1.3.Перфекціонізм в особистістній структурі осіб з порушенням прийому їжі

1.3.1. Визначення поняття перфекціонізм

Перфекціонізм (від латинського perfectio - досконалість) став предметом інтенсивних досліджень в психології і психіатрії. Поряд зі зростанням інтересу до цієї особистісної характеристики відзначається посилення дискусій щодо окремих положень вчення.

Проблема перфекціонізму стала вивчатися в Європі та Америці, починаючи з 1980-х років. Фактично перфекціонізм як явище психічної спрямованості був відзначений набагато раніше: у Адлера як компенсаторне прагнення до переваги і досконалості, у К. Хорні як нарцисична патологія. А. Пахт писав, що перфекціонізм – це широко поширена проблема, пов'язана з безліччю психологічних і фізичних розладів (алкоголізм, психосоматичні захворювання, особистісні розлади, неврози, депресії ,порушення харчової поведінки, серцево-судинні захворюваннями, станаи хронічної перевтоми і професійне вигорання тощо) [28]. Вона має не тільки клініко-психологічне значення, а й соціально-психологічне, соціологічне, культурне значення [5].

Дана обставина служить стимулом до інтенсифікації досліджень цього феномена в клінічній психології. В даний час багато психологи і психіатри переконані в деструктивності компульсивного прагнення до досконалості та його зв'язку з депресіями, тривожними розладами, порушеннями харчової поведінки, серцево-судинними захворюваннями, станами хронічної перевтоми і професійного вигорання.

У широкому значенні перфекціонізм - це прагнення до бездоганності, до досконалості, а перфекціоніст - це людина, яка прагне бути кращою у всіх аспектах свого життя. У вузькому сенсі - розглядається як прагнення до досконалості, щодо власної особистості, або ждо результатів будь-якої діяльності.

На побутовому рівні перфекционизм- надмірне прагнення до досконалості, схильність пред'являти самому собі і оточуючим людям дуже високі вимоги.

Перфекціонізм - особистісна риса зі складною структурою. Її основні ознаки:

• Завищений рівень домагань і висока вимогливість до себе;

• Високі стандарти діяльності та орієнтація на «найуспішніших»;

• Сприйняття інших людей як вимогливих і критикують;

• Постійне порівняння себе з оточуючими;

• Оцінка і планування діяльності за принципом «все або нічого» (поляризоване мислення);

• Фіксація уваги на власних невдачах і помилках.

Надмірне прагнення до досконалості часто обертається самотністю (неможливо знайти друзів, що відповідають надвисоким вимогам), відсутністю можливості відпочивати і розважатися (прагнення ідеально виконувати навіть незначні справи віднімає величезну кількість часу) і нервовими розладами, до яких призводить постійне напруження (тому відмінні результати треба постійно підтверджувати). Перфекціоністи болісно реагують на будь-яку критику, важко пристосовуються до нових умов; з оточуючими людьми вони нерідко воліють не співпрацювати, а змагатися і змагатися.

У 1990-і роки, уявлення про структуру перфекціонізму були значно розширені завдяки трьом групам зарубіжних дослідників: британських клінічних психологів під керівництвом Фроста, канадських вчених, очолюваних Хьюїттом . Всі групи розвивають уявлення про перфекціонізм як про багатовимірний конструкт, що має складну структуру і включає поряд з високими особистими стандартами деякі когнітивні і интерперсональні параметри, проте розглядають структуру цього конструкту по-різному.

Американські вчені в якості основних параметрів перфекціонізму виділили: високі стандарти, схильність до порядку, тривогу, прокрастинацію (схильність відкладати початок діяльності) та проблеми в інтерперсональних відносинах. Для діагностики вони використовують Шкалу «недосяжного досконалості» (Almost Perfect Scale, APS).

Фрост і його колеги включили в структуру перфекціонізму наступні параметри:

1. «Особисті стандарти» - схильність висувати надмірно високі стандарти у поєднанні з надмірною важливістю відповідності цим стандартам, що породжує коливання самооцінки і хронічну незадоволеність діяльністю.

2. «Заклопотаність помилками» - негативна реакція на помилки, схильність прирівнювати помилку до невдачі.

3. «Сумніви у власних діях» - перманентні сумніви щодо якості виконання діяльності.

4. «Батьківські очікування» - сприйняття батьків як делегують дуже високі очікування.

5. «Батьківська критика» - сприйняття батьків як надмірно критикують.

