18. Історія зредукованих фонем, час, причини та наслідки їх занепаду.

Найімовірніше, основною причиною утрати зредукованих був характер їх артикуляції як голосних неповного творення, їх ознака ультракороткості, або надкороткості. Наслідки занепаду зредукованих у системі голосних: -чергування /о/, /e/ з нульовою фонемою; Давні редуковані голосні не збереглися в жодній із слов’янських мов, у різний час або занепавши (в слабкій позиції), або вокалізувавшись (у сильній позиції). У давньоруських діалектах цей процес в основному припадає на 11 — 12 ст. Занепад [ь], [ъ] відбувся в кінці слова (голубь — голуб, садъ — сад) і перед складом з голосним повного творення (вьдова > вдова, съто > сто). Вокалізація [ь] > [е], [ъ] > [о] відбулася перед складом з редукованим слабким (дьнь > ден’, сънъ > сон) перед сонорним приголосним [р], [л], за яким ішов будь-який інший приголосний (вьрба > верба, вълна > волна), та в наголошеному складі незалежно від якості приголосного й голосного в наступному складі (тьща > теща, съкнути > сохнути). -поява секундарних [о], [е] перед сонорними; -подовження голосних [о], [е]; -розвиток приставного [о], [і]; - поява нових дифтонгів. Наслідки занепаду зредукованих у системі приголосних: -поява нових груп приголосних; (виникали нові сполучення й з трьох приголосних, наприклад, пхнути <- пъхноути, чхнути -«- чъхноути) -спрощення в групах приголосних; -одним з різновидів спрощення груп приґолосних в давньоруській мові була втрата суфіксального [l] у формах однини активних дієприкметників чоловічого роду, що виступали в складі різних дієслівних категорій минулого часу моглъ -> мог,; -вставні приголосні [d] і [t].

19. Система голосних фонем після втрати зредукованих.

зменшення у багатьох словах кількості складів (кь-ни-жь-ка > книж-ка, о-рь-лъ > о-рел); поява закритих складів (лъ-бъ > лоб), а отже, й припинення дії закону відкритого складу; розвиток чергування секундарних (нових) е, о з нулем звука (день — дня, праведний — правда< правьдьний — правьда, сотня — сто, кусок — куска < кусъкъ — кусъка); вокалізація [ь] > [е], [ъ] > [о] перед складом з редукованим слабким (дьнь > ден’, сънъ > сон); перед сонорним приголосним [р], [л], за яким ішов будь-який ін. приголосний (вьрба > верба, вълна > волна), та в наголошеному складі незалежно від якості приголосного й голосного в наступному складі (тьща > теща, съкнути > сохнути); Приставний [і] розвивався в південно-західних діалектах давньоруської мови перед сонорними приголосними на початку слова, коли після занепаду зредукованих [ъ] або [ь] сонорний посилював своє звучання та, набуваючи нормального звучання, видлив препозитивний [і], напр.: ръжа ->• іржа, мьгла ->• імла; голосний [е] у позиції після шиплячих і [j], що споконвічно були м’якими, в давньоруській мові перед твердим приголосним незалежно від наголосу лабіалізувався, перейшовши в [о]. Зумовлено асимілятивним впливом наступного твердого приголосного (чего – чого, пьшено – пшоно, jего - jого); перехід [е], [о] в [і] відбувався у закритих складах перед складом, де занепав зредукований. Цією фонетичною зміною зумовлене чергування в сучасній мові: міст – моста, радість – радості, пік – пекти; зміна [о] в [а] внаслідок регресивної асиміляції: богато – багато, холява – халява; також на це впливав усномовний вплив балоруської та південноросійський акаючих говорів.