4. Український вінок — краса й оберіг

Вінок у багатьох народів (зокрема в українців) — це дівоча прикраса з живих або штучних квітів, колосків, кольорового пір'я. Був обов'язковим у вбранні нареченої на весіллі, а також у деяких інших зви­чаях та обрядах.

Вважалося, що вінок з живих квітів захищає дівчину від напасників і лихого ока. Народ вірив, що дівчина у вінку володіє чарами. А ще вінок

• і для здоров'я, тому є квіти, які потрібно обов'язково вплести.

До українського віночка вплітали різноманітні кріти, а всього в од­ному вінку могло бути до 12 різних квіток. Кожна квітка іцось символізу­вала: троянда — кохання, лілія — цноту, волошка — простоту, мальва — красу, півонія — довголіття, безсмертник — здоров'я, калина — красу та дівочу вроду, ромашка — мир, ніжність, кохання.

До віночка в'язали кольорові стрічки. Посередині світло-коричнева стрічка — символ землі-годувальниці, ліворуч і праворуч від неї дві жо^ті символ сонця, за ними дві зелені — символи живої природи. Далі сщш й блакитна — символи води і неба. Потім з одного боку жовтогаряча — символ хліба, а з другого — фіолетова — символ розуму, пот;ім малинова

• символ щирості та рожева — символ багатства. По краях в'язали білі стрічки — символ чистоти. На лівій унизу вишивали Сонце, а на правій

• Місяць. (З Інтернет-джерел, 180 слів)

5. Хліб на столі

В усіх народів було найбільшою святістю, коли лежав на столі хліб. Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісещ і дум, продовжувала родовід, і навпаки, коли він зникав, —- неодмінно приходило лихо.

Тяжко діставався хліб насущний у давнину. Може, тому в народі ставилися до нього з такою пошаною, передавали цю любов своїм дітя^ і внукам. Хліб завжди був мірилом духовних, моральних і матеріальних цінностей.

Хліб на столі. Зайшовши до хати, возрадуймося його присутність, освятімося його терпким запахом, віддаймо пошанівок тим, хто зростив, виколосив і розмолов мучицю, рукам, котрі подарували духмяні, схожі їса сонце паляниці. Хай завади він — совість наша — буде в хаті, як дивень, лежатиме прикритий вишитим рушником, свіжий та святий, і найпершою молитвою нашої духовності воздається хвала хлібові. Знімімо перед ним

капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не глев- ковів і не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб, то і душі черствіють, а відтак, якщо черствіють душі — неодмінно зачерствіє хліб — наша совість. Це одвічне, як життя, мірило має бути нашим голо­сом, нашою молитовністю, йе на сьогодні і не на завтра — крізь усе жит­тя... (В. Скуратівський, 180 слів)

6. Яйце-райце

Ще в язичницькі часи яйце вважалося священним і було оповите та­ємницями й загадками. Від тих прадавніх вірувань беруть початок чудові українські писанки, які за технікою виконання поділяють на крашанки, мальованки, дряпанки, галунки. Найдавніші писанки — невеличкі кера­мічні, з майоліковим жовто-зеленим орнаментом «сосонкою», знаком вічнозеленої травички, — знаходять у скарбах Київської Русі. Усі малюн­ки на писанках — таємничі символи, пов'язані з давніми уявленнями наших предків про закони Всесвіту, магічними хліборобськими обрядами. Якщо у язичницькі часи писанки присвячували святу весни, то за христи­янства вони стали символом Великодня. Саме на Великдень розписують писанки. А після освячення їх у церкві дарують один одному, обмінюю­чись нимд зі словами «Христос воскрес» — «Воістину воскрес». Дарува­ти писанку на Великдень означає бажати щастя, здоров'я, удачі. Як сим­вол зародження нового життя яйце присутнє майже в усіх весняних обря­дах, іграх. Покотити яйце по землі означало присвятити його Сонцю...

Українська весняна писанка так само, як гаптування, ткацтво, гонча­рство, різьбярство, є невичерпним джерелом нових шедеврів орнамента- лістики та декоративного розпису. Як оберег і як спомин про рідну домі­вку брали їх із собою ті, хто зід'їздив свого часу з України в пошуках кращої долі до інших країв. (З Інтернет-джерел, 179 слів)