискусійним. Так, П. С. Матишевський зазначав, що об’єктом злочинів проти власності є право власності, відповідно до якого здійснюється володіння, користування та розпорядження майном¹. М. І. Мельник вказує, що родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК, є право власності, зміст якого становлять володіння, користування і розпорядження своїм майном². Коментуючи статті розділу VI Особливої частини КК, М. П. Стрельбицький, В. К. Гіжевський, В. О. Кузнєцов як об’єкт злочинів проти власності визначають право власності на майно будь-яких осіб³.

Однак, з такими визначеннями об’єкта посягання не можна погодитися, оскільки, як справедливо зазначав М. Й. Коржанський, об’єктом посягання на власність є не право, хоча б і власності. Викрадення як злочин посягає не на право, не на закон, і право власності ці злочини не порушують, не шкодять йому. Суспільна сутність злочинів проти власності полягає в тому, що вони руйнують, пошкоджують або навіть знищують економічні відносини власності⁴.

Невипадко Л. М. Кривоченко вважає, що об’єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються законом про кримінальну відповідальність як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави⁵.

З економічної точки зору власність пов’язана з володінням майном. Посягаючи на чуже майно, винний порушує економічні відносини власності. Відносини власності пов’язані з регульованим правом переходом майна від одних осіб до інших. У цьому виражається процес руху товару. Саме динаміка власності органічно вписується в зміст суспільних відносин, що виникають у різних сферах економічної діяльності держави⁶. Під власністю як об’єкту посягання розуміється право володіти, користатися та розпоряджатися приналежним власнику майном. Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним¹. Відповідно до ч. 2 ст. 318 ЦК усі суб’єкти права власності є рівними перед законом². Стаття 13 Конституції України проголошує забезпечення захисту прав суб’єктів права власності державою. Разом з тим уявляється, що поряд з іншими обставинами, встановленими в справі, конкретна форма власності, на яку вчинене посягання, повинна братися до уваги при оцінці суспільної небезпеки вчиненого і, природно, відображатися в матеріалах кримінального провадження.

У кримінально-правовій літературі традиційно власність розглядається як економічна категорія і як категорія юридична.

У найузагальненішій формі власність можна визначити як відносини між людьми з приводу привласнення матеріальних благ та встановлення влади над ними, належності їх конкретній особі. Відносини права власності є похідними щодо економічних відносин власності як складової частини виробничих відносин. Саме власність є умовою функціонування організованого виробництва в межах загального комплексу виробничих відносин, а відтак і їх головною складовою частиною. Роль економічних відносин власності полягає у закріпленні стану належності матеріальних благ індивідам, відображаючи статичний момент того чи іншого способу суспільного виробництва.

Економічні відносини власності включають такі визначальні стадії їх реалізації: а) заволодіння багатствами природи та створення нових матеріальних благ; б) розподіл матеріальних благ між членами суспільства та їх колективами; в) виробниче та особисте споживання матеріальних благ. Зазначені стадії економічних відносин здійснюють безпосередньо учасники (суб’єкти) цих відносин, які мають бути наділені для цього відповідними повноваженнями, а саме – повноваженнями «господаря» (власника). Таким чином, господарю надається можливість панувати над належними йому речами. Однак, таке «панування» над речами може бути ефективним лише тоді, коли воно закріплено правовими нормами, що є обов’язковими для всіх індивідів суспільства, як власників, так і невласників³.

Юридичним вираженням відносин власності є право власності. Право власності в об’єктивному значенні – це сукупність правових актів, в яких текстуально виражаються норми і принципи, на підставі яких у суб’єктів права власності виникають, відбуваються, змінюються та припиняються суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження своєю власністю у сфері виробництва, розподілу, обміну та використання матеріальних та духовних благ і цінностей для їх подальшого створення та примноження. Право власності в суб’єктивному значенні – це непорушні та гарантовані вид і міра можливої (дозволеної), свідомо вольової поведінки суб’єкта в конкретних правовідносинах щодо володіння, користування і розпорядження своєю власністю, сутність якої полягає у можливості вести себе певним чином, вимагати відповідної поведінки від зобов’язаних осіб, у разі необхідності захищати своє право передбаченими нормами об’єктивного права способами, а також використовувати його для задоволення правомірних потреб та інтересів⁴.

Відповідно до ч. 1 статті 318 ЦК України суб’єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин (фізичні особи та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права)⁵.

Стаття 13 Конституції України закріплює положення, згідно з яким від імені Українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, об’єктом злочинів проти власності є власність як єдність форми та змісту, тобто врегульовані об’єктивним правом суспільні відносини з приводу майна, що належить відповідному суб’єкту права власності та над яким він здійснює економічне панування з метою найповнішого володіння, користування та розпорядження майном.

