Мал. 1.1 Основні метаболічні наслідки хронічної алкогольної інтоксикації

Аналізуючи вплив етилового спирту на ЦНС, ми мусимо розрізняти ефекти самого етанолу від ефектів ацетальдегіду та його похідних. На сьогодні доведено, що дія самого етанолу в організмі опосередковується ГАМК-ергічною та глютамат-ергічною системами. Етиловий спирт є агоністом ГАМК_А-рецепторів і антагоністом NMDA-рецепторів глютамату. Як відомо, рецептори ГАМК, локалізовані в ЦНС (ГАМК_А-рецептори), структурно зв’язані з іонними каналами для Cl^-. Взаємодія молекул етанолу з ГАМК_А-рецепторами призводить до відкриття цих каналів для іонів хлору. Наслідком цього є гіперполяризація клітинної мембрани, що проявляється в зниженні її збудливості. NMDA-рецептори глютамату структурно зв’язані з іонними каналами для Na⁺ та Ca⁺⁺. Взаємодія молекул глютамату з NMDA-рецепторами призводить до відкриття цих каналів для іонів натрію та кальцію. Наслідком цього є деполяризація клітинної мембрани, що проявляється в підвищенні її збудливості. Зв’язуючись з NMDA-рецепторами, молекули етанолу перешкоджають їхній взаємодії з глютаматом. Наслідком цього є зменшення доклітинного току іонів натрію та кальцію і стабілізація потенціалу спокою мембрани. Таким чином, вплив самого етилового спирту на ЦНС є гальмівним.

У механізмах дії ацетальдегіду важливе місце належить продуктам його не ферментативної конденсації з моно амінами та їх метаболітами: тетрагідроізохіноліном (ТГІХ), тетрагідропапавероліну (ТГП) і бета-карболінам. ТГІХ і ТГП (продукти конденсації ацетальдегіду з катехоламінами та їх метаболітами) є структурними аналогами гармаліну (алкалоїду гармали), що має властивості сильного галюциногену. Крім цього, бета-карболіни є інверсними агоністами ГАМК_А-рецепторів, у зв’язку з чим їх відносять до ендогенних конвульсантів. Концентрація цих сполук у крові хворих на хронічний алкоголізм в абстинентному періоді значно перевищує норму.

Таким чином, значна частина ефектів етанолу в ЦНС опосередковується ТГІХ, ТГП та бета-карболінами. Зв’язуючись мю-рецепторами, ці речовини конкурують з бета-ендорфіном та мет-енкефаліном, що призводить до поступового пригнічення біосинтезу цих ендогенних опіоїдів та виникнення залежності від згаданих морфіноподібних алкалоїдів, утворених з екзогенного етанолу. В цьому простежується спільність механізмів формування алкогольної та оплатної залежності.

2. Мембранотропна дія етанолу.

Можна виокремити дві найважливіші мішені нейротропної дії етанолу: клітинні мембрани нейронів та ферменти головного мозку. Етиловий спирт легко розчиняється в ліпідній фазі мембрани і послаблює сили притягання між молекулами ліпідів. Це призводить до збільшення плинності, проникності клітинної мембрани. Разом із тим, ця зміна умов функціонування мембранних рецепторів і ферментів неминуче супроводжується зниженням їх активності. Тривала дія етанолу на клітинну мембрану спричиняє появу кількісних та якісних змін у її складі. Це проявляється , передусім, у збільшенні частки насичених жирних кислот і холестерину. Крім того, хронічна алкоголізація призводить до надмірної активації процесів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) біомембран. Це пов’язано з генерацією активних форм кисню в реакціях окиснення етанолу за допомогою МЕОС та каталази, а також із посиленням до клітинного току іонів кальцію, що супроводжується індукцією фосфоліпази. На тлі недостатності антиперекисного захисту клітини (зумовленого притаманним хворим даної категорії гіповітамінозом С) гіперактивація ПОЛ призводить до дезорганізації ліпідного шару мембрани, що супроводжується підвищенням її проникності і завершується набряком клітини.