33. Слово і народ

Слово — це не значок, не символ. Це вогонь, це сорочка духу наро­ду. Вона, досконало-вишукана й коштовно-прекрасна, невтомно шита з покоління в покоління і турботливо передавана з роду в рід для найвищо­го, повного довершення, що йому не буде кінця.

Вона вся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця зірок і переткана калиною, бар­вінком і вишневим цвітом. Кожна її ниточка вимочена в Дунаї, у крини­цях і струмках людської звитяги. Вона з блиску козацької шаблі й нево- льницького човна, що чалить у бурях на тихі води, — вся з шляхетного лицарства, що йому ніщо найстрашніші муки й тортури. Вона, як напнуті паруси волі, зіткана з останнього поклику воїнів і борців за волю, честь і незалежність. Вона з першого радісного щебету немовлят і тяжких похо­ронних плачів, так часто палена спекою, бита градом і дощем, але завжди повна осіннього достигання. Вона з колискової молодої матері над перві­стком, уся вона з шелесту дерева життя, з тучі й грому, як з води і роси, — така українська мова.

Горіли хроніки, храми і святі книги,'а слово вийшло нетлінним з во­гню, як заповіт. (За Б. Харчуком, 180 слів)

НАША ІСТОРІЯ

34. Початок української держави

Над Дніпром, на правім його березі, лежить місто Київ. Звідси взяла свій початок наша держава.

Київ — найстаріше й найкраще українське місто. Коли саме воно за­сноване, того напевно не знаємо, але знаємо, що побудоване воно україн­цями ще перед тим, як вони прийняли християнську віру. Але ми не зна­ємо, коли саме це було, бо перед прийняттям християнської віри в нас мало хто вмів писати й читати, і тому ніхто й не записав, коли засновано Київ. Знаємо лише, що про Київ і українську державу згадують у своїх книжках давні греки, бо грецькі купці заїздили за товарами аж до Києва. А що греки були письменні, то все докладно записували: де були і що бачили.

Вони саме й зазначили з восьмого століття по Христі, що тоді були в Києві, на Україні. Як же це було давно! Уже закінчується двадцяте сто­ліття. Отже, від восьмого до двадцятого минуло дванадцять століть, цебто тисяча двісті літ!

Отже, більше ніж тисячу років тому стояв уже Київ, а коли було міс­то, то мусила бути й держава, бо місто без держави, а держава без міста не можуть існувати. (А. ІІотоцький, 176 слів) 22

35. Три брати — засновники Києва

Поляни жили в ті часи окремо... І було три брати: один на ймення Кий, а другий — Щек, а третій — Хорив, і сестра їхня — Либідь. Кий сидів на горі, де нині узвіз Боричів, Щек — на горі, яка зветься Щекави- цею, а Хорив — на третій горі, прозваній Хоривицею. Збудували вони городок на честь свого старшого брата і нарекли його Києвом. А навколо городка був ліс і пуща велика, і ловили там звірів. Були ті мужі мудрими й тямущими, і називалися вони полянами, від них у Києві є поляни й до­нині.

Дехто каже, що Кий був перевізником, бо нібит^Ь тоді біля Києва був перевіз з тієї сторони Дніпра, тому й казали: «На перевіз на Київ». -

Проте якби Кий був перевізником, то не хоДив би до Царгорода; а цей Кий княжив у роді своєму. Коли ходив він до царя, то великі почесті віддав йому той цар, до якого він приходив. Коли ж Кий повертався, при­був на Дунай і уподобав місце, і збудував малий городок, і хотів осісти в ньому з родом своїм, та не дали йому навколишні мешканці. Отож і до­нині називають придунайці те городище Києвець. (За «Повістю минулих літ», 180 слів)