50. Сумнозвісна угодаі

У житті українського народу сталася подія, оспівувана та оплакувана упродовж століть. 8 січня 1654 року в місті Переяславі козацька рада схвалила угоду про союз із Росією.

Народившись у горнилі національно-визвольної війни, Українська держава в ті буремні часи справді потребувала союзників, які б допомага­ли їй вистояти і зміцніти. Виснажлива війна з польською шляхтою осла­била економіку України, підірвала її військову потугу. Тим часом Польща вступила в Змову з Кримським ханством. Українська державність перебу­вала під загрозою: козацька старшина не мала достатніх сил, щЬб зміц­нювати владу внутрішнім ресурсом.

Цим, власне, й керувався Богдан Хмельницький. «Переяславська ра­да, — стверджував український історик В'ячеслав Липинський, — не становила собою нічого більшого, ніж тимчасовий воєнний союз».

Так, як відомо, союз виявився тривалим і міцним. За іронією долі, Україна; прагнучи у єднанні з Росією .зберегти незалежність, втрапила в такі ведмежі «братерські» обійми, що позбулася не те що державності, а й самого свого імені, перетворившись на підневільну Малоросію.

У 1709 році відбулася сумнозвісна Полтавська битва. «Се був кінець не тільки автономії, а й життю України, — писав Гнат Хоткевич. — З того часу ниви українські — житниці Росії, багатства України — влас­ність великоросійського народу, мова народна — мужицька». (За І. Вер­бою, 180 слів)

51. Найцінніший спадок

Варто лише почути святі для кожного українця слова — «воля», «не­залежність», «патріотизм», — як в уяві мимоволі постає образ сивочолого лицаря, славетного чернігівського полковника, а пізніше і наказного ге­тьмана Павла Полуботка. Постає так, начебто всі ці поняття уособились в його імені.

Вольовий, цілеспрямований, незалежного характеру і бунтівної дум­ки, він рішуче виступив проти московських порядків, що панували на теренах нашої землі.

Він власноруч скасував посаду царського міністра, який наглядав за гетьманськими ділами, сповідував і повсюдно пропагував конституцію Пилипа Орлика. Словом, провадив незалежну від Петербурга політику.

Цар вибухнув чорною люттю — Полуботка кинули до Петропавлов­ської фортеці. Коли від жорстоких катувань гетьман захворів, цар Петро прийшов до нього і почув такі слова: «За невинне страждання моє і зем­ляків моїх будемо судитися у нелицемірного судді, Бога нашого. Він роз­судить Петра з Павлом!»

Феномен Полуботка і в тому, що його ім'я ще й досі оповите роман­тичним серпанком загадковості. Одна з легенд переповідає, що більш ніж двісті сімдесят років тому до одного з англійських банків було покладено Полуботків скарб, призначений ним для незалежної України. 32

Утім, найціннішим скарбом гетьмана-патріота є незалежність, і скарб цей дійшов-таки до нас, нині сущих! (За А. Жиколом, 179 слів)

52. Гетьман Іван Мазепа

Іван Мазепа народився 1632 року в Мазепинцях на Київщині. Похо­див зі старовинного українського роду. Батько Мазепи, Степан, був уряд­ником у Білій Церкві, а що сам був розумний та освічений чоловік, то і свого сина Івана виховав, освіченою людиною. Мати Мазепи, Марія- Магдалина з роду Мокіевських, була потім ігуменею жіночого монастиря в Києві. ^

Спершу вчився Іван удома, згодом — у вищій школі в Полоцьку і в шістнадцять років пішов на Січ навчатися воєнного ремесла. Служив при козацькім війську за Хмельницького в 1648 році й хоробро бився не в одній битві. За хоробрість і розум полюбили його всі козаки, а гетьман Хмельницький радив його батькові послати Івана ще в високі школи за кордон. Іван вчився в Голландії, а потім довгий час був при дворі польсь- кого*короля Яна-Казимира.

Іван Мазепа, ставши гетьманом, почав щиро думати над тим, щоб визволити Україну з-під залежності сусідів. Але мусив чинити дуже обе­режно, бо тоді панував у Росії Петро І, дуже лютий тиран; він бажав з'єднати Україну з Росією й хоч до якогось часу ще терпів в Україні окремого гетьмана, але сильно обмежував права гетьмана й козацтва всієї України. (За А. Лотоцьким, 179 слів)