16. Умови переходу початкового *jе в *о.

Процес зміни початкового [jе] в [о] розпочався з утрати протези [j]. Для давньоруської мови вживання в абсолютному початку слова голосного [e] було не властиве. Внаслідок цього артикуляція [e] в такій позиції почала змінюватись. Він поступово став лабіалізуватися й переходити в [о з двома крапками], [о з одною крапкою], а далі й у звичайний [о], голосний заднього ряду середнього підняття.Зміна початкового [jе] в [о] не позначилася на характері фонологічної системи спільносхіднослов'янської мови. Вона спричинилася лише до деякого звуження у вживанні фонеми [j] у позиції перед [e] та розширення функціональних можливостей фонеми [o] в позиції абсолютного початку слова.

17. Історичні чергування голосних та приголосних фонем у сучасній українській мові.

Внаслідок істор. процесів у фонет. системі давньорус. та староукр. діалектів виникли активні ще й нині чергування голосних, що відбуваються при слово- та формотворенні: а) о, е у відкритих складах — і в закритому складі, що виникло після занепаду зредукованих ъ, ь (стола — стіл, коня — кінь, росла — ріс, печі — піч, семи — сім); див. також Редуковані голосні; б) о, е — # (нуль звука), що також є наслідком занепаду зредукованих (садок — садка, день — дня); в) е — о після шиплячих та j перед твердими приголосними (женити — жонатий, черниця — чорний, вечеря — звечора, шести — шостий; г) о, е — и після р, л, у кол. сполуках tnъt, tlъt, trьt, tlьt (давньорус. кровь — кръвавыи > укр. кров — кривавий, брова — чорнобривці, дрож — дрижати, глотка — глитати, бренькіт — бриніти). Найдавнішим чергуванням приголосних, була зміна ще в праслов’ян. мові задньоязикових г, к, х на м’які шиплячі ж’, ч’, ш’ (перша перехідна палаталізація задньоязикових): дорогий — дорожити, могти — можу, вік — вічний, плакати — плачу, дух — душити. У праслов’ян. період відбулася також зміна г, к, х — з’, ц’, с’ перед закінченням і з колишнього Ђ (друга перехідна палаталізація задньоязикових приголосних): книга — книзі, свічка — свічці, муха — мусі. Закономірними для укр. мови стали чергування передньоязикових зубних з шиплячими: д — (д)ж, т — ч, з — ж, с — ш, а також к — ч, х — ш, г — ж, ст — шч(щ) в основах дієслів: радити — раджу, летіти — лечу, возити — вожу, косити — кошу, плакати — плачу, рухати — рушу, могти — можу, пустити — пущу; губні приголосні в такій же позиції зумовили сполуку з епентетичним л або з j: б — бл, п — пл, в — вл, м — мл, ф — фл:робити — роблю, ліпити — ліплю, ловити — ловлю, відломити — відломлю, графити — графлю;  б — бj, п — пj, в — вj, м — мj, ф — фj, р — pj: бити — б’ю, пити — п’ю, вити — в’ю, любов — любов’ю, імені — ім’я, верф — верф’ю, матір — матір’ю; чергування т — с, д — с на місці dt, tt унаслідок дисиміляції перед наступним інфінітивним суфіксом -ti (псл. vedti> вести, metti> мести): плету — плести, мету — мести, бреду — брести, веду — вести. У сучасній укр. літ. мові І. ч. можуть належати до живих продуктивних елементівморфології, якщо вони — необхідний елемент словотворення і формотворення. Тоді вони закономірно охоплюють новоутв. слова і форми (графити — графлю, бомбити — бомблю), а в ін. випадках виступають у старих утвореннях як пережиткові морфол. чергування, не обов’язкові для творення форм. Вони можуть мати характер колишніх чергувань, що замінилися на прості співвідношення різних звуків у різних морфол. елементах.