56. Історія розвитку категорії виду українського дієслова.

у східнослов’янській ранньої доби були такі спільнослов’янські видові характеристики ( мали лексико-граматичне значення): тривалість | моментальність, цілісність | повторюваність, спрямованість | неспрямованість, обмеженість | необмеженість та ін. Вони визначалися суфіксами та чергуванням кореневих голосних.

На їх основі формується граматично уніфікована категорія з попарним протиставленням двох значень: доконаного | недоконаного виду. (XII—XIIIст.) У давньоруській мові категорія виду формувалася за допомогою таких засобів:

1)доконаний вид утв. від основ недоконаного виду за допомогою префіксів (так звана перфективація) Н-д, писати - въписати, написати, записати; робити - зробити. 2) імперфективація - утворення суфіксальних відповідників недоконаного виду до префіксальних дієслів доконаного виду (сознавати - сознати; зрозумѣвати-зрозумѣти) 3) суплеція - брати - вз|­aти) 4) за допомогою наголосу (виносити - виносити) 5) утворення видової пари за допомогою суфіксів : (коупилъ (доконаний) - коуповалъ (недок). Також є дієслова тільки доконаного виду : аорист, дієприкметники минулого часу; дієслова тільки недоконаного виду : імперфект, теп час, дієприкметники теперішнього часу. дієслова і доконаного і недоконаного виду: перфект, плюсквамперфект, майбутній час.

Розвиток категорій виду вплинув на систему часових форм. У зв'язку з функціональним зближенням аориста з дієсловами доконаного виду, а імперфекту - з дієсловами недоконаного, обидві форми випадають із системи часових утворень. Значення перфекта закріплюється за дієсловами доконаного виду. Наоснові плюсквамперфекта розвиваються сучасні форми давноминулого та минулого умовного часу. До форм майбутнього часу додаються аналітичний та синтетичний майбутній.

57. Історія наказового способу дієслова.

Умовний спосіб. це сполучення активного дієприкметника мин. часу на -ль, -ла, -ло + быти у формі аориста. Дієприкметник → лексичне значення дієслова, змінювався за родами і числами. быти →Значення особи і способу. часових значень не має. з занепадом аориста форма бы (2-ї — 3-ї ос. одн.) витісняє інші і стає незмінною часткою, показником умовного способу. вже з XIII ст.

58. Історія умовного способу дієслова.

дієслова наказового способу мали усічену особову парадигму: в однині — форми 2-ї і 3-ї особи, множині і двоїні — 1-ї і 2-ї. У процесі історичного розвитку форми в українській мові відбулися такі зміни: 1. У 2-й особі одн. зберег. старі форми, (з фонетичними змінами). →Закінчення -и (и)→ тільки під наголосом (несй, роби), у суфіксі -ни- (сохни, стукни); у дієс. із наголошеним префіксом ви- (винеси, виведи, вибери); в інших позиціях → зредукувався після при. і дав 0-е закінч., або змінився на –й(і) після голосних (пор. глянь, стань, читай, знай). 2. 3-тя особ. у давньоруській мала з 2-ю спільну форму. у пам'ятках XI ст. →нова форма з часткою да. В українських грамотах XIV—XV ст. є дві форми в 3-й особі однини і множини: частка да з дієсловом у формі 3-ї особи теп. або майб. часу і частка хай (нехай) із дієсловом 3-ї особи теп. або майб. часу з якої сформ. описова форма 3-ої особи (однини і множини). 3. У формах множ. →змішування суфіксів -ѣ- та -и-. Здавна відбувається процес впливу іменників І та II класів, що мали суфікс -ѣ-, на дієслова інших класів, де також поширився -ѣ -. Суфікс -ѣ- змінився на -і- (-Й-) або зник (в ненаго- лошеній позиції): сохнім, сядьмо, знаймо. 4. У дієсловах із нагол. -і-, що походить із -ѣ-, закінчення 1-ї особи множ. було у: -мо і -м (ходімо — ходім, зробімо — зробім). Форми на -м виникли історично фонетичним шляхом: ведім < ведѣмъ. Флексія -мо у формах наказового способу постала під впливом форм теперішнього часу. У пам'ятках форми типу несімо, крикнімо трапляються з XV ст. 5. Форми 2-ї особи множ. на зразок носіть, ведіть, кладіть є закономірними рефлексами старих особових форм із суфіксом -ѣ-. За аналогією до них виникли форми на -іть і від дієслів III—IV класів, у яких суфіксальний -и- був витіснений -ѣ-, на який падав наголос: хваліть, терпіть, пишіть, оріть. Дієслова, у яких наголошеним був корінь втрачали суфіксальний голосний: лізьте, ріжте, ставте, сядьте, гляньте. Дієслова III класу, у яких суфіксальний -и- стояв після голосного, засвідчують його редукцію до -й-: знайте, мийте, сійте, бийте. 6. В атематичних дієсловах давні форми збережено в однині (їж), у множині виникли нові за аналогією до тематичних: їжте. Дієслово дати повністю відмінюється за тематичним зразком.