Фабула 27.

В квітні 1999 р. громадянка «С.» приватизувала земельну ділянку в садівничому товаристві «Садочок», що підтверджується державним актом про право власності. В січні цього року, від сусідки вона дізналась, що для здійснення відчуження земельної ділянки останній має бути присвоєний кадастровий номер.

Враховуючи, що в її державному акті на право власності на земельну ділянку відсутній кадастровий номер, громадянка «С.» звернулась до місцевого державного органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, за місцем розташування земельної ділянки з проханням присвоїти її земельній ділянці кадастрового номеру.

Місцевий державний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин відмовив громадянці «С.», з тих підстав що: 1) для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера потрібно виконати кадастрову зйомку земельної ділянки; 2) у разі відсутності необхідності відчуження земельної ділянки, кадастровий номер не присвоюється; 3) земельна ділянка, щодо якої виникло питання про присвоєння кадастрового номеру, вже не належить до адміністративно територіальної одиниці, на яку розповсюджувались повноваження місцевого державного органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, оскільки були змінено межі районів області. На теперішній час, земельна ділянка громадянки «С.» із «М.» району Дніпропетровської області передана до «Т.» району Дніпропетровської області.

Фабула 28.

Згідно з розпорядженням Голови «М.» райдержадміністрації в березні цього року громадянину України «Д.» надано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,9265 га та ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га. На підставі даного розпорядження громадянин «Д.» в травні отримав державні акти про право власності на відповідні земельні ділянки.

В грудні, під час здійснення перевірки дотримання земельного законодавства, прокурор встановив, що відповідне розпорядження прийнято без розроблення проекту відведення зазначених вище земельних ділянок та погодження проекту відведення земельних ділянок в установленому законом порядку. У зв’язку з чим, прокурор в інтересах держави в особі «М.» райдержадміністрації звернувся до суду з позовом до громадянина «Д.» про визнання недійсними державних актів про право власності на землю та повернення земельних ділянок у власність держави.

Громадяни «Д.» позов не визнав, мотивуючи тим, що: 1) спірні державні акти на право власності на земельні ділянки є правовстановлюючими документами, які видано на підставі рішення органу виконавчої влади, тому вимога про визнання недійсними даних державних актів є похідною й залежить від доведеності незаконності розпорядження «М.» райдержадміністрації, на підставі якого видані оспорюванні державні акти. Проте на час звернення до суду відповідні розпорядження не визнано незаконними; 2) порушень прав, свобод чи інтересів держави в особі «М.» райдержадміністрації внаслідок видачі спірних державних актів не відбулось, оскільки їх видача здійснювалася на підставі рішення райдержадміністрації, яке на даний час є законним.