Факультативною ознакою об’єкта злочину є предмет злочину. В українській мові поняття «предмет» тлумачиться, по-перше, як будь-яке конкретне матеріальне явище, що сприймається органами чуття, по-друге, як певна річ, що задовольняє ті чи інші потреби¹. В. М. Кудрявцев розглядає предмет злочину як річ чи процес, що слугує умовою (передумовою) існування чи формою вираження або закріплення конкретних суспільних відносин, що піддаються безпосередньому впливу з боку винного². Г. А. Кригер вважає предметом злочину те, що піддається безпосередньому впливу з боку винного при посяганні останнього на певні суспільні відносини³. Знання особливостей предмета злочину сприяє правильній кваліфікації злочинів проти власності та розмежуванню суміжних складів злочинів.

Предметом злочинів проти власності є чуже майно, що володіє економічною вартістю, не вилучене з цивільного обігу (переважно не обмежене в обігу) і складає об’єкт права власності. Ознаки майна як предмета злочину: 1) юридична – право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи під її охороною. Для винного майно є чужим. Матеріали аналізу судової практики свідчать про те, що в правозастосовчій діяльності виникають складності розмежування між безпосереднім об’єктом і предметом крадіжки, грабежу, розбою, оскільки як останній можуть виступати будь-які матеріальні цінності, правова природа яких дотепер не визначена з достатньою чіткістю в цивільному законодавстві. При вчиненні крадіжки, грабежу, розбою винний спричиняє суспільно небезпечну шкоду відносинам власності. Безпосередньому злочинному впливу піддаються предмети матеріального світу. Предметом злочинного посягання при вчиненні крадіжки, грабежу, розбою є чуже майно, що не знаходиться у володінні суб’єкта, та винний не має відносно нього якими-небудь повноваженнями, але в окремих ситуаціях може мати до нього доступ у зв’язку з виконуваною роботою (вантажник на підприємстві, механізатор тощо ) чи через випадкові обставини (пасажир, що доглядає тимчасово в залі очікування за речами на прохання сусіда). Якщо ж на винного покладена за службою матеріальна відповідальність за ті чи інші цінності (шофер, що виконує функції експедитора), або громадянину за договором передано на збереження майно іншої особи, то вчинене слід розцінювати не як крадіжку, а як чи привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України); 2) економічна – майно має представляти певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладена праця людини. Цінність, вартість майна якраз і вимірюєть­ся цією працею; 3) фізична – це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо⁴.

До майна як предмета зазначених злочинів слід відносити речі, у тому числі гроші та цінні папери, енергію, газ тощо, права на майно (документи, які надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов’язань тощо), а також дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних або ремонтних робіт тощо), наприклад, при вимаганні (ст. 189 КК) та шахрайстві (ст. 190 КК).

Не можуть бути предметами злочинів проти власності предмети, що знаходяться в природному стані: ліс на корені, риба та інші водні тварини в природних водоймах, звірі у лісі тощо. Відповідальність за їх незаконне знищення, пошкодження, вилов настає за статтями 246, 248 і 249 КК, об’єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують екологічний порядок і екологічну безпеку як населення, так і довкілля. У разі, якщо ці предмети вже витягнуті з природного стану за до­помогою праці людини, або вирощуються людиною в спеціальних розплідниках, ставках тощо, вони стають предметом злочинів проти власності.

Не є предметом злочинів проти власності транспортні засоби, оскільки відповідальність за незаконне заволодіння цими засобами настає за ст. 289 КК; вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали – статті 262–267; предмети, які перебувають у місці поховання або на трупі – ст. 297; офіційні документи, штампи чи печатки, приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, паспорт або інший важливий особистий документ – ст. 357; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори – статті 308, 312; обладнання, призначене для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів – ст. 313; майно, що належить судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам, у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя – ст. 378; майно, що належить захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам, у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги – ст. 399; військове майно – статті 410, 411, 412 КК; шляхи сполучення, споруди на них, рухомий складу або судна, засоби зв’язку чи сигналізації, їх пошкодження тягне відповідальність за ст. 277; магістральні нафто-, газо- та нафтопродуктопроводи, відводи від них, а також технологічно пов’язані з ними об’єкти, споруди, засоби автоматики, зв’язку, сигналізації – ст. 292 КК; майно, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам, у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків – ст. 347; майно, що належить службовій особі чи громадянинові, який виконує громадський обов’язок, у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, або їх близьким родичам – ст. 352 КК та ін.