6. «Організованість» - відображення важливості порядку і організованості.

Британські психологи діагностують перфекціонізм за допомогою багатовимірного шкали перфекціонізму Фроста (Multidimensional Perfectionism Scale, MPS-F).

Канадські вчені П. Хьюітт і Г. Флетт описали три складових перфекціонізму: перфекціонізм, орієнтований на себе; перфекціонізм, орієнтований на інших; соціально приписаний перфекціонізм [28]. Канадські дослідники висунули альтернативне уявлення про структуру перфекціонізму, що включає чотири параметри:

1. «Я-адресований перфекціонізм» - «широкий особистісний стиль, в якому співіснують афективні, поведінкові та мотиваційні компоненти». Включає виснажливо високі стандарти, постійне самооцінювання і цензурування власної поведінки, а також мотив прагнення до досконалості, варіююча за інтенсивністю у різних людей. Це тенденція встановлювати для себе більш завищені, ніж у інших, планки у виконанні чого-небудь на тлі нездатності приймати і прощати собі недосконалість або помилки у виконанні своєї роботи.

2. «Перфекціонізм, адресований іншим людям» - «переконання і очікування щодо здібностей інших людей». Цей вид перфекціонізму передбачає нереалістичні стандарти для значущих людей з близького оточення, очікування людського досконалості і постійне оцінювання інших. Як вважають автори, він породжує часті звинувачення на адресу інших людей, дефіцит довіри і відчуття ворожості по відношенню до людей.

3. «Перфекціонізм, адресований світу в цілому» - «переконаність у тому, що у світі все має бути точно, акуратно, правильно, причому всі людські і загальносвітові проблеми повинні отримувати правильне і своєчасне рішення». Оскільки в емпіричних дослідженнях не вдалося підтвердити очікувалася взаємозв'язок цього теоретично виділеного аспекту перфекціонізму з симптомами депресії і тривоги, в остаточний варіант вимірювального інструмента даний аспект перфекціонізму не був включений.

4. «Соціально приписуваний перфекціонізм» «відображає потребу відповідати стандартам та очікуванням значимих інших». Цей параметр перфекціонізму відображає суб'єктивне переконання в тому, що інші люди не реалістичні у своїх очікуваннях, схильні дуже строго оцінювати і чинити тиск на індивіда з метою змусити бути досконалим. Поряд з цим індивід переконаний у власній нездатності догодити іншим. Соціально приписуваний перфекціонізм корелює з екстернальним локусом контролю, сильною потребою у схваленні, страхом негативної оцінки. Виявлена ​​також помірна зв'язок між низькою самооцінкою і соціально приписуваними перфекционизмом.

Саме доробок П. Хьюітта і Г. Флетта - Багатовимірна шкала перфекціонізму (Multidimensional perfectionism scale) була використана у дослідженні , для заміру рівня перфекціонізму як характерної риси досліджуваних з харчовими порушеннями [6]. Д. Хамачек на основі клінічного досвіду описав відмінності між невротичним (дезадаптивним) і нормальним (адаптивним) перфекціонізмом. Нормальний перфекціоніст - це той, хто встановлює для себе високі стандарти, але при цьому не педантичний і відрізняється гнучкістю, може пристосовувати свої стандарти до існуючої ситуації, тобто більш адаптивен в порівнянні з невротичним перфекціоністом, що встановлює для себе завищені стандарти і не залишає собі можливості допускати помилки.

Нормальний перфекціоніст прагне до розумних і реалістичних стандартів, що призводить до почуття задоволення і підвищення самооцінки.

Невротичні перфекціоністи так сильно стурбовані недоліками своєї діяльності, що навіть самі несуттєві з них з великою ймовірністю можуть призвести до відчуття невідповідності своїм вимогам. Дж. Рід відносить перфекціонізм до характеристик обсесивно-компульсивних індивідів, які відображають «опір завершенню справи». Головна риса, за Дж. Ріда, - це невпевненість у завершеному справі. Характерною рисою перфекционістів є надання занадто великого значення пунктуальності, порядку й організованості. М. Холлендер описує це як культ акуратності: «всьому своє місце» [28]. Л. Тері-Шорт та інші автори описували позитивний і негативний перфекціонізм. Перший характеризується як поведінка, що є функцією позитивного підкріплення; вона включає готовність до взаємодії зі стимулами. Негативний же перфекціонізм - це функція негативного підкріплення, що включає бажання уникнути неприємних наслідків [27;28].