Чергування голосних [е], [о] з нулем звука. Етимологічні, секундарні та вставні [е], [о].
Внаслідок вокалізації сильних [ъ], [ь], крім давніх, успадкованих ще від спільнослов’янського періоду голосних [о], [е], або так званих етимологічних (воза, ночи, село, меду), в давньоруській мові виникли й нові [о], [е], або секундарні (від лат. secundus – другий), вторинні: сотня, сон пѣсок, овес, орел, швец ( сътьна, сънъ, пѣсъкъ, овьсъ, орьлъ, шьвьцъ). Зредуковані [ъ], [ь] у різних формах того самого слова чи в споріднених словах могли бути сильними і слабкими, отже, в одній позиції вони змінювались в [о], [е], а в другій – зникали, що й зумовлювало виникнення чергування секундарних[о], [е] з нульовою фонемою: сон – сна (cънъ - съна), орел – орла (орьлъ - орьла), жнець – женця(жьньцъ - жьньца). Секундарні [о], [е], що чергуютьс з нулем звука, називають голосними. Фонетична закономірність чергування /о/, /е/ з нульовою фонемою зрідка порушується впливом аналогії. Так, наприклад, внаслідок аналогії в говорах, на основі яких сформувалась українська мова, не виникло чергування в словах типу лоб – лоба (пор.рос. Лоб – лба із лъбъ – лъба). Давні або етимологічні о та е переходять в і в новоутвор закритих складах. Ножька-ніжка. Вечорь-вечір.
Історія зредукованих у позиціях перед та після сонорних плавних. Друге повноголосся.
Голосні [ь], [ъ] у позиції перед [r], [l], за якими стояв будь-який приголосний, завжди були, як уже згадувалось, зредукованими сильними незалежно від якості наступного складу. Така їх вимова зумовлювалася складотворчою властивістю сонантів [r], [l],у цій позиції: tъrt, tъlt, tьrt, tьlt. Отже, зредуковані[ь], [ъ] перед [r], [l], за якими йшов приголосний, у давньоруській мові послідовно змінилися в голосні повного творення [о] та [е], напр.: скърбъ-> скорб, гърбъ> -> горб, вълкь ->- волк. Разом з вокалізацією попередніх зредукованих [ь], [ъ] сонанти [r], [l] втратили складотворчий характер, перетворившись на звичайні нескладотворчі приголосні.Іноді в пам’ятках ХІІ – ХІІІст. Замість звукосполучення –ор, -ол, -ер, -ел, що розвинулися з давніх –ър-, -ъл-, -ьр-, -ьл- між приголосними, виступають звукосполучення –оро-, -оло-, -ере-, -еле. Це так зване друге повноголосся. Воно розвивалося тоді, коли сполучення [ър], [ъл], [ьр], [ьл] стояли перед приголосними, за якими йшов зредукований у слабкій позиції.
Наслідки занепаду зредукованих у консонантизмі.
Історія губних приголосних фонем. Зміни, пов’язані з занепадом зредукованих.
Губні приголосні, після яких занепав [ь] у слабкій позиції, ще на давньоруському мовному грунті депалаталізувались, а саме в кінці слів у формі іменників називного і орудного відмінків однини (любовь-любов), у числівниках сім, вісім (семь осмь), у 1-й особі однини атематичних дієслів (дамь - дам) та дієслів наказового способу (ставь - став), а також у средині слів (вьсе - все). Наслідки цієї депалаталізації засвідчують ще давньоруські пам'ятки й особливо широко староукріїнські. Губні приголосні в позиції перед [ä] та [] стверділи. Процес депалаталізації супроводжувався розщепленням їх артикуляції на тверду і м'яку, внаслідок чого після губних розвинувся [j]: п'ять, дев'ять, м'ята.