89. Мистецтво Марії Приймаченко

Більш ніж піввіку малярка з поліського села Болотня, що на Київ­щині, Марія Приймаченко освітлювала небосхил українського мистець­кого світу і барвами та розмаїттям своїх незвичайних картин пробуджу­вала в наших серцях іскорки любові до мальовничого довкілля.

У тяжкий для України час, коли її народові, здавалося, судилося безслі­дно зникнути у вирі імперської ненависті, саме Марії Приймаченко випало своїм життям і творчістю виявити незнищенну силу народного духу/

Своїм світосприйняттям вона розширила межі образного осмислення дійсності. Дослідники називають її твори сконденсованими образами- думками, образами-оцінкамих, образами-присудами, образами-пророц- твами. Численні шанувальники народного мистецтва у Японії, Китаї, Англії, Канаді, Франції, Італії, Бельгії, Німеччині, Польщі Угорщині, Бол­гарії, Чехії були захоплені творіннями нашої малярки.

Розповідають, що колись давно, побачивши на одній із виставок її роботу, Пабло Пікассо сказав: «Я схиляюсь перед цим дивом — мистецт­вом геніальної українки». Ці слова французького художника ввійшли до такого авторитетного видання, як «Всесвітня енциклопедія наївного мис­тецтва», що вийшла друком у 1984 році в Белграді. У ній Марії Прийма- ченко було відведене одне з перших місць серед найвідоміших митців світу. (За Т. Нечипоренком, 160 слів)

90. Казимир Малевич

Казимир Малевич — відомий реформатор живопису XX століття. Народився у польській родині, яка тоді проживала в Києві. Батько служив управителем на цукровому заводі Терещенка, згодом — на цукроварні поблизу Білопілля. Саме на цей період припадає захоплення Казимиром українським мистецтвом розпису. Через якийсь час сім'я Малевичів пе­ребирається у Вовчик, потім — до Конотопа. У ці роки Казимир прагне здобути професійну освіту художника, проте це йому ніяк не вдається, У київській школі малювання Миколи Мурашка він не затримується, а на часі — черговий переїзд. Цього разу до Курська. Саме в Курську на художній виставці вперше з'явились роботи Малевича. З цієї скромної події почався відлік згодом грандіознрї виставкової діяльності талановитого художника.

Через десять років Малевич проголошує, що кубофутуризм — це єдино правильний шлях у мистецтві. На той час Малевич стає не лише практиком, а й теоретиком нового напрямку.

У середині двадцятих років до Малевича приходить всесвітня слава. Його картини демонструються у Західній Європі та США. Перебування художника за кордоном — це низка тріумфів. Проте останній сплеск ак­тивності Малевича пов'язаний з Україною. Тут він публікує цикл статей українською мовою, викладає в Київському художньому інституті. У Києві відбулася й остання персональна виставка Малевича. (Із книги «100 найвідоміших українців», 180 слів)

ВУСТАМИ КЛАСИКІВ

90. Польова царівна

Парубок плівся повагом, позирав навкруги своїми блискучими очи­ма, іноді зупинявся й розглядав зелене нив'я...

Раптом чує: недалеко, з-за жита, хтось співає.

Парубок стояв, мов зачарований. Йому здалося — він зроду не чув такого свіжого, гнучкого голосу. У його очах засвітилась одрада; лице прояснилось, неначе збризнув його свіжою водою; серце затіпалось, не­мов хто доторкнувся до його. «Хто б це?» — подумав він та й пішов на голос.

Не встиг вступити десяти ступнів, як його пісня стихла. Ще хвилина

• і з жита заманячила дівоча постать. Дівчина, як перепілка, знялася — і помчалась вподовж ниви. Низенька, чорнява, заквітчана польовими кві­тами, вона й трохи не схожа була на селянок. Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене вбрання, між високим зеленим житом,

• вона здавалася русалкою...

Парубок стояв як укопаний, широко розкривши Здивовані очі.

Дівчина одбігла трохи й собі стала. Озирнулась, глянула на його ве­селими очима, усміхнулась свіжим молодим личком. Сама невеличка, метка й жвава, з веселою усмішкою на виду, вона так і вабила до себе. Зелена керсетка з червоними мушками, червона в букетах спідниця, на шиї довгі коралі, золоті дукати — усе гарно пристало до хорошої дівоць­кої вроди. (За Панасом Мирним, 180 слів)